Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/12634/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 січня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/12634/24 Головуючий І інстанції: Хурса О.О. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Осіпова Ю.В., суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О. за участю секретаря - Брижкіної І.О., представника позивача (апелянта) - адвоката Слободянюк В.О. та представника відповідача - Рудь В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення суду - 25.10.2024р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку, - В С Т А Н О В И В: 23.04.2024р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ НП в Одеській області, в якому просив суд: - визнати протиправним і скасувати п.2 наказу від 28.03.2024р. №796 в частині притягнення його до дисциплінарної відповідальності у вигляді «звільнення з посади»; - визнати протиправним та скасувати наказ від 11.04.2024р. №515о/с в частині звільнення його з посади «начальника відділення поліції №2» Одеського РУП №2 ГУ НП в Одеській області; - зобов`язати ГУ НП в Одеській області поновити його на посаді начальника відділення поліції №2 Одеського РУП №2 ГУ НП в Одеській області з 12.04.2024р.; - стягнути з ГУ НП в Одеській області на його користь суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 12.04.2024р. по день його фактичного поновлення на посаду з відповідними відрахуваннями, встановленими законодавством податків та інших обов`язкових платежів. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що обставини та висновки, викладені в акті службового розслідування не відповідають дійсності. Позивач стверджує, що ані про початок, ані про результати службового розслідування його не було повідомлено, а відтак, він був позбавлений можливості, зокрема, давати пояснення, подавати документи та заявляти клопотання. Оскільки, будь-яких належних та допустимих доказів наявності його вини, якій передує причинно-наслідковий зв`язок вчинених дій чи допущеної бездіяльності саме позивача в розрізі його функціональних обов`язків щодо факту вчинення протиправних дій підлеглим матеріали службового розслідування не містять, то відповідно, спірний наказ ГУ НП в Одеській області про застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади є протиправним, необґрунтованим та підлягає скасуванню. Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги категорично не визнав та мотивовано просив відмовити у їх задоволенні, зазначивши про виключно дискреційні повноваження керівника ГУ НП в Одеській області щодо обрання виду дисциплінарного стягнення. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року (ухваленим у відкритому судовому засіданні) у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач 25.11.2024р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального і процесуального права, у зв`язку із чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.10.2024р. та прийняти нове, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. 06.12.2024р. ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду витребувано з суду першої інстанції матеріали справи та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача. 17.12.2024р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду. 23.12.2024р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач мотивовано заперечував проти її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08.01.2025р. призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні за участю сторін на 22.01.2025р. о 13:30 год. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача підтримала апеляційну скаргу та наполягала на її задоволенні. Представник ГУ НП в Одеській області, в свою чергу, у судовому засіданні категорично заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та мотивовано наполягала на залишенні її без задоволення. Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, а також виступи сторін, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини. Позивач - ОСОБА_1 проходив службу в органах національної поліції, а з 20.10.2022р. на посаді «начальника відділення поліції №2» Одеського РУП №2 ГУ НП в Одеській області, що підтверджується витягом з наказу начальника ГУ НП в Одеській області від 20.10.2022р. №1688 о/с. 06.03.2024р. наказом керівника ГУ НП в Одеській області №596 було призначено службове розслідування з метою перевірки належного виконання службових обов`язків заступником начальника відділення поліції з превентивної діяльності ВНП №2 майором поліції ОСОБА_2 , вивчення його службової діяльності, а також ефективності проведення відповідної профілактичної роботи безпосереднім та прямими керівниками останнього. Цим же наказом було утворено і персональний склад дисциплінарної комісії. 