Постанова Харківський апеляційний суд № 646/8104/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А Іменем України 28 січня 2025 року м. Харків справа № 646/8104/21 провадження № 22-ц/818/289/25 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В. суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю. за участю секретаря: Смелянець К.І. учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , третя особа Перша Харківська державна нотаріальна контора, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Перша Харківська державна нотаріальна контора про визнання права власності на частину квартири за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 03 липня 2024 року, постановлене під головуванням судді Демченко І.М., - в с т а н о в и в : У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Перша Харківська державна нотаріальна контора про визнання права власності на частину квартири. Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 03 липня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , як майно набуте подружжям за час шлюбу. Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 2000,00 грн. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 ОСОБА_3 просить рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 03 липня 2024 року скасувати. Застосувати до позовних вимог ОСОБА_1 позовну давність, яка є підставою для відмови у позові. Ухвалити нове рішення про відмову у позові ОСОБА_1 . Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що висновки суду першої інстанції щодо доведеності позовних вимог зроблені без належного з`ясування обставин справи та без належної оцінки наявних в матеріалах справи доказів. Крім того, судом першої інстанції помилково не застосовано до спірних правовідносин строки позовної давності. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка та її представник не спростували закріплену в ст. ст. 22, 24 КпШС презумпцію спільності майна подружжя, набутого за час шлюбу, і не довели, що спадкодавиця придбала спірну квартиру за власні кошти. Тому, враховуючи відсутність доводів щодо відступлення від рівності часток подружжя, спірна квартира належить колишньому подружжю ОСОБА_4 у рівних частках, у зв`язку з чим в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя за позивачем підлягає визнання права власності на частину спірної квартири. Крім того, відповідачем правовстановлюючі документи для оформлення права власності ОСОБА_1 на частку у квартирі нотаріусу не були надані, що свідчить про те, що про порушення своїх прав та особу, яка їх порушила, позивачеві стало відомо у вересні 2021 року, після смерті колишньої дружини, отже позов подано в межах строку позовної давності. Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судом встановлено, що 20 листопада 1982 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладено шлюб, що підтверджується Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00031980990 від 05 серпня 2021 року (а.с. 6). 22 січня 2004 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу, серія НОМЕР_1 (т. 1, а.с. 7). З відповіді Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради № 8131/04-11/21 вбачається, що відповідно до наявних архівних матеріалів реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 станом на 31.12.2012 року було проведено Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради за ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 25.01.1999 року, приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зіборовою Л.М. р. № 340 (т. 1, а.с. 8-9). ОСОБА_1 та ОСОБА_6 є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а.с. 205 зворот. бік). ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 04 січня 2020 року (т. 1, а.с. 203 зворот. бік). З листа Першої Харківської міської державної нотаріальної контори від 02 листопада 2021 року № 2485/02-14, адресованого ОСОБА_2 вбачається, що в Першу Харківську міську державну нотаріальну контору звернувся представник ОСОБА_1 ОСОБА_7 за отриманням свідоцтва про право власності на частку квартири АДРЕСА_1 в рамках спадкової справи після померлої ОСОБА_6 , з усною заявою, в якій стверджує, що документи, підтверджуючі право власності утримуються ОСОБА_2 . У разі наявності документа, що підтверджує право власності на вказану квартиру просять надати його до нотаріальної контори (а.с. 12). З заяви ОСОБА_2 від 15 січня 2020 року у спадковій справі № 20/2020 вбачається, що вона приймає спадщину після смерті її мати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1, а.с. 203). З заяви ОСОБА_1 від 06 серпня 2020 року у спадковій справі № 20/2020 вбачається, що останній просить видати свідоцтво про право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , зазначаючи, що вказана квартира, що належала померлій ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зіборовою Л.М. 25 січня 1999 року, була придбана ним та ОСОБА_6 під час перебування у зареєстрованому шлюбі на спільні кошти подружжя (т. 1, а.с. 213). Зі змісту заяви ОСОБА_2 від 06 серпня 2021 року у спадковій справі № 20/2020 убачається, що ОСОБА_2 повідомляє Першу Харківську міську державну нотаріальну контору, що спірна квартира була придбана її матір`ю під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 не за спільні сумісні кошти подружжя, а на її особисті кошти, тому ОСОБА_1 не належить частка спірної квартири (т. 1, а.с. 215). За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми Сімейного кодексу України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов`язки визначаються на підставах, передбачених Сімейним кодексом України. Враховуючи те, що спірну квартиру набуто у січні 1999 року, то для вирішення питання щодо моменту виникнення права власності подружжя на спірну квартиру, повинні застосовуватися положення Кодексу про шлюб та сім`ю України. Відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (станом на момент набуття права власності на спірну квартиру) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. Згідно з вимогами ст. 24 Кодексу про шлюб та сім`ю України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном. Конструкція зазначеної норми свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Подібні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 203/284/17, від 4 серпня 2021 року у справі № 553/2152/19. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірна квартира належала ОСОБА_1 та ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності, оскільки зазначене майно придбано за час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі. Доказів, що майно було набуто за особисті кошти ОСОБА_6 матеріали справи не містять. За таких обставин суд першої інстанції, врахувавши принцип рівності часток, дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання за позивачем права власності на 1/2 частку спірної квартири. Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб`єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі. Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Встановивши, що спірна квартира придбана ОСОБА_1 та час перебування у зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_6 , за життя ОСОБА_6 не проведено поділу вказаного нерухомого майна, відповідач не довела, що зазначена квартира придбана ОСОБА_6 за особисті кошти, тобто не спростувала презумпцію спільності права власності на майно подружжя, тому спірне майно є спільним майном подружжя і підлягало поділу. Посилання апеланта на те, що судом першої інстанції помилково не застосовано до спірних правовідносин строки позовної давності, колегією суддів не приймаються до уваги з огляду на таке. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача. Частиною третьою статі 29 КпШС України передбачалося, що для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності. Згідно зі статтею 11 КпШС України у тих випадках, коли для окремих вимог встановлено строк позовної давності, він обчислюється, якщо інше не встановлено законом, з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Аналогічний порядок обчислення перебігу позовної давності визначено й частиною другою статті 72 СК України. У частині другій статті 72 СК України визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Отже, початком перебігу позовної давності встановлено день, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15 та постанові Верховного Суду від 6 листопада 2019 року у справі № 203/304/17 (провадження № 61-5400св19) у справах у подібних правовідносинах. У матеріалах справи відсутні докази, що за життя ОСОБА_6 заперечувала права другого з подружжя ОСОБА_1 на набуту у період шлюбу квартиру АДРЕСА_1 . Висновок суду про те, що позивачем не пропущено строк позовної давності на звернення до суду із цим позовом відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, оскільки про порушення своїх прав ОСОБА_1 дізнався після відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 , звернення до нотаріуса для отримання свідоцтва про право власності на частку спірної квартири, тобто з 2021 року. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. Рішення суду відповідає вимогам закону та фактичним обставинами справи. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 03 липня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: О.В. Маміна Судді: Н.П. Пилипчук О.Ю. Тичкова Повний текст удового рішення складено 03.02.2025 року.