Постанова 4824 № 761/4335/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 761/4335/22 № апеляційного провадження: 22-ц/824/1419/2025 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 лютого 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача Слюсар Т.А., суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання Гладкої І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 лютого 2024 року у складі судді Пономаренко Н.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу,- В С Т А Н О В И В : У лютому 2022 року ОСОБА_2 звернувся у суд із позовом до ОСОБА_1 , у якому просив стягнути з відповідача на свою користь борг у сумі 29 000 000 грн у відповідності до боргової розписки від 25 лютого 2019 року, згідно до умов якої строк повернення боргу у ОСОБА_1 сплинув ще 27 березня 2019 року, однак вказані кошти так і не повернуті боржником. Позов обґрунтовано тим, що 25 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернувся до позивача з проханням надати в борг грошові кошти у сумі 29 000 000 грн. Зазначені кошти відповідач отримав і зобов`язався їх повернути до 27 березня 2019 року. Факт передачі грошових коштів відповідачу було підтверджено борговою розпискою від 25 лютого 2019 року, яка була складена, виготовлена та підписана відповідачем особисто. У визначену борговою розпискою дату відповідач грошові кошти не повернув, що і змусило позивача звернутись в суд із даним позовом за захистом своїх порушених прав. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 лютого 2024 року позовну заяву ОСОБА_2 - задоволено. Вирішено питання судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 лютого 2024 року, просить скасувати його та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Вирішити питання судових витрат. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що оскаржуване рішення прийняте з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права. Заперечує проти факту наявності будь-якого боргу перед позивачем тим паче у розмірі 29 000 000 грн. Скаржник зазначає, що у період 2018-2019 року був власником приватного підприємства «Тау-Поділля» і ТОВ «Нафтотрейдингова компанія «КАСКАД», підприємства займались торгівлею світлими нафтопродуктами. Посилається на те, що у нього відбулась домовленість з громадянином ОСОБА_2 про можливість співпраці у даному напрямку. ОСОБА_2 надавав йому клієнтів, які платили за поставку нафтопродуктів. За це відповідач мав сплачувати комісійну винагороду. Тобто були господарські правовідносини між суб`єктами господарювання. Звертає увагу суду, що на кінець 2018 року сталось так, що через затримки поставок у скаржника утворилась заборгованість по відношенню до ряду клієнтів, які платили предоплату за пальне. Переважно це були клієнти, яких йому направляв ОСОБА_2 . Вказує, що написав розписку від себе, як гарантію закриття зобов`язань у господарських відносинах з контрагентами. Хоча фактично жодних коштів від ОСОБА_2 не приймав і не отримував. До весни 2019 року всі господарські зобов`язання по відношенню до клієнтів, яких надав ОСОБА_2 були виконані. Крім того, в позовній заяві детально не зазначені обставини передачі грошових коштів 25 лютого 2019 року, а саме яким чином, за якою адресою передавались гроші, якими купюрами та на які потреби позивач надав відповідачу грошові кошти в розмірі 29 000 000 грн, тим паче на один місяць. Вважає, що зміст копії розписки не відображає факту передачі коштів позивачем відповідачу. Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. В судовому засіданні адвокати Кисель А.С. та Васюк М.М., в інтересах ОСОБА_2 , просили апеляційну скаргу залишити без задоволення. ОСОБА_1 та його представник адвокат Лук`янчук А.В. у судове засідання не з`явилися про розгляд справи повідомлені належно, від останнього надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з посиланням на необхідність часу для ознайомлення з матеріалами справи після підписання договору па правничу допомогу з відповідачем. Разом з тим, вказане клопотання відхиляється колегією суддів, оскільки відповідно до справи, адвокат Лук`янчук А.В. приймав участь в суді першої інстанції, вів активний захист інтересів відповідача подавав клопотання, а тому обізнаний про предмет спору. При цьому, колегія суддів враховує й ту обставину, що справу до розгляду в апеляційному суді було призначено 19 листопада 2024 року, а тому сторона спору мала достатньо часу для завчасного укладення договору з адвокатом, а не в день її судового розгляду. Окрім цього, колегія суддів, з урахуванням зібраних у справі доказів, вважає за можливе розгляд справи за вказаної явки учасників справи. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі. Згідно приписів ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як убачається зі справи, 25 лютого 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно з умовами якого відповідач отримав у борг у ОСОБА_2 грошову суму в розмірі 29 000 000 грн, які зобов`язався повернути до 27 березня 2019 року, що підтверджується розпискою, яка написана власноруч ОСОБА_1 25 лютого 2019 року (а.с. 9) Як вбачається з розписки, оригінал якої досліджено районним судом від 25 лютого 2019 року відповідач у борговій розписці власноручно зафіксував отримання ним в розписці грошових коштів, де поставив свій підпис, зазначено, що термін повернення суми в розмірі 29 000 000 грн - до 27 березня 2019 року. Крім того, рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 27 квітня 2023 року у справі № 759/217/23 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним (а.