Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/5016/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 380/5016/24 пров. № А/857/31019/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача -Шевчук С. М. суддів -Кухтея Р. В. Носа С. П. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року у справі № 380/5016/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій, місце ухвалення судового рішення м.Львів Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження суддя у І інстанціїКарп`як Оксана Орестівна дата складання повного тексту рішенняне зазначена ВСТАНОВИВ: І.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року у справі № 380/5016/24 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та стягнення середнього грошового забезпечення. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 06.10.2022 по 05.04.2023 (включно). Стягнуто зі ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 06.10.2022 по 05.04.2023 (включно) в розмірі 334051,90 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2672, 41 грн. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В доводах апеляційної скарги вказує, що: - на момент звільнення позивача у нього були відсутні зауваження та заперечення, а отже такий погодився з проведеними розрахунками при звільненні; - судом першої інстанції не ураховано правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі №9901/141/20 щодо строків звернення до суду; - передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ; - судом першої інстанції не ураховано правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц щодо зменшення розміру відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Про розгляд апеляційної скарги відповідач та представник позивача повідомлені шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням норми ст.117 КзпП України, чинної як на момент проведення остаточного розрахунку, так і на день звернення до суду із цим позовом, позивачка має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, починаючи з 06.10.2022 (наступний день після звільнення з військової служби), проте не більш як за шість місяців, що становить 182 календарних днів, тобто по 05.04.2023 року (включно). ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Наказами начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) від 04.10.2022 №672-ОС капітана ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас відповідно до підп. г пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу та від 05.10.2022 №675-ОС виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення. При виключенні позивачки зі списків особового складу, ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) не було здійснено повного розрахунку при звільненні. Неповнота проведеного відповідачем розрахунку при звільненні грошового забезпечення була оскаржена позивачкою в судовому порядку. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.04.2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.07.2023 року у справі №380/18458/22, позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно, відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 №178 без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дата підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу - Держприкордонслужби за цінами предметів речового майна визначеними станом на 01.01.2022 розпорядженням Адміністрації Державної прикордонної служби України від 14.01.2022 №27/0/10-22-Р Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації. 23.09.2023 відповідачем на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.04.2023 у справі №380/18458/22 виплачено грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно у сумі 8 777,42 грн, що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку АТ КБ ПРИВАТБАНК Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.03.2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.07.2023 року у справі №380/544/23, позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_5 (Військової частини НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 № 2011-XII та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012, за період з 27.04.2018 по 05.10.2022. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_6 (Військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену ч. 4 ст. 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 № 2011-XII та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012 за період з 27.04.2018 по 05.10.2022, виходячи з її грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. 19.09.2023 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.03.2023 у справі №380/544/23 виплачено грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену ч. 4 ст. 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 № 2011-XII та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012 за період з 27.04.2018 по 05.10.2022, виходячи з її грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби у сумі 5 425,61 грн що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку АТ КБ ПРИВАТБАНК. Також 25.02.2024 відповідачем компенсовано ПФДО при проведені доплати грошового забезпечення на виконання вище вказаного судового рішення у сумі 1 213,18 грн, що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку АТ КБ ПРИВАТБАНК. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.07.2023 року у справі №380/654/23, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 у серпні, вересні та жовтні 2022 року додаткової винагороди у розмірі меншому, ніж передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану". Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди за серпень, вересень та жовтень 2022 року року із розрахунку 30000,00 грн на місяць, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", з урахуванням виплачених сум. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік та компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки без урахування у складі грошового забезпечення додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану". Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік та компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки з урахуванням у складі грошового забезпечення додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", з урахуванням виплачених сум 25.02.2024 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.07.2023 у справі №380/654/23 виплачено заборгованість з додаткової винагороди за серпень, вересень та жовтень 2022 року із розрахунку 30000,00 грн на місяць та заборгованість з матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік та компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки з урахуванням у складі грошового забезпечення додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану на загальну суму 119 661,61 грн що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку АТ КБ ПРИВАТБАНК. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03.07.2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2023 у справі 380/545/23, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_7 (військової частини НОМЕР_1 ) щодо застосування із 01.01.2020, з 01.01.2021 та з 01.01.2022 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат, компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_8 (військову частину НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 із 01.01.2020, з 01.01.2021 та з 01.01.2022 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат, компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2020, на 01.01.2021 та на 01.01.2022. 