20.03.2024р. за результатами проведеного службового розслідування було складено Висновок (затв. начальником ГУ НП в Одеській області), в п.4 резолютивної частини якого зазначено, що за скоєння дисциплінарного проступку, що виразився в грубому порушенні п.п.1,2,4,9,13 ч.3 ст.1, п.п.6,7 ч.1 ст.3 «Дисциплінарного статуту НПУ» (затв. Законом України від 15.03.2018р. №2337-VIII), п.п.1,2 ч.1 ст.18, ч.1 ст.64 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015р. №580-VIII, пп.15 п.3 «Заходів щодо укріплення службової дисципліни в органах та підрозділах НПУ» (затв. наказом НПУ від 23.09.2016р. №920), пп.11 п.3 наказу НПУ від 21.07.2017р. №747 «Про оголошення вироків суддів стосовно колишніх поліцейських», пп.3,5,6,12 п.1 наказу ГУ НП в Одеській області «Про вчинення кримінальних правопорушень поліцейськими ГУ НП упродовж 2022р. та додаткові заходи щодо зміцнення службової дисципліни» від 02.01.2023р. №1, пп.9 п.1 наказу ГУ НП в Одеській області від 04.01.2023р. №7 «Про заходи щодо зміцнення службової дисципліни та дотримання законності в діяльності поліції», до капітана поліції ОСОБА_1 (0001719), начальника відділення поліції №2 Одеського РУП №2 ГУ НП в Одеській області, застосувати дисциплінарне стягнення у вигляді «звільнення з посади». 28.03.2024р. наказом керівника ГУ НП в Одеській області №796 до ОСОБА_1 , начальника відділення поліції №2 Одеського РУП №2 ГУ НП в Одеській області, застосовано дисциплінарне стягнення у виді «звільнення з посади». 11.04.2024р. наказом керівника ГУ НП в Одеській області №515о/с, з метою реалізації вказаного вище наказу №796, капітана поліції ОСОБА_1 було звільнено з посади «начальника відділення поліції №2» Одеського РУП №2 ГУ НП в Одеській області, та одночасно призначено на посаду «заступника начальника сектору моніторингу» Одеського РУП №2 ГУ НП в Одеській області. Не погоджуючись із вказаними вище висновками службового розслідування та прийнятими на їх підставі наказами ГУ НП в Одеській області, позивач звернуся до суду із даним адміністративним позовом. Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог ОСОБА_1 та, відповідно, з правомірності дій та спірних наказів а також наявності у відповідача достатніх дискреційних повноважень для застосування спірного дисциплінарного стягнення. Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими та заснованими на законі, з огляду на наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Як загальновідомо, 24.02.2022р. у зв`язку з військовою агресією російською федерацією проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, у відповідності до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України та Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015р. №389-VIII, Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/202 (затв. Законом України від 24.02.2022р. №2102-IX), введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022р. строком на 30 діб. Цей строк неодноразово продовжувався аналогічними Указами та наразі триває. У розумінні ст.1 Закону №389-VIII, воєнний стан - особливий правовий режим, що вводиться в Україні чи в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Частиною 1 ст.10 Закону №389-VIII передбачено, що у період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Зокрема, згідно з п.13 ч.4 ст.9 Закону України «Про критичну інфраструктуру» від 16.11.2021р. №1882-IX, до життєво-важливих функцій та/або послуг, порушення яких призводить до негативних наслідків для національної безпеки України, належать, правопорядок, здійснення правосуддя та тримання під вартою. Так, відносини між Державою в особі компетентних органів (посадових осіб, службових осіб) та громадянами, що складаються з приводу проходження служби в НПУ унормовані Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015р. №580-VIII, «Дисциплінарним статутом Національної поліції України» (затв. Законом України від 15.03.2018р. №2337-VІІІ), «Порядком проведення службових розслідувань у Національній поліції України» (затв. наказом МВС України від 07.11.2018р. №893), а також «Правилами етичної поведінки поліцейських» (затв. наказом МВС України від 09.11.2016р. №1179). Як визначено ч.1 ст.1 Закону №580-VIII, НПУ - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені та законами України (ч.1 ст.8 Закону №580-VIII). Згідно з ч.1 ст.17 Закону №580-VIII, поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції. У відповідності до п.п.1,2 ч.1 ст.18 вказаного Закону, поліцейський зобов`язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва. Додаткові обов`язки, пов`язані з проходженням поліцейським служби в поліції, можуть бути покладені на нього виключно законом (ч.4 цієї статті). За змістом ч.