Постанова 4852 № 340/5146/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 18 лютого 2025 року м. Дніпросправа № 340/5146/24 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Головко О.В. (доповідач), суддів: Суховарова А.В., Ясенової Т.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року (суддя К.М. ПРИТУЛА ) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області щодо не включення для обчислення пенсії сум заробітної плати (доходу) за періоди роботи у російській федерації згідно з записами у трудовій книжці ОСОБА_1 та двох довідок від 11.11.2020 б/н про заробітну плату. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області код провести з дати призначення Позивачу пенсії перерахунок призначеної ОСОБА_1 пенсії за віком, для обчислення якої врахувати суми заробітної плати (доходу), вказані у двох довідках про доходи від 11.11.2020 б/н, за періоди роботи у російській федерації згідно записів у трудовій книжці ОСОБА_1 ; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області провести ОСОБА_1 виплату недоплачених сум пенсії. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області щодо не включення для обчислення пенсії сум заробітної плати (доходу) за періоди роботи у російській федерації згідно з записів у трудовій книжці ОСОБА_1 та двох довідок від 11.11.2020 б/н про заробітну плату. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області провести з 17.03.2022 перерахунок призначеної ОСОБА_1 пенсії за віком, для обчислення якої врахувати суми заробітної плати (доходу), вказані у двох довідках про доходи від 11.11.2020 б/н, за періоди роботи у російській федерації згідно з записів у трудовій книжці ОСОБА_1 та виплатити недоплачену суму пенсії. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки нормам чинного законодавства, його висновки не відповідають обставинам справи, що призвело до прийняття невірного рішення. Зазначає, що позов подано поза межами строку звернення до суду. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити в її задоволенні, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків. Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 17.03.2022 позивач звернувся до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за віком, яку розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, рішенням від 31.03.2022 № 11950001062 ОСОБА_1 призначено пенсію за віком з 07.01.2022. На звернення позивача Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області листом за № 3197-2680/М-02/8-1100/24 від 19.03.2024 повідомило, що до заяви про призначення пенсії від 17.03.2022 було додано довідки про заробітну від 11.11.2020 №-б/н, видані управлінням Міністерства внутрішніх справ по Західному адміністративному округу головного управління Міністерства внутрішніх справ Росії по м. Москві, з серпня 1984 року по березень 1992 року, які не враховано, оскільки на час звернення за призначенням пенсії, первинними документами бухгалтерського обліку вони не підтверджені. Окрім того, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, Акціонерним товариством «Укрпошта» з 24.02.2022 припинено приймання всіх видів міжнародних поштових відправлень призначенням до Російської Федерації та Республіки Білорусь. Відтак, наданий час не вбачається за можливе надіслати відповідний запит до Пенсійного фонду Російської Федерації про підтвердження в установленому порядку первинними документами вказаних вище Довідок та проведення обчислення розміру пенсії з їх урахуванням. Не погоджуючись з такими діями УПФУ, позивач звернувся з цим позовом до суду. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції, насамперед, надає оцінку доводам апелянта в частині дотримання строку звернення до суду з позовом. Відповідно до частин 1, 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Вказаний висновок сформовано в постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19. При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись». Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Суд зауважує, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. В постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19 дійшла висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії: 1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. 2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо. Враховуючи, що пенсію за віком призначено ОСОБА_1 з 07.01.2022 відповідно до рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області від 31.03.2022 № 11950001062, про порушення свого права позивач мав бути обізнаний після отримання першої пенсійної виплати, натомість з даним позовом звернувся лише 31.07.2024. Відхиляючи доводи відповідача про пропущення строку звернення до суду, суд першої інстанції вказав, що відповідно до ч. 4 ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п`ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа. Натомість такий висновок суду першої інстанції є помилковим, адже в даній справі спірним є відновлення порушеного права позивача, яке мало місце під час призначення пенсії. Колегія суддів зауважує, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Суд апеляційної інстанції ще раз наголошує, що поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом. Позивачем у позовній заяві не наведено поважних причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом. Більш того, ознайомившись зі змістом апеляційної скарги позивач у відзиві на апеляційну скаргу посилається на висновки суду першої інстанції, без зазначення поважних причин пропуску строку. Таким чином, суд першої інстанції необґрунтовано відкрив провадження в справі, прийняв позовну заяву ОСОБА_1 за заявленими позовними вимогами до розгляду та вирішив спір по суті, не взявши до уваги приписи процесуального закону. Частиною 3 статті 123 КАС України встановлено, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з залишенням позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог до 30 січня 2024 року. Натомість, заявлені позивачем вимоги в межах строку звернення до суду з цим позовом, а саме з 31.01.2024, підлягають розгляду по суті. Надаючи оцінку спірним правовідносинам та висновкам суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV. Статтею 1 Закону № 1058-IV передбачено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII передбачено, що пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами. У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами). Згідно статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Відповідно до частин 1, 2 статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається в тому числі і із міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України Суд апеляційної інстанції, зазначає, що відповідно до розрахунку права (РС-право) період трудової діяльності позивача з 06.08.1984 по 01.04.1992 зараховано до трудового стажу 7 років 7 місяців 26 днів, трудова діяльність військова служба, однак не врахована заробітна плата, яку отримував позивач за періоди такої роботи. Колегія, суддів, зауважує, що відомості щодо трудової діяльності позивача в спірний період на території Російської Федерації містяться в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 . Водночас, частиною першою статті 4 Закону № 1058-IV передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року № 1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід`ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України. Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі Угода від 13 березня 1992 року) визначено, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Статтею 5 Угоди від 13 березня 1992 року встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод. Згідно зі статтею 6 Угоди від 13 березня 1992 року призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільговій основі і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, отриманий на території будь-якої із цих країн, а також на територіях колишнього СССР за час до вступу в силу даної Угоди (пункти 1, 2 статті 6). Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах-учасницях Угоди введена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії (пункт 3 статті 6 вказаної Угоди). Крім того, відповідно до положень Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, а саме статті 6, працівники Сторони виїзду, які працюють на території Сторони працевлаштування, користуються правами та виконують обов`язки, що встановлені трудовим законодавством Сторони працевлаштування (включаючи питання трудових відносин, колективних договорів, оплати праці, режиму робочого часу та часу відпочинку, охорони та умов праці та інші). Трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво та інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації. Статтею 7 Угоди від 14 січня 1993 року встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі. Відповідно до частини третьої статті 6 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15 квітня 1994 року, ратифікованої Законом України № 290/95-ВР від 11 липня 1995 року, працівники мають права і виконують обов`язки, встановлені трудовим законодавством сторони працевлаштування. Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав N 01-1/2-07 від 26 березня 2008 року визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди від 13 березня 1992 року встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди. Отже, наведенні положення Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, гарантуючи захист прав громадян у сфері пенсійного забезпечення, стосуються призначення пенсії та передбачають, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються лише при призначенні пенсії. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 676/6166/16-а, від 16 квітня 2020 року у справі № 555/2250/16-а від 17 червня 2020 року у справі № 646/1911/17, від 21 лютого 2020 року у справі № 291/99/17 та від 06 липня 2020 року у справі № 345/9/17. Згідно з частиною першою статті 40 Закону № 1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв. Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві. З матеріалів справи вбачається, що позивачем подано усі документи для підтвердження стажу і заробітної плати за періоди його роботи на території іншої держави - російської федерації, при цьому такий стаж і заробітна плата підлягає визнанню на території України відповідно до вищевказаних міжнародних договорів. Не є обґрунтованими доводи відповідача щодо неможливості врахувати суми заробітної плати (доходу) позивача за спірний період з підстав неможливості направлення запиту до пенсійного фонду російської федерації, адже будь-яких посилань на невідповідність наданих позивачем довідок чинному законодавству (або їх недостовірності) відповідач не навів. Позивач як громадянин України за умови підтвердження трудового стажу наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав, що узгоджується із правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 28 серпня 2018 року у справі № 175/4336/16-а, від 25 вересня 2018 року у справі № 242/65/17 та від 27 лютого 2019 року у справі № 423/3544/16-а. Колегія суддів зауважує, що згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. А відтак, відмова у включенні для обчислення пенсії сум заробітної плати (доходу) позивача за періоди його роботи у російській федерації з підстави, такої як неможливість проведенні перевірки довідок про заробітну плату (дохід) є протиправною. Також є необґрунтованими доводи відповідача, як для підстави позбавляти позивача права на отримання пенсії з урахуванням суми заробітної плати (доходу), за періоди роботи у російській федерації, з підстав, що Україною у зв`язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво та обмін поштою з країною-агресором. Таким чином дії Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області щодо не включення для обчислення пенсії сум заробітної плати (доходу) ОСОБА_1 за періоди роботи у російській федерації є протиправними. Отже, позов ОСОБА_1 в межах строку звернення до суду підлягає задоволенню. Рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню як таке, що в окремій частині ухвалене з неправильним застосуванням норм процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 317, 319, 322 Кодексу адміністративного судочинства України суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області задовольнити частково. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року в адміністративній справі № 340/5146/24 скасувати в частині задоволених вимог перерахувати та виплатити позивачу пенсію починаючи з 17.03.2022. Позовні вимоги ОСОБА_1 за період з 17.03.2022 по 30.01.2024 залишити без розгляду. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з 18 лютого 2025 року та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених статтею 328 КАС України. Повна постанова складена 18 лютого 2025 року. Головуючий - суддя О.В. Головко суддя А.В. Суховаров суддя Т.І. Ясенова