Постанова Львівський апеляційний суд № 450/204/23

Справа № 450/204/23 Головуючий у 1 інстанції: Данилів Є.О. Провадження № 22-ц/811/2154/24 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2025 року м.Львів Справа № 450/204/23 Провадження № 22-ц/811/2154/24 Провадження № 22-ц/811/2155/24 Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Приколоти Т.І., суддів: Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В., секретар Іванова О.О. з участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 розглянув апеляційну скаргуОСОБА_1 , подану його представником Чеховим Денисом Анатолійовичем на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 23 травня 2023 року тадодаткове рішення цього суду від 11 серпня 2023 року, ухвалені у м. Пустомити, у складі судді Даниліва Є.О. у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , про стягнення коштів,- встановив: 12 січня 2023 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів. Просив стягнути з ОСОБА_1 на його (позивача) користь 57 589,04 доларів США, з яких: сума основного боргу - 50 000 доларів США; 5 % річних згідно договору та ст. 625 ЦК України - 2 589, 04 доларів США; сума штрафу - 5 000 доларів США, та судові витрати. В обґрунтування позову посилається на те, що 25 лютого 2019 року між сторонами укладено договір позики, згідно якого відповідач отримав 50 000 доларів США у борг терміном до 28 грудня 2021 року. У вказаний термін борг повернуто не було. Вказує, що він (позивач) звертався до відповідача з вимогою про повернення боргу, однак ОСОБА_1 коштів не повернув. Просить позов задовольнити. Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 23 травня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 57 589,04 доларів США (сума основного боргу - 50 000 доларів США; 5 % річних згідно договору та ст.625 ЦК - 2 589,04 доларів США; сума штрафу - 5 000 доларів США). Проведено розподіл судових витрат. У решті позову відмовлено. Додатковим рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 серпня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу у розмірі 50 000 грн. Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 23 травня 2023 року та додаткове рішення цього суду від 11 серпня 2023 року через свого представника ОСОБА_2 оскаржив ОСОБА_1 . Вважає оскаржувані рішення незаконними та необґрунтованими, такими що порушують його законні права та інтереси, винесеними з порушенням норм матеріального права. Просить скасувати рішення суду та додаткове рішення, постановити нове рішення про відмову в позові. Зазначає, що відповідач не укладав 25 лютого 2019 року з ОСОБА_3 договір позики, не підписував його та не отримував коштів від позивача, не брав на себе зобов`язань з повернення коштів, які б випливали з договору позики. Зазначає, що відповідач ознайомився з копією договору позики, який міститься в матеріалах справи. Стверджує, що договір він не укладав та не підписував, він є підробленим. Доданий до позовної заяви договір позики складається з двох окремих аркушів, текст на яких надруковано лише з одного боку сторінки, проте підпис відповідача міститься на другому аркуші договору, що ставить під сумнів, що це єдиний договір, а підписаний відповідачем аркуш відноситься до основного тексту договору, який викладений на першому аркуші.Вказує, що між сторонами існували договірні взаємовідносини позики згідно договору від 14 лютого 2019 року на суму 1 400 000 грн. зі строком повернення до 28 березня 2019 року, який було виконано ОСОБА_1 в повному обсязі, про що свідчить наявність у нього (відповідача) оригіналу договору позики. Перший аркуш даного договору позики підписаний ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , проте при співставленні другого аркуша договору позики від 14 та 25 лютого 2019 року, вбачається ідентичність та послідовність викладеного тексту, що свідчить про використання другого аркуша договору позики від 14 лютого 2019 року в договорі позики 25 лютого 2019 року, при цьому на першому аркуші договору позики від 25 лютого 2019 року відсутні підписи ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .Відповідач заперечує виникнення договірних зобов`язань щодо отримання ним позики на підставі договору від25 лютого 2019 року. Відповідно до пункту 13 договору позики договір вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення та діє до повного виконання зобов`язань позичальником. Пунктом 14 договору позики передбачено, що цей договір складається в двох примірниках, один з яких залишається на зберіганні в справах приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Дулик М.Б., а другий видається позикодавцю.Крім того, вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафних санкцій є такими, що суперечать нормам ЦК України, а штрафні санкції за невиконання договору позики підлягають списанню. Відповідно до матеріалів справи позивач та його представник участі в судових дебатах в судовому засіданні 25 березня 2023 року не приймали, заяв про подання доказів понесення судових витрат суду не подавали. Рішення суду постановлено 25 березня 2023 року. Проте в порушення строку, встановленого абз. 2 ч. 8 ст. 141 ЦПК України, представником позивача докази понесення витрат на правничу допомогу разом із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат подано 2 серпня 2023 року, через 71 день після прийняття рішення. Заява про винесення додаткового рішення не містить клопотання про поважність причини пропуску строку та прохання про поновлення судом даного строку. Представник позивача зазначає, що йому 23 травня 2023 року стало відомо про прийняте судом рішення. Враховуючи, що заява про винесення додаткового рішення про стягнення судових витрат на правничу допомогу була подана з пропуском строку, встановленого ЦПК України, без клопотання про поновлення його, дана заява підлягає залишенню без розгляду.Суд не дослідив всіх доказів на підтвердження стягнення судових витрат на правничу допомогу, не перевірив обсяг наданих представником послуг, не перевірив співмірність суми гонорару з наданими послугами, що призвело прийняття рішення про стягнення надто завищеної суми витрат на правничу допомогу. Доводи представника позивача, викладені в заяві про ухвалення додаткового рішення, про прибуття в судове засідання 20 квітня 2023 року та 23 травня 2023 року не підтверджується належними доказами, так як розгляд справи проводився без участі сторін, які не з`явились в судове засідання. В акті № 31/07 приймання - передачі наданих послуг від 31 липня 2023 року зазначені послуги, надані представником позивача, які не підтверджуються матеріалами справи, так справа не містить складання представником документа під назвою «претензія», відсутні документи про «збір адвокатом інформації про боржника та його майновий стан», відсутні відомості про «участь адвоката (включаючи доїзд з м. Львова) в двох засіданнях» не конкретизовані послуги «тощо». Також акт містить однаковий вид послуг, наданих адвокатом, а саме: «підготовка документів» та «підготовка та складання позовної заяви та формування документів, доданих до неї», про які саме документи йде мова в двох випадках не зрозуміло. В заяві про винесення додаткового рішення представником позивача зазначено про виконання таких послуг як: «представництво інтересів клієнта у відносинах із правоохоронними органами, та підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності, державними органами та органами місцевого самоврядування, органами нотаріату та нотаріусами, фізичними особами тощо». Проте доказів надання зазначених послуг матеріали справа не містить, також відсутні відомості про результат їх надання. Вважає, що в суму гонорару адвокатом включено послуги, які документально не підтверджені. У зв`язку з цим розмір заявленого до відшкодування гонорару надто завищений та не відповідає обсягу наданих послуг та підлягає зменшенню до 7 000 грн. Також вказує, що судові витрати відповідача, які він поніс та планує понести, складаються з: витрат на правничу допомогу яка надається адвокатом Чеховим Д.А. та становить орієнтовно 35 000 грн.; витрати на оплату судового збору; витрати на проведення судової експертизи орієнтовно 10 000 грн., більш детальний розрахунок буде наданий суду відповідно до вимог ЦПК України. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, про залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , поданої його представником ОСОБА_2 , в частині оскарження рішенняПустомитівського районного суду Львівської області від 23 травня 2023 року та часткове задоволення апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення цього суду від 11 серпня 2023 року. Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. На підставі ч. 3 ст. 12, ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову. Згідно із ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Частиною 2 ст. 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Відповідно до ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. Відповідно до постанови Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц, три відсотки річних стягується у тій валюті у якій надавалась позика. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому, у строк та в порядку, що встановлені договором. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Згідно із ч. 1 ст. 527 цього Кодексу боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 3 ст. 545 ЦК України наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого зобов`язання. У статті 524 цього Кодексу передбачено, що грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Згідно із ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. У постанові від 4 липня 2018 року Верховний Суд зазначив, що правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті. При визначенні зобов`язання в іноземній валюті суд не вправі змінювати грошовий еквівалент зобов`язання і в резолютивній частині рішення зазначає саме розмір іноземної валюти, що підлягає стягненню. Чиним законодавством передбачено, що гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить. Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Укладення та виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. Відповідно до ч.1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України. Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора, зокрема, зобов`язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ст. 536 ЦК України). Статтею 549 ЦК України, визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Судом встановлено, що 25 лютого 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір позики на суму 50 000 доларів США, які відповідач зобов`язувався повернути до 28 грудня 2021 року, що підтверджується договором позики укладеним сторонами у письмовій формі. Позивач у своїй позовній заяві посилається на те, що 50 000 доларів США були отримані відповідачем у власність для їх використання з наступним поверненням у такому ж обсязі. Відповідач не виконав свої зобов`язання перед позивачем щодо повернення коштів, отриманих за договором позики від 25 лютого 2019 року в повному обсязі, про що свідчить наявність у позивача оригіналу боргового документа - договору позики від 25 лютого 2019 року. Розрахунок 5% річних за користування чужими коштами та штрафу відповідно до умов п. 7 договору позики, що наданий позивачем здійснений відповідно до вимог закону та умов договору. Розмір процентів за користування позиченими коштами, що становить 378 днів, за період з 29 грудня 2021 року по 10 січня 2023 року складає 2 589 доларів США, а сума передбаченого договором одноразового штрафу - 5 000 доларів США. Оскаржуване рішення суду першої інстанції мотивоване наступним. Судом встановлено, що на час звернення з позовом до суду відповідач не виконав взяті на себе за договором позики від 25 лютого 2019 року зобов`язання, одержані у позику кошти не повернув. Відповідачем не надано суду доказів на спростування наведеної позивачем суми заборгованості за договором позики. З урахуванням встановленого, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 57 589,04 доларів США (сума основного боргу - 50 000 доларів США; 5 % річних згідно договору та ст.625 ЦК - 2 589,04 доларів США; сума штрафу - 5 000 доларів США). Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, які не спростовані доводами апеляційної скарги. Підстави для скасування оскаржуваного рішення не встановлені. Не заслуговують на увагу доводи відповідача, що позивач використав підписаний другий аркуш договору позики від 14 лютого 2019 року, умови якого виконано, а перший аркуш договору від 25 лютого 2019 року був сфальсифікований, виконаний на окремому аркуші, який не підписаний; оскільки позивач надав суду оригінал договору позики від 25 лютого 2019 року, який підписаний і виконаний з обох сторін аркуша, а не на окремих листах. Оригінал договору позики від 25 лютого 2019 року знаходився у позивача. Оскаржуване додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано наступним. 2 серпня 2023 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 звернувся до суду із заявою про стягнення судових витрат на правничу допомогу у розмірі 50 000 грн. Відповідно до статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Згідно із ч. 1 ст. 137 цього Кодексу витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати, на професійну правничу допомогу. Відповідно до ст. 137 ЦПК за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Відшкодуванню підлягають витрати на професійну правову допомогу незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Відповідно до постанови Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Згідно зі ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката. Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання. Відповідно до додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та постанови цього суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. У постанові Великої Палати у справі № 910/12876/19 суд зауважив, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Відповідно до постанови Великої Палати у справі № 755/9215/15-ц розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Згідно із постановами Верховного Суду у справі № 905/1795/18 у справі № 922/2685/19 суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Судом встановлено, що 1 листопада 2022 року між ОСОБА_3 та адвокатом Радковським Т.