Ухвала КАС ВС № 520/19731/24

УХВАЛА 28 січня 2025 року м. Київ справа № 520/19731/24 адміністративне провадження № К/990/3120/25 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Блажівської Н.Є., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, УСТАНОВИВ: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 24 квітня 2024 року №0/22169/2420 та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 4 549,28 грн. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 8 жовтня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 8 жовтня 2024 року у справі №520/19731/24 скасовано та прийнято постанову про задоволення позовних вимог. 24 січня 2024 року до Верховного Суду вдруге надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Харківській області на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року у якій скаржник просить скасувати оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 8 жовтня 2024 року. При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою суд виходить з такого. Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку, а її зміст є ідентичним до попередньої касаційної скарги (лише змінено місцями розділи), яку Верховний Суд вже визнав неналежно оформленою Системний аналіз частини четвертої статті 328 КАС України і пункту 4 частини другої статті 330 КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. При цьому, обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем). Скаржник у касаційній скарзі зазначає, про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Повторно посилаючись у касаційній скарзі на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідач стверджує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права, передбаченої пунктом 291.4 статті 291 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) у взаємозв`язку з підпунктом 9-1.4.3 пункту 9-1 підрозділу 8 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України у подібних правовідносинах щодо застосування спрощеної системи оподаткування та визначення доходу фізичних осіб - підприємців, платників єдиного податку, які застосовували особливості оподаткування, встановлені пунктом 9 підрозділу 8 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України в 2023 році. Скаржник, аналогічно попередньо поданій скарзі, наводить мотиви незгоди з постановою суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 здійсненим по факту оцінки доказів і фактичних обставин справи та вказує, що судом апеляційної інстанції при прийнятті спірного рішення було допущено неправильне застосування норм матеріального права, що, на його переконання, вплинуло на правильний результат вирішення спору. У той же час, посилаючись на положення пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, який визначає підставу для касаційного оскарження саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, скаржник так і не зазначає у чому саме полягає помилка судів при застосуванні вказаних норм права, яку саме норму права судами застосовано неправильно, висновок щодо застосування якої, на думку скаржника потребує висновку Верховного Суду (з послідовим обґрунтуванням скаржника, як відповідна норма (абзац, частина, пункт), на його думку, повинна застосовуватися), а також належним чином не обґрунтовує, який, на його думку, правовий висновок повинен бути висловлений у цій справі та який, одночасно, відсутній у рішеннях Верховного Суду. Норма пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України регламентує, що особа, яка звертається з касаційною скаргою, повинна обґрунтувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Про це прямо вказано і в абзаці 3 пункту 4 частини другої статті 330 КАС України. Водночас, довід контролюючого органу щодо відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, як і у раніше поданій скарзі, вмотивований здебільшого неповним встановленням обставин справи, що не є належним виконанням вимог пункту 4 частини другої статті 330 КАС України та свідчить про неузгодженість підстави на якій скаржник подає касаційну скаргу. Верховний Суд у черговий раз наголошує, що згідно з вимогами КАС України обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі, зокрема, пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем). Однак, таких умов у їх взаємозв`язку у касаційній скарзі контролюючим органом так і не наведено. Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору. Звертаючись до суду з касаційною скаргою вдруге, Головне управління ДПС у Харківській області так і не врахувало роз`яснень, наданих Верховним Судом. Суд повторно звертає увагу скаржника, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить підстав касаційного оскарження. На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. Суддя Н.Є. Блажівська