Постанова 4857 № 140/7167/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 140/7167/24 пров. № А/857/30164/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Сеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року у справі за його позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування наказу та зобов`язання вчинити дії, суддя у І інстанції Андрусенко О.О., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Луцьк, дата складення повного тексту рішення 14 жовтня 2024 року, ВСТАНОВИВ: 11.07.2024 ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому з урахуванням збільшення позовних вимог просив: визнати протиправним дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі ІНФОРМАЦІЯ_2 ), що полягають у відмові та ненаданні позивачу відстрочки згідно з пунктом 1 частини 3 статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію від 21.10.1993 № 3543-XII (далі Закон № 3543-XII), з урахуванням положень пункту 3 частини 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2024, № 19, ст.78) від 11.04.2024 № 3633-IX (далі Закон № 3633-IX); визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі ІНФОРМАЦІЯ_3 ) в частині призову позивача на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 ; визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) в частині про зарахування позивача до списків особового складу частини та приступлення до виконання обов`язків; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 в особі уповноважених осіб негайно звільнити позивача з військової служби та зі списків особового складу Збройних Сил України Військової частини НОМЕР_1 ; визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) в частині про зарахування позивача до списків особового складу частини та приступлення до виконання обов`язків; зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 в особі уповноважених осіб негайно звільнити позивача з військової служби та зі списків особового складу Збройних Сил України Військової частини НОМЕР_2 . Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року у справі № 140/7167/24 ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, вказаний позов було задоволено частково. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до абзацу другого частини 3 статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію від 21.10.1993 № 3543-XII (далі Закон № 3543-XII) з урахуванням положень пункту 3 частини 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку від 11.04.2024 № 3633-IX. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 подав до ІНФОРМАЦІЯ_4 заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації 16.05.2024. Зважаючи на закріплений принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, позивач мав право на відстрочку на час навчання відповідно до абзацу другого частини 3 статті 23 Закону №3543-XII у редакції, чинній до внесення змін Законом №3633-IX (Закон набрав чинності 18.05.2024), однак при розгляді заяви позивача ІНФОРМАЦІЯ_2 таких обставин не врахував. Тому суд дійшов висновку про протиправність дій ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо відмови ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до абзацу другого частини 3 статті 23 Закону №3543-XII з урахуванням положень пункту 3 частини 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 3633-IX, та позовні вимоги в цій частині задовольнив. Стосовно відмови в задоволенні інших позовних вимог, суд першої інстанції виходив з такого. 16.05.2024 ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстровано заяву ОСОБА_1 від 15.05.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до статті 23 Закону №3543-ХІІ (студент), тобто вказана заява була подана до набрання чинності Порядком №560. Листом від 25.05.2024 №6902 ІНФОРМАЦІЯ_2 відмовив позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, посилаючись на те, що у зв`язку з вступом в законну силу Закону № 3633-IX відповідно до абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону №3543-ХІІ він втратив право на відстрочку по навчанню. Вказане свідчить про те, що станом на 05.06.2024 (направлення позивача для проходження медичного огляду та призову його на військову службу під час мобілізації) заява позивача від 16.05.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації була розглянута ІНФОРМАЦІЯ_2 , відтак посилання позивача на пункт 63 Порядку №560 про протиправність дій ІНФОРМАЦІЯ_5 щодо направлення його для проходження медичного огляду з огляду на встановлені в ході розгляду обставини є безпідставними. При цьому те, що лист ІНФОРМАЦІЯ_4 від 25.05.2024 №6902 отриманий батьком позивача 10.06.2024 (так стверджує позивач), не спростовує того, що станом на 05.06.2024 заява позивача від 16.05.2024 про надання відстрочки вже була розглянута ІНФОРМАЦІЯ_2 . Окрім того, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що під час проведення 05.06.2024 мобілізаційних процедур позивач ОСОБА_1 подавав (намагався подати) до ІНФОРМАЦІЯ_5 відповідну заяву про надання відстрочки від призову на військову службу за призовом під час мобілізації разом з документами, що підтверджують таке право. Ні у листі Вараського районного відділу поліції ГУ Національної поліції України в Рівненській області від 10.06.2024 №6552/215/04-24, ні у власноручно заповненій позивачем заяві на видачу військово-облікового документа від 05.06.2024, ні в інших долучених до матеріалів справи документах не зафіксовано, що позивач ОСОБА_1 подавав (намагався подати) до ІНФОРМАЦІЯ_5 заяву про надання відстрочки і така заява не була прийнята та зареєстрована цим відповідачем. Також суд звернув увагу на те, що довідка Волинського обласного учбового центру підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів АПК від 06.06.2024 №1110, яка була видана для подання у ІНФОРМАЦІЯ_3 , датована саме 06.06.2024, тобто після того, як наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 05.06.2024 №169 позивача 05.06.2024 призвано на військову службу по мобілізації до В/ч НОМЕР_1 та наказом військової частини НОМЕР_1 від 06.06.2024 №68 зараховано до списків особового складу військової частини, а тому така довідка не могла бути взята до уваги ІНФОРМАЦІЯ_3 . Також судом не було встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 при виконанні покладених на нього обов`язків діяв з порушенням (перевищенням) повноважень. Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_5 в частині призову позивача на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 , а тому у цій частині позову позивачу відмовлено. Щодо позовних вимог, заявлених до Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 , суд першої інстанції виходив з такого. З матеріалів справи судом було встановлено, що відповідно до поіменного списку військовозобов`язаних, які призвані та направлені ІНФОРМАЦІЯ_3 , солдат ОСОБА_1 відправлений у розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 . Із записів військового квитка позивача слідує, що наказом Військової частини НОМЕР_1 від 06.06.2024 №68 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини та призначено на посаду оператор. В подальшому, наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 14.07.2024 №109 солдата ОСОБА_1 , який прибув з Військової частини НОМЕР_1 , зараховано у розпорядження командира Військової частини НОМЕР_2 на всі види забезпечення, з 15.07.2024 зараховано на котлове забезпечення за каталогом. Підстава: поіменний список Військової частини НОМЕР_1 від 13.07.2024. Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 15.07.2024 №110 солдата ОСОБА_1 , призначеного наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 14.07.2024 №48-РС на посаду стрільця-снайпера мотопіхотного відділення мотопіхотного взводу мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону Військової частини НОМЕР_2 , вважати таким, що 15.07.2024 справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків. При цьому суд зазначив, що командири Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 не мали права не зарахувати позивача до особового складу Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 , адже вони отримали усі передбачені чинним законодавством документи (іменні списки) та беззаперечні правові підстави для видання оспорюваних позивачем наказів. У свою чергу, позивач не вказав, в чому, на його думку, полягає протиправність зазначених наказів командирів Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 про зарахування позивача до списків особового складу частини та які норми законодавства порушені вказаними відповідачами під час їх складання (видання). Оскаржувані позивачем накази командирів Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 є виконаними з моменту зарахування позивача до списків особового складу військових частин НОМЕР_1 та НОМЕР_2 . При цьому суд першої інстанції звернув увагу, що після набуття позивачем статусу військовослужбовця Збройних Сил України правовідносини щодо проходження військової можуть бути припинені лише шляхом звільнення з військової служби, підстави та порядок якого визначені Законом № 2232-XII та Положенням № 1153/2008. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що підстав для задоволення взаємопов`язаних позовних вимог про визнання протиправними та скасування наказів командирів Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) щодо зарахування позивача до списків особового складу частини та приступлення до виконання обов`язків та зобов`язання Військової частини НОМЕР_2 в особі уповноважених осіб негайно звільнити позивача з військової служби та зі списків особового складу Збройних Сил України відсутні. У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено позивачем, який у своїй скарзі просив таке скасувати та прийняти нове про задоволення позовних вимог. У обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність його висновків фактичним обставинам справи. Зазначає, що під час перевірки документів та доставлення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_5 була неправомірна відмова у прийнятті заяви на відстрочку та вчинення процедури призову посадовими особами, що порушують приписи чинного законодавства, зокрема постанов Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 та від 23.02.2022 №154. Вважає висновки суду першої інстанції щодо правомірності його призову на військову службу помилковими з огляду на те, що судом не було надано правової оцінки та не взято до уваги способу доставки позивача до ІНФОРМАЦІЯ_5 , відмови прийнятті заяви на відстрочку та інших обставин, які мають істотне значення. Звертає увагу, що судом не надано правової оцінки тому, що згідно із положеннями пункту 1 частини 3 статті 23 Закону № 3543-XII, з урахуванням положень пункту 3 частини 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку (у редакції чинній на час видачі спірних наказів), позивач не підлягав призову на військову службу. Також вважає помилковим та таким, що порушує загальні засади права й принцип юридичної визначеності, аргумент суду першої інстанції, що оскаржувані позивачем накази командирів військових частин, як акти індивідуальної дії, є виконаними з моменту зарахування позивача до списків особового складу військових частин. На думку скаржника, зарахування позивача до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , а потім НОМЕР_2 є похідним від наказу про мобілізацію, а отже такі дії також порушують права позивача і слід зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 ухвалити рішення про звільнення позивача від проходження з військової служби У відзиві на апеляційну скаргу позивача ІНФОРМАЦІЯ_3 підтримав доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечив обґрунтованість апеляційних вимог та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого. Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до відомостей тимчасового посвідчення від 29.11.2017 військовозобов`язаний ОСОБА_1 був визнаний непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатним у воєнний час. Також судом встановлено, що ОСОБА_1 25.04.2024 вступив на навчання за денною формою до Волинського обласного учбового центру підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів агро-промислового комплексу (АПК) у групу Електрогазозварник, строк закінчення навчання 22.11.2024, про що свідчать витяг з наказу від 08.05.2024 № 81, довідок від 08.05.2024 №591 та від 14.05.2024 №615. 16.05.2024 за вх. №7241 ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстровано заяву ОСОБА_1 від 15.05.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до статті 23 Закону №3543-ХІІ (студент), до якої було долучено довідки Волинського обласного учбового центру підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів агро-промислового комплексу від 08.05.2024 №591 та від 14.05.2024 №615. Листом від 25.05.2024 №6902 ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив позивача, що у зв`язку з вступом в законну силу Закону № 3633-IX відповідно до абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону №3543-ХІІ він втратив право на відстрочку по навчанню. Одночасно зазначив, що виходячи з вимог пункту 3 частини 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону громадяни України, які навчаються в закладах освіти та мали право на відстрочку на навчання на час навчання у разі втрати цього права відповідно до статті 23 Закону №3543-ХІІ, зберігають таке право до завершення поточного навчального року. Як стверджує позивач, вказану відповідь (лист) ІНФОРМАЦІЯ_4 отримав його батько 10.06.2024. Безспірним є те, що 05.06.2024 у місті Вараш Рівненської області посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_5 було здійснено перевірку військово-облікових документів військовозобов`язаного ОСОБА_1 , який у подальшому був доставлений до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_5 . У цей же день позивач був взятий на облік у ІНФОРМАЦІЯ_3 , направлений для проходження медичного огляду та відповідно до довідки ВЛК від 05.06.2024 №ССР/110/11 визнаний придатним до військової служби. На підставі особистої заяви позивача від 05.06.2024 йому видано військовий квиток серії НОМЕР_3 , про що свідчить облікова картка до військового квитка серії НОМЕР_3 . Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 05.06.2024 №169 ОСОБА_1 05.06.2024 призваний на військову службу по мобілізації до Військової частини НОМЕР_1 . Як слідує із записів військового квитка позивача, наказом Військової частин НОМЕР_1 від 06.06.2024 №68 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини. Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 14.07.2024 №109 солдата ОСОБА_1 , який прибув з Військової частини НОМЕР_1 , зараховано у розпорядження командира Військової частини НОМЕР_2 та на всі види забезпечення, а з 15.07.2024 зараховано на котлове забезпечення. Згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 15.07.2024 №110 солдата ОСОБА_1 , призначеного наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 14.07.2024 №48-РС на посаду стрільця-снайпера мотопіхотного відділення мотопіхотного взводу мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону Військової частини НОМЕР_2 , вважати таким, що 15.07.2024 справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків. На цей час солдат ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 . Не погоджуючись із наказами відповідачів у частині призову на військову службу та зарахування у списки особового складу військових частин, а також із призовом на військову службу по мобілізації, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду за захистом своїх прав із позовом, що розглядається. При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. На підставі аналізу матеріалів справи та позицій сторін, викладених у заявах по суті справи, апеляційний суд дійшов переконання, що на стадії апеляційного перегляду суть публічно-правового спору, що розглядається, зводиться до намагання позивача у судовому порядку вирішити питання про звільнення його з військової служби за призовом під час мобілізації. Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує відсутністю у ІНФОРМАЦІЯ_5 належних правових підстав для призову його на військову службу за призовом під час мобілізації. З цього приводу апеляційний суд зазначає таке. На переконання суду апеляційної інстанції приписи статті 23 Закону 3543-XII дають можливість отримати відстрочку від призову лише до моменту набуття статусу військовослужбовця. Після зарахування до особового складу військової частини подання заяви з відповідними документами про відстрочку, навіть якщо у особи є для цього підстави, втрачає свою мету. Натомість, з моменту набуття особою статусу військовослужбовця звільнення з військової служби військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, можливе лише за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі Закон № 2232-ХІІ). Слід зазначити, що навіть за умови протиправності дій щодо мобілізації позивача на військову службу та зарахування до особового складу військової частини для звільнення його з військової служби за призовом під час мобілізації мають бути наявні підстави, визначені пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ. Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 (далі - Указ № 1153). Так підпунктом 7 пункту 252 Указу №1153/2008 встановлено, що військовослужбовці, які переміщуються на інші посади за штатами воєнного часу, а також військовозобов`язані, приписані на посади до військових частин, та резервісти, призначені на посади до військових частин, після призову приступають до виконання обов`язків за цими посадами з моменту їх призначення наказами по стройовій частині відповідно до мобілізаційного призначення. Наказом Міністерства оборони України від 15 вересня 2022 року №280, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14 листопада 2022 року за №1407/38743, затверджено Інструкцію з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, яка визначає організацію і порядок обліку військовослужбовців та працівників в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах та організаціях Збройних Сил України. Відповідно до п 1, п. 3 Розділу XII Інструкції №280 облік особового складу в особливий період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців щодо прихованої мобілізації або з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій, ведеться у порядку, установленому на мирний час, та з урахуванням особливостей, викладених у цьому розділі. Військовослужбовці військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період зараховуються в день прибуття до списків особового складу військової частини в порядку, установленому пунктами 13 і 14 розділу II цієї Інструкції. Первинне призначення на посади військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також призначення (переміщення) військовослужбовців, які перебувають на військовій службі, відповідно до їх мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом, здійснюються наказом командира військової частини по стройовій частині до закінчення заходів від мобілізування незалежно від номенклатури посад для призначення. Пунктом 14 Розділу ІІ Інструкції встановлено, що зарахування до списків особового складу військової частини прибулого особового складу (або прийому на роботу працівників) здійснюється наказом по стройовій частині у день їх прибуття (прийому на роботу) до військової частини. Підставою для видання наказу про зарахування особового складу до списків військової частини (про прийом на роботу працівника) є, зокрема, для військовослужбовців - іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця. З вказаних норм у їх сукупності слідує, що організація обліку та призову громадян в особливий період, в тому числі щодо перевірки наявності підстав для відстрочки від призову під час мобілізації на військову службу, покладена на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Разом з тим, зарахування до штату військової частини та виключення з нього здійснюється наказами по стройовій частині відповідної військової частини. Відповідне зарахуванням здійснюється не на власний розсуд, а на підставі іменних списків команд, які надходять від територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Судом встановлено, що наказом Військової частини НОМЕР_1 від 06.06.2024 №68 позивача зараховано до списків особового складу військової частини. Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 14.07.2024 №109 солдата ОСОБА_1 , який прибув з Військової частини НОМЕР_1 , зараховано у розпорядження командира Військової частини НОМЕР_2 , на всі види забезпечення, а з 15.07.2024 зараховано на котлове забезпечення. Згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 15.07.2024 №110 солдата ОСОБА_1 , призначеного наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 14.07.2024 №48-РС на посаду стрільця-снайпера мотопіхотного відділення мотопіхотного взводу мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону Військової частини НОМЕР_2 , вважати таким, що 15.07.2024 справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків. Згідно пункту 4 частини 1 статті 24 Закону №2232-XII початком проходження військової служби вважається: день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу. Підстави ж звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, передбачені частиною четвертою статті 26 цього Закону. Пункт 225 розділу XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначає, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них. Відповідно до пункту 241 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України військовослужбовці за наявності кількох підстав, передбачених пунктами "б", "в", "д" частини третьої, підпунктами "б", "в", "г" пункту 1, підпунктами "а", "б" пункту 2 частини четвертої, підпунктами "а", "б", "в", "ґ", "к" пункту 1, підпунктами "а", "б", "в", "ґ" пункту 2, підпунктами "а", "б" пункту 3 частини п`ятої, підпунктами "а", "б", "в" пункту 1, підпунктами "а", "б", "г" пункту 2, підпунктами "а", "б" пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", для звільнення можуть обрати за бажанням одну з них. Військовослужбовці за наявності підстав, передбачених підпунктами "й" або "к" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", звільняються з військової служби не пізніше ніж протягом трьох місяців з дня подання рапорту на звільнення. Закон №2232-XII здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби. Закон України №548-ХІV «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах. За нормами статті 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові. Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника (стаття 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України). Відповідно до пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 №124, (далі Інструкція з діловодства у Збройних Силах України), рапорт - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, - звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру. Стаття 26 Закону № 2232-ХІІ містить вичерпний перелік підстав для звільнення. Відповідно до частини 7 статті 26 Закону №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом президента України №1153/2008 від 10.12.2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. Отже, рапорт це вид службового документа зі звернення військового до вищого по посаді чи званню з викладом питань службового або особистого характеру. У випадку, якщо рапорт військовослужбовця не було розглянуто, відповідно до вимог Дисциплінарного статуту Збройних Сил України кожний військовослужбовець має право звернутися