с. 134-136). Вказаним рішенням суду встановлено місце передачі грошових коштів та їх кількість (купюри по 500 грн на суму 28 000 000 грн та 200 грн на суму 1000 000 грн) та спростовано посилання на те, що написана ОСОБА_1 розписка хоча і була ним написана, проте мала на меті іншу угоду. Отже обставини щодо дійсності розписки від 25 лютого 2019 року та факт існування між сторонами саме позичкових відносин встановленні вищевказаним рішенням суду і в силу ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню. Задовольняючи позов ОСОБА_2 , районний суд виходив з підстав його доведеності та обґрунтованості. З висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки вони відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно. Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами. Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим. Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України). Згідно зі ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду у справі № 309/3458/14-ц від 13 грудня 2017 року, у справі № 310/6826/16-ц від 15 серпня 2019 року, у справі № 182/2462/ 16-ц від 18 вересня 2019 року, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, що передбачено статтею 599 ЦК України. Частиною 1 статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина 3 статті 1049 ЦК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц зазначено, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Відповідно до змісту долученого до справи договору позики від 25 лютого 2019 року, його підписано ОСОБА_1 як позичальником та він є документом, який видається боржником кредитору, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчує як отримання боржником від кредитора грошової суми в розмірі 29 000 000 грн, так і зобов`язання повернути вказану суму до 27 березня 2019 року. Таким чином, встановивши, що надана розписка про отримання коштів є належним та допустимим доказом виникнення боргового зобов`язання; цей договір позики сторони уклали відповідно до вимог статті 1047 ЦК України та є не лише підтвердженням укладення договору, а й передачі позикодавцем грошової суми позичальнику, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про виникнення між сторонами боргового зобов`язання. Згідно з абзацом 2 ч. 1 ст. 218 ЦК України, заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Відповідно до ч. 1 ст. 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Як уже було встановлено, рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 27 квітня 2023 року у справі № 759/217/23 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним та встановлено факт передачі позивачем ОСОБА_1 грошових коштів та їх кількість (купюри по 500 грн на суму 28 000 000 грн та 200 грн на суму 1000 000 грн). Отже, підписавши договір позики ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання повернути кошти. Узгодження сторонами істотних умов договору позики, як то суми боргу, та зобов`язання її повернення до визначеного у розписці строку, та, відповідно, факт отримання грошових коштів підтверджується змістом розписки. Такий висновок випливає з реальності укладеного між сторонами договору та положень вищенаведеної статті 1049 ЦК України щодо обов`язку позичальника повернути позикодавцеві передану йому позику. Доказів, які б підтверджували безгрошовість договору позики, відповідачем не надано. Не мають значення й доводи стосовно джерел отримання позивачем 29 000 000 грн, оскільки вони не стосуються предмету спору та будь-якого значення для його вирішення не мають. Відповідачем у встановленому законом порядку не спростовано презумпцію правомірності правочину. У постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року в справі № 355/385/17 висновок, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; розірванні договору в судовому порядку; відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; припиненні зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду). Укладений між сторонами договір є чинним, його дійсність в установленому порядку підтверджено, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про існування між сторонами позичкових відносин та невиконання ОСОБА_1 зобов`язання. Отже, умовами договору визначено факт отримання ОСОБА_1 позичених у ОСОБА_2 грошей. За таких обставин, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо недоведеності їх отримання. Встановивши, що відповідач не виконав умов укладеного із ОСОБА_2 договору позики, факт власноручного підписання якого та отримання суми коштів в розмірі 29 000 000 грн не спростовано, у визначений сторонами у договорі строк кошти не повернув, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що боржник зобов`язаний сплатити позивачу суму основного боргу в розмірі 29 000 000 грн Враховуючи встановлені обставини, суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення про задоволення позову та стягнення з відповідача суми позики. Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції є безпідставними, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні суду. Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. Судом було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, дана вірна оцінка наявним у матеріалах справи доказам, а тому підстав для скасування оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції не вбачається. За правилами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 лютого 2024 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 07 лютого 2025 року. Суддя-доповідач: Судді: