Постанова 4851 № 638/22555/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 лютого 2025 р.Справа № 638/22555/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. , за участю секретаря судового засідання Кіт Т.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13.12.2024, головуючий суддя І інстанції: Семіряд І.В., повний текст складено 13.12.24 по справі № 638/22555/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просить: -визнати поважними причини пропуску строку на подачу позову щодо оскарження постанови та поновити ОСОБА_1 строк на подачу адміністративного позову на постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № 473 від 13 листопада 2024 року по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП. -скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 майора ОСОБА_2 № 473 від 13 листопада 2024 року по справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладення адміністративного штрафу в розмірі 25500грн та справу щодо ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210 КУпАП закрити. -стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 усі документально підтверджені витрати. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 13.12.2024 поновлено позивачу ОСОБА_1 строк на оскарження постанови № 473 від 13.11.2024 ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 25550 грн. У задоволені позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною та скасування постанови відмовлено. Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі представник позивача, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове повністю рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13.12.2024 року у справі № 638/22555/24 та ухвалити нове рішення, яким скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 майора ОСОБА_2 № 473 від 13 листопада 2024 року по справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн. та справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП закрити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги представник позивача наголошував, що суд першої інстанції не витребував у відповідача матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Також, відповідач не надав доказів, відзиву на позов та не з`явився до суду, на думку позивача відповідач взагалі не заперечував проти позову, на що суд першої інстанції не звернув ні якої уваги. Відповідач своїм правом, передбаченим ст. ст. 300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу. Відповідач та представник позивача про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, з урахуванням особливостей, визначених ст. 268 КАС України, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа. Судом оприлюднено на веб-порталі судової влади України відповідну ухвалу про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Крім того, вказана категорія справ відповідно до вимог ст. 286 КАС України розглядається в скорочені строки. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення на підставі ст. 317 КАС України слід скасувати, з наступних підстав. Судовим розглядом справи встановлено, що 13.11.2024 начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 , майором ОСОБА_3 складено протокол № 473 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Відповідно до вказаного протоколу 13.11.2024 о 15-00 год. у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 у період дії правового режиму воєнного стану, при перевірці документів громадянина ОСОБА_1 було встановлено порушення останнім законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Під час перевірки, відповідно до наданих ОСОБА_1 документів йому було запропоновано пройти ВЛК з метою встановлення ступеню придатності до військової служби. ОСОБА_1 відмовився від проходження військово- лікарської комісії для визначення придатності до військової служби, чим порушив вимоги п. 69-71 ПКМУ №560 від 16.05.2024, абз. 1, 4,10 п. 1 Правил військового обліку призовників та військовозобов`язаних, викладених у додатку 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, абз. 7 ч. 3, абз. 5 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». В протоколі № 473 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП зазначено, що ОСОБА_1 роз`яснено зміст ст. 63 Конституції України, його права та обов`язки, передбачені ст. 268 КУпАП, та повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 17:10 13 листопада 2024 р. за адресою: АДРЕСА_1 , який підписано ОСОБА_1 особисто. 13.11.2024 ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 , майор ОСОБА_2 прийняв постанову №473 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та наклав адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 25 500 грн. Постанова № 473 від 13.11.2024 містить підпис позивача про те, що ним особисто отримано оскаржувану постанову. Не погодившись із правомірністю постанови, позивач звернувся до суду з даним позовом. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що вина позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а тому оскаржувана постанова відповідає вимогам закону, є обґрунтованою та не підлягає скасуванню. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Відповідно до статті 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Постановою Кабінету міністрів України від 23.02.2022 № 154 затверджено Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі Положення № 154), відповідно до абзацу 1 пункту 1 якого, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки) (абзац 3 пункту 1 Положення № 154). Відповідно до абзацу 2 пункту 7 Положення № 154, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя. Абзацом 40 пункту 9 Положення № 154 визначено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань розглядають справи (цілодобово під час проведення мобілізації та/або у період воєнного стану) про адміністративні правопорушення та накладають адміністративні стягнення відповідно та з дотриманням Кодексу України про адміністративні правопорушення. Відповідно до абзацу 1 пункту 11 Положення № 154, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, виконують ще і інші функції відповідно до законодавства. Отже, до повноважень районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, з огляду на положення абзацу пункту 9 та абзацу 1 пункту 11 Положення № 154, входить, зокрема, розгляд певної категорії справ про адміністративні правопорушення з прийняттям рішення про накладення адміністративного стягнення відповідно та з дотриманням Кодексу України про адміністративні правопорушення. Згідно з ч. 1 ст. 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Відповідно до ч. 4 ст. 46 КАС України відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Відповідно до ст. 48 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави. Під час вирішення питання про залучення співвідповідача чи заміну належного відповідача суд враховує, зокрема, чи знав або чи міг знати позивач до подання позову у справі про підставу для залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку. Заміна позивача допускається до початку судового розгляду справи по суті. Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції. Верховний Суд у постанові від 21.09.2022 у справі № 120/5485/21-а дійшов висновку, що зі змісту наведених положень процесуального законодавства слідує, що належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Водночас колегія суддів зазначає, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, а також за ініціативою суду. Аналіз положень ч. 3 ст. 48 КАС України дає підстави для висновку, що можливість заміни неналежної сторони у справі передбачена лише у суді першої інстанції. Як встановлено судом апеляційної інстанції, оскаржувана постанова №473 за справою про адміністративне правопорушення від 13 листопада 2024 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення вимог ч. 3 ст. 210-1 КУпАП винесена ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 . Попри те, що ІНФОРМАЦІЯ_5 не має статусу юридичної особи та є відокремленим підрозділом ІНФОРМАЦІЯ_1 , він є суб`єктом владних повноважень у розумінні КАС України та може бути належним відповідачем у спорі, пов`язаному зі скасуванням постанови про накладення адміністративного стягнення, яка прийнята начальником цього районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі № 522/22225/21. Таким чином, відповідачем у даній справі має бути ІНФОРМАЦІЯ_5 , який до участі у розгляді справи не залучений. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, не встановивши фактичні обставини, які мають значення для справи та не здійснивши заміну неналежної сторони, яка, в силу обмежень, встановлених статтею 48 КАС України, могла бути проведена виключно судом першої інстанції, допустив порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення та прийняття постанови про відмову у задоволенні позову. Колегія суддів зауважує, що відмова у задоволенні адміністративного позову, заявленого до неналежного відповідача, враховуючи неможливість його заміни на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом, проте, вже до належного відповідача. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 28.11.2019 у справі № 826/12172/18. З огляду на викладене, враховуючи предмет даного позову, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, в порушення вказаних вимог процесуального закону, вирішуючи спір неналежно з`ясував відповідача у справі та не вирішив питання про залучення до участі у справі саме належного відповідача чи співвідповідача. У зв`язку з чим, враховуючи відсутність у суду апеляційної повноважень на здійснення дій щодо заміни відповідача на належного або залучення в якості співвідповідача на стадії апеляційного перегляду справи, що унеможливлює дослідження таких обставин під час апеляційного перегляду справи, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення першої інстанції. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. При цьому, слід звернути увагу апелянта на те, що порушення судом першої інстанції норм процесуального права полягало у не вирішенні питання заміни неналежного відповідача або залучення другого відповідача, що в свою чергу призвело до відмови у задоволенні позову, саме з вищенаведених підстав та мотивів. Одночасно, слід колегія суддів зазначає, що відмова у задоволенні адміністративного позову, заявленого до неналежного відповідача, враховуючи неможливість його заміни на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом, проте, вже до належного відповідача, із заявою про поновлення строку на звернення до суду у разі необхідності. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13.12.2024 по справі № 638/22555/24 скасувати. Прийняте нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною та скасування постанови, - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий І.М. Ральченко