ч.2,3 ст.24 Закону №580-VIII, у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості. У ході забезпечення та здійснення заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості, виконання завдань територіальної оборони органи та підрозділи, що входять до системи поліції та дислокуються в межах Автономної Республіки Крим та м.Севастополя, області, м.Києва, підпорядковуються відповідному начальнику ГУ НП в Автономній Республіці Крим та м.Севастополі, області, м.Києві. Служба в поліції, за ч.1 ст.59 Закону №580-VIII, є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Статтею 64 Закону №580-VIII регламентовано те, що особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: «Я, (прізвище, ім`я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки». Порядок складання Присяги працівника поліції встановлює МВС України. За приписами ст.19 Закону №580-VIII, у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Так, підстави і порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень безпосередньо визначені Дисциплінарним Статутом, що затверджується Законом. Як слідує зі змісту положень ч.1 ст.1 Дисциплінарного Статуту, «службовою дисципліною» вважається дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів НПУ, нормативно-правових актів МВС України, Присяги поліцейського та наказів керівників. Відповідно до приписів п.п.1,4,5 ч.3 ст.1 Дисциплінарного Статуту, службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених ст.18 Закону №580-VIII, зобов`язує поліцейського, зокрема, бути вірним Присязі поліцейського, мужньо, вправно служити народу України, безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону, а також вживати заходів до негайного усунення причин і умов, що ускладнюють виконання обов`язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника. У силу вимог ч.1 ст.5 Дисциплінарного статуту, поліцейський отримує наказ від керівника в порядку підпорядкованості та зобов`язаний неухильно і в визначений строк точно його виконувати. Забороняється обговорення наказу чи його критика. За правилами абз.2-4,8 п.1 розділу II «Правил етичної поведінки поліцейських» (затв. наказом МВС України від 09.11.2016р. №1179), під час виконання службових обов`язків поліцейський повинен неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки, діяти виключно на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами; поважати і не порушувати права та свободи людини, до яких, серед іншого, відносяться права: на життя; на повагу до гідності; на свободу та особисту недоторканність; недоторканність житла; на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; на свободу світогляду і віросповідання; володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; на мирні зібрання; на свободу пересування, вільний вибір місця проживання; інші права, які передбачені Конституцією та законами України, міжнародними договорами України; поводитися стримано, доброзичливо, відкрито, уважно, ввічливо, викликаючи в населення повагу до поліції і готовність співпрацювати. Згідно з п.3 розділу ІV зазначених Правил, за будь-яких обставин та відносно будь-якої людини як у робочий, так і в неробочий час поліцейський зобов`язаний дотримуватися норм професійної етики. Статтею 12 Дисциплінарного Статуту передбачено, що дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія або бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції. Дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків. Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони. До поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень:1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції (ст.13 Дисциплінарного Статуту). Службове розслідування, за змістом ст.14 Дисциплінарного Статуту, це діяльність зі збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського. Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин та умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків. Службове розслідування проводиться на засадах неупередженості і рівності всіх поліцейських перед законом незалежно від займаної посади, спеціального звання, наявних у них державних нагород та заслуг перед державою. Службове розслідування проводиться та має бути завершено не пізніше одного місяця з дня його призначення керівником. У разі потреби за вмотивованим письмовим рапортом (доповідною запискою) голови дисциплінарної комісії, утвореної для проведення службового розслідування, його строк може бути продовжений наказом керівника, який призначив службове розслідування, або ж його прямим керівником, але не більш як на один місяць. При цьому, загальний строк проведення службового розслідування не може перевищувати 60 календарних днів (ч.