Постанова Київський апеляційний суд № 362/120/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №362/120/24 Головуючий у суді І інстанції: Марчук О.Л. провадження №22-ц/824/3405/2025 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Головуючого судді: Сушко Л.П., суддів: Болотова Є.В., Олійника В.І., секретар судового засідання: Дуб С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 13 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Глевахівської селищної ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 про визнання незаконним рішення, скасування рішення та встановлення часу спілкування, ВСТАНОВИВ: У січні 2024 року позивач звернувся до суду із позовом в обґрунтування якого зазначив, що рішенням Виконавчого комітету Глевахівської селищної ради від 20 грудня 2023 року № 334-27 йому заборонено спілкування із його малолітньою онукою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , крім як за попередньою домовленістю з батьками малолітньої дитини та в їх присутності. Оскільки позивач вважає, що вказаним рішенням порушено його права як дідуся на спілкування з онукою та батьки дівчинки чинять йому перешкоди у спілкуванні з онукою, посилаючись на відповідні положення цивільного законодавства, позивач просив: -визнати незаконним рішення Виконавчого комітету Глевахівської селищної ради від 20 грудня 2023 року № 334-27; -скасувати рішення Виконавчого комітету Глевахівської селищної ради від 20 грудня 2023 року № 334-27; -встановити йому час спілкування із онукою кожного другого і четвертого тижня місяця з 19:00 години суботи до 18:00 години неділі (а.с. 74 - 78). Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 13 вересня 2024 року відмовлено у задоволенні позову. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, 24 жовтня 2024 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та постановити нове, яким позов задовольнити повністю (а.с. 27-34 том 2). Дане рішення апелянт вважає незаконним у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріальног оправа та порушенням норм процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи. Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що зазначене в мотивувальній частині оскаржуваного рішення не відповідає дійсності, а саме тим поясненням, які надав суду позивач, та є надуманими, що призводить до висновку про упередженість розгляду справи суддею, а тому незаконність постановлення оскаржуваного рішення. Зазначала, що на єдине запитання «як позивач відноситься до вбивства» суддею суду першої інстанції особисто було під час судового засідання зроблено висновок щодо порушення ним та церквою вимог ст. 65 Конституції України. Між тим, жодних висловів щодо спонукання громадян до невиконання своїх конституційних обов`язків щодо захисту Вітчизни від позивача під час розгляду справи, а саме під час надання своїх пояснень по суті позовних вимог, позивачем не було здійснено. Також скаржник наголошував на тому, що предметом спору у цій справі є участь в житті дитини дідуся. Питання, що стосуються церкви не стосуються предмету розгляду справи, це є надумане з боку суду першої інстанції, що підтверджує упередженість при розгляді справи. Єдине, на що вказував у своїй вступній промові позивач, було те, що він дуже любить свою онучку з якою не має можливості протягом більше ніж півтора року спілкуватись, не має можливості навіть поздоровити онуку з днем народження, оскільки батьки не дають можливості спілкуватись. При цьому, коли опитували думку дитини щодо її відношення до дідуся, то дитина повідомила, що любить дідуся та хоче з ним бачитися, однак суд першої інстанції не прийняв думку дитини до уваги при постановленні оскаржуваного рішення. Вважає, що заборона дідусю бачитись з власною онукою є порушенням його конституційних прав. Водночас оскаржуване рішення суду грунтується на припущеннямх, які зроблені судом. Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. 24 січня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшла заява відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , в якій просили проводити розгляд справи за їх відсутності (а.с. 53-54 том 2). Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Вирішуючи даний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо встановлення часу спілкування та визнання незаконним рішення, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що позивач не визначає інтереси дитини як необхідність всебічного та різноманітного виховання, навчання і розвитку дитини, а розуміє інтереси дитини лише і виключно через призму релігійного виховання та віри в Бога. Під час розгляду справи в судовому засіданні позивач або ухилявся від надання прямих і конкретних відповідей на поставлені йому запитання, або відповідав на них із посиланням на релігійні трактування та відповідність релігійним канонами, обґрунтовуючи свої відповіді фразами: «як велить Господь», «якщо так угодно Богу», «якщо це дозволяє Бог», «як написано у Святому письмі» та таке інше. У зв`язку із цим, суд першої інстанції прийшов до логічного, послідовного і переконливого висновку про те, що позивач втратив можливість критично та об`єктивно оцінювати ті чи інші обставини суспільного життя та не має власної, особистої та суб`єктивної думки щодо оточуючих його подій, оскільки внаслідок тривалого - понад двадцять років постійного і систематичного відвідування так званої «церкви християн у місті Боярка», свідомість та світогляд позивача зациклюється і полягає виключно та безальтернативно у прославленні Бога та неухильному і суворому дотриманні релігійних канонів. Як наслідок, позивач абсолютно не цікавиться іншими сферами соціального життя суспільства окрім як його релігійної складової; наприклад, позивачу не цікаві та він не відвідує подій культурного, спортивного, розважального чи іншого характеру соціальних відносин та будь-яких інших громадських заходів у суспільному житті нашої держави; позивач не читає художню літературу. З огляду на обмежений релігійними переконаннями світогляд позивача, суд першої інстанції вважав, що позивач не буде сприяти всебічному вихованню, навчанню і розвитку своєї онуки. З огляду на встановлені обставини, судом першої інстанції суд прийшов до переконливого висновку про правомірність обмеження участі позивача у вихованні його онуки ОСОБА_5 шляхом повної заборони спілкування із нею, оскільки таке обмеження ґрунтується на законі та абсолютно відповідає інтересам дитини. Такі висновки суду не в повній мірівідповідають обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до частин 1-5 статі 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Щодо вимог про визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Глевахівської селищної ради Фастівського району Київської області від 20 грудня 2023 року № 334-27 «Про визначення способів участі у спілкуванні з малолітньою дитиною». Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, зазвичай, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір. Стосовно терміну «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24-25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 2 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18-19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18-20)). Зі змісту позовних вимог вбачається, що предметом перевірки в цій справі є правомірність прийняття суб`єктом владних повноважень (відповдіачем - Виконавчим комітетом Глевахівської селищної ради Фастівського району Кивської області) рішення про визначення способів участі у спілкуванні з малолітньою дитиною. Рішення виконавчого комітету селищної ради за своєю юридичною природою є рішенням суб`єкта владних повноважень, яке суб`єкт владних повноважень (в даному випадку (селищний голова) повинен приймати у порядку, на підставі та у спосіб визначений законом, а заявлена позовна вимога не містить спору про право цивільне. Тобто з огляду на суть спірних правовідносин та суб`єктний склад сторін у цій справі, спір про право за вимогою про визнання незаконним і скасування рішення державного реєстратора відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення селищної ради (селищного голови), який діяв як суб`єкт владних повноважень. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відповідно до частини першої - другої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарг. За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Глевахівської селищної ради Фастівського району Київської області від 20 грудня 2023 року № 334-27 «Про визначення способів участі у спілкуванні з малолітньою дитиною`підлягає скасуванню, а провадження у справі в цій частині підлягає закриттю відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки спір про визнання незаконним та скасування вказаного рішення не має ознак приватноправового та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Щодо позовних вимог про встановлення позову часу спілкування з онукою, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Встановлено, що позивач ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 02 березня 1994 року; матір дитини - ОСОБА_4 (а.