Ухвала КАС ВС № 420/6190/21

УХВАЛА 27 січня 2025 року м. Київ справа №420/6190/21 адміністративне провадження №К/990/1678/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Мартинюк Н.М., суддів - Загороднюка А.Г., Радишевської О.Р., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2024 року у справі №420/6190/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головнокомандувача Збройних Сил України, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправним та скасування рішення, ВСТАНОВИВ: У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головнокомандувача Збройних Сил України ОСОБА_2 , в якому заявила наступні позовні вимоги: - визнати протиправним та скасувати пункту 2 параграфу 2 наказу Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 4 березня 2021 року №74 про призначення капітана 1 рангу ОСОБА_1 начальником відділу сил підтримки управління сил підтримки ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року позовну заяву задоволено. Визнано протиправним та скасовано пункту 2 параграфу 2 наказу Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 4 березня 2021 року №74 про призначення капітана 1 рангу ОСОБА_1 начальником відділу сил підтримки управління сил підтримки ІНФОРМАЦІЯ_1 . Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2024 року апеляційну скаргу Головнокомандувача Збройних Сил України задоволено. Рішення Одеського окружного адміністративного суд від 18 вересня 2024 рокускасовано. Прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головнокомандувача Збройних Сил України. Не погоджуючись із цим рішенням суду апеляційної інстанції, позивачка звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 10 грудня 2024 року засобами поштового зв`язку. У своїй касаційній скарзі скаржниця просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2024 року та залишити в силі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року . Під час перевірки зазначених матеріалів встановлено, що подана касаційна скарга не відповідає вимогам статті 330 КАС України, а тому підлягає залишенню без руху, з огляду на наступне. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом. З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржниця, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підстави звернення до Суду покликається на пункти 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Так, скаржниця по тексту касаційної скарги посилається, зокрема, на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах не виявлений. Верховний Суд наголошує на тому, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати норму права щодо питання застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду та яку, на думку скаржника, судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. Суд зауважує, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду. Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції. Не вказавши норму права, застосування якої потребує висновку Верховного Суду, скаржниця, як наслідок, належно не обґрунтувала у чому саме полягала помилка суду апеляційної інстанції при застосуванні норми права та як, на її думку, відповідна норма повинна була застосовуватися. З огляду на викладене, скаржницею не обґрунтовано посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Наступною підставою, яку позивачка вказує є пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, у взаємозв`язку з пунктом 3 частини другої статті 353 КАС України, та зазначає, що судом апеляційної інстанції не було вжито визначених законом заходів, у тому числі щодо виявлення і витребування доказів з власної ініціативи, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі щодо вакантних посад. Так, пунктом 3 частини другої статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Якщо скаржниця уважає, що судами порушено норми процесуального права (необґрунтовано відхилено клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи), у касаційній скарзі скаржник має довести, що судами протиправно не було вжито заходів для встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. Посилання скаржниці на пункт 3 частини другої статті 353 КАС України не є достатньо обґрунтованим у взаємозв`язку з обставинами, на які вона посилається в обґрунтування такої підстави, із предметом доказування у справі. З огляду на викладене, ураховуючи приписи пункту 3 частини другої статті 353 КАС України, Суд уважає такі обґрунтування недостатніми для відкриття касаційного провадження у даній справі. Також скаржниця вказає, що суд встановив обставини, що мають істотне значення на підставі недопустимих доказів. Водночас, згідно з приписами частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Указаним положенням установлено пряму заборону при розгляді та вирішенні адміністративної справи для суду брати до уваги докази з порушенням законної процедури їх одержання (нелегітимні докази, включаючи сфальсифіковані) як під час розгляду клопотання про долучення доказу до справи, так і в межах судового розгляду. Слід зауважити, що у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено доказ, який скаржник вважає недопустимим, обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, тобто такими, що одержані з порушенням законної процедури. Окрім цього, надання неправильної оцінки наявним у матеріалах справах доказам не є тотожним встановленню судом обставин на підставі недопустимого доказу. З огляду на викладене, ураховуючи приписи пункту 4 частини другої статті 353 КАС України, Суд уважає такі обґрунтування недостатніми для відкриття касаційного провадження у даній справі. Таким чином, скаржниці необхідно уточнити підстави касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції в частині посилання на пункти 3 частини четвертої статті 328 КАС України та пункти 3, 4 частини другої статті 353 КАС України Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржниці строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції: 1) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України; 2) копії уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи. Керуючись статтями 169, 248, 330, 332 КАС України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2024 року у справі №420/6190/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головнокомандувача Збройних Сил України, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправним та скасування рішення, - залишити без руху. Надати особі, яка подала касаційну скаргу, строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали. Роз`яснити, що в разі невиконання вимог цієї ухвали у встановлений судом строк касаційну скаргу буде повернуто. Копію ухвали направити заявнику за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет», а у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв`язку. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена. .......................... ........................... ........................... Н.М. Мартинюк А.Г. Загороднюк О.Р. Радишевська, Судді Верховного Суду