Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/1626/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/1626/24 пров. № А/857/13771/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Судової-Хомюк Н.М., суддів: Онишкевича Т.В., Сеника Р.П., розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 травня 2024 року у справі № 140/1626/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання дії та бездіяльності протиправними, суддя в 1-й інстанції Мачульський В.В., час ухвалення рішення - не зазначено, місце ухвалення рішення - м. Луцьк, дата складання повного тексту рішення не зазначено, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі також ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.02.2020 №Ф-7042-55-У на суму 29 293,44 грн. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 13.11.2023 під час ознайомлення в відділі ДВС у м. Луцьку районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) із матеріалами виконавчого провадження, ОСОБА_1 стало відомо про існування вимоги та про наявність боргу зі сплати єдиного внеску на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.02.2020 №Ф-7042-55-У в сумі 29 293,44 грн. Зазначена вимога була сформована податковим органом станом на 15.08.2022 у зв`язку із тим, що ОСОБА_1 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем і зобов`язаний був сплачувати мінімальний страховий внесок незалежно від фактичного отримання доходу від діяльності. Позивач не погоджується із оскаржуваною вимогою, при цьому зазначає, що постановою Господарського суду Волинської області від 28.11.2006 у справі №02/100-70.1А припинив підприємницьку діяльність. Відтак, не маючи статусу фізичної особи - підприємця, протягом всього часу, починаючи від 2006 року позивач не займався підприємницькою діяльністю, не отримував доходів, не звітувався - і у податкових органів до ОСОБА_1 з цього приводу не було жодних претензій. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 01 травня 2024 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 13.02.2020 №Ф-7042-55-У на суму 29 293,44 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок). Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає те, що суд першої інстанції при прийнятті рішення порушив норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясував обставин справи. Зокрема вказує, що ні вказані приписи Закону № 755-IV, ні приписи Закону № 2390-VI не передбачають в якості підстави для припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця визнання недійсним свідоцтва про її державну реєстрацію. Зазначає, що контролюючий орган, при надісланні податкової вимоги керувався офіційною інформацією з ЄДР, оскільки скаржник є фізичною особою підприємцем (з 22.10.1993). Просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 травня 2024 року у справі № 140/1626/24 в частині задоволеного позову та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження згідно положень статті 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець та взятий на облік як платник податків 15.02.1995 року. Вказані фактичні обставини підтверджуються постановою Господарського суду Волинської області від 28.11.2006 справа №02/100-70.1А. Так згідно постанови Господарського суду Волинської області від 28.11.2006 справа №02/100-70.1А припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . Зобов`язано державного реєстратора вчинити дії, передбачені Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (а.с.10). Як слідує з матеріалів справи ГУ ДПС у Волинській області сформувало позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.02.2020 №Ф-7042-55-У на суму 29293,44 грн. (а.с.9). Не погоджуючись з прийнятою ГУ ДПС у Волинській області вимогою, ОСОБА_1 звернувся до Волинського окружного адміністративного суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку що оскільки позивач не підтвердив статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-ІV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, та доказів того, що протягом 2017 - 2021 років позивач здійснював підприємницьку діяльність та отримував від неї доходи суду не надані, тому у відповідача були відсутні правові підстави для формування оскаржувані вимоги. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI). Так, відповідно до пункту 2 частини першої Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4, пункту 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Частиною другою статті 5 Закону № 2464-VI встановлено, що взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 4, 5, 5-1, 15 та 16 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб. Відповідно до статті 5 Закону № 2464-VI наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 № 1162 затверджено Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Порядок). Вказаним Порядком визначаються питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у територіальних органах Державної фіскальної служби України, надання фіскальним органам відомостей про клас професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування даних про взяття/зняття з обліку платників єдиного внеску (пункт 2 розділу І Порядку). Порядок поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 1, 4 та 5 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (пункт 3 розділу І Порядку). Взяття на облік платників єдиного внеску здійснюється фіскальним органом шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників (пункт 4 розділу І Порядку). Взяття на облік платників єдиного внеску, на яких поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», здійснюється фіскальним органом за їх місцезнаходженням чи місцем проживання на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей фіскальним органом (пункт 1 розділу ІІ Порядку). У день отримання відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», фіскальний орган направляє відомості про юридичних осіб (їх відокремлені підрозділи) та фізичних осіб - підприємців до Фонду соціального страхування від нещасних випадків. Датою взяття на облік як платника єдиного внеску є дата внесення фіскальним органом запису щодо такого платника до реєстру страхувальників (пункт 3 розділу ІІ Порядку). Взяття на облік юридичних осіб (їх відокремлених підрозділів) та фізичних осіб - підприємців, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників єдиного внеску підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим юридичним особам (відокремленим підрозділам) та фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (пункт 5 розділу ІІ Порядку). Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що визначення наявності у особи статусу фізичної особи-підприємця та її взяття на облік як платника єдиного внеску має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов`язку сплати єдиного внеску. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України. А відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, регулюються Законом України № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», який набрав чинності 1 липня 2004 року. Так, із введенням в дію Закону про реєстрацію було створено та розпочато формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, який є автоматизованою системою збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Згідно з частиною першою статті 17 Закону № 755-IV відомості про юридичну особу або фізичну особу-підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток. Відповідно до частини 2 Прикінцевих положень Закону № 755-IV (у редакції Закону від 15.05.2003), державний реєстратор протягом 2004 - 2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому, реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується. Під час заміни свідоцтва про державну реєстрацію відомості про таких осіб включалися до ЄДР. 01 липня 2010 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» № 2390-VI (далі Закон № 2390-VI, який набрав чинності 03.03.2011. Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв (пункт 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI). Спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи), які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців (пункт 7 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI). Уповноважені органи протягом місяця з дня отримання від спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, проводять звірення даних реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), що ведуться ними, з даними Єдиного державного реєстру. За результатами звірення уповноважені органи подають спеціально уповноваженому органу з питань державної реєстрації відомості з відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо) про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру (абзац 2 пункту 7 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI). Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру (пункт 8 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI). За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними (абзац 2 пункту 8 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI). Як встановлено в ході судового розгляду справи, позивач не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог Закону України № 755-IV; також встановлено, що доходи від здійснення підприємницької діяльності він не отримував. Більше того, постановою Господарського суду Волинської області від 28.11.2006 справа №02/100-70.1А припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , а відтак в силу вимог частини четвертої статті 78 КАС України не підлягає доказуванню. Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 04 грудня 2019 року в справі № 440/2149/19. З приводу покликань апелянта на те, що позивач обліковується як платник ЄСВ, позаяк його реєстрація як ФОП не припинена у встановлений законом спосіб, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що з цього приводу Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01 липня 2020 року в справі № 260/81/19 висловила правову позицію, відповідно до якої зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 1 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності. Існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності. З огляду на викладене, відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом. З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що статус фізичної особи-підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Виключно фізична-особа підприємець, зареєстрована в установленому порядку, яка має право здійснювати підприємницьку діяльність і перебуває на загальній або спрощеній системі оподаткування, вважається платником єдиного внеску і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу (за умови, що така особа не є найманим працівником). За встановленими у цій справі обставинами позивач не мав можливості здійснювати підприємницьку діяльність, оскільки його свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності є недійсним, а з реєстраційною карткою для включення відомостей про неї як фізичної особи-підприємця до ЄДР та для заміни свідоцтва про його державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка позивач не звертався, що спростовує факт наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця в розумінні Закону України № 755-IV, як наслідок, належність позивача до платників єдиного внеску відповідно до статті 4 частини 1 пункту 4 Закону України № 2464-VI. Аналогічний висновок викладений також у постанові Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 500/1762/19. Враховуючи відсутність у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску за спірний період, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції про безпідставність формування відповідачем оскаржуваної вимоги про сплату боргу, що має наслідком її скасування. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір розподілу не підлягає. Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 травня 2024 року у справі № 140/1626/24 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді Т. В. Онишкевич Р. П. Сеник