с. 8 том 1). ОСОБА_3 є матір`ю ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 15 червня 2012 року; батько дитини - ОСОБА_2 (а.с. 45 том 1). Позивач по справі є дідом ОСОБА_5 , а третя особа по справі - є бабусею дитини. Відповідно до консультаційного висновку психолога Комунального закладу Глевахівської селищної ради «Глевахівський центр надання соціальних послуг» по ОСОБА_5 10.06.2012 року вбачається, що дитина відвідує психолога за заявою батьків. Причиною звернення за психологічною консультацією є агресивне навіювання релігійної конфесії зі сторони дідуся з бабусею та негативні наслідки для психоемоційного стану дитини. Під час відвідування занять з психологом відмімено: повне заперечення користування телефоном - «це зло» та категорична відмова фотографуватися, пояснюється тим, що стане агресивною та поганою, вимоги до зовнішнього вигляду (хустка на голові, плаття тільки з довгими рукавами). Найбільшим страхом являється поїзд, що відвезе її далеко від церкви та Бога. Веде себе насторожено, відсторонено, посмішка відсутня, тривожна. Зі слів дитини, дідусь не рекомендує їй відвідувати заняття з психологом, мотивуючи це тим, що «психолог зламає її та її віру в Бога». Рекомендовано: продовжувати відвідування занять з психологом; та використання методів арт-терапії для зниження особисної та ситуаційної тривожності (а.с. 14 том 1). Відповідно до змісту листа Комунального закладу Глевахівської селищної ради «Глевахівський центр надання соціальинх послуг» Глевахівської селищної ради від 07.11.2023 року № 178 адресований начальнику служби у справах дітей та сім`ї Глевахівської селищної ради, вбачається, що до Центру 04.04.2023 року звернулися ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з заявою щодо надання їм соціальної послуги консультування із залученням психолога для роботи з їхньою малолітньою донькою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також, 20.04.2023 року ОСОБА_3 була подана заява щодо проведення бесіди з її батьками ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , які психологічно впливають на доньку ОСОБА_5 , навіюючи їй своє віросповідання, яке негативно впливає на її психоемоційний стан: категоричне заперечення користування мобільним телефоном, проблеми в спілкування з однолітками та з батьками, специфічний, не характерний для дитячого віку вибір одягу. (а.с. 16 том 1) Працівниками Центру було проведено профілактичну бесіду з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 із залученням класного керівника ОСОБА_5 та Поліцейського офіцера громади. Під час якої, було попереджено ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про відповідальність за психологічне насильство стосовно малолітньої онуки. В ході проробленої роботи було встановлено, що дитина під психологічним впливом дідуся і бабусі, відчуває страх смерті у разі не відвідування богослужінь разом з ним. (а.с. 16 том 1) Відповідно до обмежувального припису від 30.05.2023 року № 242057 на ОСОБА_1 застосовано заходи термінового забороного припису у вигляді заборони на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи та заборона в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою, у зв`язку з тим, що 24.05.2023 року о 09 год. 00 хв. в АДРЕСА_1 ОСОБА_1 умисно нав`язував своє бачення релігійні переконання своїй внучці - ОСОБА_5 , 2012 року народження. Терміновий заборонний припис стосовно кривдника винесений строком на 10 діб з 09 год. 00 хв. 30.05.2023 року та діяв до 09 год. 00 хв. 08.06.2023 року (а.с. 20 том 1) Рішенням Виконавчого комітету Глевахівської селищної ради від 20 грудня 2023 року № 334-27, заборонено ОСОБА_1 і ОСОБА_4 спілкування із їх малолітньою онукою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , окрім як за попередньою домовленістю із батьками малолітньої дитини та у їх присутності (а.с. 10 том 1). В матеріалах справи містяться характеристики відносно позивача ОСОБА_1 складені Просвітером церкви християн та Пастором церкви, в якій позивач відвідує богослужіння (а.с. 17-19 том 1). Ухвалою Ваисльківського міськрайонного суду Київської області від 17 червня 2024 року зокрема зобов`язано Виконавчий комітет Глевахівської селищної ради як орган опіки та піклування надати письмовий висновок щодо розв`язання спору (а.с. 169 том 1). На виконання ухвали суду першої інстанції від 17.06.2024 року Глевахівська селищна рада надіслала письмовий висновок органу опіки та піклування Глевахівської селищної ради щодо визначення спосбі участі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у вихованні та спілкуванні з їх малолітньою онукою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 171-175 том 1). Враховуючи те, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини, відповідно до ч. 1 ст. 151 СК України, абзацу 21 ст. 1, ст.