Р. укладено договір про надання правової допомоги № 01-11/22. Відповідно до п.1. зазначеного договору про надання правової допомоги адвокат зобов`язується відповідно до чинного законодавства надати особі (клієнту) правову допомогу: консультування з приводу повернення позики, підготовку усіх документів та вимог, підписання від імені клієнта та подання вимоги про повернення позики відповідно до договору позики від 25 лютого 2019 року, підготовка матеріалів, подання та отримання запитів, заяв, карток, інших документів, підписання та подання позовної заяви про стягнення позики з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , підготовка та оформлення заяв по суті справи; представництво інтересів клієнта в Пустомитівському районному суді Львівської області як позивача, участь в судових засіданнях, підготовка та подання необхідних для розгляду справи процесуальних документів, представництво інтересів клієнта у відносинах із правоохоронними органами та підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності, державними органами та органами місцевого самоврядування, органами нотаріату та нотаріусами, фізичними особами тощо. Сторони погодили розмір гонорару адвоката, що сплачується клієнтом, - 50 000 грн. Сума гонорару була погоджена виходячи із суми позову (та суми боргу), що становить 57 589,04 доларів США (станом на 2 серпня 2023 року відповідно до курсу НБУ сума позову становить 36,57 грн. за 1 долар США, тобто 2 106 031,19 грн.). Сума позову є істотною. Таким чином, гонорар адвоката становить всього 2,37 % від суми позову і є повністю співмірним із заявленими вимогами. Встановлено, що 2 серпня 2023 року, у відповідності до умов договору про надання правої допомоги від 1 листопада 2022 року, ОСОБА_3 повністю оплатив суму адвокатського гонорару в розмірі 50 000 грн., що підтверджується квитанцією № 220796126 від 2 серпня 2023 року про отримання цих коштів. До закінчення судових дебатів представником позивача заявлено, що докази понесених судових витрат будуть надані (надіслані) суду протягом 5 днів з моменту винесення рішення у цій справі. Представником позивача надано копію договору про надання правничої допомоги № 01-11/22 від 1 листопада 2022 року; копію акту № 31/07 приймання передачі наданих послуг від 31 липня 2023 року; квитанція про оплату на суму 50 000 грн. № 220796126 від 2 серпня 2023 року; докази надсилання заяви із додатками особами, які беруть участь у справі. Суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення заяви та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 50 000 грн. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції в повній мірі з огляду на таке. Заналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19), постанові від 8 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс21) та постанові від 8 червня 2022 року у справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22). Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема, в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» за заявою № 58442/00, щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 28 листопада 2023 року у справі № 740/1004/22, провадження № 61-2675св23). При визначенні розміру витрат ОСОБА_3 на правничу допомогу, колегія суддів враховує необхідність та доцільність таких витрат, їх співмірність із складністю справи, предмета судового розгляду та розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу. Є встановленим, що правнича допомога позивачу була необхідна і надана. Однак, виходячи із засад розумності та справедливості, з урахуванням того, що позивач подав до суду тільки позов, представник участі в розгляді справи не приймав, належить зробити висновк, що розмір правничої допомоги (50 000 грн.) є завищеними. Колегія суддів вважає, що з відповіджача в користь позивача належить стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 30 000 грн. Тому оскаржуване додаткове рішення підлягає зміні. Керуючись: ст. ст. 133, 141, 367, п.1, п. 2 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 376, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,- у х в а л и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником Чеховим Денисом Анатолійовичем, в частині оскарження рішенняПустомитівського районного суду Львівської області від 23 травня 2023 року залишити без задоволення. РішенняПустомитівського районного суду Львівської області від 23 травня 2023 року залишити без змін. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником Чеховим Денисом Анатолійовичем, в частині оскарження додаткового рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 серпня 2023 року, задовольнити частково. Додаткове рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 серпня 2023 року змінити. Заяву представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Радковського Т.Р. щодо стягнення витрат на правничу допомогу задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 30 000 (тридцять тисяч) грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 13 лютого 2025 року. Головуючий-______________________Т. І. Приколота Судді: ____________Ю.Р. Мікуш _____________Р.В. Савуляк