ч.1,2 ст.16 Дисциплінарного Статуту). Порядок застосування дисциплінарних стягнень визначено ст.19 Дисциплінарного Статуту. Так, під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби. Обставинами, що пом`якшують відповідальність поліцейського, є: 1) усвідомлення та визнання провини у вчиненні дисциплінарного проступку; 2) попередня бездоганна поведінка; 3) високі показники виконання повноважень, наявність заохочень та державних нагород; 4) вжиття заходів щодо запобігання, відвернення або усунення негативних наслідків, які настали або можуть настати внаслідок вчинення дисциплінарного проступку, добровільне відшкодування завданої шкоди; 5) вчинення проступку під впливом погрози, примусу або ж через службову чи іншу залежність; 6) вчинення проступку внаслідок неправомірних дій керівника. Для цілей застосування конкретного виду дисциплінарного стягнення можуть враховуватися й інші, не зазначені у ч.4 цієї статті, обставини, що пом`якшують відповідальність поліцейського. Разом із тим, обставинами, які можуть обтяжувати відповідальність поліцейського, також є: 1) вчинення дисциплінарного проступку у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп`яніння; 2) вчинення дисциплінарного проступку повторно до зняття в установленому порядку попереднього стягнення; 3) вчинення дисциплінарного проступку умисно на ґрунті особистої неприязні до іншого поліцейського, службовця, у тому числі керівника, чи помсти за дії чи рішення стосовно нього; 4) настання тяжких наслідків, у тому числі збитків, завданих вчиненням дисциплінарного проступку; 5) вчинення дисциплінарного проступку на ґрунті ідеологічної, релігійної, расової, етнічної, гендерної чи іншої нетерпимості. У разі встановлення вини поліцейського за результатами проведеного розслідування видається письмовий наказ про застосування до поліцейського одного з видів дисциплінарного стягнення, визначеного ст.13 цього Статуту, зміст якого оголошується особовому складу органу поліції. Тобто, в разі протиправних діянь та вчинення дисциплінарного проступку, поліцейський несе дисциплінарну відповідальність у вигляді дисциплінарного стягнення, вид якого визначається в залежності від характеру вини і скоєного проступку. При цьому, характер вини та ступень тяжкості проступку (неналежне виконання посадових обов`язків, вчинення дій або бездіяльності під час несення служби, що підривають авторитет поліції тощо) визначається під час проведення відносно поліцейського службового розслідування, в результаті чого і обирається вид дисциплінарного стягнення, який застосовується до винної особи. У свою чергу, системний аналіз наведених правових норм чітко дає підстави для висновку, що рішення щодо притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності приймається лише у тому випадку, коли його вину повністю доведено. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.21 Дисциплінарного Статуту, дисциплінарне стягнення застосовується не пізніше одного місяця з дня виявлення дисциплінарного проступку і не пізніше шести місяців з дня його вчинення шляхом видання дисциплінарного наказу. У разі проведення службового розслідування за фактом вчинення дисциплінарного проступку днем його виявлення є день затвердження висновку за результатами службового розслідування. У силу ч.1 ст.26 Дисциплінарного Статуту, у період дії воєнного стану службове розслідування проводиться із дотриманням вимог цього Статуту із урахуванням особливостей, які передбачені цим розділом. Що ж стосується правової оцінки правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності, то така повинна фокусуватися на тому, чи прийнято це рішення об`єктивно та у межах повноважень, у порядку та спосіб, що встановлені Конституцією і законами України, чи дійсно у діянні особи наявний склад дисциплінарного порушення, чи є встановлені законодавством підстави для застосування дисциплінарного стягнення і чи є застосоване стягнення пропорційним (співмірним) із вчиненим діянням, а також чи настали якійсь негативні наслідки в результаті цього діяння. Адміністративний суд, відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, в порядку судового контролю за рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень повинен дослідити, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, обґрунтовано, розсудливо, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, пропорційно тощо. Водночас, акт (висновок) службового розслідування має містити повне і об`єктивне дослідження обставин скоєння правопорушення, тобто повинні бути чітко та повно встановлені обставини, за яких військовослужбовець скоїв відповідне правопорушення або ж обставини, що стали підставою для призначення службового розслідування, а також те, чи мали вони місце взагалі; час, місце, спосіб, мотив та мету вчинення правопорушення, його наслідки (їх тяжкість), що настали у зв`язку із цим, причини та умови, що призвели до вчинення такого правопорушення. Подібні за змістом правові висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 06.02.2020р. у справі №826/1916/17, від 22.09.2022р. у справі №420/4977/20, а також від 03.08.2023р. у справі №160/7157/19. Так, як встановлено судами обох інстанцій та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 фактично не заперечує факт вчинення його безпосереднім підлеглим - заступником начальника з превентивної діяльності майором поліції ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою). Проте, як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 категорично заперечує наявність саме своєї вини у вчиненні його підлеглим грубого дисциплінарного проступку та кримінального правопорушення. Оцінюючи висновки суду попередньої інстанції, рішення якого переглядається, у взаємозв`язку із аргументами учасників справи, колегія суддів звертає увагу на те, що у відповідності до п.7 ч.1 ст.3 Дисциплінарного статуту, саме керівник безпосередньо несе персональну відповідальність за дотримання своїми підлеглими службової дисципліни. Так, з метою забезпечення дотримання службової дисципліни, керівник зобов`язаний контролювати дотримання підлеглими службової дисципліни, аналізувати її стан та об`єктивно доповідати про це безпосередньому керівникові, проводити профілактичну роботу із зміцнення службової дисципліни та запобігання вчиненню підлеглими правопорушень. Також, згідно з п.п.3,14 та 18 Розділу 3 «Положення по відділення поліції №2 Одеського РУП №2 ГУ НП в Одеській області» (яке є додатком до наказу ГУ НП в Одеській області від 27.09.2022р. за №1737), начальник відділення Одеського РУП №2 несе особисту відповідальність перед керівництвом Головного управління, за організацію діяльності очолюваного ним відділення; вживає заходів щодо своєчасного запобігання фактам порушення підлеглими вимог антикорупційного законодавства, а також правил службової та особистої етики; скликає та проводить службові наради із особовим складом відділення поліції. Отже, враховуючи, що позивач ОСОБА_1 перебував на посаді начальника відділення поліції №2 Одеського РУП №2 ГУ НП в Одеській області, то відповідно, він, за чітко закріпленими функціональними обов`язками начальника відділення, мав нести відповідальність за будь-яке порушення службової дисципліни його підлеглими, за підготовку та організацію роботи яких він персонально відповідає, а тому посилання позивача на те, що матеріали службового розслідування нібито не містять достатніх доказів його вини у вчиненні правопорушення підлеглим, є необґрунтованими та безпідставними. При цьому, слід зауважити, що суд попередньої інстанції цілком вірно не взяв до уваги доводи позивача про те, що дисциплінарною комісією під час проведення спірного службового розслідування нібито не було розмежовано персональну відповідальність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки дане службове розслідування було призначене наказом ГУ НП в Одеській області від 06.03.2024р. №596 і з метою перевірки ефективності проведення відповідної профілактичної роботи безпосередніми та прямими керівниками ОСОБА_2 щодо останнього. Отже, предмет службового розслідування цілком узгоджується із вищезазначеними посадовими обов`язками позивача, як безпосереднього та прямого керівника ОСОБА_2 . Що ж стосується доводів ОСОБА_1 про нібито порушення ГУ НП в Одеській області процедури проведення службового розслідування, зокрема, ненадання йому можливості надати пояснення, то колегія суддів, як і суд 1-ї інстанції, відхиляє такі доводи та до уваги їх не приймає, з огляду на наступне. Так, аналіз положень п.п.2 та 3 розділу IV Порядку №893, у взаємозв`язку з положеннями п.7 ч.6 ст.1, ч.ч.1,9 ст.15 та ч.ч.1-3 ст.18 Дисциплінарного статуту, свідчить про те, що член дисциплінарної комісії, який проводить службове розслідування за фактом порушення поліцейським службової дисципліни має право (а не зобов`язаний), зокрема, одержувати пояснення щодо обставин справи від поліцейського, стосовно якого проводиться службове розслідування. У свою чергу, поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування має право (а не зобов`язаний) на захист шляхом участі у службовому розслідуванні, у тому числі, надавати пояснення, подавати відповідні документи, матеріали, що стосуються обставин, які досліджуються; подавати клопотання про отримання і залучення до матеріалів розслідування нових документів, отримання додаткових пояснень від осіб, які мають стосунок до справи. Водночас, поліцейського, стосовно якого проводиться службове розслідування, наділено також правом відмовитися від надання пояснень. При цьому, ч.10 ст.15 Дисциплінарного статуту та п.7 розділу V Порядку №893 свідчать, що розгляд справи дисциплінарною комісією проводиться зазвичай у формі письмового провадження та лише на підставі окремого рішення керівника, який призначив службове розслідування, розгляд справи може здійснюватися дисциплінарною комісією у відкритому засіданні. Лише у випадку розгляду справи у відкритому засіданні поліцейський, який притягається до відповідальності, повідомляється про час, дату та місце розгляду справи дисциплінарною комісією. У разі ж розгляду справи у формі письмового провадження рішення дисциплінарною комісією приймається без повідомлення та (або) виклику інших учасників службового розслідування на підставі наявних у справі матеріалів. Отже, у тих випадках, коли рішенням керівника, який призначив службове розслідування, не призначено розгляд дисциплінарною комісією справи у відкритому засіданні, поліцейський може реалізувати право на захист шляхом надання відповідних пояснень з доданими до них документами та матеріали. У поясненнях також може бути заявлено клопотання про отримання і залучення до матеріалів розслідування документів, отримання додаткових пояснень від осіб, які мають стосунок до справи. З матеріалів справи вбачається, що листом від 06.03.2023р. №55/662 ОСОБА_1 було повідомлено про проведення службового розслідування (призначеного наказом ГУ НП в Одеській області від 06.03.2024р. №596) з метою перевірки неналежного виконання службових обов`язків заступником начальника відділення поліції з превентивної діяльності ОСОБА_2 , вивчення його службової діяльності, а також перевірки ефективності проведення відповідної профілактичної роботи безпосередніми та прямими керівниками щодо останнього. Повідомлено даним листом ОСОБА_1 і про необхідність особистого прибуття для надання пояснень на 11.03.2024р. Цим же листом було витребувано у ОСОБА_1 документи, що підтверджують факт проведення ним роботи щодо профілактики порушень службової дисципліни серед особового складу відділення поліції №2 Одеського РУП №2 ГУ НП в Одеській області, в тому числі із його підлеглим - ОСОБА_2 . А тому, твердження ОСОБА_1 про те, що йому не було надано можливості надати пояснення з приводу встановлених дисциплінарною комісією порушень, є, на переконання суду апеляційної інстанції, безпідставними, оскільки в матеріалах службового розслідування містяться як запрошення ОСОБА_1 для надання пояснень, так і надані ним письмові пояснення від 12.03.2024р. Тобто, як свідчать наявні у матеріалах справи докази, службове розслідування відносно позивача, в даному випадку, було проведено з дотриманням встановленого порядку його проведення. Більш того, чинним законодавством України передбачено право, а не обов`язок поліцейського, щодо якого проводиться службове розслідування, та дисциплінарної комісії надавати і, відповідно, одержувати пояснення стосовно обставин, які досліджуються. Ненадання поліцейським пояснень не є перешкодою для подальшого розгляду матеріалів, що підтверджують та/або ж спростовують факт вчинення ним дисциплінарного проступку та проведення службового розслідування. Поряд із цим, приписами Дисциплінарного статуту встановлений обов`язок дисциплінарної комісії скласти акт, у разі відмови поліцейського від надання пояснень. Аналогічний правовий висновок з цих спірних питань було викладено у постанові Верховного Суду від 08.02.2024р. у справі №640/8784/21. З огляду на це, колегія суддів, як і суд попередньої інстанції, також не приймає до уваги доводи позивача в частині належного виконання ним обов`язків з проведення профілактичної роботи та про наявність протоколів нарад, оскільки надані ним до суду 1-ї інстанції протоколи нарад від 18.01.2024р. №2, від 10.01.2024р. №3, від 15.01.2024р. №4, від 22.01.2024р. №5, від 05.02.2024р. №8, від 05.02.2024р. №10, від 12.02.2024р. №11, від 19.02.2024р. №14, від 26.02.2024р. №17 та від 04.03.2024р. №18, не були зареєстрованими та не надавалися для дослідження дисциплінарній комісії (на її вимогу) і їм, відповідно, не могла бути надана будь-яка оцінка під час проведення службового розслідування. Що ж до необхідності реєстрації зазначених протоколів, на чому, власне, і наполягає ГУ НП в Одеській області, то суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до п.6 розділу ІІ Інструкції з діловодства в системі НПУ» (затв. наказом НПУ від 20.05.2016р. за №414), «реєстрацією документа» - є здійснення запису облікових даних про документ за встановленою реєстраційною формою, яким фіксується факт створення, відправлення або одержання документа шляхом проставляння на ньому реєстраційного індексу з подальшим записом у зазначених формах необхідних відомостей про документ Реєстрація документів проводиться з метою забезпечення їх обліку, контролю за виконанням і оперативним використанням наявної в документах інформації і полягає у веденні запису облікових даних про документ за встановленою реєстраційною формою, яким фіксується факт створення, відправлення або одержання документа, шляхом проставлення на ньому реєстраційного індексу з подальшим записом у зазначених формах необхідних відомостей про документ. Реєструються документи незалежно від способу їх доставки, передачі чи створення. У цьому контексті, слід наголосити на тому, що обов`язковій реєстрації підлягають документи, одержані від вищих державних органів, найважливіші внутрішні документи: накази, доручення, рішення, протоколи, доповідні записки, інструкції, положення, правила, методичні рекомендації тощо, а також звернення громадян (крім анонімних): пропозиції, заяви, скарги, запити на інформацію та адвокатські запити. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з доводами ГУ НП в Одеській області про те, що відповідні протоколи мали бути належним чином зареєстровані, водночас ОСОБА_1 не було надано жодних доказів проведення реєстрації зазначених документів. Наведені обставини жодним чином не спростовані та не уточнені ОСОБА_1 і в апеляційній сказі, що, у свою чергу, взагалі ставить під сумнів той факт, що надані ним до суду протоколи нарад дійсно реально існували на момент (або до) проведення службового розслідування, а не були оформлені «заднім» числом. Визначаючись щодо обґрунтованості апеляційної скарги, судова колегія також наголошує на тому, що згідно з усталеною практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 01.04.2020р. у справі №806/647/15, від 07.02.2020р. у справі №260/1118/18, від 21.01.2021р. у справі №826/4681/18, від 28.10.2021р. у справі №520/1578/2020, від 09.02.2022р. у справі №160/12290/20 та інших, обрання конкретного виду стягнення за дисциплінарний проступок перебуває у площині дискреційних повноважень суб`єкта його накладення. Разом із тим, застосування спірного дисциплінарного стягнення у вигляді «звільнення з посади» не є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування все рівно здійснюється виключно на розсуд уповноваженої особи із урахуванням обставин у справі та, при цьому, не потребує наведення неможливості застосування інших більш м`яких видів дисциплінарних стягнень Так, Законом України «Про внесення змін до законів України «Про Національну поліцію» та «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» з метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії воєнного стану» від 15.03.2022р. №2123-IX (який набрав чинності 01.05.2022р.), Дисциплінарний статут було доповнено новим розділом V такого змісту: «Особливості проведення службового розслідування в період дії воєнного стану». Частиною 1 ст.26 Дисциплінарного Статуту визначено, що у період дії воєнного стану службове розслідування проводиться з дотриманням вимог Статуту з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Відповідно до вимог ч.1 ст.29 Дисциплінарного статуту, у разі встановлення за результатами службового розслідування в діях поліцейського дисциплінарного проступку видається письмовий наказ про застосування одного із згаданих вище видів дисциплінарного стягнення з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Згідно з ч.2 ст.29 Дисциплінарного Статуту, дисциплінарні стягнення застосовуються в порядку зростання від менш суворого, яким є «зауваження», до більш суворого - «звільнення зі служби в поліції». Зі змісту цієї статті слідує, що її положення застосовуються у сукупності з іншими нормами, які визначають загальні критерії та підходи до застосування дисциплінарної відповідальності, а саме з урахуванням положень ст.19 цього Статуту, яка регламентує порядок застосування дисциплінарних стягнень. При цьому, оскільки за Дисциплінарним Статутом підставою притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності є саме вчинення дисциплінарного проступку, ч.8 ст.19 Статуту визначає, що під час визначення виду стягнення керівник враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби. Дані обставини, як і причини та умови, що їх зумовили, а також ступінь вини поліцейського, з`ясовуються під час службового розслідування, за наслідками проведення якого керівник вирішує питання щодо наявності чи відсутності у діянні поліцейського складу дисциплінарного проступку, та, відповідно, стосовно наявності чи відсутності підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Тобто, обираючи той чи інший вид стягнення у порядку, запропонованому законодавцем, від незначного «зауваження» до найсуворішого «звільнення