ст. 8, 10, 12 Закону України «Про охорону дитинства» виконавчий комітет Глевахіської селищної ради як орган опіки та піклування вважав за необхідне заборонити спілкування ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з їхньою малолітньою онукою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Судом першої інстанції під час розгляду справи в встановлено також, що відповідачі - батьки онуки не пояснили чому вони відмовляють позивачу у спілкуванні з дитиною та позивач вважав це примхою батьків. Дитина почала змінюватись не так як хотіли батьки. Посеред оточення позивача і там де перебувала з ним онука, не користуються засобами зв`язку. Дитина побачила, що це краще. Займалась читанням Слова Божого. Раніше відповідачі дозволяли бути дитині на служінні, яке відбувається у будівлі. Позивач стверджує, що онука побачила і знає, що бути без телефону чудово. Під час відвідин богослужінь у дитини був телефон, а згодом вона відмовилась ним користуватись. Кожен індивідуально вирішує чи потрібно користуватись телефоном чи ні, бо закон до цього не зобов`язує. На даний момент дитині 12 років, а на момент відмови від телефону було 11 років. Позивач стверджував, що дитина самостійно в 11 років дійшла висновку не користуватись телефоном. Позивач вважав незаконним рішення, оскільки не мали права забороняти йому спілкуватись з онукою. Онука попросила відводити її разом із ним. Відповідач в особі батька дитини відвідав три рази церкву, а відповідачка в особі матері не відвідувала на той період часу; відвідувала лише у дитинстві до 14 років. Онука з 9 років просилась до церкви і їй там подобалось; відповідачі дозволяли дитині відвідувати церкву, що відбувалось 1 раз в тиждень - у неділю. На запитання судді суду першої інстанції: «Що саме подобалось онуці в церкві?», позивач надав відповідь: « Добре знаходитись там де славлять Бога . Так по правді, по істинні. Хто любить Бога та прославляє його це дуже добре. У церкві співають Псалтир , проповідують слово Боже, проповідують істину.». Під час богослужінь, славиться Бог, співаються Псалми, моляться щоб Бог дав сили, дуже багато молоді також ходить. Веде богослужіння брат ОСОБА_1 . Цей брат ОСОБА_1 має духовну владу від Бога, він має право зробити зауваження чи дати пораду. Брата ОСОБА_1 обрав Бог, отримавши одкровення. Позивач стверджував, що після відвідин церкви онучці снився кінець світу. ОСОБА_5 змалечку знала про Бога від дідуся і бабусі. На запитання відповідачки ОСОБА_3 про їх сімейні традиції, відповів що людина яка любить і шукає Бога і дізнається за Бога , вона призвана до цього - ось це традиція родини; на першому місці у житті перша заповідь Бога Возлюби Бога свого всім серцем і всім розуміннями та друга заповідь - Возлюби Ближнього свого. На запитання доньки про асоціалізацію ОСОБА_5 , позивач зазначив, що батьки винні бо обрубали всі зв`язки з церквою. Також, позивач заперечив твердження про те, що: «ті хто ходять до церкви - хороші, а хто ні - погані». Під час відвідин дідуся і бабусі за місцем їх проживання, вони проводили час разом славлячи Бога , оскільки вдома такого онука не робила; позивач молився з ОСОБА_5 . Позивач не користується телефоном, ніхто не забороняє, але кожен приймає рішення сам. Позивач знає у чому полягає зло телефону, але переконувати когось не хоче. У тому, коли людина ним користується, він має негативні наслідки і навіть керує людиною, потім вона стає залежна і не зможе вірити в Бога; телефон віддаляє, якщо регулярно ним користуватись, людина не зможе спасти свою душу. Ставлення позивача до науково-технічного прогресу є позитивним, але мобільний телефон він з самого початку існування не брав, тому що не відчував його душею. На запитання судді суду першої інстанції: «якщо людина яка воює на фронті та вимушена бачити своїх рідних лише по відео-зв`язку - є такою, що піддана дияволу?», позивач надав відповідь про те, що він дивиться це з віруючої сторони та він не суддя нікому. Також, позивач пояснив, що він не хоче аби онука мала проблеми із навчанням, так як багато де зараз у навчанні використовуються зображення, онлайн уроки, але вона має власний вибір; у церкви є багато також дітей, які ходять на навчання та не користуються мобільним телефоном, вихід завжди є, це залежить від переконання людини, немає безвихідних ситуацій. На приклад про те, що у випадку коли 9 річну дитину завести в погану