25.02.2024 відповідачем на виконання Львівського окружного адміністративного суду від 03.07.2023 виплачено заборгованість з 01.01.2020, з 01.01.2021 та з 01.01.2022 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань надбавок та доплат, компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2020, на 01.01.2021 та на 01.01.2022 у сумі 220 408,89 грн, що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку АТ КБ ПРИВАТБАНК Оскільки, як вважає позивачка, з нею несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні, вона звернулася із цим позовом до суду за стягненням середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні. ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке. Спірним питанням, яке стало предметом апеляційного розгляду, є визначення строку звернення до адміністративного суду з таким позовом та його дотримання позивачем. Колегія суддів зазначає, що указане питання вже було предметом розгляду у межах справи №240/532/20, де Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду дійшов таких висновків. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, КАС України передбачає можливість установлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України. Суд зазначив, що строки звернення до суду у порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців. Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. Згідно з частиною першою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України). Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу. У цій справі суд першої інстанції встановив, що остаточний розрахунок з позивачем відповідачем було здійснено 25.02.2024 року з даним позовом до суду він звернувся 06.03.2024 року у межах місячного строку. На основі цих обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав чи інтересів з моменту остаточного розрахунку 25.02.2024року, а як наслідок позивач звернулася до суду в межах установленого місячного строку. За приведених обставин, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду. Стосовно ж доводів апеляційної скарги з приводу непоширення на військовослужбовців ст.117 КЗпП України, то колегія суддів зазначає, що під час розгляду справ, пов`язаних з оплатою праці військовослужбовців, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство застосовується лише у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, або коли про це йдеться у спеціальному законі. Непоширення норм КЗпП на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (включаючи затримку виплати грошового забезпечення) не регулюються положеннями спеціального законодавства. Положеннями статті 117 КЗпП передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, колегія суддів дійшла висновку про можливість застосування норм статей 116, 117 КЗпП як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби. Аналогічна позиція, викладено у постанові ВС від 22 червня 2023 року у справі № 380/152/20, яка підтримується ВС і надалі. Як наслідок колегія суддів відхиляє приведений відповідачем довід, як підставу для задоволення вимог апеляційної скарги. Досліджуючи доводи апеляційної скарги, які стосуються застосування принципу співмірності при визначенні розміру середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні, то колегія суддів зазначає наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 47 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму. За змістом статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті». Відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-ІХ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу права позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Законом № 2352-ІХ текст статті 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті». Указана редакція статті 117 Кодексу законів про працю України набрала чинності з 19.07.2022. Отож для правильного вирішення питання щодо визначення суми компенсації, що підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів частини другої статті 116 Кодексу законів про працю України, необхідно установити дату виникнення спірних правовідносин, пов`язаних з не проведенням повного розрахунку при звільненні. Частиною першою статті 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Стаття 58 Конституції України закріплює один із ключових принципів права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. У Рішенні від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини). Подібних висновків щодо тлумачення змісту положень статті 58 Конституції України Конституційний Суд України дійшов у Рішеннях від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, відповідно до яких закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Аналіз вищенаведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19.07.2022, положення статті 117 Кодексу законів про працю України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 Кодексу законів про працю України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX. Отож до правовідносин, які виникли у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону № 2352-IX). Правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України, пов`язані із недотриманням роботодавцем свого обов`язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов`язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні. У постанові від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення. Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 Кодексу законів про працю України у цій справі, є 05.10.2022- дата звільнення позивача. За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності Законом № 2352-ІХ. Період стягнення середнього заробітку з 06.10.2022 (наступний день після звільнення) до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Відповідно до постанови Судової Палати Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 06 грудня 2024 року справі № 440/6856/22 щодо періоду після 19.07.2022 року, то да даних правовідносин належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Відповідно до частини 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з урахуванням норми, чинної як на момент проведення остаточного розрахунку, так і на день звернення до суду із цим позовом, позивачка має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, починаючи з 06.10.2022 (наступний день після звільнення з військової служби), проте не більш як за шість місяців, що становить 182 календарних днів, тобто по 05.04.2023 року (включно). Відносно ж доводів апеляційної скарги позивача, які стосуються бюджетного фінансування, то колегія суддів зазначає, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, в залежність від видатків бюджету. Зокрема, в Рішенні від 09.07.07р. №6-рп/2007 КСУ вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. Інакше всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу. ЄСПЛ у справі «Бакалов проти України» та у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається. Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні. Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року у справі № 380/5016/24 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей С. П. Нос