LLegalAIпошук судової практики · 2 757 706
← повернутись до результатів

Постанова Миколаївський апеляційний суд477/1674/21

від 06.02.2025НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

06.02.25 22-ц/812/17/25 Справа №477/1674/21 Провадження № 22-ц/812/17/25 Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 04 лютого 2025 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Яворської Ж.М., суддів: Базовкіної Т.М., Тищук Н.О., із секретарем судового засідання - Біляєвою В.М., за участі представника відповідача - Миргородової О.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником адвокатом Мантуленко Оленою Володимирівною на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 27 лютого 2023 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Козаченком Р.В., повний текст якого складено 17 березня 2023 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» та виробничого підрозділу «Одеський загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» про захист трудових прав В С Т А Н О В И В: У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» та виробничого підрозділу «Одеський загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі ВП «Одеський загін воєнізованої охорони») про визнання незаконними та скасувати наказів від 30 квітня 2021 року № 181, від 11 травня 2021 року № 193, від 27 липня 2021 року № 164-ос, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 27 липня 2021 року до дня поновлення на роботі. Позов обґрунтований тим, що 27 липня 2021 року наказом № 164-ос було припинено дію його трудового договору та звільнено з посади старшого стрільця 5-го розряду стрілецької команди з профілактичної роботи згідно з пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України з огляду на відмову від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці. Він був ознайомлений з наказами від 30 квітня 2021 року № 181 та від 11 травня 2021 року № 193 щодо зміни штатних розписів, з якими не погоджувався. Ці накази є незаконними, оскільки його не було повідомлено, які зміни мали відбутися. Його мали перевести на іншу посаду з пониженням, але нові посадові інструкції не були надані, тому фактично відбулося скорочення штату і його необхідно було звільнити відповідно до частини першої статті 40 КЗпП України, але у такому разі не було дотримано передбаченої законом процедури, зокрема, не було отримано згоди профспілкової організації. Дії відповідача щодо його звільнення вчинені з порушенням норм трудового законодавства, а саме порушення строків сповіщення про зміну істотних умов праці, відсутність зміни істотних умов праці, як і підстави для їх виникнення (зміни в організації виробництва і праці), помилково обрано підставу для припинення трудового договору пункт 6 частини першої статті 36 КЗпП України замість частини першої статті 40 КЗпП України, не враховано при переведені та подальшому звільнені, що він є членом профспілки та учасником бойових дій. Зважаючи на викладене та заяви про збільшення позовних вимог, позивач остаточно просив поновити строк на оскарження наказів від 30 квітня 2021 року № 181 та від 11 травня 2021 року № 193, визнати незаконними та скасувати зазначені накази та наказ від 27 липня 2021 року № 164-ос про його звільнення, поновити його на посаді старшого стрільця 5 розряду стрілецької команди з профілактичної роботи по Херсонському та Миколаївському регіонах НОР-1 та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 27 липня 2021 року до дня поновлення на роботі. Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 27 лютого 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем було дотримано вимоги закону про звільнення позивача. Досліджені судом докази свідчать про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 . Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 діючи через свого представника адвоката Мантуленко О.В., подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог. Так, вказував на порушення строку повідомлення про зміну істотних умов праці, оскільки відповідно до частини 3 статті 32 КЗпП України про зміну умов праці працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Згідно наказу № 181 від 30 квітня 2021 року посада позивача вилучається зі штату з 15 липня 2021 року. Згідно наказу №193 від 11 травня 2023 року позивач повинен був бути повідомлений про зміну умов праці в строк до 17 травня 2021 року. Згідно зі штатним розписом посаду вилучено з 15 липня 2021 року. В судовому засіданні відповідач зазначив, що з 15 липня 2021 року позивач був позаштатним працівником, про що його не було повідомлено ані письмово, ані усно. Отже з 15 липня 2021 року умови праці фактично було змінено. Натомість повідомлення про зміну умов праці вручене лише 27 травня 2021 року. Також, звертає увагу, що позивача не повідомлено про всі умову праці які буде змінено, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості прийняти рішення щодо згоди або відмови продовжувати працювати оскільки