зі служби», керівник, враховуючи характер відповідного проступку, застосовує саме той вид дисциплінарного стягнення, який, на його погляд, відповідає суті цього проступку і є йому співмірним. Водночас, застосування ч.2 ст.29 Дисциплінарного Статуту виключно у поєднанні зі ст.13, якою визначено перелік видів дисциплінарних стягнень та послідовність їх застосування, виключало б з процедури визначення виду стягнення такого визначального елементу як оцінка характеру самого проступку внаслідок однакового підходу до оцінки різних за ступенем тяжкості проступків та, відповідно, результату обрання виду відповідальності виключно в порядку послідовності. У справах №420/14443/22 і №260/5566/22, аналізуючи положення ч.ч.1,2 ст.29 Дисциплінарного Статуту, Верховний Суд дійшов висновку, що вказаною нормою встановлено правило, відповідно до якого за вчинення поліцейським кожного наступного дисциплінарного проступку неможливо застосувати таке саме або менш суворе дисциплінарне стягнення, якщо це прямо не передбачено цією нормою. Іншими словами, згадана норма визначає, що дисциплінарне стягнення накладається в порядку зростання, а не застосовується послідовно. Верховний Суд зауважив на тому, що повноваження керівника стосовно обрання одного з видів дисциплінарного стягнення у період дії воєнного стану залишаються також дискреційними, однак із урахуванням особливостей його застосування, визначеного у ст.29 Дисциплінарного статуту, серед іншого, і з дотриманням порядку зростання. Повертаючись до обставин цієї справи, суд першої інстанції обґрунтовано та правомірно вказав на те, що вчинення позивачем дисциплінарного проступку та наявність підстав для застосування до нього такого заходу дисциплінарного впливу, як «звільнення з посади» (а не зі служби), підтверджено висновками службового розслідування, крім того, на переконання колегії суддів, застосування цього дисциплінарного стягнення у вигляді «звільнення з посади» не було і не є крайнім заходом дисциплінарного впливу. З огляду на посаду ОСОБА_1 , його чітко визначені посадові обов`язки, а також обставини, до яких і призвело неналежне їх виконання, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що обраний вид дисциплінарного стягнення є, у даному випадку, цілком пропорційним. Більш того, як слідує з висновку службового розслідування, відповідачем до обставини, що пом`якшують відповідальність позивача було враховано його позитивну службову характеристику, а до обставин, що обтяжують - вчинення дисциплінарного проступку «повторно» до зняття в установленому порядку попереднього стягнення (наведене не є спірним у межах даних правовідносин). Як вже зазначалося вище, наказом ГУ НП в Одеській області від 28.03.2024р. №796 до позивача ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у виді «звільнення з посади», а 11.04.2024р. наказом №515о/с його вже було звільнено з посади «начальника відділення поліції №2» Одеського РУП №2 ГУ НП в Одеській області, та одночасно призначено на посаду «заступника начальника сектору моніторингу» Одеського РУП №2 ГУ НП в Одеській області, з якою останній, в свою чергу, як вбачається з копії витягу цього наказу, фактично погодився, що підтверджується його власноручним записом від 03.04.2024р. та підписом (т.3 а.с.133). До того ж, не зайвим буде в межах спірних правовідносин врахувати і той факт, що позивача, в даному випадку, фактично було звільнено саме з займаної «посади», а не «зі служби в поліції», тобто застосування дисциплінарного стягнення у вигляді «звільнення з посади» не було крайнім і найсуворішим заходом дисциплінарного впливу і позивач наразі продовжує свою службу в органах поліції та в тому ж самому відділенні №2, але на іншій посаді. Слід зазначити, що аналогічної правової позиції з цих спірних питань дотримується і Верховний Суд, зокрема, в постанові від 07.02.2024р. у справі №420/35536/23. Решта доводів апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. Слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. А за правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. Однак, варто звернути увагу на те, що твердження позивача щодо порушення його прав також мають підтверджуватися належними та допустимими доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях та лише суб`єктивній думці останнього. Таким чином, судова колегія доходить висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»). Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи позивача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін. Керуючись ст.ст.308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено: 17.02.2025р. Головуючий у справі суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов Судді: М.П. Коваль В.О. Скрипченко