компанію, то дитина і буде переймати погані якості та звички, позивач відповів, що людина має вибір кожен свій. Позивач не вважав, що він здійснює втручання в іншу сім`ю коли водить онуку до церкви, адже кожен сприймає по різному служіння у церкві; хтось не бере до уваги, а хто стає на шлях вузький де виконує Божі Закони які вище понад всі. Хто стає на широкий шлях, де є гріхи, то приносить шкоду собі та оточуючим, наводить прокляття. Позивач переконаний у тому, що якщо людина любить Бога і знає як славити його то потрібно ходити до храму, а якщо ще не дійшов до цього то він не ходить до церков. За змістом відповідей на запитання учасників справи, позивач зазначив, що служитель (пастир) який у церкві веде богобоязливий образ життя, не чинить гріхи, оскільки його вибрав Бог. До фотографій позивач ставиться двояко; на документи рахує, що це нормально, а якщо в буденному житті - то ні. За молодості він був фотографом, але зараз не хоче, бо це йому буде нагадувати минувші роки у які він фотографувався; він навіть не припускає думки та не хоче цього згадувати, адже то було безумство. Позивач має певні важливі аспекти у вихованні дитини, а саме які входять у її інтереси: щоб жила життя «іскреннє», не лукавила, щоб жила так щоб було їй на користь, щоб була слухняною в доброму, а не в поганому; для прикладу віруючий чоловік і невіруюча жінка - неправильно. Також, позивач пояснив, що він не бажає бачитись із онукою за згодою її батьків. При цьому, позивач повідомив суду, що його старший син ходив до цієї ж церкви лише 1 рік, а потім почав грішити. Дочка позивача відповідачка у справі ходила до цієї ж церкви 6 років, не захотіла потім ходити. Молодший син ходив з меншого віку, згодом також став рідше ходити та взагалі припинив. Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні суду першої інстанції пояснив, що він категорично проти спілкування бабусі та дідуся з онучкою із нав`язуванням віри, але він не проти спілкування де не буде виникати тематики релігії. Прийняття рішення обмежити спілкування бабусі та дідуся з ОСОБА_5 відбулось після того, коли ОСОБА_5 відмовилась від телефону; у даний час в телефоні як мінімум знаходяться навчальні матеріали такі документи як електронний щоденник, виконання домашніх завдань онлайн. Також, їх донька почала писати незрозумілі записки пов`язані із Богом. Відносно релігії дідусь стає більш авторитетнішим аніж батьки. Після тривалої перерви у спілкуванні з бабусею і дідусем, дівчинка почала повертатись до життя із телефоном, почала фотографуватись і не відхилятись, але до рук телефон дівчинка не бере; також, ОСОБА_5 обирає на подальше життя професію не пов`язану із телефоном чи комп`ютером. Відповідачі не проти зустрічей та побачень, але за їх присутності. При цьому, відповідач зауважив, що позивач зі своєю дружиною не цікавляться дитиною та її особистим життям; зокрема, при випадковій зустрічі із дитиною дідусь і бабуся не питають про здоров`я чи успіхи дитини, а лише цікавляться тим: чи молилась дитина?! Відповідачка ОСОБА_3 в суді першої інстанції підтримала слова свого чоловіка; вони не проти спілкування, але дідусь і бабуся дуже довгий період ходять до цієї церкви, а тому вони не можуть без розмов про релігію. Бабуся і дідусь для дитини як зовнішній подразник, і дитини міняється під них, стає зовсім на себе не схожа. Відповідачка була також вимушена у підлітковому віці відвідувати вказану церкву так як у неї не було вибору; вона зазнавала не лише морального, а й фізичного насилля від старшого брата; позивач пояснював це тим це Бог покарав, бо не вибрала Божий шлях; служіння було на першому місці. У вихованні відповідачки позивач і його дружина підлягали із крайнощів у крайнощі, пояснюючи, що це Богу неугодно. Пояснила, що внаслідок зміни своєї поведінки, дитина немає друзів та стає ізгоєм у класі. В суді першої інстанції відповідно до приписів ст. 171 СК України суд за участі дитячого психолога ОСОБА_15 , заслухав думку дитини відносно її спілкування із дідусем (позивач по справі) і бабусею (третя особа по справі). Дитина повідомила суду першої інстанції, що їй 12 років і вона має братика ОСОБА_16 , навчається у школі, її улюблений урок трудове, а математика є нудною. Дитина повідомила суду, що раніше вони ходили із батьками до дідуся, але наразі не ходять, тому що до діда не можна, бо батьки не дозволяють та їм не подобається те як вона спілкується з дідусем і бабусею. ОСОБА_5 не виявила бажання розповідати чому батьки проти її спілкування із дідом та бабусею, це викликає у неї сум. ОСОБА_5 хотіла би бачитись