його не повідомили про всі зміни істотних умов праці які відбудуться після 15 липня 2021 року. Крім того, вказує, що позивача звільнено на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України. Таку підставу для звільнення вважає невірною, оскільки фактично відбулось скорочення штату (вилучення посади) та переведення на нову посаду. За такого, відповідач повинен був повідомити позивача про звільнення у зв`язку зі скорочення штату при реорганізації та запропонувати іншу посаду, а у разі відмови від переведення звільнити на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. У відзиві на апеляційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки суд всебічно та об`єктивно розглянув вказаний спір, дослідив, встановив та надав юридичну оцінку наданим сторонами доказам та дійшов законного висновку про необґрунтованість позовних вимог. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 22 травня 2023 року вказане рішення суду першої інстанції залишено без змін. У червні 2023 року ОСОБА_1 через адвоката Мантуленко О. В. подав касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 27 лютого 2023 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 травня 2023 року, просив їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову. Постановою Верховного Суду від 10 квітня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Мантуленко О.В., задоволено частково. Постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 травня 2023 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. У своїй постанові Верховний Суд також зауважив, що апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_1 є членом профспілкового комітету Одеського загону воєнізованої охорони, отже при звільненні позивача відповідачу відповідно до вимог ст. 252 КЗпП України та ч.3 ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» необхідно було отримати згоду профспілкового комітет Одеського загону воєнізованої охорони на звільнення ОСОБА_1 на підставі п.6 ст. 36 КЗпП України або щодо незгоди з таким звільненням. Однак, матеріали справи не містять згоди/відмови профспілкового комітету, членом якої є позивач, на його звільнення з роботи за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України. Не вирішивши питання про зупинення провадження у справі для отримання згоди або відмови у наданні згоди профспілки Одеського загону воєнізованої охорони на звільнення працівника, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про те, що звільнення позивача було проведено з дотриманням вимог законодавства про працю. Відповідно до вимог ст. 417 ЦПК України, вказівки, що міститься в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. На виконання вищезазначених вимог суду касаційної інстанції ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 21 травня 2024 року зобов`язано профспілковий комітет Одеського загону воєнізованої охорони регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» надати рішення про наявність чи відсутність згоди на звільнення ОСОБА_1 з посади старшого стрільця 5 розряду стрілецької команди з профілактичної роботи Херсонського та Миколаївського регіону за відмову працівника від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці за п.6 ст.36 КЗпП України. Провадження у справі зупинено до отримання рішення профспілкового комітету Одеського загону воєнізованої охорони регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» про наявність чи відсутність згоди на звільнення ОСОБА_1 17 грудня 2024 року на адресу Миколаївського апеляційного суду надійшла виписка з протоколу № 154 від 22 листопада 2024 року засідання профспілкового комітету. Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 06 січня 2025 року відновлено апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Мантуленко О.В. на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 27 лютого 2023 року та призначено цивільну справу до розгляду в апеляційній інстанції на 04 лютого 2025 року о 13.15 год. Позивач про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Від його представника адвоката Мантуленко О.В. до суду надійшла заява в якій остання просила розглядати справу за їх відсутності, апеляційну скаргу підтримують та просять про її задоволення. Зважаючи на приписи частини 2 статті 372 ЦПК України справу розглянуто за відсутності сторони позивача. Представник відповідача апеляційну скаргу не визнав, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши доповідь судді - доповідача, представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 стаття 4 ЦПК України). Згідно зі статтею 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. За пунктом 3 статті 64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Частиною 2 статті 65 ГК України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства. При цьому саме втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України. У постановах від 28 березня 2019 року у справі № 755/3495/16-ц та від 22 січня 2020 року у справі № 451/706/18 Верховний Суд зазначив, що частиною 3 статті 64 ГК України визначено, що підприємство самостійно визначає організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Частиною 2 статті 65 ГК України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства. При цьому саме втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України. Отже, не є належним способом захисту оскарження працівником рішення про визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, оскільки прийняття такого рішення є виключною компетенцією власника такого підприємства чи установи або уповноваженого ними органу та є складовою права на управління діяльністю підприємством чи установою. Правом працівника залишається оспорювати власне саме правомірність його звільнення. Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначеною цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю і угодою сторін. Згідно зі статтею 2 КЗпП України працівник реалізує своє право на працю шляхом укладання трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. При цьому працівник бере на себе зобов`язання виконувати роботу визначену трудовим договором (стаття 21 КЗпП). Водночас статтею 31 КЗпП встановлено, що власник підприємства або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором, тобто не має права виходити за межі трудового договору, який визначає обов`язки працівника, зокрема з урахуванням спеціальності, кваліфікації, посади. Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці. Відповідно до частин 3 та 4 статті 32 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу. Таким чином, зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що наказом №275-ос від 30 листопада 2018 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду стрільця 4-го розряду стрілецької команди з оперативно-профілактичної роботи Херсонського та Миколаївського регіону виробничого підрозділу «Одеський загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця», наступним наказом 38-ос від 06 лютого 2019 року переведений на посаду старшого стрільця 5-го розряду цієї ж команди. За наслідками проведеного аудиту ЦВА окремих бізнес-процесів діяльності, відображених в Меморандумі від 26 січня 2021 року № 12, АТ «Українська залізниця», з метою раціоналізації робочих місць, і запобігання непродуктивних фінансових витрат було прийнято рішення про зміну підпорядкованості та вивільнення посад начальників команд, груп, відділень, які позивач не обіймав, було прийняті відповідні рішення на підставі яких регіональної філією «Одеська залізниця» видано наказ №181 від 30 квітня 2021 року про внесення змін до штатних розписів виробничих підрозділів служби воєнізованої охорони та зміни і доповнення до нього за наказом №193 від 11 травня 2021 року, за якими з 15 липня 2021 року зі штатного розпису Одеського загону вилучені усі штатні одиниці стрільців та з цієї ж дати їх введено в штатні розписи Одеського, Знам`янського та Херсонського загонів воєнізованої охорони регіональної філії «Одеська залізниця», скорочені посади командного складу. Відповідно до додатку №3 до наказу регіональної філії «Одеська залізниці» АТ «Українська залізниця» від 30 квітня 2021 року № 181 «Про внесення змін до штатних розписів виробничих підрозділів служби воєнізованої охорони» з врахуванням змін за наказом № 193 від 11 травня того ж року, серед іншого, було визначено про вилучення з 15 липня 2021 року зі штатного розпису Одеського загону воєнізованої охорони штатних одиниць, зокрема старшого стрільців, в тому числі 5-го розряду, та введення їх у штатні розписи Одеського, Знам`янського та Херсонського загонів. Так, за переліками вилучених та введених посад, виписаних в додатках до наказів, вилучалася посада ОСОБА_1 як старшого стрільця 5-го розраду стрілецької команди з профілактичної роботи по Херсонському та Миколаївському регіонах, та з 15 липня 2021 року вводилася по ньому посада старшого стрільця 5-го розряду стрілецької команди з охорони вантажів і об`єктів ст. Миколаїв. З цими наказами позивач був ознайомлений 10 та 14 травня 2021 року відповідно, але не погодився. 27 травня 2021 року ОСОБА_1 вручено лист повідомлення про реорганізацію стрілецької команди підприємства та зміну істотних умов праці та її оплати за посадою старшого стрільця 5 розряду стрілецької команди з охорони вантажів і об`єктів станції Миколаїв НОР-4, на якій йому запропоновано продовжити роботу (т.1 а.с.56-57). Роз`яснені права робітника у відповідності до статті 32 КЗпП України та необхідність прийняття рішення про продовження трудового договору протягом двох місяців. Попереджено про наслідки відмови від продовження трудового договору в нових умовах з наступним звільненням за пунктом 6 статті 36 КЗпП України. В цей же день, 27 травня 2021 року ОСОБА_1 поставлений підпис про ознайомлення з листом-повідомленням ( т.1 а.