Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 290/106/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 290/106/24 Головуючий у 1-й інстанції: Кірічук М.М. Суддя-доповідач: Боровицький О. А. 04 лютого 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Боровицького О. А. суддів: Курка О. П. Шидловського В.Б. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Житомирській області на рішення Романівського районного суду Житомирської області від 29 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до Романівського районного суду Житомирської області з позовом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення. Рішенням Романівського районного суду Житомирської області від 29 листопада 2024 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі. Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити. Сторони в судове засідання не з`явилися, на адресу суду надіслали заяви про розгляд справи без їх участі в порядку письмового провадження. Відповідно до ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Виходячи з приписів п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 7 січня 2024 року поліцейським сектору реагування патрульної поліції відділення поліції №1 Житомирського районного управління поліції ГУНП у Житомирській області старшим сержантом поліції Демидюком Р.В. було винесено постанову, згідно якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 122 та частиною 1 статті 126 КУпАП і накладено адміністративне стягнення штраф у розмірі 510,00 грн. Зі змісту вказаної постанови вбачається, що 7 січня 2024 року о 00 годині 38 хвилини в смт. Миропіль в по вулиці Поштовій, ОСОБА_1 керував транспортним засобом ЗАЗ110307, реєстраційний номер НОМЕР_1 , не маючи при собі посвідчення водія на право керування таким транспортним засобом та під час зупинки не увімкнув аварійну світлову сигналізацію. Не погоджуючись з вказаною постановою позивач звернувся до суду за захистом своїх прав. Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції зробив висновок, що оскільки відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, підтверджуючих правомірність його рішення, підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності відсутні. Отже, позовні вимоги позивача про скасування оскаржуваної постанови підлягають задоволенню. Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з вказаними висновками враховуючи наступне. Відповідно до статті 251 КУпАП України доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Відео-фіксація на місці винесення оскаржуваної постанови стосовно ОСОБА_1 здійснена на підставі ч. 1 ст. 40 Закону України «Про національну поліцію» з метою фіксування правопорушення, та виходячи із положень ст. 251 КУпАП, є джерелом доказів у справі про адміністративне правопорушення. Згідно із ст. 31 Закону України "Про національну поліцію" № 580-VIII поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Статтею 40 цього Закону передбачено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Звертаємо увагу суду, що належних обставин, які б свідчили про порушення поліцейським вимог Закону № 580-VIII при здійсненні відеозапису, що може бути підставою для виключення такого електронного доказу з числа доказів у розумінні ст. 251 КУпАП, у рішенні суду першої інстанції не зазначено. Також хочемо звернути увагу суду на те, що під час прийняття рішення по зазначеній справі, судом першої інстанції було досліджено надані відповідачем докази, а саме відео-записи з відео-реєстратора службового автомобіля та портативного нагрудного відео-реєстратора поліцейського, за результатами чого суд дійшов до помилкового висновку щодо відсутності фіксації факту керування позивачем транспортним засобом. Як встановлено судом апеляційної інстанції, що в матеріалах справи міститься відеозапис із відео-реєстратора службового автомобіля, з якого чітко зафіксовано порушення ОСОБА_1 вимог Правил дорожнього руху України, та той факт, що саме він керував транспортним засобом, а після його зупинки пересів на переднє пасажирське місце. Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що на місці зупинки ОСОБА_1 , жодних свідків не перебувало. На відео чітко зафіксовано факт перебування на місці зупинки самого позивача ОСОБА_1 та двох працівників поліції, що у свою чергу ставить під сумнів покази свідка ОСОБА_2 , надані у судовому засіданні щодо факту керування ОСОБА_1 автомобілем. Також слід зазначити, що підстав ставити під сумнів вказані відео-докази відсутні, оскільки ці докази є об`єктивними, відповідають вимогам ст. 251 КУпАП, узгоджуються між собою і нічим не спростовані. Оцінювати з погляду допустимості можна лише докази, тобто фактичні дані, на підставі яких встановлюються наявність чи відсутність фактів та обставин, важливих для ухвалення рішення, а не саме по собі джерело доказів. Зазначена вище правова позиція висвітлена у постанові від 18.04.2024 по справі № 243/254/24 винесеній Дніпровським апеляційним судом та Касаційним кримінальним судом у постанові від 11 липня 2023 року по справі № 275/368/19. Так, переглядом відеозапису із відео-реєстратора службового автомобіля установлено, що на відео зафіксовано рух автомобіля марки «ЗАЗ 110307», номерний знак НОМЕР_1 , по вул. Поштовій у смт. Миропіль, Житомирського району Житомирської області, у комендантську годину, його подальшу зупинку на вимогу працівників поліції, не увімкнення водієм світлової-аварійної сигналізації після зупинки, а також факт пересідання водія із водійського на переднє праве сидіння. Згідно відео із нагрудного відео-реєстратора поліцейського установлено, що відразу після зупинки автомобіля, поліцейські підійшли до водія ОСОБА_1 , який вже знаходився на пасажирському сидінні та повідомили йому про причину зупинки та суть скоєних ним адміністративних правопорушень, та що на відео зафіксовано, як він пересідав із водійського на пасажирське сидіння. Отже, аналіз матеріалів справи свідчить про дотримання працівниками поліції порядку прийняття постанови з роз`ясненням суті скоєного адміністративного правопорушення, наданням (роз`ясненням) позивачу його прав, можливості подання заперечень (клопотань). ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини "стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, що сформульовані у п. 43 рішення від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини»), згідно яких «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпції, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом». У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь - яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. Твердження позивача на неправомірні дії з боку поліцейського, допущені під час складання спірної постанови, є необґрунтованими, оскільки будь яких доказів наявності таких дій надано не було. А тому, відповідачем було правомірно винесено оскаржувану постанову про адміністративне правопорушення, доводи адміністративного позову не являються суттєвими для вирішення справи. Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, крім іншого, неправильне тлумачення закону. З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні справи порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому, керуючись статтею 315 КАС України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови, якою у адміністративного позову відмовити. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Житомирській області задовольнити повністю. Рішення Романівського районного суду Житомирської області від 29 листопада 2024 року скасувати. Прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Боровицький О. А. Судді Курко О. П. Шидловський В.Б.