Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/11906/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 460/11906/24 пров. № А/857/30346/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Пліша М.А., суддів Курильця А.Р., Мікули О.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року (головуючий суддя Поліщук О.В., м. Рівне) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправним та зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулася в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просила: визнати протиправною відмову відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу за період з 23 червня 2022 року державної пенсії в передбаченому законом розмірі як інваліду ІІ групи, захворювання якого пов`язане з Чорнобильською катастрофою; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу пенсію у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком щомісячно у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 230/96-ВР, починаючи з 23 червня 2022 року. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 позовну заяву залишено без руху. Встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення із зазначенням підстав для його поновлення за весь період його пропуску, а також доказів поважності причин його пропуску. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду - відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області в частині позовних вимог про визнання протиправною відмови та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу пенсію з 01.07.2021 у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком щомісячно у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 230/96-ВР, за період з 23.06.2022 по 01.04.2024 - повернуто позивачу з підстав визначених ст. 123 КАС України. Не погодившись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку, просить скасувати ухвалу суду про повернення позовної заяви в частині позовних вимог та направити справу для продовження її розгляду до суду першої інстанції. В апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року (далі Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. На думку позивача, невиплата позивачу пенсії не може вважатися одноразовим порушенням, оскільки виплата такої пенсії здійснюється кожного місяця за умови наявності в особи відповідного статусу. Відтак, невиплата позивачу пенсії є триваючим правопорушенням. Однак, якщо вважати, що невиплата пенсії є не триваючим, а разовим правопорушенням, то позивач мав би подати до суду з питання виплати пенсії за спірний період значну кількість позовів і подавати такі позови кожні наступні шість місяців. Разом з тим, захист порушеного права позивача у такий спосіб є надмірним тягарем для позивача та не може вважатися ефективним у розумінні статті 13 Конвенції. У справі № 815/1226/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що звернення з позовом про поновлення виплати пенсії після Рішення Конституційного Суду України не обмежується шестимісячним строком звернення до суду. Такий висновок Великої Палати Верховного Суду є застосовним і щодо статей 122 та 123 КАС України. У справі № 815/1226/18, ініціюючи питання відступу від правового висновку Верховного Суду України, висловленого в постанові Верховного Суду України від 08 грудня 2015 року у справі № 645/2730/15-а стосовно необхідності застосування до спорів, виниклих у зв`язку поновленням виплати раніше призначеної пенсії на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009, положень статей 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду з посиланням на відповідну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що підставою для відступу є, зокрема, зміни, що відбулися протягом останнього часу у праворозумінні, зумовлені розширенням сфери застосування в Україні таких принципів, як «належне урядування», «мирне володіння майном», «захист законних очікувань», «правова визначеність», також у зв`язку із цим зміни доктринальних підходів до питання конституційних гарантій реалізації права людини на соціальний захист. Однак, застосування в цій справі строку звернення до суду, встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України, вказує на те, що доктринальні підходи до питання конституційних гарантій реалізації права людини на соціальний захист (встановлена ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ пенсія теж є одним з видів соціального захисту) змінилися лише щодо пенсіонерів, які проживають за кордоном, а що стосується встановленої ст. 54 Закону № 796-ХІІ пенсії, то суб`єкт владних повноважень і надалі має можливість порушувати принцип належного врядування, не виплачуючи таку пенсію протягом тривалого періоду часу, та не нести за це жодних негативних наслідків. При цьому право особи на отримання пенсії за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі органів Пенсійного фонду України, залишається порушеним, а відтак має місце втручання у право особи на мирне володіння майном. За такого підходу пенсіонер, який отримує пенсію за віком і проживає за кордоном, має право звернутися до суду з позовом про поновлення виплати пенсії з дати прийняття Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009, тобто за період з 07.10.2009 року (з вказаної дати по даний час цей період становить 14 років). У свою чергу, особа, яка звертається до суду з позовом про поновлення виплати встановленої ст. 54 Закону України № 796-ХІІ пенсії, має подавати такий позов лише за шість місяців, що передують дню звернення до суду. Проте, на думку позивача, така позиція суперечить чинному законодавству, практиці Європейського Суду з прав людини, та є дискримінаційною. Змінені доктринальні підходи мають стосуватися всіх категорій пенсіонерів, а не однієї. Верховний Суд у постанові від 25.05.2023 в справі № 620/3968/21 виклав такий висновок: застосування судами попередніх інстанцій під час вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду висновків Верховного Суду,- які викладені у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19, є безпідставним, оскільки на відміну від справи, яка розглядається, у справі №240/12017/19 станом на час звернення позивача до суду спірні правовідносини завершились. Також у цій справі право звернення до суду позивач не пов`язував з невиконанням відповідачем рішення Конституційного Суду України. Відтак Верховний Суд дійшов висновку, що непрацюючий пенсіонер має право на отримання підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат саме з дати прийняття Рішення Конституційного суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018. Також, у постанові від 17.04.2024 в справі № 460/20412/23 Верховний Суд зобов`язав орган ПФУ виплатити пенсію саме з 01.07.2021 (у її позовній заяві викладено прохальну частину саме з цієї дати). Таким, чином, апелянт вважає, що особа має право на поновлення виплати вказаної пенсії саме з дати прийняття Рішення КСУ від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, тобто з 01.07.2021 року (з урахуванням тієї обставини, що відповідно до Рішення від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 норма, визнана неконституційною, втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення), оскільки чинним законодавством для пенсіонерів, які живуть за кордоном, не встановлено привілейованого статусу. Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань. Постановляючи ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, суд вірно зауважив, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Установлення процесуальних строків законом і судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесуальному праві сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює їхніх учасників добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їхнього завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Аналізуючи зміст статті 122 КАС України, очевидним є те, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Отже, початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись». Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Аналогічна позиція виражена в постанові Верховного Суду від 21.02.2020 № 340/1019/19. Згідно матеріалів справи позивач просить визнати протиправною відмову та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу пенсію у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком щомісячно у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 230/96-ВР, починаючи з 23 червня 2022 року. При цьому, позивач звернувся до суду з даним позовом 02.10.2024. Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції правильно врахував, що Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 (справа № 240/12017/19, адміністративне провадження № К/9901/15971/20) зазначив: для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів; пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/ несвоєчасність її перерахунку, тощо. Враховуючи наведене, суд вірно вказав, що з дати офіційного оприлюднення рішення Конституційного суду України від 07.04.2021 за № 1-р(II)/2021 у позивача виникли підстави для звернення до суду з позовними вимогами щодо нарахування та виплати пенсії у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком щомісячно у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 230/96-ВР, тому з наступної дати від цієї події розпочинає перебіг шестимісячний строк звернення до суду. При цьому, суд слушно зауважив, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин. У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 та пункті 54 рішення «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу у ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої відступлення від принципу правової визначеності через відновлення строку звернення до суду виправдано лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (справа Салов проти України), зокрема, з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи (справа Сутяжник проти Росії, п. 38). Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб. Загалом, при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи Волчлі проти Франції, ТОВ Фріда проти України). Відтак, правильним є твердження суду, що забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об`єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки. Оскільки позивачем не наведено об`єктивних обставин, які б не дозволяли йому звернутися до суду у визначений законодавством строк, а твердження, на які представник позивача посилається у заяві від 23.10.2024, не можуть вважатись поважними для поновлення такого строку, то суд першої інстанції, з чим погодилась колегія суддів, з урахуванням вимог пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України та частини другої статті 123 цього ж Кодексу обґрунтовано позовну заяву у частині позовних вимог за період з 23.06.2022 по 01.04.2024 вирішив повернути позивачу. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, правильно застосував норми процесуального права, відтак оскаржувану ухвалу суду першої інстанції слід залишити без змін. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року у справі №460/11906/24 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя М. А. Пліш судді А. Р. Курилець О. І. Мікула