Постанова 4824 № 372/1741/22

Справа № 372/1741/22 головуючий у суді І інстанції Сташків Т.Г. провадження № 22-ц/824/1386/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді - Березовенко Р.В., суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., з участю секретаря Щавлінського С.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником-адвокатом Влащенком Олегом Анатолійовичем на рішення Обухівського районного суду Київської області від 17 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди,- В С Т А Н О В И В: У липні 2022 року ОСОБА_2 звернулась до Обухівського районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_1 , у якому просила суд: стягнути з відповідача на свою користь матеріальну шкоду у розмірі 142 813,41 грн, а також моральну шкоду у розмірі 150 000,00 грн, внаслідок вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 21 квітня 2018 року приблизно о 12 год. 30 хв. ОСОБА_1 , перебуваючи на території СТ «Енергетик», що розташоване в с. Старі Безрадичі Обухівського району Київської області, поблизу земельної ділянки та будинку АДРЕСА_1 , на ґрунті особистих неприязних відносин, під час конфлікту, не маючи наміру на спричинення потерпілій ОСОБА_2 середньої тяжкості тілесного ушкодження та не передбачаючи настання таких наслідків, діючи з необережності, смикнула правою рукою на себе поліетиленовий пакет, який тримала ОСОБА_2 та штовхнула лівою рукою в праве плече, внаслідок чого ОСОБА_2 втратила рівновагу та впала на асфальт, ударившись стегном об тверду поверхню асфальтованої дороги, внаслідок чого отримала тілесні ушкодження у вигляді субкапітального перелому шийки правої стегнової кістки зі зміщенням уламків, що відноситься до тілесних ушкоджень середньої ступені тяжкості за критерієм тривалості розладу здоров`я понад двадцять один день. Вироком Обухівського районного суду Київської області від 03 грудня 2021 року обвинувачену ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України, та призначено покарання у вигляді одного року обмеження волі. Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком один рік. Також, частково задоволено цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 , стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 142 813,41 грн та у відшкодування моральної шкоди 50 000,00 грн, а всього стягнуто 192 813,41 грн. Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 червня 2022 року вирок Обухівського районного суду Київської області від 03 грудня 2021 року відносно ОСОБА_1 скасовано, останню звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінчення строків давності, а кримінальне провадження закрито. Крім того, цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 залишено без розгляду. Враховуючи викладене, ОСОБА_2 у порядку цивільного судочинства звернулась до суду з даною позовною заявою та посилаючись на те, що закриття кримінального провадження на підставах, зазначених у ст. 49 КК України, не звільняє ОСОБА_1 від обов`язку відшкодувати заподіяну її діями шкоду, просить суд стягнути з відповідача на свою користь матеріальну та моральну шкоду. 03 січня 2023 року від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Влащенка О.А. до суду надійшов відзив на позовну заяву. На обґрунтування заперечень зазначив, що у кримінальній справі неоднозначно встановлено наявність подій злочину, ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення, але у ході розслідування отримано дані, які викликають сумніви у винності обвинуваченої ОСОБА_1 , висновком спеціаліста спростовується висновок комплексної судово-медичної експертизи щодо відсутності впливу хвороби ОСОБА_2 на причини перелому. Вважає, що вина ОСОБА_1 не доведена, а тому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 17 травня 2024 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 142 813,41 грн та моральну шкоду у розмірі 60 000,00 грн, завдану внаслідок кримінального правопорушення. У задоволенні інших вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 2 028,13 грн. Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_1 07 червня 2024 року засобами поштового зв`язку подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, просила скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 17 травня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Апелянт вказала на хибність висновків суду першої інстанції та їх невідповідність фактичним обставинам справи. Зауважила, що ОСОБА_1 не є членом СТ «Енергетик», не має ділянки чи іншої нерухомості. Вважає, що хвора остеопорозом ОСОБА_2 зробила 26 квітня 2018 року планову операцію по заміні кульшового суглоба, а медичні документи з другої медичної установи, куди звернулася ОСОБА_2 24 квітня 2018 року, а саме ДУ Інститут травматології та ортопедії НАМН України м. Київ надала слідству. В той час як суду першої інстанції не надані висновки судово-медичної експертизи про нанесення 21 квітня 2018 року травми у вигляді субкапітального перелому шийки правової стегнової кістки зі зміщенням уламків, на основі