Постанова Запорізький апеляційний суд № 333/11038/24

Дата документу 03.02.2025 Справа № 333/11038/24 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №333/11038/24 Головуючий у 1-й інстанції:Варнавська Л.О. Провадження №22-ц/807/470/25 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 лютого 2025 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Гончар М.С., Кочеткової І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 грудня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про видачу судового наказу щодо стягнення аліментів на неповнолітніх дітей, - В С Т А Н О В И В: У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою до ОСОБА_2 про видачу судового наказу щодо стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. В обґрунтування заяви зазначено, що 28 жовтня 2006 року між сторонами зареєстрований шлюб, який рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08 листопада 2022 року у справі №333/4257/22 розірваний. Від шлюбу вони мають двох неповнолітніх дітей, синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які зареєстровані за однією адресою з батьком, а саме: АДРЕСА_1 , за якою ОСОБА_1 фактично і проживає. Мати дітей, ОСОБА_2 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Посилаючись на те, що відповідач матеріальної допомоги на утримання дітей не надає, просив видати судовий наказ щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісяця на дитину, починаючи стягнення від дня подання заяви про видачу судового наказу щодо стягнення аліментів на неповнолітніх дітей (з 23 грудня 2024 року), до досягнення дітьми повноліття. Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 грудня 2024 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі судового наказу із вимогою про стягнення з ОСОБА_2 на його користь аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Не погоджуючись із судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 грудня 2024 рокуу цій справі скасувати, видати судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісяця на дитину, починаючи стягнення від дня подання заяви про видачу судового наказу щодо стягнення аліментів на неповнолітніх дітей (з 23 грудня 2024 року), до досягнення дітьми повноліття. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у видачі судового наказу з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 165 ЦПК України, незважаючи на обґрунтовані вимоги у видачі судового наказу, які підтверджені довідкою про місце реєстрації заявника та його дітей за однією адресою, а матір за іншою адресою, яка встановлена також в рішенні суду про розірвання шлюбу. Тому вважає, що заява була цілком обґрунтованою. Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходив. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Пунктом 1 частиною 1 ст. 353 ЦПК України передбачено оскарження ухвали суду першої інстанції щодо відмови у видачі судового наказу. Відповідно до ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до положень частини першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає. Відмовляючи у видачі судового наказу, суд першої інстанції виходив із того, що надані ОСОБА_1 докази не підтверджують факт перебування дітей на його утриманні, а перебування на розгляді в Комунарському районному суді м. Запоріжжя справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання їхніх неповнолітніх дітей, свідчить про те, що між сторонами виник спір, а судовий наказ видається лише за умови безспірності вимог З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного. Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісяця на дитину, починаючи стягнення від дня подання заяви про видачу судового наказу щодо стягнення аліментів на неповнолітніх дітей (з 23 грудня 2024 року), до досягнення дітьми повноліття (а.с.1-6). До заяви про видачу судового наказу заявником додано: свідоцтво про шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 серії НОМЕР_1 від 28 жовтня 2006 року, виданого Комунарським відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції, актовий запис №881; свідоцтво про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_2 , виданого 17 квітня 2007 року Шевченківським відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції; свідоцтво про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_3 , виданого 03 липня 2012 року Комунарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції; рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08 листопада 2022 року у справі №333/4257/22 про розірвання шлюбу між сторонами; витяг з реєстру територіальної громади №2024/015204633 від 23 грудня 2024 року про місце реєстрації ОСОБА_1 ; витяг з реєстру територіальної громади №2024/015205456 від 23 грудня 2024 року про місце реєстрації ОСОБА_3 ; витяг з реєстру територіальної громади №2024/015205003 від 23 грудня 2024 року про місце реєстрації ОСОБА_6 ; витяг з реєстру територіальної громади №2024/007993063 від 06 липня 2024 року про місце реєстрації ОСОБА_2 (7-16). Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України). Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими ЦПК України, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження (частина друга статті 19 ЦПК України). Наказне провадження - це самостійний і спрощений вид судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою про видачу судового наказу особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення. Згідно з частиною другою статті 42 ЦПК України при розгляді вимог у наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник. Порядок вирішення справ в наказаному провадженні законодавцем визначено в Розділі ІІ «наказне провадження» ЦПК України(статті 160-173). Відповідно до частини першої статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб. Частиною 2 вказаної вище статті зазначено, що особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або в спрощеному позовному провадженні на свій вибір. Статтею 163 ЦПК України встановлені вимоги щодо форми і змісту заяви про видачу судового наказу. Саме безспірність вимог є підставою для видачі судового наказу, в іншому випадку вирішення питання стягнення заборгованості вирішується судом в порядку позовного провадження (загального або спрощеного) з дотриманням принципів змагальності сторін, доведення учасниками справи обставин, що мають значення для справи і на які кожна сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. До заяви про видачу судового наказу додаються: інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги (п. 4 ч. 3 ст. 163 ЦПК України). Згідно із частиною першою статті 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо: 1) заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу; 2) заяву подано особою, яка немає процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка немає права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; 3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу; 4) наявні обставини, передбачені частиною першою статті 186 цього Кодексу; 5) з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред`явлення позову в суд за такою вимогою; 6) судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ; 7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої цієї статті; 8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу; 9) заяву подано з порушенням правил підсудності. Звертаючись до суду з цією заявою, стягувач обґрунтовує її тим, що сторони від шлюбу мають дох неповнолітніх дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які зареєстровані за однією адресою з батьком, а саме: АДРЕСА_1 , за якою фактично проживає заявник. Натомість мати дітей, ОСОБА_2 фактично проживає за іншою адресою: АДРЕСА_2 , про що також зазначено у рішенні суду першої інстанції про розірвання шлюбу, яка матеріальної допомоги на утримання дітей не надає. Обґрунтовуючи заяву про видачу судового наказу, ОСОБА_1 на підтвердження перебування дітей на його утриманні посилається на рішення суду про розірвання шлюбу та Витяги про реєстрацію місця проживання дітей, батька та матері дітей. Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади Запорізької територіальної громади №2024/015204633, №2024/015205456, №2024/015205003 від 23 грудня 2024 року, місце проживання ОСОБА_1 та його неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зазначено: АДРЕСА_1 (а.с.13-15). Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади Чернігівської територіальної громади №2024/007993063 від 06 липня 2024 року ОСОБА_2 має адресу місця проживання: АДРЕСА_2 (а.с.16). Водночас, як встановлено судом, згідно інформації з автоматизованої системи документообігу суду вбачається, що впровадженні суду перебуває на розгляді позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Позовна заява обґрунтована тим, що діти проживають разом із матір`ю в Бельгії та перебувають на її утриманні. Провадження по справі відкрито, призначено справу до судового розгляду (а.с.17-18). До позовної заяви ОСОБА_2 додано довідки про відвідування закладу як постійно записаний учень, видані Фанцузька спільнота Бельгії середня освіта, відповідно до яких ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , прописані в АДРЕСА_3 , записані в закладі на постійній підставі з 26 серпня 2024 року на шкільний рік 2024-2025 (а.с.19-22). Зазначене вказує на суперечність вимог заявника і доказів, на які він посилається. За змістом розділу II ЦПК України, наказне провадження це самостійний і спрощений вид судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, в якому суд у встановлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення. Вимоги, за якими може бути видано судовий наказ, повинні бути документально підтвердженими та безспірними, тобто не може викликати сумнівів ні момент настання права вимоги, ні сума грошових коштів. Такий спрощений вид провадження застосовується у справах за вимогами, які мають очевидно достовірний характер. Цей вид провадження не є свідченням відсутності спірних відносин між сторонами, однак, в силу очевидності права вимоги заявника відсутній спір про наявність самого права. Згідно статті 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину (частина п`ята статті 183 СК України). Аналогічні за змістом положення містяться й у пункті 4 частини першої статті 161 ЦПК України. Отже, чинне законодавство наділяє правом на стягнення аліментів того з батьків, з ким проживає дитина. Таким чином, місце проживання дитини є істотною умовою для розгляду заяви про видачу судового наказу, тобто може вплинути на висновок суду про права та обов`язки заявника і боржника. Вимоги щодо змісту заяви про видачу судового наказу та документів, що додаються до заяви, викладені в статтях 161 і 163 ЦПК України. Під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті. Відтак, безспірними є вимоги заявника, що випливають із зазначених і неоспорюваних цивільно-правових відносин. Отже, вимоги заявника викладаються у заяві про видачу судового наказу та підтверджуються відповідними документами, які своєю чергою мають бути вагомими, переконливими і такими, що не викликають підозри щодо їх достовірності. Разом з цим, з наданих заявником документів не вбачається безспірність його вимог щодо стягнення аліментів з ОСОБА_2 на утримання двох неповнолітніх їх спільних дітей, оскільки обставини, на які він посилається, не підтверджені належними доказами. Отже, матеріали справи не містять доказів, на яких ґрунтуються вимоги заявника. Напроти, в провадженні Комунарського районного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якій вона зазначає, що діти проживають разом з нею у Бельгії та перебувають на її утриманні. Тобто, між сторонами існує спір щодо стягнення аліментів, фактичного місця проживання дітей та перебування їх на утриманні одного із батьків. З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в видачі судового наказу, посилаючись на відсутність у заяві доказів, з яких можливо встановити фактичне місце проживання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та перебування дітей на утриманні саме батька. Доводи апелянта про те, що адресу проживання матері дітей ОСОБА_2 встановлено в рішенні Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08 листопада 2022 року у справі №333/4257/22 про розірвання шлюбу є безпідставними, оскільки як вбачається з даного рішення дані про місце проживання було зазначено в резолютивній його частині як відомості про особу, на підставі відомостей зазначених в позовній заяві, а також з Витягу з реєстру територіальної громади. В даному рішенні зазначено, що предметом спору є саме розірвання шлюбу, а не встановлення місця проживання дітей, чи їх матері. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують на те впливають на правильність постановленої ухвали суду. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для відмови у видачі судового наказу, а доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "РуїзТоріха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії"). Враховуючи наведене, колегія суддів прийшла до висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає обставинам справи, постановлена з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у видачі судового наказу, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, тому колегія суддів апеляційну скаргу залишає без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Враховуючи наведене, судова колегія зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 166 ЦПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 2-1, 8, 9 частини першої статті 165 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків. Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 грудня 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, і касаційному оскарженню не підлягає. Повна постанова складена 03 лютого 2025 року. Головуючий, суддя Суддя Суддя Подліянова Г.С. Гончар М.С. Кочеткова І.В.