Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/2538/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2025 р. Справа № 520/2538/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Катунова В.В. суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. за участю секретаря судового засідання Кривенка Т.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.10.2024 (суддя Григоров Д.В., повний текст складено 22.10.24) по справі № 520/2538/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 24.10.2016р. у формі подання «Про скасування рішення про оформлення набуття громадянства», яким скасовано рішення ГУМВС України в Харківській області від 03.07.2006р. про набуття громадянства України громадянином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з його неповнолітніми дітьми: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 в частині що стосується ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 . В обґрунтування позову позивач зазначив, що рішення ГУ ДМС України в Харківський області від 24.10.2016р., про скасування громадянства України громадянина ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 є протиправним та таким, що порушує права, свободи та законні інтереси позивача. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.10.2024 року по справі № 520/2538/24 позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 24.10.2016р. у формі подання «Про скасування рішення про оформлення набуття громадянства», яким скасовано рішення УМВС України в Харківській області від 03.07.2006р. про набуття громадянства України громадянином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з його неповнолітніми дітьми: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 в частині, що стосується ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнуто з Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області (код ЄДРПОУ: 37764460) за рахунок бюджетних його асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять гривень) 20 коп. Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги послався на те, що положення статті 21 Закону України «Про громадянство України» дають підстави для висновку, що підставою для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України можуть бути протиправні дії особи, яка звернулась за оформленням набуття громадянства, зокрема обман, подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України. При цьому, вказані обставини повинні бути підтверджені відповідними документами, які свідчать, зокрема, про факт подання особою свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів. Крім того, встановленню підлягають також факти, підтверджуючі провину або злочинний намір, подачу завідомо хибних відомостей, обман заявника при отриманні ним паспорта громадянина України. Звертає увагу, що 03.08.2016 року на адресу Голови Ленінського районного суду м. Харкова Головним управлінням ДМС України в Харківській області було направлено запит щодо підтвердження факту винесення рішення від 16.06.2006 року по справі № 6-1248-06 про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 року громадянина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У своїй відповіді № 01.20/854/2016 від 15.09.2016 року на адресу Головного управління ДМС України в Харківській області Ленінський районний суд м. Харкова повідомив, що згідно алфавітним покажчикам, обліково - статистичним карткам, актам прийому передач цивільних справ окремого провадження (2-0), вказаної справи № 6-1248/06 у відношенні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту його проживання на території України з 1991 по 2007 р. не існує. Таким чином, наполягає, що було встановлено, що рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 16 червня 2006 року по справі № 61248/06 про встановлення факту проживання позивача на території України, Ленінським районним судом м. Харкова не приймалось. Враховуюче вказане, на думку відповідача, дії органу міграційної служби в даних правовідносинах відповідають вимогам чинного законодавства України. Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , набув громадянство України на підставі рішення ГУ ДМС України від 03 липня 2006 року. 02.08.2006р. Відділом у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУМВС України в Харківській області громадянину ОСОБА_2 - батьку позивача, видано довідку «Про реєстрацію особи громадянином України» № НОМЕР_2 , оформлену на його ім`я та на його дітей, зокрема ОСОБА_1 . 07 грудня 2007 року Київським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області позивача документовано паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 . 18 грудня 2007 року Київським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області позивача документовано паспортом громадянина України серії НОМЕР_4 , підставою для оформлення якого стала неточність у записах паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 . 24.10.2016р. Головним управлінням ДМС України в Харківській області складено подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України ОСОБА_2 разом з дітьми: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у зв`язку з тим, що громадянство України було набуто внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей. Рішенням ГУ ДМС України в Харківський області від 24.10.2016р. громадянину ОСОБА_1 скасовано рішення ГУМВС України в Харківській області від 03.07.2006р. про оформлення набуття ним громадянства України у зв`язку з тим, що паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 є недійсним та внесено до інформаційної системи підсистеми ФМ "Недійсні документи". Позивач, не погодившись з рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 24.10.2016 в частині, що стосується ОСОБА_1 , звернувся за захистом своїх прав до суду. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що обставини проживання позивача на території України не були досліджені відповідачем під час прийняття рішення про скасування громадянства України позивача, а інформація у листі Ленінського районного суду м. Харкова не спростовує факт проживання позивача на території України з 1991 року по 2007 рік. Позивач за доводами позовної заяви стверджує, що не обізнаний про факти фальшування або підробки судового рішення. В матеріалах справи відсутні докази порушення кримінальних справ та постановлення відповідного обвинувального вироку суду щодо підробки рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 16.06.2006р. у справі №6-124806. Так само відсутні докази звернення ГУ ДМС України в Харківській області до правоохоронних органів про порушення кримінального провадження з приводу факту підроблення документів чи надання неправдивих відомостей позивачем. Крім того, суд зазначив, що при прийнятті рішення про оформлення набуття громадянства України позивачем органом міграційної служби була проведена перевірка наявності підстав для оформлення набуття громадянства України та не виявило підстав для відмови. Проте, відповідач за наявності тих самих обставин, що слугували підставою для прийняття рішення про оформлення набуття громадянства України позивачем, без встановлення будь-яких винних дій з боку позивача, прийняв рішення про скасування такого рішення. При перевірці судом відповідності оспорюваного рішення критерію пропорційності, а саме дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод ті інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, суд дійшов висновку про його непропорційність, оскільки для особи позивача та членів його сім`ї скасування рішення про оформлення набуття громадянства України позивачем має наслідком повну зміну способу життя родини. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст.25 Конституції України, громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про громадянство України» громадянство України - правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках. Порядок набуття громадянства України за територіальним походженням встановлений статтею 8 Закону України «Про громадянство України». Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка сама або хоча б один з її батьків, дід чи баба, повнорідні брат чи сестра народилися або постійно проживали до 16 липня 1990 року на території, яка стала територією України відповідно до статті 5 Закону України «Про правонаступництво України», а також на інших територіях, що входили до складу Української Народної Республіки, Західно-Української Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, що взяв зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її діти реєструються громадянами України. Перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України визначено Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженим Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок № 215). Відповідно до пунктів 89-90 Розділу IV Порядку № 215, зокрема, головне управління (управління) міграційної служби в Автономній Республіці Крим, області, містах Києві та Севастополі перевіряє відповідність оформлення документів щодо встановлення або оформлення належності до громадянства України вимогам законодавства України та підтвердження ними наявності фактів, з якими Закон пов`язує належність особи до громадянства України. Згідно п. 5 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про громадянство України» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва та консульські установи України здійснюють такі повноваження, зокрема приймають рішення про оформлення набуття громадянства України особами за підставами, передбаченими пунктами 1, 2, 4-10 статті 6 цього Закону. Отже, як вбачається з викладено вище, що обов`язковою умовою прийняття компетентним органом відповідного рішення про оформлення набуття особою громадянства України є перевірка відповідності оформлення документів з питань громадянства вимогам законодавства України та підтвердження ними наявності фактів, з якими Закон пов`язує набуття особою громадянства України. Так, приймаючи 07.12.2007 р. рішення про набуття громадянства України ОСОБА_1 огли ГУ МВС України в Харківській області була перевірена відповідність оформлення документів з питань громадянства вимогам законодавства України та підтвердження ними наявності фактів, з якими Закон пов`язує набуття особою громадянства України. Рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 8 та 10 цього Закону шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України (стаття 21 Закону України «Про громадянство України»). Як слідує з матеріалів справи, рішення про набуття громадянства України позивачем скасовано внаслідок висновків про подання свідомо неправдивих відомостей. При цьому, відповідач виходив з того, що ним було отримано відомості, згідно яких рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 16.06.2006 р. по справі №6-124806, яким було встановлено факт проживання батька позивача на території України станом на 24.08.1991р., насправді судом не приймалось та фактично не існує. Відповідач посилався на лист Ленінського районного суду м. Харкова від 15.09.2016р. № 01.20/854/2016, згідно якого за алфавітними покажчиками, обліково-статистичними картками, актами прийому-передачі цивільних справ окремого провадження (2-0) вказаної справи № 6-1248/06 у відношенні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту його проживання на території України з 1991 по 2007р. не існує. Таким чином, відповідач врахував, що позивачем було набуто громадянство України, оскільки він є сином ОСОБА_2 та проживав разом з ним, а останній підтвердив свої місце проживання на території України зазначеним вище рішенням Ленінського районного суду м. Харкова. Колегія суддів з такими висновками відповідача не погоджується та зазначає, що посилання на правомірність прийняття оскаржуваного рішення ГУ ДМС в Харківській області в зв`язку з поданням позивачем неправдивих відомостей про факт проживання його на території України, а саме на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 16.06.2006 р. по справі №6-124806, якого не існує, не можна визнати обґрунтованими, оскільки належними доказами даний факт не підтверджено. Посилання відповідача на згаданий