Постанова 4851 № 520/27504/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2025 р.Справа № 520/27504/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. , за участю секретаря судового засідання Кіт Т.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 12.11.2024, головуючий суддя І інстанції: Полях Н.А., повний текст складено 12.11.24 по справі № 520/27504/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та визнання протиправним та скасування висновку ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд: визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 , які полягають у затриманні 30 серпня 2024 року ОСОБА_1 , доставлення ОСОБА_1 до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 , примусовому направленні ОСОБА_1 на медичний огляд ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 , примушення ОСОБА_1 до вказаного огляду з позбавленням можливості без такого огляду покинути приміщення при ІНФОРМАЦІЯ_2 , проходження медичного огляду у супроводі представників при ІНФОРМАЦІЯ_2 , позбавлення ОСОБА_1 можливості надати до ВЛК необхідні медичні документи щодо наявності у ОСОБА_1 захворювань, результатів рентгенологічного обстеження, вручення ОСОБА_1 повістки на відправку на 02 вересня 2024 на 19:00; визнати протиправним та скасувати висновок Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання придатним до військової служби ОСОБА_1 , який прийнятий на підставі обстеження 30 серпня 2024 року. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15.10.2024 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі. Від представника позивача через автоматизовану систему «Електронний суд» надійшла заява про забезпечення позову, в якій представник просила заборонити ІНФОРМАЦІЯ_2 в особі його посадових осіб вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, до моменту набрання законної сили рішенням суду у справі №520/27504/24. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12.11.2024 у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 та Військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та визнання протиправним та скасування висновку відмовлено. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 12.11.2024 та задовольнити заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_2 в особі його посадових осіб вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, до моменту набрання законної сили рішенням суду у справі №520/27504/24. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що 01.09.2024 представником ІНФОРМАЦІЯ_1 вручено повістку на відправку на 02.09.2024 на 19:00. Вказує, що вручення повістки на відправку є по своїй суті мобілізаційним розпорядженням про призов на військову службу. Стверджує, що дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо вручення повістки на відправку на 02.09.2024 на 19:00 є протиправними, оскільки ґрунтуються на основі результатів проведення медичного огляду з порушенням процедури його проведення, які могли вплинути на висновок щодо його придатності до військової служби. Звертає увагу, що за своєю правовою природою мобілізація особи супроводжується, в тому числі, виданням відповідного наказу, який є актом індивідуальної дії, і по усталеній судовій практиці не підлягає оскарженню, оскільки є реалізованим. Тобто, у разі винесення такого наказу щодо ОСОБА_1 , він набуде статусу військовослужбовця, і будь-яке рішення у цій справі не поновить його право. Зауважує, що фактично, у разі задоволення позову у цій справі, неможливо буде виконати рішення суду, оскільки ОСОБА_1 перебуватиме на військовій службі, а його звільнення з військової служби буде регламентуватися іншими нормами законодавства, що виключає доцільність існування самого такого позову. У даному разі суд не надасть ефективного захисту потенційно порушеному праву, що є неприпустимим. Наголошує, що вжиття заходів забезпечення позову буде мати наслідком виключно збереження існуючого становища до розгляду справи по суті. Зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову у даному випадку може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів позивача у разі задоволення пред`явленого позову, зумовить необхідність докладати значні зусилля для поновлення цих прав у спірних правовідносинах або навіть може призвести до незворотніх наслідків. Вказує, що шкода, якої можна запобігти у разі вжиття заходів забезпечення позову, превалює над наслідками вжиття таких заходів. Вважає, що вказаний спосіб забезпечення позову відповідає критерію адекватності та ефективності, а також у разі задоволення позову, гарантуватиме можливість поновлення порушених прав та виконання судового рішення у майбутньому. Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України. Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 . Призовною комісією при ІНФОРМАЦІЯ_3 позивач визнаний обмежено придатним у військовий час за ст. 42 «в» гр. 1 Наказу МОЗ №402 2008. В адміністративному позові позивач зазначив, що 30.08.2024 близько 12-00 на тролейбусній зупинці по АДРЕСА_2 , до нього звернулися представники ІНФОРМАЦІЯ_2 , у супроводі поліції, які запропонували надати для огляду документи. Після ознайомлення з документами, представники ІНФОРМАЦІЯ_2 , затримали ОСОБА_1 , посадили в поліцейську машину та доставили до ІНФОРМАЦІЯ_2 на АДРЕСА_3 . Позивач зазначає, що після того як він був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_2 , він дізнався, що його затримання було здійснено представниками ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки під час його спілкування з ними представниками центру комплектування не було надано службового посвідчення особи, уповноваженої вручати повістки разом з паспортом громадянина (посвідченням офіцера, військовим квитком). Після доставлення до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 , як зазначає позивач, він був примушений до проходження медичного огляду військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_2 , так як без проходження медичного огляду йому було відмовлено у фізичній можливості покинути приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 . У супроводі представників ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач був доставлений на медичний огляд до ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військово-лікарська комісія ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Медичний огляд позивач проходив у супроводі представників ІНФОРМАЦІЯ_1 . Через 4 години після затримання позивача, представником ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачу повідомлено, що рішенням військово-лікарської комісії позивача визнано придатним до військової служби. Будь-якого письмового документу, яким було оформлено рішення ВЛК, як посилається позивач, йому надано не було. В той же день позивача направлено до учбового центру у м. Пирятин Полтавської області. В учбовому центрі у м. Пирятин Полтавської області за результатами медичного огляду позивач не був зарахований до учбового центру. 31.08.2024 позивач доставлений до АДРЕСА_3 до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після чого позивача відправили в учбову частину у місто Новомосковськ. 01.09.2024 позивача знову повернули до міста Харкова до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_1 , де представником останнього вручено повістку на відправку на 02.09.2024 на 19:00. Позивач вважає, що дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо призову його на військову службу, вручення повістки на відправку на 02.09.2024 на 19:00 є протиправними, оскільки рішення ВЛК щодо визнання його придатним до військової служби прийнято з порушенням процедури проведення медичного огляду. В обґрунтування заяви про забезпечення позову, в якій представник позивача просить заборонити ІНФОРМАЦІЯ_2 в особі його посадових осіб вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, до моменту набрання законної сили рішенням суду у справі №520/27504/24, зазначено, що позовні вимоги, зокрема, мотивовано тим, що лікарями ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 при проведенні медичного огляду ОСОБА_1 від 30.08.2024 щодо визначення ступеня придатності його до військової служби за станом здоров`я було допущено порушення процедури огляду особи військово-лікарською комісією, а саме: у не проведенні всіх встановлених законом досліджень, а також у неналежному огляді стану здоров`я ОСОБА_1 . З урахуванням висновку ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо придатності до військової служби ОСОБА_1 , йому було вручено повістку на відправку з вимогою з`явитись 02.09.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_2 для подальшої відправки до військової частини. Таким чином, представник позивача зазначає, що у ОСОБА_1 наявний обов`язок з`явитись до ІНФОРМАЦІЯ_2 , після чого наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 його очевидно буде мобілізовано до лав Збройних сил України. Представник вважає, що існує реальна загроза того, що на підставі оскаржуваного висновку ВЛК ОСОБА_1 буде призвано на військову службу під час мобілізації на особливий період до лав Збройних сил України, що позбавить його можливості захистити свої права під час розгляду справи у суді, а також значно ускладнить або навіть унеможливить виконання рішення суду щодо повторного медичного огляду позивача, у разі задоволення позовної заяви, а відтак, на думку представника позивача, розгляд справи втратить будь-який сенс внаслідок неможливості його виконання. Крім того, представник позивача посилається на те, що військовозобов`язані, які були призвані на військову службу під час мобілізації, в особливий період, набувають нового юридичного статусу - військовослужбовці. При цьому особа, яка вважає, що є непридатною до військової служби за станом здоров`я, не повинна підлягати призову на військову службу під час мобілізації. За своєю правовою природою мобілізація особи супроводжується в тому числі виданням відповідного наказу, який є актом індивідуальної дії, і по усталеній судовій практиці не підлягає оскарженню, оскільки є реалізованим. Тобто, у разі винесення такого наказу щодо ОСОБА_1 , як зазначає представник, він набуде статусу військовослужбовця, і будь-яке рішення у цій справі не поновить його право. На думку представника позивача, у разі задоволення позову у цій справі, неможливо буде виконати рішення суду. Водночас, невжиття таких заходів очевидно, може призвести до того, що захист прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 , на захист яких заявлено позов, стане неможливим, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, в тому числі матеріальних. На підставі викладеного, представник позивача просить задовольнити заяву про забезпечення позову в повному обсязі. Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що у заяві про забезпечення позову представником позивача не наведено беззаперечних доводів, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду, чи ефективний захист та поновлення порушених, оспорюваних прав, а також інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або є очевидними ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Положеннями ч.ч. 1, 2 ст.150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти. Тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Згідно з ч.1 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Відповідно до ч.2 ст.151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття забезпечення позову для заінтересованих осіб. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. Частинами 1, 4, 5 та 6 ст.154 КАС України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом, зокрема, заборони відповідачу вчиняти певні дії. За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними. При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акту може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акту. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту. Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 року у справі №640/6840/20, яка враховуються судом апеляційної інстанції в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України. Таким чином, обов`язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2019 року у справі №826/14951/18 та від 28.10.2020 року у справі № 140/2474/20. Предметом спору у даній справі є оскарження дій ІНФОРМАЦІЯ_2 , які полягають у затриманні 30.08.2024 ОСОБА_1 , доставлення ОСОБА_1 до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 , примусовому направлення ОСОБА_1 на медичний огляд ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 , примушення ОСОБА_1 до вказаного огляду з позбавленням можливості без такого огляду покинути приміщення при ІНФОРМАЦІЯ_2 , проходження медичного огляду у супроводі представників при ІНФОРМАЦІЯ_2 , позбавлення ОСОБА_1 можливості надати до ВЛК необхідні медичні документи щодо наявності у ОСОБА_1 захворювань, результатів рентгенологічного обстеження, вручення ОСОБА_1 повістки на відправку на 02.09.2024 на 19:00; а також скасування висновку Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання придатним до військової служби ОСОБА_1 , яка прийнята на підставі обстеження 30.08.2024. За твердженням позивача, наявні підстави для забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_2 в особі його посадових осіб вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, до моменту набрання законної сили рішенням суду у справі №520/27504/24. Вимоги поданої заяви позивач обґрунтовував тим, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист, поновлення порушених прав або інтересів позивача, що є передбаченою ч.2 ст.150 КАС України підставою для забезпечення позову. Разом з тим, враховуючи доводи позивача з питання забезпечення позову, колегія суддів зазначає, що з наявних матеріалів справи не встановлено підстав, які б свідчили про те, що невжиття судом таких заходів створить очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача або ускладнить чи зробить неможливим виконання рішення суду за наслідками розгляду даної справи. Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, представник позивача посилається також на очевидність протиправності оскаржуваного рішення відповідача висновку Військово-лікарняної комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання придатним до військової служби ОСОБА_1 , яка прийнята на підставі обстеження 30.08.2024. Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках. Так, у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі №826/16509/18 щодо «очевидності» ознак протиправності дій та порушення прав позивача заначено, що попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваних рішень (дій) поза обґрунтованим сумнівом. В цьому випадку наявність ознак протиправності оскаржуваного правового акту може бути виявлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності. Застосування заходів забезпечення позову в цьому випадку фактично вирішує справу по суті предмету позову. Також, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.03.2018 року у справі №800/521/17 зазначила, що забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваної постанови до набрання законної сили судовим рішенням у справі фактично було б ухваленням рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Сама ж лише незгода позивача із діями (рішеннями) суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними і зобов`язання вчинити певні дії ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову. Колегія суддів зазначає, що суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими ч.2 ст.2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Крім того, існування очевидних ознак протиправності рішення суб`єкта владних повноважень, не може бути єдиною підставою для забезпечення позову шляхом зупинення дії такого рішення, оскільки дана ознака є лише передумовою для такого забезпечення та повинна прийматись судом до уваги із врахуванням іншої підстави забезпечення позову - невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20.04.2021 року у справі №640/17351/19. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що підстави вважати, що висновок Військово-лікарняної комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання придатним до військової служби ОСОБА_1 , який прийнятий на підставі обстеження 30.08.2024, має очевидні ознаки протиправності, на час розгляду заяви були відсутні, оскільки такі обставини підлягали з`ясуванню саме в ході розгляду адміністративної справи з урахуванням усіх належних та допустимих доказів, які учасники справи надають суду. Подання позовної заяви, предметом якої є, зокрема, законність висновку військово-лікарської комісії в частині визнання позивача придатним до військової служби, не може слугувати беззаперечним доказом того, що таке рішення відповідача є очевидно протиправним. Подані заявником докази наявності ознак протиправності оскаржуваного рішення відповідача не можуть вважатись підставою для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки підлягають оцінці під час судового розгляду справи по суті. Щодо ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту чи поновлення порушених прав та інтересів, апеляційний суд звертає увагу, що вагомих доводів таких наслідків в разі незастосування заходів забезпечення позову не наведено. Враховуючи специфіку проходження військової служби, процедуру мобілізації, колегія суддів вважає, що невжиття заходів забезпечення позову не призведе до можливого істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на громадян, які підлягають мобілізації. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст.150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі. Таким чином, оцінюючи в сукупності вищевикладене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що зазначені позивачем у заяві про забезпечення позову доводи не свідчать про наявність законних та переконливих підстав для вжиття заходів забезпечення позову, передбачених ст.151 КАС України. Проаналізувавши доводи позивача щодо поданої заяви, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у заяві про забезпечення позову не наведено беззаперечних доводів, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду, чи ефективний захист та поновлення порушених, оспорюваних прав, а також інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або є очевидними ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю, а тому заява ОСОБА_1 не підлягає задоволенню. Доводи апеляційної скарги позивача зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді заяви неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, переглянувши ухвалу суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 12.11.2024 по справі № 520/27504/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко В.В. Катунов Повний текст постанови складено 27.01.2025 року