медичних документів з Обухівської районної лікарні, куди після падіння доставлено ОСОБА_2 . Стверджує, що протиправних, необережних дій щодо позивачки не вчиняла, її вина у скоєнні злочину не доведена. Натомість ОСОБА_2 повинна була з більшою обачністю діяти, несучи два поліетиленових кулька, передбачити падіння, невтримавши рівновагу, на асфальтне покриття дороги, що підтвердилося в судовому засіданні під час допиту свідків. Зауважила, що суд першої інстанції порушив процесуальні права відповідачки, зокрема відмовив у задоволенні заяв про допит свідків, про прийняття зустрічної позовної заяви, про відвід, про витребування доказів. Поряд з цим, місцевий суд прийняв докази позивачки, подані з порушенням процесуального строку, а також не перевірив усі копії доказів позивача, долучені до позовної заяви та не оглянув оригінали. Вважає, що справа повинна була розглядатися Солом`янським районним судом м. Києва. Крім того, повісток про виклик до суду відповідачка не отримувала, про розгляд справи повідомлена не була. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 червня 2024 року дану справу було призначено головуючому судді ОСОБА_3., судді, які входять до складу колегії: Музичко С.Г., Болотов Є.В. Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 серпня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником-адвокатом Влащенком Олегом Анатолійовичем на рішення Обухівського районного суду Київської області від 17 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди. Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 серпня 2024 року закінчено проведення підготовчих дій та призначено справу до розгляду. Відповідно до Розпорядження Київського апеляційного суду від 08 листопада 2024 року, щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ на підставі Рішення Вищої ради правосуддя від 05 листопада 2024 року звільнено ОСОБА_3 з посади судді Київського апеляційного суду у зв`язку із поданням заяви про відставку. У зв`язку з неможливістю суддею-доповідачем ОСОБА_3 продовжувати розгляд судової справи №372/1741/22, відповідно до розпорядження керівника апарату Київського апеляційного суду №768/06,1-01/24 від 08 листопада 2024 року призначено повторний автоматизований розподіл цивільної справи. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 листопада 2024 року дану справу було призначено головуючому судді - Березовенко Р.В., судді, входять до складу колегії: Мостова Г.І., Лапчевська О.Ф. Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 листопада 2024 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи. У судовому засіданні ОСОБА_1 вимоги апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити. У судовому засіданні позивачка ОСОБА_2 заперечила проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважаючи рішення суду першої інстанції законним за обґрунтованим. 24 січня 2025 року адвокат Влащенко О.А., діючи в інтересах апелянта ОСОБА_1 , подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому провадженні. Доказів на підтвердження наведених обставин до клопотання не долучено. Відповідно до ч. 1 ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Верховним Судом неодноразово зазначалось, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення спору (питання) у відповідному судовому засіданні без участі особи, яка не з`явилась (статті 240 ЦПК України). ЄСПЛ неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення від 2 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України», заява № 16652/04). Виходячи з наведеного, колегія суддів у межах своїх повноважень дійшла висновку про визнання причини неявки адвоката Влащенко О.А. в судове засідання такою, що не доведена належними та допустимими доказами, а отже є неповажною, що не перешкоджає розгляду справи по суті, та з огляду на особисту участь у судовому засіданні апелянта, з урахуванням категорії справи, та строку її розгляду, ухвалила проводити розгляд справи по суті. Заслухавши думку учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що вироком Обухівського районного суду Київської області від 03 грудня 2021 року у кримінальному провадженні №12018110230000379 обвинувачену ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України, та призначено покарання у вигляді одного року обмеження волі. Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком один рік. Також, частково задоволено цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 та ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 142 813,41 грн та у відшкодування моральної шкоди 50 000,00 грн, а всього стягнуто 192 813,41 грн. Згідно вищевказаного вироку, 21 квітня 2018 року приблизно о 12 год. 30 хв. ОСОБА_1 , перебуваючи на території СТ «Енергетик», що розташоване в с. Старі Безрадичі Обухівського району Київської області, поблизу земельної ділянки та будинку АДРЕСА_1 , на ґрунті особистих неприязних відносин, під час конфлікту, не маючи наміру на спричинення потерпілій ОСОБА_2 середньої тяжкості тілесного ушкодження та не передбачаючи настання таких наслідків, діючи з необережності, смикнула правою рукою на себе поліетиленовий пакет, який тримала ОСОБА_2 та штовхнула лівою рукою в праве плече, внаслідок чого ОСОБА_2 втратила рівновагу та впала на асфальт, ударившись стегном об тверду поверхню асфальтованої дороги, внаслідок чого отримала тілесні ушкодження у вигляді субкапітального перелому шийки правої стегнової кістки зі зміщенням уламків, що відноситься до тілесних ушкоджень середньої ступені тяжкості за критерієм тривалості розладу здоров`я понад двадцять один день. Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 червня 2022 року вирок Обухівського районного суду Київської області від 03 грудня 2021 року відносно ОСОБА_1 скасовано, останню звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України у зв`язку із закінчення строків давності, а кримінальне провадження закрито. Крім того, цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 залишено без розгляду. У судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_1 просила скасувати вирок та постановити ухвалу, якою звільнити її від кримінальної відповідальності у зв`язку з закінченням строків давності. Таким чином, обвинувачена ОСОБА_1 була обізнана щодо характеру прийняття відповідного процесуального рішення суду, зокрема, те, що підстави прийняття такого рішення суду мають нереабілітуючий характер, і висловила свою згоду на таке закриття кримінального провадження з нереабілітуючої підстави. 21 квітня 2018 року ОСОБА_2 була госпіталізована до Обухівської ЦРЛ, де їй була надана первинна медична допомога та встановлено діагноз «закритий субналітальний перелом шийки правої стегнової кістки зі зміщенням уламків, рекомендовано оперативне лікування, а саме операція із встановлення штучного суглобу, що підтверджується випискою медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_2 №1884. З 24 квітня 2018 року ОСОБА_2 перебувала на лікуванні в ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМН України» по 03 травня 2018 року, де встановлено діагноз субкапітальний перелом шийки правої стегнової кістки зі зміщенням уламків. 26 квітня 2018 року ОСОБА_2 проведено операцію зі встановлення тотального еднопротезування правого кульшового суглоба ендопротезом Зімер з безцементним типом фіксації. Вказані обставини підтверджуються довідкою-випискою з історії хвороби стаціонарного хворого ОСОБА_2 , медична карта №551519. З 04 квітня 2018 року по 18 травня 2018 року ОСОБА_2 проходила лікування в реабілітаційному відділенні в ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМН України». Так, внаслідок дії ОСОБА_1 позивач ОСОБА_2 понесла витрати на заміну суглоба у сумі 100 188,00 грн, витрати на транспортування у сумі 2 000,00 грн, витрати на санаторне лікування у сумі 16 460,00 грн, витрати на оплату банківської комісії в сумі 140,00 грн, витрати на рентгенівські послуги в сумі 400,00 грн, витрати на медикаменти в сумі 23 625,41 грн, а всього понесла витрати у розмірі 142 813,41 грн. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення матеріальної шкоди суд першої інстанції встановив доведеним, що закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності та звільнення особи від кримінальної відповідальності на цій підставі належить до нереабілітуючих підстав. Обвинувачена ОСОБА_1 була обізнана щодо характеру прийняття відповідного процесуального рішення суду, висловила свою згоду на закриття кримінального провадження з нереабілітуючої підстави, а тому на підставі досліджених письмових доказів, дійшов висновку, що позивачем доведено наявність факту заподіяння їй діями матеріальної шкоди у розмірі 142 813,41 грн. Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди, місцевий суд, з урахуванням обставин її спричинення та розміру, глибини і тривалості моральних страждань, виходячи з принципу співмірності, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості, а також враховуючи те, що відшкодування моральної шкоди не повинно призводити до надмірного збагачення, вважав справедливою сатисфакцією моральну шкоду розмірі 60 000, 00 грн, а тому позов у цій частині задовольнив частково. Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення в межах доводів апеляційної скарги, погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав. Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Відповідно до частини першої статті 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду передбачені статтею 1166 ЦК України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно із приписами ч.1 ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Відповідно до частин першої, четвертої та сьомої статті 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред`являються у порядку цивільного судочинства. Особа, яка не пред`явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства. За обставинами цієї справи, ухвалою Київського апеляційного суду від 22 червня 2022 року вирок Обухівського районного суду Київської області від 03 грудня 2021 року відносно ОСОБА_1 скасовано, останню звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінчення строків давності, а кримінальне провадження закрито. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 залишено без розгляду. Відповідно, ОСОБА_2 мала право звернутися до суду з позовом про відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушення, в порядку цивільного судочинства. Доводи апеляційної скарги про те, що ухвала Київського апеляційного суду від 22 червня 2022 року не встановлює винуватість відповідачки у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України, колегія суддів відхиляє з наступних міркувань. Частина шоста статті 82 ЦПК України встановлює, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Відтак, за умови наявності преюдиційного судового рішення, яке набрало законної сили, суд першої інстанції підставно врахував відомості, встановлені у порядку кримінального судочинства. При цьому, апеляційний суд зауважує, що звільнення від кримінальної відповідальності в контексті правового інституту, регламентованого ст. 49 КК України за закінченням строку притягнення до кримінальної відповідальності, не свідчить про виправдання особи, про визнання її невинною у вчиненні злочину. У такому випадку закон України про кримінальну відповідальність виходить із встановлення факту вчинення особою кримінально-караного діяння, а тому вказані підстави звільнення від кримінальної відповідальності є нереабілітуючими. Відповідні висновки наведено у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі №398/571/15-ц. Зокрема, апеляційний суд зазначив «оскільки закон не пов`язує можливість застосування правил ч. 1 ст. 49 КК України із визнанням особою вини, обов`язковою передумовою для закриття кримінального провадження у справі є наявність згоди особи на звільнення від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав; у судовому засіданні апеляційного суду обвинувачена ОСОБА_1 просила звільнити її від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, а кримінальне провадження щодо неї закрити, їй роз`яснено наслідки закриття провадження та вона дала згоду на звільнення її від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України». Наслідком реалізації вищевказаних правових норм, обумовлених звільненням особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності є припинення між особою та державою кримінально-правового зв`язку, водночас нереабілітуючий характер таких правовідносин указує на те, що у разі їх настання, потерпіла від злочину особа, з метою належного захисту своїх прав та інтересів, вправі звернутися до обвинуваченого із відповідними позовними вимогами про відшкодування матеріальної та/або моральної шкоди у порядку цивільного судочинства. Такий тісний правовий взаємозв`язок між нормами кримінального та цивільного судочинства, відображений у статті 128 КПК України та статті 268 ЦК України відповідно. При цьому, сам факт вчинення конкретною особою певних дій, які мали ознаки кримінально-караного діяння, та які встановлені у процесуальному рішенні, постановленому за наслідками ухвалення судом рішення про закриття кримінального провадження з підстав сплину строків давності, на час їх розгляду справи в порядку цивільного судочинства, вважаються такими, що попередньо встановлені та доведені, і повторної перевірки чи спростування під час розгляду справи в порядку цивільного судочинства не потребують. За даними довідки-виписки з історії хвороби стаціонарного хворого № медичної карти 551519, позивачка має діагноз субкапітальний перелом шийки правої стегнової кістки зі зміщенням уламків, оскільки 21 квітня 2018 року отримала травму на виробництві в 13 годині, була побита. В поліції випадок зареєстровано. Медичну допомогу надано в Обухівській районній лікарні. Звернулася в ДУ «ІТО НАМН-України» для вирішення питання подальшого лікування. Операцію проведено 26 квітня 2018 року, а саме: тотальне ендопротезування правого кульшового суглоба ендопротезом Zimmerз безцементним типом фіксації. Призначення: анальгін, дексалін - ін`єкції, дімедрол, клексан, омез, цефтріаксон. До лікувальних рекомендацій віднесено препарати: ксарелто, тардіферон, кейвер, остеогенон, цикло-3-форт. Зазначений у довідці-виписці діагноз відповідає виписці із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого 1884 Обухівської ЦРЛ від 23 квітня 2018 року, а саме: закритий субкапітальний перелом шийки правої стегнової кістки зі зміщенням уламків. ОСОБА_2 знаходилася на стаціонарному лікуванні після травми. Для подальшого дослідження переведена в інший ЛЗ. Зазначено лікувальну і трудову рекомендацію щодо планового оперативного лікування. В подальшому на підставі довідки до акта огляду МСЕК серії АВ №0976568 ОСОБА_2 встановлено 3 гр. інвалідності з 01 жовтня 2018 року з ураженням опорно-рухового апарату, загальне захворювання, довічно. За правилами статей 12, 81 ЦПК України обов`язок доведення тих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим ЦПК України, покладається на кожну із сторін. Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ст. ст. 79-80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. За ч. ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») наголошено, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри». Враховуючи, що витрати на лікування у загальній сумі 142 813,41 грн. здійснені ОСОБА_4 на підставі рекомендацій лікарів та за наслідками отримання 21 квітня 2018 року травми у вигляді субкапітального перелому шийки правої стегнової кістки зі зміщенням уламків, місцевий суд дійшов правомірного висновку про наявність причинно-наслідкового зв`язку між матеріальною шкодою, завданою позивачці, та діями відповідачки, а тому обґрунтовано вважав вказані витрати такими, що здійснені ОСОБА_2 задля відновлення здоров`я та підлягають відшкодуванню саме за рахунок апелянта. Доводів на підтвердження того, що заявлені позивачкою до стягнення витрати не є співмірними із завданою шкодою апеляційна скарга не містить. Статтею 23 ЦК України обумовлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. При визначенні суми сатисфакції у якості компенсації (відшкодування) моральної шкоди та її відповідності принципу співрозмірності, суд у кожному конкретному випадку, повинен виходити із фактичних обставин справи, встановлених в ході судового розгляду, з огляду на оціночний характер законодавчих дефініцій, які формують критерій достатності розміру відшкодування шкоди, при цьому, суд має керуватися засадами розумності та справедливості. У справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням критеріїв, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України. Колегія суддів зауважує, що гроші виступають еквівалентом завданої моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та справедливої сатисфакції потерпілому. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості. Як слідує із змісту мотивувальної частини судового рішення, суд першої інстанції підставно врахував характер та спосіб скоєння кримінального правопорушення, сукупність тілесних ушкоджень, враховано їх ступінь тяжкість, наслідки спрямовані на відновлення стану здоров`я, що наряду із отриманими душевними хвилюваннями та переживаннями, занепокоєннями з приводу самого факту протиправного посягання зі сторони відповідачки, та обґрунтовано вважав грошовий еквівалент завданої моральної шкоди у розмірі 60 000,00 грн. таким, що відповідає засадам розумності та справедливості. Щодо доводів апеляційної скарги в частині порушення судом першої інстанції вимог ЦПК України колегія суддів зазначає наступне. Частина третя статті 28 ЦПК України визначає, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, чи шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди. Кримінальне правопорушення, внаслідок вчинення якого ОСОБА_2 завдано шкоду, вчинено на території Обухівського району Київської області, а тому Обухівський районний суд Київської області мав право вирішити спір між сторонами за правилами альтернативної підсудності. Доводи відповідачки про її неповідомлення про розгляд справи спростовуються матеріалами справи, зокрема 16 вересня 2022 року вона подала до суду першої інстанції заяву, у якій надала згоду на її повідомлення про розгляд справи шляхом відправлення СМС на номер 096-837-67-09. Відповідно, місцевий суд правомірно повідомляв її про дату час та місце розгляду справи шляхом направлення судових повісток за вказаним номером телефону. Додатково, відповідачка та її представник повідомлялися про розгляд справи розпискою, що відповідає вимогам ст. 128 ЦПК України. Посилання апелянта на неправомірність відмови місцевого суду у прийнятті до розгляду зустрічної позовної заяви були предметом розгляду апеляційного суду. Як наслідок, постановою Київського апеляційного суду від 14 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Влащенком О.А. залишено без задоволення, а ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 17 березня 2023 року в частині відмови у прийнятті та поверненні зустрічної позовної заяви залишено без змін. Абзац 2 частини 2 статті 376 ЦПК України визначає, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Враховуючи, що за обставин цієї справи висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, процесуальні порушення суду не можуть бути єдиною підставою для скасування оскаржуваного рішення. Зокрема, не впливає на правильність висновків місцевого суду по суті вирішеного спору, постановлення місцевим судом ухвал про відмову у задоволенні клопотань про допит свідків та про витребування доказів. Так, відповідно до частин одинадцятої статті 83 ЦПК України, у разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. Таких клопотань стороною відповідача не заявлялося. Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду. Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст. ст. 375, 379, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 17 травня 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 31 січня 2025 року. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова