Постанова 4809 № 401/3318/24

ПОСТАНОВА Іменем України 10 лютого 2025 року м. Кропивницький справа № 401/3318/24 провадження № 22-ц/4809/426/25 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Мурашка С. І., Чельник О. І., за участю секретаря судового засідання Гончар О. В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Садове товариство «Дніпро-2», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник адвокат Браташ Юрій Павлович, на ухвалу Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області (суддя Іващенко В. М.) від 05.12.2024, ВСТАНОВИВ: 1.Короткий зміст позовних вимог 15.11.2024 ОСОБА_1 звернувся до Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області з позовом до Садового товариства «Дніпро-2» (ділі СТ «Дніпо-2») в якому просив суд про таке: 1)визнати недійсним рішення зборів членів Садового товариства «Дніпро-2», оформлене протоколом № 1 від 27.04.2024; 2)визнати недійсним рішення зборів правління Садового товариства «Дніпро-2», яке оформлене протоколом № 3 від 25.06.2024, в частині п. 7 розділу 1, яким вирішено прийняти пропозицію, а саме: прийняти заяву на виділення земельної ділянки по АДРЕСА_1 в кількості 5,8 соток ОСОБА_2 . Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є членом СТ «Дніпро-2», якому була виділена садова ділянка № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 . На цій ділянці позивач збудував садовий будинок. Рішенням зборів членів СТ «Дніпро-2», оформленим протоколом № 1 від 27.04.2024, позивача позбавлено садової ділянки у зв`язку із заборгованістю за членськими внесками в сумі 9405 грн. Позивач стверджує, що вказане рішення зборів було прийняте неповноваженими зборами через порушення процедури скликання зборів та відсутність кворуму. Крім того, позивачу не відомі рішення відповідача про виключення його з числа членів садового товариства, натомість його позбавили права на земельну ділянку, що, на думку позивача, суперечить п. п. 2.4.14 п. 2.4, п. 5.6 Статуту садового товариства. Ба більше, Статут взагалі не передбачає випадків позбавлення чинного члена товариства права користування наданою йому земельною ділянкою. Позовна вимога про визнати недійсним рішення зборів правління СТ «Дніпро-2», яке оформлене протоколом № 3 від 25.06.2024, в частині п. 7 розділу 1, яким вирішено прийняти пропозицію, а саме: прийняти заяву на виділення земельної ділянки по АДРЕСА_1 в кількості 5,8 соток ОСОБА_2 , є похідною від першої позовної вимоги і направлена на поновлення порушеного права позивача. До того ж це оспорюване рішення прийнято з порушенням п. 3.1, 3.4, 3.5 Статуту. 2.Короткий зміст оскаржуваного судового рішення 22.11.2024 Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області постановив ухвалу, якою відмовив у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до СТ «Дніпро-2», третя особа ОСОБА_2 , про визнання недійсними рішення загальних зборів, рішення зборів правління. Суд мотивував своє рішення тим, що, з огляду на предметом оскарження, між юридичною особою (садовим товариством) та її учасником виник спір, пов`язаний з корпоративними відносинами, розгляд якого, відповідно до ст. 20 ГПК України, належить до юрисдикції господарських судів, натомість розгляд цієї справи судом загальної юрисдикції виключається згідно зі ст. 19 ЦПК України. Вказане є підставою для відмови у відкритті провадження у справі згідно з п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України. 3.Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги Позивач у справі ОСОБА_1 , від імені якого діє представник адвокат Браташ Юрій Павлович, звернулося до Кропивницького апеляційного суду з апеляційною скаргою на ухвалу Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22.11.2024 у якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу для продовження її розгляду до суду першої інстанції. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права. Зокрема, суд неправильно визначився з характером спору, як наслідок дійшов необґрунтовано висновку про належність справи до юрисдикції господарських судів. Між сторонами у справі виник спір щодо усунення перешкод позивачу, члену садового товариства, в користуванні виділеною садовому товариству земельною ділянкою, яка була надана товариством позивачу в безпосереднє користування. Такі правовідносини сторін не є корпоративними, а тому спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. 4.Відзиви на апеляційну скаргу від відповідача у справі СТ «Дніпро-2» та третьої особи ОСОБА_2 до суду апеляційної інстанції не надійшов. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України). 5.Короткий зміст ходу судового засідання 10.02.2025 Учасники справи повідомленні належним чином про час, дату та місце розгляду справи, але у судове засідання не з`явилися. Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Браташ Ю. П. до суду подав письмове клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та його представника. Представник СТ "Дніпро-2", голова правління Батрак Д. В., надіслав до суду письмове клопотання про розгляд справи за відсутності представника садового товариства, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення. Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. 6.Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частин 1, 2, 4 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скаргиза наявними у ній доказами, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції не відповідає зазначеним нормам закону, а томувимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню. 7.Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення 7.1. Норми права та їх джерела Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачене у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною. Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (п. 24 рішення ЄСПЛ від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України»). Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, що для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04.12.1995 у справі «Белле проти Франції»). Крім того, у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції право на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом. У своїй практиці ЄСПЛ наголошує на тому, що право на розгляд справи означає як право особи звернутися до суду, так і право на те, що її справа буде розглянута та вирішена судом. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. У п. 52 рішення «Меньшакова проти України» від 08.04.2010 ЄСПЛ виклав конвенційні стандарти стосовно доступу до суду наголосивши, що п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою ЄСПЛ, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (п. 25 рішення у справі «Кутіч проти Хорватії»). Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2022 у справі № 183/4196/21). Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Згідно з ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Таким чином, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Так, наприклад, ст. 1 ГПК України визначено, що господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах. Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч. 1 ст. 2 ГПК України). Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. Згідно зі ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Зміст п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України та ст. 167 ГК України вказує на те, що сторонами у корпоративному спорі є: юридична особа та її учасник (засновник, акціонер, член), у тому числі учасник, який вибув; учасники (засновники, акціонери, члени) юридичної особи. 7.2.Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду першої інстанції На розгляді колегії суддів апеляційного суду перебуває судове рішення (ухвала місцевого суду), яким вирішено питання юрисдикційної належності справи про матеріально-правовий спір між членом садового товариства та самим садовим товариством щодо рішень товариства про позбавлення позивача земельної (садової) ділянки та її передачу іншому члену товариства. Важливість правильного визначення предметної юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ. Критеріями визначення юрисдикції спору (корпоративний це спір або спір про право цивільне) визнаються: а) характер спірних правовідносин - корпоративні відносини мають бути пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням юридичної особи корпоративного типу, набуттям, здійсненням та припиненням корпоративних прав як різновиду суб`єктивних цивільних прав; а цивільні - із захистом цивільного права; б) суб`єктний склад сторін - сторонами спору є юридична особа корпоративного типу, її учасники (засновники, акціонери, члени), у тому числі учасник, який вибув (носій корпоративних прав), посадова особа; чи особа не має у цій юридичній особі корпоративних прав; в) предмет спору - захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, порушеного певними діями (бездіяльністю) у процесі створення, діяльності, управління або припинення юридичної особи корпоративного типу, набуття, здійснення або припинення корпоративних прав та обов`язків учасників (засновників, акціонерів, членів) такої юридичної особи, чи захист цивільних прав і інтересів, що випливають з інших цивільних правовідносин, зокрема правовідносин інвестування або споживчих правовідносин. Згідно зі ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована в установленому законом порядку. За приписами ст. 81 ЦК України юридична особа може бути створена шляхом об`єднання осіб та (або) майна. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. З огляду на положення ст. 85 ЦК України, непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законом. Разом з тим, відповідно до вимог ст. 86 ЦК України, такі товариства можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати і підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлене законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню. З доданих до позовної заяви матеріалів вбачається, що ОСОБА_1 є членом СТ «Дніпро-2». Згідно з п. 1.2.1 Статуту СТ «Дніпро-2» воно є об`єднанням громадян, яке не має права займатися комерційною або іншою фінансово-господарською діяльністю з метою отримання прибутку. Садове товариство здійснює свою діяльність на земельній ділянці, яка складається із земель загального користування, що знаходяться у колективній власності товариства, не приватизованих земель, та земель, що знаходяться у приватну власність членів товариства (п. 1.2.2 Статуту). Головною метою товариства є організація колективного саду (і городу) та використання його для вирощування фруктів, ягід та овочів, другої сільськогосподарської продукції, а також створення умов для культурного дозвілля громадян та їх сімей, зміцнення здоров`я та прилучення до праці підлітків (п. 1.4 Статуту). Статут СТ «Дніпро-2» не містить умов позбавлення члена товариства права на земельну ділянку. Постановляючи оскаржувану ухвалу від 22.11.2024 про відмову у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції послався, зокрема, на норми ст. 10, ч. 1 ст. 50 Закону України «Про господарські товариства», які визначають права учасників товариства та поняття товариства з обмеженою відповідальністю. Однак суд не врахував, що згідно з п. 2 Глави VIII Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» Закон України «Про господарські товариства» у частині, що стосується товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю втратив чинність. Крім того, використання у найменуванні юридичної особи слова «товариство» не означає автоматичного поширення на нього положень законодавства про господарські товариства, а саме товариство з обмеженою відповідальністю, як помилково вважав місцевий суд. Зміст положень Статуту СТ «Дніпро-2» (копія якого додана до позовної заяви) дає підстави вважати, що це садове товариство створене в організаційно-правовій формі кооперативу. Кооперація - система кооперативних організацій, створених з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів (ст. 1 Закону України «Про кооперацію»). Обслуговуючий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу (ст. 2 Закону України «Про кооперацію»). Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо (абз. 2 ст. 6 Закону України «Про кооперацію»). Відповідно до правової позиції, яка неодноразово висловлена та підтримана Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 24.04.2019 у справі № 509/577/18, від 01.10.2019 у справі № 910/7554/18, від 17.12.2019 у справі № 904/4887/18, корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності передбачені законом і статутними документами. Згідно з положеннями ст. 12 Закону України «Про кооперацію» про основні права члена кооперативу, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними. Проте самого лише наявність суб`єктного складу сторін у справі, притаманного корпоративним спорам, та наявності між ними корпоративних правовідносин недостатньо для висновку про належність будь-якої справи за участі таких осіб до юрисдикцій господарських судів. Вирішальне значення у розмежуванні загальних та господарських судів є предмет спору та характер спірних правовідносин, переданих на вирішення суду, адже між суб`єктами корпоративних правовідносин можуть виникати не лише корпоративні правовідносини. У справі № 187/1387/22, яка розглядалась Верховним Судом 09.08.2023, Суд наголосив, що не буд-який спір між членом садового товариства та товариством є корпоративним, а лише той, який пов`язаний зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи - садового товариства. Спори між членом садового товариства та садовим товариством щодо користування електромережою товариства, у тому числі щодо оскарження розміру заборгованості за спожиту електроенергію, правомірності відключення, про зобов`язання підключити електропостачання - належить до юрисдикції цивільного суду, оскільки не пов`язані з вирішенням питань участі в управлінні цим товариством. Доводи відзиву на касаційну скаргу про те, що позивач у цій справі є членом ОК «СТ «Івушка», а отже, спір, що виник між сторонами з приводу незаконного, на думку позивача, відключення від електричної мережі ділянки, яка знаходиться у межах ОК «СТ «Івушка», є корпоративним та підлягає розгляду у порядку господарського судочинства, спростовується наведеними висновками Верховного Суду, оскільки стосуються захисту права на користування електрообладнанням садового товариства, а не участі в управлінні товариством, чи щодо створення, діяльності та припинення як юридичної особи товариства, тому спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства». У справі, що переглядається в апеляційному порядку № 401/3318/24, місцевий суд не врахував, що спір між членом садового товариства та садовим товариством виник щодо користування земельною (садовою) ділянкою, правомірності позбавлення позивача такого права через виниклу у нього заборгованість перед товариством, що, за твердженням позивача, суперечить Статуту садового товариства, зокрема, передбаченим Статутом процедурам врегулювання заборгованості та наслідкам для члена товариства за її несплату. При цьому суд не з`ясував та не навів будь-яких аргументів на користь того, що спірні правовідносини стосуються прав позивача на участь у діяльності та управлінні цим товариством, які належать членам садового товариства. Зокрема, суд не з`ясував, чи не мало оспорюване рішення садового товариства про позбавлення позивача права на садову ділянку втрату ним членства у товаристві. Отже, висновок місцевого суду про те, що предметом спору між членом садового товариства і садовим товариством є рішення органів управління товариством, які можуть порушувати корпоративні права позивача є передчасним та необґрунтованим. З огляду вказані позивачем підстави позову, спірні правовідносини мають ознаки цивільно-правового характеру, які виникли щодо користування ним, як членом садового товариства майном товариства садовою земельною ділянкою, тобто цей спір виник із земельних правовідносин, які не мають характеру корпоративних. З урахуванням наведеного колегія суддів апеляційного суду виснує, що суд першої інстанції, не з`ясувавши обставини, які мають значення для справи, помилково застосував положення п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України як підставу для відмови у відкритті провадження у цивільній справі, необґрунтовано стверджуючи, що позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, натомість відповідно до положень ст. 20 ГПК України належить до юрисдикції господарських судів. З огляду на те, що суд неповно з`ясував обставин, що мають значення для справи, неправильно застосував норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення помилкової ухвали, на підставі п. 1, 4 ст. 379 ЦПК України, оскаржувана ухвала суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 382 - 384ЦПК України, суд

УХВАЛИВ: Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 , від імені якого діє представник адвокат Браташ Юрій Павлович, задовольнити. Ухвалу Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 05.12.2024 районного суду Кіровоградської області від 05.12.2025 скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст цієї постанови складено 12.02.2025. Головуючий О. Л. Карпенко Судді: С. І. Мурашко О. І. Чельник