см.90-92). У цьому листі, крім зменшення показників роботи та відповідного преміювання за роботу, вказано на зміну обов`язків за новою посадою, а саме замість попередження випадків розкрадання вантажів по філії вказано на роботу по забезпеченню схоронності вантажів в парку станції та на шляху прямування, дотримання перепусткового режиму на охроняємому об`єкті, здійснення заходів по забезпеченню належного утримання та використання закріпленої табельної зброї та дотримання виробничої дисципліни та внутрішнього розпорядку. В той же час, ОСОБА_1 не погодився на продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці та наказом № 164-ос від 27 липня 2021 року він був звільнений з посади старшого стрільця 5-го розряду команди з профілактичної роботи Херсонського та Миколаївського регіону виробничого підрозділу «Одеський загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» за п. 6 ст. 36 КЗпП України. Відповідно до протоколу № 3 від 14 липня 2021 року на засіданні профспілкового комітету Одеського загону воєнізованої охорони регіональної філії Одеської залізниці було прийнято до відома інформацію щодо змін у умовах праці та запобігання звільненню працівників. Згідно виписки з протоколу №154 від 22 листопада 2024 року засідання профспілкового комітету Одеського загону воєнізованої охорони філії «Відомча воєнізована охорона», профком надав згоду на звільнення ОСОБА_1 з посади старшого стрільця 5 розряду стрілецької команди з профілактичної роботи Херсонського та Миколаївського регіону у зв`язку з відмовою продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці, згідно п.6 ст. 36 КЗпП України (т.2 а.с. 92). Із наданої до суду копії робочої інструкції старшого стрільця 5 розряду стрілецької команди з охорони вантажів і об`єктів станції, вбачається, що код професії 5169 залишився без змін, але змінилися завдання та обов`язки на відміну від обов`язків старшого стрільця 5-го розряду стрілецької команди з профілактичної роботи, зокрема, проводити огляд вантажів, виявлення несправності вагонів, контейнеровозів і контейнерів, прийняття під охорону вантаж, ведення відповідної документації, слідкування, що вагони на спеціальних коліях були закріплені гальмовими башмаками, колії їх відстою були огороджені встановленими на залізниці сигналами тощо. В той же час посадова інструкція стрільця 5-го розряду стрілецької команди з профілактичної передбачала виконання стрільцем завдань щодо попередження розкрадання та пошкодження майна філії, здійснення профілактичних заходів тощо( т.1 а.с.125-126,127-128). Тому за загальним правилом, у разі змін в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про таку зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо при розгляді трудового спору буде встановлено, що зміна істотних умов трудового договору проведена не у зв`язку зі зміною в організації виробництва і праці на підприємстві, в установі, організації, то така зміна з урахуванням конкретних обставин може бути визнана судом неправомірною з покладенням на власника або уповноважений ним орган обов`язку поновити працівникові попередні умови праці. Такий правовий висновок зробив Верховний Суд України у справі №6-59цс12, виклавши його у постанові від 4 липня 2016 року. За обставинами справи та у відповідності до наданих змін до штатного розпису, починаючи з 15 липня 2021 у підрозділі Одеського загону воєнізованої охорони регіональної філії «Одеська залізниця» відбулися наступні зміни, а саме з нього вилучені штатні одиниці стрільців, зокрема з команд з профілактичної роботи, та введені нові штатні одиниці до нових утворених стрілецьких команд з охорони вантажів та об`єктів станцій Одеського, Знам`янського та Херсонського загонів воєнізованої охорони регіональної філії «Одеська залізниця», зі скороченням посад командного складу. Особам, які працювали в якості стрільців команд з профілактичної роботи запропоновані інші посади в утворених стрілецьких командах іншого напрямку та з іншою підпорядкованістю. За наявністю однакової кваліфікації за кодом професії при продовженні роботи у нових підрозділах у якості стрільця змінювався перелік робочих обов`язків та системи оплати праці. Отже, на момент видачі відповідачем оспорюваного наказу був очевидним факт того, що збереження позивачу попередніх умов праці та інших істотних умов праці буде неможливим, що також підтверджується попередженням відповідача від 27 травня 2021 року про зміну істотних умов праці позивача (т.1 а.