Ухвала КЦС ВС № 499/857/24

Ухвала Іменем України 27 січня 2025 року м. Київ справа № 499/857/24 провадження № 61-786ск25 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю., розглянувши касаційну скаргу адвоката Трояна Олександра Сергійовича як представника ОСОБА_1 на ухвалу Іванівського районного суду Одеської області від 02 серпня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову, ВСТАНОВИВ: У липні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором позики в розмірі 11 275 418,80 грн. Разом із позовною заявою, ОСОБА_2 подав до суду заяву про забезпечення позову. Заяву ОСОБА_2 мотивував тим, що підставою для звернення до суду з відповідним позовом стало те, що за договорами позики від 03 квітня 2018 року, 28 липня 2018 року, 15 вересня 2018 року, 30 січня 2019 року, 03 січня 2020 року, 11 лютого 2020 року ним було передано ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 6 464 000,00 грн. У зв`язку із невиконання умов боргових зобов`язань у визначені договором строки з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних від простроченої суми відповідно до статті 625 ЦК України відповідач має повернути йому заборгованість у розмірі 11 275 418,80 грн, яка складається із: основний борг - 6 464 000,00 грн; втрати від інфляції - 3 937 026,48 грн; 3 % річних на суму боргу - 874 392,33 грн. На даний час розмір боргу є значним, відповідач декілька років ігнорує всі звернення щодо навіть часткового погашення заборгованості, що прямо вказує на його бажання будь-яким способом ухилитися від повернення коштів, що змушує позивача звернутися до суду із заявою про забезпеченням позову шляхом накладення арешту на майно, як єдиний дієвий засіб виконання рішення суду (у випадку задоволення вимог) щодо стягнення боргових зобов`язань. Іванівський районний суд Одеської області ухвалою від 02 серпня 2024 року заяву про забезпечення позову задовольнив. Наклав арешт на об`єкти нерухомого майна: земельну ділянку площею 0,138 га, кадастровий номер 5121884200:02:003:0581, яка розташована на території Іванівського району Одеської області, та належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 23 липня 2020 року № 439, посвідченого приватним нотаріусом Іванівського районного нотаріального округу Дучко В. М.; ресторан-бар, загальною площею 99 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на який зареєстровано за ОСОБА_1 14 березня 2018 року державним реєстратором юридичного департаменту Одеської міської ради Кравцан М. М. на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації ОД 141180441381 від 13 лютого 2018 року, виданої Департаментом ДАБІ в Одеській області; земельну ділянку площею 0,152 га, кадастровий номер 5121884200:02:003:0026, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку ЯЕ № 116880, виданого 25 травня 2007 року Іванівським районним відділом земельних ресурсів Одеської області; житловий будинок, загальною площею 76,9 кв. м, в тому числі житловою та господарчі споруди, житловий будинок - А-1, сарай - Б, вбиральня - В, навіс - 3, огорожа 1-2, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що належать ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія та номер: 30, виданого 16 лютого 2007 року Виконавчим комітетом Червонознам`янської сільської ради Іванівського району Одеської області; міні-пекарню, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 18 жовтня 2007 року серії НОМЕР_1 , виданого виконкомом Червонознам`янської сільської ради на підставі рішення від 11 квітня 2003 року № 18; житловий будинок загальною площею 76,9 кв. м, в тому числі житловою 37,8 кв. м з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , який належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 16 травня 2007 року серії НОМЕР_2 , виданого виконкомом Червонознам`янської с/ради на підставі рішення від 16 лютого 2007 року № 30; земельну ділянку площею 0,043 га, кадастровий номер 5121884200:02:003:0027, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , та належить ОСОБА_1 на праві приватної власності. Заборонено ОСОБА_1 та/або уповноваженим ним особам вчиняти будь-які дії, пов`язані з відчуженням цього нерухомого майна, або передачею їх у заставу, оренду, суборенду, користування іншим особам, встановлення сервітутів, до завершення розгляду справи по суті. Одеський апеляційний суд постановою від 17 грудня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Джулай М. В., задовольнив частково. Ухвалу Іванівського Іванівського районного суду Одеської області від 02 серпня 2024 року змінив шляхом виключення з її резолютивної частини абзацу 9 щодо накладення заборони ОСОБА_1 та/або уповноваженим ним особам вчиняти будь-які дії, пов`язані з відчуженням нерухомого майна, або передачею його у заставу, оренду, суборенду, користування іншим особам, встановлення сервітутів, до завершення розгляду справи по суті. В іншій частині ухвалу Іванівського районного суду Одеської області від 02 серпня 2024 року залишив без змін. 17 січня 2025 року адвокат Троян О. С. як представник ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Іванівського районного суду Одеської області від 02 серпня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовити в повному обсязі. Перевіривши доводи касаційної скарги, оскаржувані судові рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі з огляду на таке. Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Згідно з пунктами 1, 2 частини першої, частиною третьою статті 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Відповідно до частини п`ятої статті 153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Схожий за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача». Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має враховувати, наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співмірний із позовною вимогою, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття. Встановивши, що невжиття заходів забезпечення позову у цій справі може істотно утруднити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про накладення арешту на об`єкти нерухомого майна, які належать ОСОБА_1 , адже підстави для вжиття такого тимчасового заходу доведені. Тому оскаржувані судові рішення в задоволеній частині вимог є обґрунтованими. Наведений захід забезпечення позову відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Невжиття таких заходів забезпечення позову призведе до неможливості виконання судового рішення і виникнення між сторонами у справі конфліктних ситуацій. Аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів, правильне застосовування судами норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у скарзі доводи зводяться до незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, що не є безумовною підставою для відкриття касаційного провадження у справі. Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову не є процесуальним рішенням, яким закінчено розгляд справи. Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. Враховуючи наведене, у відкритті касаційного провадження належить відмовити, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосування судами норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, а доводи касаційної скарги такого висновку не спростовують. Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою адвоката Трояна Олександра Сергійовича як представника ОСОБА_1 на ухвалу Іванівського районного суду Одеської області від 02 серпня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов