Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/5268/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/5268/24 Суддя (судді) першої інстанції: Валентина ЯНКІВСЬКА ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 лютого 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Файдюка В.В., суддів: Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І., При секретарі: Масловській К.І. розглянувши порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення коштів, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки виплати невиплаченого грошового забезпечення при звільненні (але не більше як за 6 місяців) починаючи з 03.07.2018 - дня звільнення по день фактичного розрахунку - 24.05.2024 на користь позивача в сумі 100726,08 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що індексацію грошового забезпечення йому не було виплачено при звільненні, виплату здійснено лише на виконання рішення суду 24 травня 2024 року, що відповідно до ст. ст. 116, 117 КЗпП України є підставою для нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року в задоволені позову - відмовлено. Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач був звільнений з військової служби 03.07.2018, і безпосередньо після звільнення у нього не виникло зауважень щодо нарахованих і виплачених йому сум, а до суду він звернувся 31 січня 2022 року, що підтверджується матеріалами справи №580/2281/23. Отже, спір про належні позивачеві суми при звільненні виник через більш ніж через 3 роки після звільнення, у зв`язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року підлягає скасуванню у відповідності до ст.317 КАСУ з таких підстав: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи. Відповідно до п.3 ч.1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Приймаючи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив військову службу у військової частині НОМЕР_1 та згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.07.2018 № 139 був виключений з 03.07.2018 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 09.02.2024 у справі № 580/833/22, позовні вимоги задоволено частково та, зокрема: 1) зобов`язано військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січня 2008 року. 2) зобов`язано військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 03.07.2018 включно, відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 з урахуванням висновків суду. 3) зобов`язано військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, у сумі 16 501 (шістнадцять тисяч п`ятсот одна) гривня 50 копійок. На виконання вказаного рішення суду відповідач 24.05.2024 виплатив позивачу кошти в сумі 98624,82 грн. Вважаючи, що виплата грошового забезпечення із затримкою є підставою для нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач за захистом своїх прав звернувся до суду з цим позовом. Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ). Зважаючи на те, що нормами спеціального законодавства, а саме, Законом України Про військовий обов`язок і військову службу, Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовця, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, його стаття 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.04.2019 у справі №806/889/17. У силу вимог частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У відповідності до частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України. Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Таким чином, положення статті 117 КЗпП України поширюються на правовідносини, які виникають у зв`язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати. Крім того, Верховний Суд України також неодноразово висловлював таку правову позицію. Зокрема, у постанові від 15.09.2015 (справа № 21-1765а15), проаналізувавши вимоги статей 116, 117 КЗпП України, дійшов висновку про те, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. До того ж, у постанові від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23 Верховний Суд виснував, що жодною нормою права не обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їх розміром, що, своєю чергою, в подальшому вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, колегія суддів дійшла висновку про можливість застосування норм ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби. Колегією суддів встановлено, що стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України в цій справі пов`язане з перерахунком грошового забезпечення та несвоєчасною виплатою позивачу (у зв`язку зі звільненням) індексації грошового забезпечення, право на яке встановлено рішенням суду в справі № 580/833/22. Разом з тим, колегія суддів враховує, що Законом України від 01.07.2022 №2352-IX внесено зміни, у тому числі до статті 117 КЗпП України та викладено її у такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців». Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Відповідно до пункту 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Позивачем здійснено розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після ухвалення судом рішення з 03.07.2018 по 24.05.2024: З 03.07.2018 по 24.05.2024 минуло - 2 151 день; Відповідно до довідки ОК-5 грошове забезпечення позивача: За травень 2018 р. - виплачене грошове забезпечення - 8 384 грн. 10 коп. За червень 2018 р. - виплачене грошове забезпечення - 25 376 грн. 48 коп. Разом - 33 760 грн. 58 коп. (8 384 грн. 10 коп. + 25 376 грн. 48 коп.) В травні - 31 день. В червені - 30 днів. Разом - 61 день (30+31). Середньоденний заробіток позивача складає: 33 760 грн. 58 коп. / 61 = 553 грн. 44 коп. 553 грн. 44 коп. * 2 151 день = 1 190 449 грн. 44 коп. Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні до остаточного розрахунку з 03.07.2018 по 24.05.2024, складає - 1 190 449 грн. 44 При цьому колегія суддів зауважує, що вказаний розрахунок відповідачем не спростовано. Водночас колегія суддів звертає увагу, що позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, але не більше ніж за 6 місяців, що становить 100 726 грн. 08 коп. (553 грн. 44 коп. середньоденний заробіток х 182 календарних днів за 6 місяців) = 100 726 грн. 08 коп.). Враховуючи наведене та встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки виплати невиплаченого грошового забезпечення при звільненні (але не більше як за 6 місяців) починаючи з 03.07.2018 - дня звільнення по день фактичного розрахунку - 24.05.2024 на користь позивача в сумі 100726,08 грн. підлягає задоволенню. Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). Таким чином, підсумовуючи вище зазначене, колегія суддів вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі знайшли своє підтвердження, оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм процесуального та матеріального права, враховано не всі обставини справи, тому наявні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції. Відповідно до п. 2 ч. 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до ч.1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 317, 321, 325, 329, 331 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року - скасувати та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення коштів - задовольнити. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 середній заробіток за весь час затримки виплати невиплаченого грошового забезпечення при звільненні працівника (але не більш як за 6 місяців (183 дні) починаючи з 03 липня 2018 року - дня звільнення по день фактичного розрахунку - 24 травня 2024 року на користь ОСОБА_1 в сумі - 100 726 грн. 08 коп. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 статті 263, п.2 ч.5 статті 328 КАС України. Повний текст постанови виготовлено 11 лютого 2025 року. Головуючий суддя: В.В. Файдюк Судді: О.В. Карпушова Є.І. Мєзєнцев