Ухвала КАС ВС № 990/60/25

ф УХВАЛА 17 лютого 2025 року м. Київ справа №990/60/25 адміністративне провадження № П/990/60/25 Верховний Суд у складі суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого (судді-доповідача) Хохуляка В.В., суддів: Васильєвої І.А., Гончарової І.А., Дашутіна І.В., Шишова О.О., перевірив позовну заяву ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про скасування ухвали дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя, УСТАНОВИВ: 10.02.2025 ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Вищої ради правосуддя, що надійшов засобами поштового зв`язку на адресу суду 14.02.2025, у якому позивач просить суд скасувати ухвалу дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Остапенко Т.А. від 21.01.2025 №294/0/18-25 і направити дисциплінарну скаргу на суддів до Дисциплінарної палати ВРП. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду цієї справи визначено колегію суддів у складі: головуючий (суддя-доповідач) Хохудяк В.В., судді: Васильєва І.А., Гончарова І.А., Дашутін І.В., Шишов О.О. Суддя Хохуляк В.В. подав заяву про самовідвід від участі у розгляді справи №990/60/25 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про скасування ухвали дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя. Ухвалою Верховного Суду від 17.02.2025 у задоволенні заяви Хохуляка В.В. про самовідвід відмовлено. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що нею 20.11.2024 на адресу Вищої ради правосуддя була направлена скарга щодо судді Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області Вдовиченко Т.М. , суддів Житомирського апеляційного суду Зав`язуна С.М., Жизнєвського Ю.В., Кіянової С.В. на предмет притягнення до дисциплінарної відповідальності за неправомірні, протиправні діяння, дії чи бездіяльність, порушення присяги судді, норм моралі і етики при розслідуванні кримінального провадження №12020065050000097 від 12.09.2020 за заявою ОСОБА_1 про злочин. Ухвалою дисциплінарного інспектора Остапенко Т.А. від 21.01.2025 №294/0/18-25 дисциплінарні скарги ОСОБА_1 щодо судді Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області Вдовиченко Т.М, суддів Житомирського апеляційного суду Зав`язуна С.М., Жизнєвського Ю.В., Кіянової С.В. залишено без розгляду та повернуто скаржнику на підставі пункту 4 частини першої статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», оскільки скарги ОСОБА_1 містять виражені у недопустимій формі висловлювання, що принижують честь і гідність осіб, стосовно дій яких вони подані, зокрема суддів, що не узгоджується із вимогами статті 28 Конституції України та свідчить про явну неповагу до суддів як представників судової гілки влади. Позивач з ухвалою не погодилась, у позовній заяві вказує, що направляючи дисциплінарну скаргу на суддів позивач керувалася статтею 34 Конституції України, якою визначено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Складаючи скаргу позивач використовувала літературну мову, у скарзі відсутня інвективна лексика, фраземіка, невербальні антиетичні знаки. Як вважає позивач, в оскаржуваній ухвалі відсутнє правове обґрунтування, ухвала дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя є безпідставною, невмотивованою, такою, що принижує честь і гідність позивача. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом. Розглянувши позовну заяву та додані до неї документи, суд дійшов висновку, що у відкритті позовного провадження необхідно відмовити, з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів. Згідно з частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Частиною першою статті 5 КАС встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті. Згідно з приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Як унормовано частиною четвертою статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів Вищої ради правосуддя, щодо питань обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя, звільнення їх з таких посад, оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів призначення суддів Конституційного Суду України у процесі конкурсного відбору кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, а також Дорадчої групи експертів щодо оцінювання таких кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, бездіяльності Кабінету Міністрів України унормовано положеннями статті 266 КАС України. Згідно з частиною статті 266 КАС України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; 2) законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) законності актів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 4) законності рішень Вищої ради правосуддя, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат; 5) законності бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою. Отже, за змістом частини четвертої статті 22, частини першої статті 266 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні, зокрема, справи щодо законності актів, дій чи бездіяльності ВРП. Відтак, спір з приводу оскарження рішення ВРП належить до юрисдикції адміністративного суду. Разом з тим, у силу приписів частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист (пункт 4.1 мотивувальної частини вказаного Рішення). Як слідує з матеріалів позовної заяви, до Вищої ради правосуддя 20.11.2024 (вх. № В-5406/0/7-24) та 01.01.2025 (вх. № В-21/0/7-25, переслана з Житомирської обласної прокуратури) надійшли ідентичні за змістом скарги ОСОБА_1 щодо судді Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області Вдовиченко Тетяни Миколаївни, суддів Житомирського апеляційного суду Зав`язуна Сергія Михайловича, Жизнєвського Юрія Васильовича, Кіянової Світлани Валентинівни. Дисциплінарний інспектор служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя Остапенко Тетяна Анатоліївна, здійснивши попередню перевірку дисциплінарних скарг ОСОБА_1 , ухвалою від 21.01.2025 №294/0/18-25 дисциплінарні скарги ОСОБА_1 щодо судді Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області Вдовиченко Тетяни Миколаївни, суддів Житомирського апеляційного суду Зав`язуна Сергія Михайловича, Жизнєвського Юрія Васильовича, Кіянової Світлани Валентинівни залишила без розгляду та повернула скаржнику. Повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя визначаються Конституцією України, Законом України "Про Вищу раду правосуддя" № 1798-VIII та Законом України № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VІІІ). Відповідно до статті 42 Закону № 1798-VІІІ дисциплінарне провадження розпочинається після отримання Вищою радою правосуддя скарги щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарної скарги), поданої відповідно до Закону №1402-VІІІ, або за ініціативою Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя чи за зверненням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом. Пунктом 1 частини першої статті 43 Закону № 1798-VIII передбачено, що дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя, визначений автоматизованою системою розподілу справ для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя - доповідач): 1) вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону; 2) за наявності підстав, визначених пунктами 1, 4 і 5 частини першої статті 44 цього Закону, - залишає без розгляду та повертає дисциплінарну скаргу скаржнику; 3) за наявності підстав, визначених пунктами 2, 3 і 6 частини першої статті 44 цього Закону, - передає скаргу на розгляд Дисциплінарної палати для ухвалення рішення щодо залишення без розгляду та повернення її скаржнику або відкриття дисциплінарної справи; 4) за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги - протягом тридцяти днів з дня отримання такої скарги готує матеріали з пропозицією про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 44 Закону № 1798-VIII дисциплінарна скарга залишається без розгляду та повертається скаржнику, якщо дисциплінарна скарга містить виражені у непристойній формі висловлювання або висловлювання, що принижують честь і гідність будь-якої особи. Рішення про повернення дисциплінарної скарги має бути вмотивованим та оскарженню не підлягає (частина четверта статті 44 Закону № 1798-VІІІ). Саме ця норма є визначальною для оцінки правовідносин у цій справі, адже містить імперативний і безумовний припис щодо неможливості оскарження рішення про повернення дисциплінарної скарги будь-яким з учасників дисциплінарного провадження, зокрема, й безпосередньо скаржником. Як установлено у цій справі, ОСОБА_1 реалізувала своє право на звернення до ВРП із дисциплінарною скаргою щодо судді Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області Вдовиченко Т.М., суддів Житомирського апеляційного суду Зав`язуна С.М., Жизнєвського Ю.В., Кіянової С.В. Дисциплінарний інспектор ВРП ухвалою залишила без розгляду та повернула дисциплінарні скарги на підставі пункту 4 частини першої статті 44 Закону № 1798-VІІІ. Проте, як вже було зазначено, відповідно до частини четвертої статті 44 Закону № 1798-VІІІ рішення про повернення дисциплінарної скарги оскарженню не підлягає. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»). Ураховуючи наведене, покладена в основу позовних вимог у цій справі незгода позивача з ухвалою ВРП, якою залишено без розгляду та повернуто скаржнику його дисциплінарні скарги, не створює для останнього можливості її перегляду в судовому порядку в силу імперативної законодавчої заборони на таке оскарження, а тому позов ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства в силу закону. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Колегія суддів відзначає, що у цьому випадку поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 15 лютого 2018 року у справі № П/800/526/17 та від 10 травня 2018 року у справах № 800/227/17 та № П/9901/385/18. Зважаючи на обставини, у зв`язку з якими позивач звернулась до адміністративного суду, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відкриття провадження у справі за заявленим позовом, а тому у його відкритті слід відмовити, з огляду на положення пункту 1 частини першої статті 170 КАС України. Застосовуючи норму пункту 1 частини першої статті 170 КАС, «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Відповідно до вимог частини другої цієї статті про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу не пізніше п`яти днів з дня надходження позовної заяви. Керуючись статтями 22, 170, 266, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд - УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про скасування ухвали дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя. Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її прийняття та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження. -------------------- -------------------- -------------------- -------------------- ------------------- В.В. Хохуляк І.А. Васильєва І.А. Гончарова І.В. Дашутін О.О. Шишов Судді Верховного Суду