Постанова Київський апеляційний суд № 369/19366/23

Єдиний унікальний номер справи №369/19366/23 Апеляційне провадження №22-ц/824/1261/2025 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 лютого 2025 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Журби С.О., суддів Писаної Т.О., Приходька К.П., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся до суду із вказаним позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів. 19 лютого 2024 року представником позивача - адвокатом Андрєєвим М.А. через підсистему «Електронний суд» до суду подано клопотання про передачу цивільної справи №369/19366/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за попереднім договором купівлі-продажу за підсудністю до Господарського суду Київської області у зв`язку з відкриттям провадження у справі № 911/2308/23 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 . 04 березня 2024 року до суду першої інстанції надійшла заява представника відповідача - адвоката Козира С.В. про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, оскільки у разі коли судом першої інстанції встановлено, що спір у справі не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суд у порядку статей 186, 255 ЦПК України відмовляє у відкритті провадження або закриває провадження у справі, якщо воно було відкрите. До аналогічного висновку прийшов Київський апеляційний суд у постанові від 15.01.2024 року у справі № 369/5940/23 скасовуючи ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27.07.2023 року. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 травня 2024 року відмовлено у задоволені заяви про закриття провадження, справу передано на розгляд до Господарського суду Київської області. Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, 27.05.2024 року відповідач направила апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, просить оскаржувану ухвалу суду скасувати. На обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає у скарзі про те, що приймаючи рішення про передачу даної справи до Господарського суду Київської області, суд першої інстанції не дотримався вимог статей 186, 255 ЦПК України та прийняв помилкове рішення, вийшовши за межі своїх повноважень. Апелянт вважає, що Цивільним процесуальним кодексом України не передбачено процесуальну норму, яка наділяє суд першої інстанції правом направляти справу до іншого суду, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. На думку апелянта, врахований судом висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 15.01.2020 року не може бути застосовано, оскільки характер правовідносин у справі № 607/6254/15-ц не є подібним. 01 липня 2024 року на електронну адресу апеляційного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскаржувану ухвалу суду залишити без змін. На підтвердження своїх вимог зазначає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не узгоджуються з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 15.01.2020 року (справа № 607/6254/15-ц), та правовою позицією Касаційного господарського суду в ухвалі від 23.09.2021 року (справа № 904/4455/19). Згідно положень ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду даної категорії розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Розглянувши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку: Основним доводом апелянта було те, що дана справа помилково направлена судом першої інстанції до Господарського суду Київської області. Цивільним процесуальним кодексом України не передбачено процесуальну норму, яка наділяє суд першої інстанції правом направляти справу до іншого суду, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. З наведеною позицією апелянта апеляційний суд погодитися не може. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа). Водночас, відповідно до пункту 8 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України. 21 жовтня 2019 року в Україні почав діяти Кодекс України з процедур банкрутства, прийнятий Верховною Радою України наприкінці 2018 року та набрав чинності 21 квітня 2019 року. Відповідно до пункту 1 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, визначено, що цей Кодекс набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, і вводиться в дію через шість місяців з дня набрання чинності цим Кодексом. Згідно з пунктом 4 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства з дня введення в дію цього Кодексу, подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу. Системний аналіз положень Кодексу України з процедур банкрутства дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону про банкрутство мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України. Відповідно до частини 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Частиною 3 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи. Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц, з введенням в дію Кодексу України з процедур банкрутства, розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи. Інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому, таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Із матеріалів справи вбачається, що провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення грошових коштів, відкрито 27 листопада 2023 року (а.с.18). Ухвалою Господарського суду Київської області від 14 лютого 2024 року відкрито провадження у справі № 911/2308/23 про неплатоспроможність боржника фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ). Оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 було оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України 14 лютого 2024 року за № 72530 (а.с.35, 48). Враховуючи вказані норми процесуального права та висновки Верховного Суду, суд першої інстанції законно та обґрунтовано передав справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення грошових коштів за договором купівлі-продажу, до Господарського суду Київської області, в провадженні якого перебуває господарська справа № 911/2308/23 про неплатоспроможність фізичної особи- боржника ОСОБА_1 . Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на необхідність закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України, оскільки норми Кодексу України з процедур банкрутства є спеціальними і у частині 3 статті 7 цього Кодексу чітко передбачено, що у випадку відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) матеріали справи передаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстави для скасування судового рішення - відсутні. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.7,367, 369, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 травня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий С.О. Журба Судді: Т.О. Писана К.П. Приходько