Постанова Київський апеляційний суд № 752/7113/23

Єдиний унікальний номер справи №752/7113/23 Провадження №22-ц/824/597/2025 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 лютого 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Журби С.О., суддів Писаної Т.О., Приходька К.П., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 01 січня 2024 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: У квітні 2023 року позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 . В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач послався на те, що АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 01.10.2010 року уклали договір б/н. Відповідно до умов укладеного Кредитного договору відповідач 01.10.2010 року отримав кредит, ліміт якого у подальшому було збільшено до 100 000,00 грн. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. Відповідач ознайомлений із Умовами та правилами надання банківських послуг, що діяли станом на момент підписання анкети-заяви, що підтверджується підписом відповідача в анкеті-заяві, де є відповідні запевнення відповідача щодо ознайомлення та надання документів у письмовому виді, а також наказом банка про їх затвердження. Відповідач при укладанні договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку. Власник картрахунку зобов`язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафту. ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі, а саме надав Відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Однак, відповідач зобов`язання за вказаним Договором не виконав у зв`язку із чим виникла заборгованість, що станом на 20.03.2023 року становить 121 155, 44 грн, яка складається з наступного: 99 083, 97 грн - заборгованості за тілом кредита; 22 071, 47 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом. На підставі наведеного позивач просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк»заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 01.10.2010 року у розмірі 121 155, 44 грн, яка станом на 20.03.2023 року складається з наступного: 99 083, 97 грн заборгованості за тілом кредита; 22 071, 47 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом. Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 01 січня 2024 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за договором про надання банківських послуг б/н від 01.10.2010 року станом на 20.03.2023 року у розмірі 99 083, 97 грн. та судовий збір у розмірі 2 684, 00 грн, що разом становить належну до стягнення суму у розмірі 101 767 гривень 97 копійок. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що вказане судове рішення є необґрунтованим та незаконним, прийняте без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просив скасувати оскаржуване рішення в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість з відсотків за користування кредитом у розмірі 22 071, 47 грн, в іншій частині рішення залишити без змін. Скаргу обґрунтовує тим, що висновок суду про відсутність погодження умов кредитування є безпідставним та помилковим, оскільки відповідач своїм підписом підтвердив, що їй було надано повну інформацію щодо надання банківських послуг. Вказує, що наявність узгодження між сторонами базового розміру процентної ставки є підставою для задоволення вимог зі стягнення заборгованості. Зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що основні умови кредитування, в тому числі процентна ставка, викладені в підписаній відповідачем довідці про умови кредитування. Станом на початок розгляду справи по суті відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно із ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах даної категорії розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання встановлених законом умов) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне: В ході розгляду справи судом було встановлено, що з метою отримання банківських послуг, відповідач підписав анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у Приватбанку №б/н від 01.102010 року. У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді та які діяли на момент підписання заяви-анкети. Як убачається з довідки АТ КБ «Приват Банк» про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 неодноразово відбулись зміни кредитного ліміту: Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором про надання банківських послуг б/н від 01.10.2010 року станом на 20.03.2023 року у розмірі 99 083, 97 грн. та судовий збір у розмірі 2 684, 00 грн, що разом становить належну до стягнення суму у розмірі 101 767 (сто одна тисяча сімсот шістдесят сім) гривень 97 копійок. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що матеріали справи не містять підтверджень в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України про те, що саме ці Тарифи та Умови та Правила надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Статтею 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим. Положеннями ст. 82 ЦПК України передбачені підстави для звільнення особи від обов`язку доказування. Зокрема обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Також не потребують доказування й обставини, визнані судом загальновідомими, або обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. З аналізу вищевказаних норм вбачається, що суд має право прийняти посилання та твердження сторони лише у випадку їх належного доведення в ході розгляду справи, за виключенням випадків, коли такі обставини не потребують окремого доведення. При цьому сам лише факт відсутності заперечень іншої сторони проти таких посилань та тверджень не може вважатися їх визнанням, оскільки для визнання таких обставин законодавець передбачив окрему форму висловлення (пряме зазначення про таке визнання в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників), про що прямо вказано в ч. 1 ст. 82 ЦПК України. Стверджуючи про факт надання відповідачу кредиту шляхом емісії та передачі останньому кредитної картки, позивач тим не менш не надав до суду жодного доказу з приводу того, що така картка (відтак і кредит) взагалі коли-небудь видавалася відповідачу, адже жодний з наданих до суду документів не містить жодного посилання на це. Звернувшись до банку із вищезгаданою заявою-анкетою, відповідач висловив пропозицію на отримання банківської картки. В той же час доказів того, чи було задоволено таку його заяву, чи було видано йому платіжний інструмент (банківську картку), матеріали справи не містять. Не містять матеріали справи й визнання такого факту відповідачем, як і доказів видачі відповідачу кредитних коштів іншим способом. За таких умов в ході розгляду справи позивачем не було доведено факту видачі відповідачу вищевказаного кредиту, відтак й наявності підстав для стягнення з нього на повернення такого кредиту коштів. Не можуть вважатися належними доказами щодо наявності заявленої банком заборгованості відповідача представлені до суду документи, в тому числі розрахунки, виписки та довідка про рух коштів по рахунку, які виготовлені та підписані самим же банком, оскільки дані документи позивач створив самостійно, без підтвердження їх належності будь-якими сторонніми незацікавленими особами, та свідчать лише про те, що банк обліковував певні нарахування та операції на своїх внутрішніх рахунках без підтвердження, кому такі рахунки належали та хто саме по ним проводив операції. Не спростовують таких висновків й доводи апеляційної скарги. При цьому суд не може погодитися з тим, що сам лише факт підписання вищезгаданої анкети-заяви вже автоматично свідчить про видачу кредитної карти відповідачу, оскільки така позиція не ґрунтується на положеннях закону, а жодних відомостей з цього приводу така анкета-заява не містить. З урахуванням викладеного колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що будь-яких належних та допустимих доказів фактичної видачі кредиту відповідачу матеріали справи не містять, відтак такі твердження позивача не можуть бути прийняті судом. За таких умов у суду першої інстанції були відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь банку в порядку повернення кредиту будь-яких коштів. Незважаючи на наведене, колегія суддів апеляційного суду тим не менш зважає на відсутність підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції в даному апеляційному провадженні з огляду на наступне: У відповідності до положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції виключно в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Положеннями ч. 4 та ч. 5 ст. 367 ЦПК України передбачені умови, за яких суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів та вимог апеляційної скарги. Зокрема, таке право надано апеляційному суду у випадку, якщо під час розгляду справи будуть встановлені порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Таке ж право є у апеляційного суду й у випадку, якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилася очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження. Даний перелік є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає. Порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового, передбачені ч. 3 ст. 376 ЦПК України. Зокрема такими підставами є випадки, коли: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими; 3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Як убачається з матеріалів справи, передбачені законом порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, в даному випадку відсутні. Не було допущено судом першої інстанції й неправильного застосування норм матеріального права, оскільки в основу оскаржуваного рішення були покладені правові норми, що регулюють такого роду правовідносини. Не є така справа й справою окремого провадження. За таких умов у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для виходу за межі доводів та вимог апеляційної скарги, відтак й підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення за результатами розгляду апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк». На підставі вищезазначеного, керуючись ст.ст. 374, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 01 січня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий С.О. Журба Судді: Т.О. Писана К.П. Приходько