с 90-92). Тому, виконуючи покладений на роботодавця обов`язок, відповідач запропонував позивачу продовжити трудовий договір за нових умов, але позивач на це не погодився та був звільнений. Відповідно до пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зміною істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, викликаною змінами в організації виробництва і праці, визнається раціоналізація робочих місць, введення нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і впровадження передових методів тощо. При зміні систем та розмірів оплати праці у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, введенні нових або зміні діючих умов оплати праці у бік погіршення роботодавець повинен повідомити про це працівника не пізніше ніж за два місяці до їх запровадження (пункт 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»). За такого, на власника покладено обов`язок попередити працівника за два місяці про майбутні зміни в організації виробництва і праці, а також про зміни істотних умов його праці, що викликаються змінами в організації виробництва і праці. За наявності змін в організації виробництва і праці власник вправі змінити найменування посади, що тягне за собою зміну самої суті функції праці за цією посадою, а не тільки зміну найменування посади, в тому числі можливість приведення штатного розпису до відповідності з Класифікатором професій. При цьому проведення власником заходів щодо зміни організації виробництва і праці це виключно повноваження власника. Водночас такі зміни не повинні означати примусу до праці. Попередження це пропозиція працівникові продовжувати роботу після того, як власник з додержанням встановленого строку змінить істотні умови праці. Працівник може цю пропозицію прийняти і продовжувати роботу при змінених істотних умовах праці, а може відмовитися від продовження роботи у зв`язку із змінами істотних умов праці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу. До такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13 березня 2019 року при розгляді справи №761/8658/16ц за аналогічних правовідносин, а тому на думку колегії суддів, може бути застосований при розгляді даного спору. Отже, установивши, що у відповідача відбулася зміна істотних умов праці, у встановлений законом строк позивач ОСОБА_1 був повідомлений про зміну істотних умов праці з підстав проведених відповідачем змін в організації виробництва та праці, проте позивач письмово повідомив роботодавця про незгоду із наказом про зміну істотних умов праці, що призвело до його подальшого звільнення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про законність звільнення позивача та відповідність наказу від 27 липня 2021 року про припинення трудових відносин з позивачем ОСОБА_1 на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України вимогам закону. Такі висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та нормам матеріального права. Оскільки ОСОБА_1 відмовився продовжувати працювати на нових умовах, то первинна профспілкова організація Одеського загону воєнізованої охорони Одеської залізниці, членом якої є позивач, надала обґрунтовану згоду на його звільнення з посади у зв`язку з відмовою продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці, згідно пункту 6 статті 36 КЗпП України, тому звільнення його на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України є правомірним. Доводи представниці позивача про відсутність підстав для зміни умов праці не відповідають правильно дослідженим та оціненим судом першої інстанції доказам, які за принципом диспозитивності надані кожною із сторін, а її посилання на проведення відповідачем фактичного скорочення штату суперечать матеріалам справи та встановленим у ній обставинам. Зміна одного структурного підрозділу товариства в інший без скорочення штату не є підставою вважати, що відбулося скорочення штату чи структурного підрозділу. І тому посилання позивача та його представниці на те, що фактично відбулося скорочення штату і його необхідно було звільняти за ч. 1 ст. 40 КЗпП України є помилковим. Немає у суду і підстав вважати, що повідомлення- попередження містило незрозумілі для позивача зміни умов праці та її оплати. При ознайомлені з його змістом позивачем ОСОБА_1 не висунуто побажань про ознайомлення чи роз`яснення йому інших умов праці тощо. Твердження про порушення порядку вивільнення з недотриманням строку попередження не лише суперечать матеріалам справи, а ще і не узгоджуються з самою вимогою позивача про поновлення його на тій же посаді, яка неправомірно, на його думку, була виведена із штатного розкладу, що призвело до змін умов праці раніше, ніж його звільнили з роботи. Зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи, беручи до уваги межі перегляду оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції, ухвалено відповідно до встановлених обставин справи і з дотриманням норм матеріального права, а тому не підлягає зміні чи скасуванню у відповідності до статті 375 ЦПК України. За такого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. На підставі статті 141 ЦПК України понесені відповідачем судові витрати при розгляді справи у суді апеляційної інстанції перерозподілу не підлягають. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником адвокатом Мантуленко Оленою Володимирівною залишити без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 27 лютого 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Ж.М. Яворська Судді Т.М. Базовкіна Н.О. Тищук Повний текст постанови складено 06 лютого 2025 року.

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»