Постанова Київський апеляційний суд № 757/36563/22-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 757/36563/22-ц Головуючий у суді І інстанції Хайнацький Є.С. Провадження № 22-ц/824/2462/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 січня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Київський завод «Радар» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Київський завод «Радар» про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку, в с т а н о в и в: У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Київський завод «Радар» (далі - АТ «Київський завод «Радар»), в якому просив суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні по день фактичної оплати у розмірі 790 833,84 грн. Позовні вимоги обґрунтував тим, що із 30 липня 2019 року по 21 червня 2021 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем на посаді голови правління - генерального директора АТ «Київський завод «Радар». Наказом від 18 червня 2021 року № 69 його було звільнено з роботи за власним бажанням та нараховано, але не виплачено відповідачем заробітну плату у розмірі 538 524,08 грн. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 вересня 2022 року у справі № 757/40758/21-ц стягнуто з АТ «Київський завод «Радар» на його користь заборгованість по заробітній платі в сумі 538 524,08 грн. Оскільки відповідач не провів з ним повний розрахунок при звільненні та враховуючи, що з моменту звільнення до моменту повного фактичного розрахунку пройшло 529 робочих днів, на думку позивача, наявні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, який на момент звернення до суду складає 790 833,84 грн. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05 серпня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ «Київський завод «Радар» на користь ОСОБА_1 538 524,08 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 5 384,24 грн судового збору. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи доведено, що відповідач не провів із позивачем повний розрахунок при звільненні з посади, а тому має виплатити середній заробіток за 529 днів затримки такого розрахунку. Відомостей про те, з яких поважних причин з позивачем не було проведено відповідний розрахунок при звільненні стороною відповідача надано не було. Доводи АТ «Київський завод «Радар» про те, що дії позивача на посаді керівника призвели неплатоспроможності роботодавця, на думку суду, є припущенням та не ґрунтуються на матеріалах справи. Відхиляючи доводи відповідача про те, що на підприємстві був встановлений скорочений робочий тиждень, що має бути враховано при розрахунку періоду заборгованості, суд вказав, що наказ про зміну режиму роботи керівника підприємства видає особа, яка уповноважена статутом підприємства на прийняття та звільнення керівника, проте інформації про зміну режиму роботи та внесення відповідних змін дo правил внyтрішнього трудового розпорядку саме ОСОБА_1 , як генерального директора - голови правління АТ «Київський завод «Радар», відповідачем суду не надано. Суд вважав, що середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні становить 790 833,84 грн (1 494,96 х 529 = 790 833,84). Натомість розмір простроченої заборгованості відповідача щодо виплати позивачу при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення, становив 538 524,08 грн. Тобто, нарахована сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні не є співмірною із заборгованістю відповідача по заробітній платі, а тому суд дійшов висновку про зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до суми основної заборгованості у розмірі 538 524,08 грн. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог, відповідач в особі представника - адвоката Риженко Л.І.подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при розгляді цієї справи не взяв до уваги обставини відсутності вини підприємства у невиплаті позивачу, який займав посаду керівника, всіх належних йому сум при звільненні, не надав належної оцінки всім доводам відповідача та не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, зокрема, щодо: - принципів співмірності, розумності, справедливості та пропорційності при застосуванні статті 117 КЗпП України, а також щодо застосування норм права, суть якого полягає в тому, що для оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, повинен сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження свого рівня життя; - правову природу виплат, передбачених статтею 117 КЗпП України, які носять компенсаторний, а не карний характер, - встановлений статтею 117 КЗпП України шестимісячний період, за який може бути стягнений середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, - початок повномасштабної війни на території України, зокрема ведення активних бойових дій в м. Києві у період з 22 лютого 2022 року по 30 квітня 2022 року, що вплинули на фінансову спроможність АТ «Київський завод «Радар», як підприємства військово-оборонної галузі. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення,а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи відповідача є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи, надав належну оцінку наданим сторонам доказам та обставинам справи, ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача - Риженко Л.І.підтримала апеляційну скаргу та аргументи, викладені в ній, просила задовольнити вимоги поданої скарги. Позивач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений завчасно і належним чином, надіслав заяву про розгляд справи без його участі. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника відповідача в судовому засіданні,перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав. Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення відповідає не в повній мірі. Судом першої інстанції встановив, що наказом Державного концерну «Укроборонпром» (далі - ДК «Укроборонпром») від 14 червня 2019 року № 35 ОСОБА_1 був призначений виконувачем обов`язків голови правління - генерального директора АТ «Київський завод «Радар», що підтверджується записом у трудовій книжці позивача. Наказом ДК «Укроборонпром» від 30 липня 2019 року № 37 ОСОБА_1 призначено за контрактом на посаду голови правління - генерального директора АТ «Київський завод «Радар» з 30 липня 2019 року. Наказом ДК «Укроборонпром» від 18 червня 2021 року № 69 ОСОБА_1 звільнено з роботи із 21 червня 2021 року за власним бажанням за статтею 39 КЗпП України. