Постанова 4857 № 380/14618/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 380/14618/24 пров. № А/857/30132/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: судді-доповідача Іщук Л. П., суддів Обрізка І. М., Шинкар Т.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження (головуючий суддя Клименко О.М., м. Львів ) у справі № 380/14618/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому просить: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 133950015003 від 21 червня 2024 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 з 12 червня 2024 (дня звернення) пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 № 1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 № 213-VIII із застосуванням показника вікового цензу у 45 років. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 21 червня 2024 № 133950015003 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 з 12 червня 2024 (з дня звернення) пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», в редакції до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», із застосуванням показника вікового цензу в 45 років. Не погодившись із рішенням суду, Головне управління ПФУ в Тернопільській області подало апеляційну скаргу, в якій покликається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивач покликається на статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ від 05 листопада 1991, яка є недіючою при призначенні пенсії на пільгових умовах. Вважає, що фактично Законом №2148 повністю передано до сфери дії Закону №1058 регулювання правовідносин щодо визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та одночасно припинено в цій частині застосування Закону №1788. Зазначає, що відмовляючи позивачу у призначенні пенсії Головне управління керувалось Законом №1058, в редакції Закону №2148, який є чинним і регулює спірні правовідносини, а отже діяло правомірно. Просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Позивачка письмовий відзив на апеляційну скаргу не подала. Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено доказами, які є в матеріалах справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Головного управління ПФУ у Львівській області із заявою від 12 червня 2024 та необхідними документами про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №

1. Рішенням Головного управління ПФУ в Тернопільській області від 21 червня 2024 № 133950015003 про відмову у призначенні пенсії, прийнятим за принципом екстериторіальності, позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 у зв`язку із недосягненням нею пенсійного віку - 50 років. Позивачка, вважаючи зазначене рішення відповідача протиправним та таким, що порушує її право на належне пенсійне забезпечення, звернулася з цим позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ця справа є типовою та відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи № 360/3611/20, адміністративне провадження № Пз/9901/32/20 від 21 квітня 2021, зміненому у мотивувальній частині постановою Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2021. Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, апеляційний суд зазначає наступне. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. 03 жовтня 2017 Верховна Рада України прийняла Закон № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 1 частини другої статті 114 такого змісту: «На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах». За приписами статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 № 1788-ХІІ право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років. Натомість згідно з пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці жінкам. Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01 квітня 2015, збільшено раніше передбачений пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років. Відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 № 213-VIII, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення). Отже, Конституційний Суд України у рішенні № 1-р/2020 від 23 січня 2020 визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення рішення (пункт 2 резолютивної частини рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII. У зв`язку із цим, на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 45 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України). Аналізуючи вищевказане можна зробити висновок, що на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року з одного боку, та Законом України № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»( від 09 липня 2003 ) - з іншого, в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік для жінок у 45 років, тоді як другий - у 50 років. Варто наголосити, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Отже, колегія суддів висновує, що у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020, а не Закону № 1058-ІV. Як встановлено судом на час звернення до пенсійного органу за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 (12 червня 2024 ) позивачу виповнилося 49 років. Отже, відмова відповідача в призначенні позивачу , яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 45 років, пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 з посиланням на недосягнення нею 50-річного пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною. Колегія суддів наголошує, що відмовляючи з цієї підстави оскаржуваним рішенням у призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до пункту «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції, яка діяла до прийняття Закону України від 02 березня 2015 № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», відповідач не врахував правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової юридичної сили з одного й того ж предмету правового регулювання, у зв`язку з чим безпідставно не віддав перевагу у застосуванні найбільш сприятливого для особи закону. Ураховуючи вищенаведене, суд першої інстанції правильно встановив, що Головне управління ПФУ в Тернопільській області безпідставно відмовило позивачці у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 у зв`язку з недосягненням нею на час звернення віку 50 років. Як встановлено, страховий стаж позивача становить 46 років 07 місяців 29 днів (за необхідних - 15 років), а пільговий стаж роботи за Списком № 1 - не менше 17 років 00 місяців 02 дні (за необхідних - 07 років 06 місяців). На роботах за Списком № 1 позивач почала працювати до 01 квітня 2015. Отже, у спірному випадку повною мірою виконуються умови, необхідні для призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ. Тому, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зобов`язання пенсійного органу призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 з 12 червня 2024. Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які були б безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень, в особі Головного управління ПФУ в Тернопільській області, діяв не у спосіб, визначений законами та Конституцією України. При обґрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржуване рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, а тому немає підстав для його скасування. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється. Керуючись ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 380/14618/24 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. І. Шинкар