зі скаргою (заявою) до компетентних посадових осіб (органів). Закон України №551-ХІV «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг. Відповідно до пункту 110 Дисциплінарного статуту усі військовослужбовці мають право надсилати заяви чи скарги або особисто звертатися до посадових осіб, органів військового управління, органів управління Служби правопорядку, органів, які проводять досудове слідство, та інших державних органів у разі, зокрема, прийняття незаконних рішень, дій (бездіяльності) стосовно них командирами (начальниками) або іншими військовослужбовцями, порушення їх прав, законних інтересів та свобод; Відповідно до пункту 112 Дисциплінарного статуту військовослужбовці, які подали заяву чи скаргу, мають право, зокрема: - одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; - оскаржити прийняте за їх заявою чи скаргою рішення в суді. Подання скарги військовослужбовцями не звільняє їх від виконання своїх службових обов`язків і наказів командирів (начальників). Отже, для вирішення службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися з рапортом до свого безпосереднього начальника. За відсутності належного реагування на рапорт військовослужбовець має право звернутися з відповідною скаргою (заявою), на яку має отримати письмову відповідь у встановлений строк. З матеріалів справи слідує, що позивач не звертався з рапортами, як це передбачено зазначеними нормами чинного законодавства, до Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 щодо скасування наказів в частині зарахування до списків особового складу для проходження служби і щодо виключення із списків особового складу військової частини, відмови в задоволенні рапортів з цих питань не отримував. На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на положення статті 23 Закону №3543-XII, якою передбачено право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистентів-стажистів, аспірантів та докторантів, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти. Водночас, суд наголошує, що отримати відстрочку від призову на підставі статті 23 Закону №3543-XII можна лише до моменту набуття статусу військовослужбовця. Після зарахування до особового складу військової частини подання заяви з відповідними документами про відстрочку, навіть якщо у особи є для цього підстави, втрачає свою мету. Натомість, як вже зазначалося вище, з моменту набуття особою статусу військовослужбовця, під час воєнного стану звільнення з військової служби військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, можливе лише за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII. Суд у цій справі жодним чином не нівелює право позивача за наявності відповідних підстав на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Натомість, на стадії правовідносин між сторонами, коли позивач вже є діючим військовослужбовцем, яким призваний на військову службу під час мобілізації, судом не встановлено обставин, які б свідчили про наявність підстав для звільнення позивача з військової служби за призовом під час мобілізації, які передбачені пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ. Окрім цього апеляційний суд звертає увагу на таке. Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина 1 статті 1 Кодексу адміністративного судочинства України). Таким чином, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до пункту 19 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк. За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних. Індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі. У абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 №2-зп у справі №3/35-313 вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію». У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 № 9-рп/2008 у справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію. Враховуючи наведене, оскаржувані дії в частині мобілізації, переміщення та направлення позивача для проходження військової служби є актами індивідуальної дії, тобто актами одноразового застосування, які станом на час вирішення справи вичерпали свою дію внаслідок мобілізації позивача направлення його для проходження військової служби та зарахування до списків особового складу військової частини. Після видання оспорюваних рішень виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом №2232-ХІІ та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, що не передбачають звільнення з військової служби шляхом скасування рішення про мобілізацію та про зарахування до списків особового складу військової частини чи визнання дій відповідних протиправними. Верховний Суд неодноразово висловлював позицію щодо скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2021 у справі № 9901/286/19, від 08.09.2021 у справі № 816/228/17, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 9901/96/21, від 27.10.2022 у справі № П/9901/97/21). При цьому апеляційний суд звертає увагу, що застосований спосіб захисту має привести до відновлення порушеного права, однак оскільки оскаржувані накази вичерпали свою дію та втратили юридичне значення, то їх скасування не призведе до припинення відносин військової служби позивача у встановленому законом порядку, а отже заявлені позовні вимоги не можна вважати належним та ефективним способом захисту права позивача з огляду на те, що їх задоволення не призведе до відновлення порушеного права. Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що вимоги позивача про визнання протиправними та скасування наказів командирів згаданих вище військових частин про зарахування позивача до списків особового складу частини, а також зобов`язання Військової частини НОМЕР_2 негайно звільнити позивача з військової служби є таким, що не підлягають задоволенню. Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року у справі № 140/7167/24 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Р. П. Сеник Н. М. Судова-Хомюк