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 вересня 2022 року стягнуто з АТ «Київський завод «Радар» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати та компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 538 524,08 грн. В цьому судовому рішенні встановлено, що відповідно до довідки АТ «Київський завод «Радар» від 01 липня 2021 року № 160 заборгованість відповідача перед позивачем по заробітній платі станом на 30 червня 2021 року складає 538 524,08 грн, у тому числі сума компенсації за невикористані відпустки - 73 570,00 грн. Частиною першою статті 47 КЗпП України (тут і далі у редакції, чинній на час звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. Положеннями статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 листопада 2019 року в справі № 757/14073/16-ц. Пунктом 32 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року передбачено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за два останні календарні місяці роботи. Для працівників, які працювали на даному підприємстві (в установі, організації) менше двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично відпрацьований час. При цьому враховуючи положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №

100. Відповідно до пункту 3 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року (далі - Порядок), середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно пункту 8 розділу 4 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 висловлена позиція, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку може бути нарахований тільки по день фактичного розрахунку. Ураховуючи вимоги частини третьої статті 12, частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Тобто, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов`язана їх довести, надавши суду докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про такі обставини. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи відповідача щодо того, що саме з вини позивача, як директора підприємства, йому не була виплачена заробітна плата, а тому відсутня вина відповідача у не проведені повного розрахунку з позивачем при його звільненні за власним бажанням. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 був призначений на посаду голови правління - генерального директора АТ «Київський завод «Радар» за контрактом наказом ДК «Укроборонпром». Тобто між ДК «Укроборонпром» та ОСОБА_1 склались трудові відносини, які врегульовані контрактом, на ОСОБА_1 контрактом покладені певні обов`язки, наслідком невиконання яких є розірвання контракту. Не дивлячись на те, що на підприємстві були затримки із виплати заробітної плати, контракт із позивачем ДК «Укроборонпром» розірваний не був. Також умовами контракту передбачено, що у випадку наявності простроченої заборгованості із заробітної плати працівникам, керівнику підприємства за звітний період не нараховуються премії та винагороди. Отже, особиста відповідальність позивача, як керівника підприємства, обмежується лише умовами контракту, а тому на нього не можна перекладати вину підприємства за несвоєчасний розрахунок його, як найманого працівника, при звільненні. Суд першої інстанції також обґрунтував свої висновки щодо відхилення доводів відповідача про те, що на підприємстві встановлений скорочений робочий тиждень, тому розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні має бути проведений з урахуванням того, що підприємство працювало один день на тиждень. Відхиляючи вказані доводи, суд виходив з того, що наказ про зміну режиму роботи керівника підприємства видає особа, яка уповноважена статутом підприємства на прийняття та звільнення керівника з роботи. Інформації про зміну режиму роботи тa внесення відповідних змін дo правил внyтрішнього трудового розпорядку саме ОСОБА_1 , як генерального директора - голови правління АТ «Київський завод «Радар», відповідачем суду не надано, відтак розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку, який наданий відповідачем, суд оцінив критично та до уваги не взяв. Такі висновки суду першої інстанції доводами апеляційної скарги не спростовані. Доводи апеляційної скарги щодо неправильно визначеного судом розміру середньоденного заробітку також є необґрунтованими. Позивачем суду надана довідка, сформована відповідачем за підписом головного бухгалтера від 09 червня 2021 року № 142, у якій міститься розмір заборгованості підприємства перед позивачем з виплати заробітної плати за період з листопада 2019 року по травень 2021 року (а.с. 11, 142). З довідки вбачається, що позивачу за квітень 2021 року було нараховано заробітної плати у розмірі 21 677,79 грн, а за травень 2021 року - 38 120,68 грн. Суд першої інстанції вірно виходив з того, що розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку проводиться відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, а саме у квітні 22 відпрацьовані робочі дні, у травні 18 відпрацьованих робочих днів: (21 677,79 +38 120,68) : (22+18) = 1 494,92 грн. Ці висновки суду відповідачем не спростовано. При цьому відповідач не надав іншої належним чином сформованої бухгалтерської довідки про розмір середнього заробітку позивача за останні два місяці роботи на підприємстві. Також колегія суддів не погоджується із доводами апеляційної скарги щодо того, що до виниклих правовідносин необхідно застосувати статтю 117 КЗпП України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізацїї трудових відносин» № 2352-ІХ від 01 липня 2022 року, яким було обмежено період нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не більше шести місяців і який набрав чинності 19 липня 2022 року. Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній редакції згідно Закону № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями. Спірний період тривав з 22 червня 2021 року (наступний день за датою звільнення позивача) по 13 грудня 2022 року (дата звернення позивача до суду). Тобто спірні правовідносини охоплюють період, який виник, як до, так і після 19 липня 2022 року. Отже, для правильного вирішення питання щодо визначення суми компенсації, що підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів частини другої статті 116 КЗпП України , необхідно насамперед установити дату виникнення спірних правовідносин, пов`язаних з не проведенням повного розрахунку при звільненні. Незважаючи на визначення приписами статті 117 КЗпП України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником в строк, встановлений приписами КЗпП України, яким переважно є день звільнення. Таким чином, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 Кодексу законів про працю України у цій справі, є 22 червня 2021 року - дата звільнення позивача та дата розрахунку з ним. За таких обставин колегія суддів вважає, що застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 КЗпП України в редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності Законом № 2352-ІХ. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01 травня 2024 року у справі № 140/16184/23 та від 20 червня 2024 року у справі № 120/10686/22. Разом із тим, колегія суддів не може погодитися із висновками суду першої інстанції в частині визначення розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Так, період затримки розрахунку з 22 червня 2021 року по 13 грудня 2022 рокустановить 370 робочих днів, а отже сума середнього заробітку становить 553 135,20 грн (1 494,96 грн х 370 днів). Вирішуючи спір, суд першої інстанції зменшив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, утім не перевірив доводи позивача щодо кількості робочих днів у спірному періоді з 22 червня 2021 року по 13 грудня 2022 року, яка становить не 529 робочих днів, як зазначав позивач, а 370 робочих днів. Внаслідок цього, суд першої інстанції, зменшивши заявлений позивачем розмір середнього заробітку з 790 833,84 грн до розміру суми заборгованості по заробітній платі, яка існувала на час його звільнення - 538 524,08 грн, не звернув уваги на те, що середній заробіток за 370 днів становить не 790 833,84 грн, а 553 135,20 грн, тому стягнутий розмір середнього заробітку не є розумним та справедливим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18)висловлена правова позиція, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Верховний Суд у постанові від 15 лютого 2023 року у справі № 646/3570/20 зазначив, що «метою законодавчого регулювання матеріальної відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок працівника при звільненні є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Верховний Суд зазначає, що працівник є слабшою ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у таких відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зазначила, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру застосовуваного судом заходу відповідальності може призводити до об`єктивно нерозумних і несправедливих наслідків. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване також на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані передусім не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу матеріальної відповідальності роботодавця, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, зазначивши, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку у зв`язку зі звільненням працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.» У справі, яка переглядається, при вирішенні даного трудового спору необхідно взяти до уваги ті обставини, що заборгованість із виплати позивачу заробітної плати виникла за час його перебування на посаді керівника підприємства. Відповідно до умов пункту 3.6 контракту заробітна плата керівнику за відпрацьований місяць виплачується разом із виплатою заробітної плати всім іншим категоріям працівників товариства за відповідний період. Оскільки за час керівництва позивачем АТ «Київський завод «Радар» з листопада 2019 року на підприємстві був запроваджений одноденний режим роботи, а з 01 листопада 2020 року підприємство перебувало в простої, заробітна плата працівникам не виплачувалась, відповідно не виплачувалась заробітна плата і керівнику підприємства - позивачу у справі. На час звільнення ОСОБА_1 з посади голови правління - генерального директора АТ «Київський завод «Радар» поточна кредиторська заборгованість підприємства складала 162 273 000 грн, яка була частково погашена після продажу відповідачем 23 грудня 2022 року майнового комплексу - Дитячого закладу оздоровлення та відпочинку санаторного типу «Дружний». З огляду на те, що відповідач є підприємством військово-оборонної галузі, на даний час всі виробничі та матеріальні ресурси підприємства задіяні для обороноздатності держави та виплати заробітної плати працівникам, які безпосередньо залучені до виготовлення оборонної продукції, виплата позивачу середнього заробітку у визначеному судом розмірі суттєво вплине на права цих працівників і зменшить можливості підприємства вчасно виконувати державні замовлення. З урахуванням наведених фактів, колегія суддів вважає, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним вище критеріям, означеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), є визначення розміру відповідальності АТ «Київський завод «Радар» за прострочення виплати ним належних при звільненні ОСОБА_1 сум у розмірі 70 000,00 грн. Подібні висновки містяться й у постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 201/8087/21, 26 квітня 2023 року у справі № 201/8083/21, від 15 березня 2023 року у справі № 201/8085/21 та 15 лютого 2023 року у справі № 646/3570/20. Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України). За таких обставин рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Київський завод «Радар» не може бути залишене в силі та відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає зміні шляхом зменшення суми стягнутого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 538 524,08 грн до 70 000,00 грн. За змістом підпункту «б» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України). Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат Виходячи з наведеного, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог з відповідача слід стягнути документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем у межах даної справи, а саме 700,00 грн сплаченого судового збору за подання позовної заяви. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Київський завод «Радар» задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 серпня 2024 року змінити, зменшивши суму стягнутого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 538 524,08 грн до 70 000,00 грн та суму стягнутого судового збору з 5 384,24 грн до 700,00 грн. В решті рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 серпня 2024 рокузалишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 31 січня 2025 року. Головуючий С.А. Голуб Судді: Т.А. Слюсар Д.О. Таргоній