з бабусею і дідусем, вона любить їх. Маму і тата також любить. Пояснила, що батьки нічого їй не забороняють, окрім того щоб бачитись з бабусею і дідусем; батьки бачать щось погане у спілкуванні їхньої доньки з бабусею та дідусем які заставляють її молитись, але це не так. У будинку дідуся вони моляться, а вдома із батьками цього не роблять. Про молитву їй розповіли бабуся із дідусем; потрібно молитись щоб захищав Бог. Для онуки дід пояснив, що він немає телефону, бо це не угодно Богу . Дівчинка пояснила, що вона бажає бачитись зі всіма рідними разом. Разом із бабусею і дідусем вона їздила до церкви у Боярку; там є і дорослі і діти і їй там подобалось, там у неї були друзі. Про церкву вона дізналась від бабусі та дідуся; наразі батьки не пускають тому що їм не подобається; для неї це сумний момент. Психолог ОСОБА_15 в судовому засіданні суду першої інстанції зазначила, що на її думку ОСОБА_5 хвилювалась перед судовим засіданням, оскільки думала, що має зробити певний вибір між рідними. Дитина змінилась після останньої зустрічі з психологом, у першу чергу зовнішньо, змінила свій стиль одягу; по-друге, змінився стиль спілкування оскільки з`явився діалог; на початку терапії дитина була неначе «їжачок». Після того як дитина припинила спілкуватись із позивачем, дитина веде себе відповідно до свого віку та має прогрес. Небажання мати телефон обґрунтовує тим, що це зло, що це не буде подобатись Богу, а люди які мають телефон стають злі. Саме дідусь пояснив онуці про те, що телефон - це правило зла. Також, ОСОБА_5 казала, якщо не буде ходити в церкву вона може померти, тому що у неї хворе серце, а насправді у той час відбулись певні обстеження після грипу, що показало ускладнення; але в загальному дитина повністю здорова. Психолог наголосила на тому, що у віці 10 - 11 років дитина не здатна робити вибір самостійно, у тому числі: ходити до церкви, чи не ходити; молитись можна не лише у церкві, але дитині навіяли обов`язковість ходити до церкви. Дитина у такому віці бере до уваги поведінку від дорослих, тому вона не здатна оцінити реально чи їй самій потрібен телефон чи ні. Дитина повинна каятись в 11 років, адже вона може щось допустити у думках погане; саме «прийти покаятись» у записці пише бабуся (третя особа по справі); у вказаних записках психолог вбачає зниження авторитету батьків, адже там зазначено, що бабусь і дідусь хочуть оберегти ОСОБА_5 (а.с. 138 - 139, 140 - 143 том 1). Записки передані потайком та заховані під подушку дитині. Позивач казав дитині що не потрібно користуватись телефоном, а одяг носити потрібно такий як святі. Батько дитини знайшов одну записку у доньки та розуміє її зміст як суїцидальну записку. Також, психолог повідомила, що на початку її роботи із дитиною позивач мав конфлікт з психологом, обґрунтовуючи свої заперечення тим, що це похитне у ОСОБА_5 віру в Бога (а.с. 14 том 1). До школи бабуся принесла хустину щоб дитина її одягала; дідусь стверджує, що він не казав, що є погані ті хто не носять одяг святих, просто вони не на тому шляху і просто не такі як вона. Психолог рекомендував бачитись всім разом, з батьками можливо навіть з`їздити у інші церкви. Відповідно до ч. ч. 2, 8, 9, 10 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Відповідно до ст. 257 СК України баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення. Відповідно до ст. 263 СК України спір щодо участі баби та діда у вихованні дитини вирішується судом відповідно до статті 159 СК України. Відповідно до ч. 2 ст. 159 СК України суд визначає способи участі особи у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами. Відповідно до ч. 1 ст. 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина п`ята та шоста статті 19 СК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2020 року у справі № 635/2771/17 (провадження № 61-40050св18) вказано, що: «на рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладно у частині восьмій статті 7 СК України та у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів дитини. Відповідно до статті 257 СК України баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами. Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що дід має право на особисте спілкування з дитиною, а той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати йому спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Отже, при розгляді позовних вимог про визначення порядку спілкування, обов`язковими є наявність письмового висновку органів опіки та піклування та їхня участь у судовому засіданні». У постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № № 654/2895/19 вказано, що при розгляді позовних вимог про визначення способу участі бабусі у вихованні онука обов`язковим є наявність письмового висновку органу опіки та піклування, який підлягає врахуванню судом під час ухвалення судового рішення, крім випадків, якщо такий висновок є недостатньо обґрунтованим або суперечить інтересам дитини. З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанцїі на виконання вимог законодавства щодо розгляду спору в даній категорії справ зобов`язав орган опіки та піклування надати до суду висновок щодо визначення способів участі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у вихованні та спілкуванні з їх малолітньою онукою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Разом з тим, відповідно до Висновку органу опіки та піклування Глевахівської селищної ради від 26.06.2024 року № 160-12 виконавчий комітет вважав за необхідне заборонити спілкування ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з їхньою малолітньою онукою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач не має інших тем для розмови із онукою ОСОБА_5 окрім як про Бога , віру і церкву, оскільки позивач фанатично одержимий вірою в Бога та не має інших будь-яких різноманітних інтересів притаманних фізично і духовно розвиненій людині, що в свою чергу може негативно впливути на розвиток дитини ОСОБА_5 та на подальше її світосприйняття в ході спілкування з дідусем (позивачем у справі). Встановлено, що між учасниками справи існує кофлікт з підстав тематики спілкування діда (позивача) та онуки ОСОБА_5 та нав`язування релігії, однак відповідачі (батьки дитини) не були проти, щоб їхня донька спілкувалась з дідусем, якщо останній буде уникати тематики релігії. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував думку дитину щодо її відношення до дідуся та її бажання з ним бачитись, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки дід має право на особисте спілкування з дитиною, а той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати йому спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Судом встановлено, та підтверджено поясненнями сторін та висновком органу опіки та піклування, що спілкування позивача з ОСОБА_5 шкодить нормальному розвитку дитини. Вказані за змістом висновки викладено Верховним Судом у постанові від 19 травня 2022 року у справі № 607/9336/20 (провадження № 61-20367св21). Інші доводи апеляційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності їх переоцінки, зокрема, надання переваги поданим стороною позивача доказам та відхилення аргументів відповідачки, які за доводами заявника є необґрунтованими. Отже, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права в частині вирішення позовних вимог щодо встановлення позивачу часу спілкування з малолітньою онукою, якими регулюються спірні правовідносини, та дійшов обґрунтованого висновку в цій частині відмови у задоволення позовних вимог позивача. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст.377 ЦПК України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Таким чином, доводи апеляційної скарги слід задовольнити частково, рішення суду в частині визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Глевахівської селищної ради Фастівського району Київської області від 20 грудня 2023 року № 334-27 «Про визначення способів участі у спілкуванні з малолітньою дитиною» скасувати та ухвалити нове про закриття провадження в цій частині, оскільки заявлена вимога розглядається в порядку адміністративного судочинства. В іншій частині рішення суду слід залишити без змін. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375, 377 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 13 вересня 2024 року в частині визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Глевахівської селищної ради Фастівського району Київської області від 20 грудня 2023 року № 334-27 «Про визначення способів участі у спілкуванні з малолітньою дитиною» скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення. Провадження у справі в частині визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Глевахівської селищної ради Фастівського району Київської області від 20 грудня 2023 року № 334-27 «Про визначення способів участі у спілкуванні з малолітньою дитиною» закрити. Роз`яснити ОСОБА_1 його право на звернення з зазначеними вимогами в порядку адміністративного судочинства. В іншій частині рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено «03» лютого 2025 року. Головуючий суддя Л.П. Сушко Судді Є.В. Болотов В.І. Олійник