вище лист з Ленінського районного суду м. Харкова від 24.10.2016 р. про відсутність рішення відносно ОСОБА_5 про встановлення факту його проживання на території України, в розумінні ч. 2 ст. 74 КАС України, не є допустимим доказом подання позивачем до ГУ ДМС України в Харківській області свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, як підстави для прийняття оскаржуваного рішення. Аналогічний висновок висловлено Верховним Судом в постанові від 24.10.2019 по справі №2040/7797/18. Колегія суддів зазначає, що обставини проживання позивача на території України не були досліджені відповідачем під час прийняття рішення про скасування громадянства України позивача, а інформація у листі Ленінського районного суду м. Харкова не спростовує факт проживання позивача на території України з 1991 року по 2007 рік. Позивач за доводами позовної заяви стверджує, що не обізнаний про факти фальшування або підробки судового рішення. В матеріалах справи відсутні докази порушення кримінальних справ та постановлення відповідного обвинувального вироку суду щодо підробки рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 16.06.2006р. у справі №6-124806. Так само відсутні докази звернення ГУ ДМС України в Харківській області до правоохоронних органів про порушення кримінального провадження з приводу факту підроблення документів чи надання неправдивих відомостей позивачем. Як вже зазначалося вище, в судовому засіданні у суді першої інстанції представник відповідача пояснив, що до правоохоронних органів з приводу підробки судового рішення ГУ ДМС у Харківській області не зверталося. Крім того, колегія суддів зазначає, що при прийнятті рішення про оформлення набуття громадянства України позивачем органом міграційної служби була проведена перевірка наявності підстав для оформлення набуття громадянства України та не виявило підстав для відмови. Проте, відповідач за наявності тих самих обставин, що слугували підставою для прийняття рішення про оформлення набуття громадянства України позивачем, без встановлення будь-яких винних дій з боку позивача, прийняв рішення про скасування такого рішення. Отже, оскільки факт підробки рішення Ленінського районного суду міста Харкова у справі №6-124806 компетентними органами не встановлено, доказів набуття позивачем громадянства України шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів відповідачем не надано, то колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанцій про те, що відповідач скасував своє рішення про оформлення набуття громадянства України ОСОБА_1 за відсутності правових підстав. При цьому, колегія суддів враховує висновки у подібних правовідносинах, висловлені у постановах від 21 серпня 2020 року в справі №520/2915/19, від 14 листопада 2018 року в справі № 820/1293/16, від 24 квітня 2019 року в справі № 2040/5642/18, від 25 червня 2019 року в справі № 820/7130/16, від 24 жовтня 2019 року в справі № 2040/7797/18, від 19 грудня 2019 року в справі № 815/3575/15. При перевірці судом відповідності оспорюваного рішення критерію пропорційності, а саме дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод ті інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, суд дійшов висновку про його непропорційність, оскільки для особи позивача та членів його сім`ї скасування рішення про оформлення набуття громадянства України позивачем має наслідком повну зміну способу життя родини. Навіть якщо в 2007 році позивачу оформлено громадянство України через помилку або зловживання посадових осіб суб`єкта владних повноважень, перекладати тягар вкрай негативних наслідків такої помилки або зловживання на особу (позивача у справі) є неприпустимим. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincovd and Pine v. the Czech Republic), заява №36548/97. пункт 58. ECHR 2002-VIII). Як правильно зазначив суд першої інстанції, що відповідачем, крім іншого, не дотримано одного з елементів критерію «необхідності у демократичному суспільстві», а саме - принципу пропорційності, який, в свою чергу, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача за відсутності будь-якої вини останнього. У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово робив визначення критерію «необхідності у демократичному суспільстві». Так, за практикою Суду при визначенні питання «необхідності у демократичному суспільстві» держави користуються певною свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом. ЄСПЛ оцінює пропорційність обмежень, застосованих до права на повагу до сімейного життя, по відношенню до легітимної мети, якої прагнуть досягти сторони при застосуванні таких обмежень. Відповідно до ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем в даній справі не доведено правомірність і обґрунтованість прийнятого рішення. Колегія суддів також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29). У ході розгляду справи суд надав оцінку усім обставинам справи, які мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та аргументам сторін, які впливають на результат вирішення спору. Верховний Суд у постанові від 15 грудня 2021 року у справі № 1840/2970/18 зазначає, що одним із критеріїв оцінювання судами рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень є прийняття ними рішень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Цей критерій відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим. Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень. Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб`єкт владних повноважень, на якого покладено обов`язок щодо доказування, не довів правомірності власного рішення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог. Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору. Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області - залишити без задоволення Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.10.2024 по справі № 520/2538/24 залишити без змін Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя В.В. Катунов Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий Постанова складена в повному обсязі 30.01.25.