Постанова 4805 № 283/2481/24

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №283/2481/24 Головуючий у 1-й інст. Ярмоленко В. В. Категорія 70 Доповідач Павицька Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 січня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого Павицької Т.М., суддів Борисюка Р.М., Шевчук А.М. розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Житомирі цивільну справу №283/2481/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 06 грудня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Ярмоленка В.В. в м. Малин Житомирської області, в с т а н о в и в : У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив: - зменшити розмір аліментів, які стягуються з нього на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі судового наказу Малинського районного суду Житомирської області від 25.07.2024 з 1/4 на 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно; - звільнити його від сплати на користь ОСОБА_2 нарахованої заборгованості, яка утворилася по аліментах, які стягуються на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позовні вимоги мотивував тим, що рішенням Малинського районного суду Житомирської області по справі №283/1819/24 від 25.07.2024 з нього вирішено стягувати аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 з усіх видів його доходу (заробітку), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 24.07.2024 до досягнення дитиною повноліття. Звертає увагу на те, що він не заперечує проти стягнення з нього аліментів на утримання його сина ОСОБА_3 , але у меншому розмірі, оскільки він 10.10.2024 припинив свою діяльність як фізична-особа підприємець та на сьогоднішній день не має офіційного працевлаштування і стабільного доходу. Вказує, що відсутність постійного джерела заробітку ставить його в скрутне становище, що ускладнює можливість сплачувати встановлений розмір аліментів на утримання сина. Стверджує, що виплата 1/4 частини від доходів є надмірним тягарем для нього. Зазначає, що на його утриманні перебуває мати - ОСОБА_4 , яка є особою з інвалідністю. Стверджує, що він несе витрати пов`язані з піклуванням про матір, постійно підтримує її матеріально, надаючи кошти на придбання ліків, оплату медичних послуг, харчування та інші життєво необхідні потреби. Враховуючи вищевикладене просив задовольнити позов в повному обсязі. Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 06 грудня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено за безпідставністю. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що судом першої інстанції не взято до уваги його матеріальний стан. Зазначає, що відповідач з їх спільним сином переїхала до Франції та отримує там виплати, як допомогу від держави. Звертає увагу на те, що він не має офіційного працевлаштування та відповідно стабільного доходу, має на утриманні матір, яка є особою з інвалідністю ІІІ групи. Вказує, що при зверненні до суду з позовом, ним було зазначено суттєву зміну його матеріального стану, в порівнянні з його матеріальним становищем на момент ухвалення рішення про стягнення з нього на користь відповідача аліментів у розмірі 1/4 частини від усіх видів його доходу. Вважає, що зменшення розміру аліментів з 1/4 до 1/6 частини є розумним, не суперечить нормам матеріального права та буде справедливим балансом між захистом прав неповнолітньої дитини. Враховуючи вищевикладене просить скасувати рішення Малинського районного суду Житомирської області від 06 грудня 2024 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що судовим наказом Малинського районного суду Житомирської області від 25 липня 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/4 частини всіх видів його доходу (заробітку), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 24.07.2024 та до досягнення дитиною повноліття. Постановою головного державного виконавця Малинського відділу державної виконавчої служби у Коростенському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Вітковською А.О. від 19 серпня 2024 року ВП НОМЕР_1 відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/4 частини всіх видів його доходу (заробітку), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 24.07.2024 та до досягнення дитиною повноліття. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на 21.10.2024 ОСОБА_1 припинив свою діяльність як фізична особа-підприємець - 03 липня 2024 року. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем докази щодо захворювання матері, втрати постійного заробітку, не спростовують і не звільняють його від обов`язку щодо утримання своєї дитини у розмірі, визначеному рішенням суду. Вказані обставини не дають підстав дійти висновку про зміну матеріального чи сімейного стану, або стану здоров`я платника чи одержувача аліментів, як визначену ст. 192 СК України підставу зменшення розміру аліментів, оскільки зазначені обставини існували на час винесення судового наказу Малинського районного суду Житомирської області від 25 липня 2024 року. Також, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 був обізнаний зі змістом наказу про стягнення з нього аліментів на утримання дитини та знав про свій обов`язок з їх сплати, однак доказів на підтвердження неможливості сплачувати аліменти, позивачем до суду не надано. Також ОСОБА_1 не наведено суду підстав (особливостей матеріального, сімейного стану тощо), у зв`язку з якими його може бути звільнено від сплати заборгованості за аліментами. Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне. Щодо зменшення розміру аліментів. Як вбачається з тексту позовної заяви, з якою позивач звернувся до суду, він просив саме зменшити розмір аліментів, що стягуються на підставі судового наказу Малинського районного суду Житомирської області від 25 липня 2024 року з 1/4 частини до 1/6 частини всіх видів заробітку (доходів), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, посилаючись на ст. 192 СК України. Тобто, позивачем було чітко визначений предмет позову (спосіб захисту права, який він просить суд застосувати до відповідачів), а також викладені обставини, якими він обґрунтовував свої позовні вимоги, тобто підстави позову, які згідно зі ст. 175 ЦПК України суд не може змінити без згоди позивача. В межах заявлених позовних вимог у даній справі, виходячи з предмету позову, слід керуватися частиною першої, другої, статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, згідно яких держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. За змістом ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Ч. 3 ст. 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. За положеннями ч.1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Крім того, в наказному, тобто безспірному порядку, той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину (ч.5 ст.183 СК України). В ч.1 ст. 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Згідно з п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки ст. 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (ст. 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст.183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст. 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»). Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року №6-143цс13. Виходячи з наведених положень закону, при вирішенні вимог щодо зміни розміру раніше стягнутих аліментів суд зобов`язаний з`ясувати матеріальний та сімейний стан як платника аліментів, так і стягувача, погіршення чи поліпшення їх здоров`я. Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Звертаючись до суду із позовом, позивач просив зменшити розмір аліментів, стягнутих за судовим наказом на утримання сина ОСОБА_3 з 1/4 на 1/6 частину всіх видів заробітку, посилаючись на зміну матеріального становища в бік погіршення. Як на підставу зменшення розміру аліментів на утримання сина позивач посилався на відсутність доходу у зв`язку з припиненням ФОП та утримання матері, яка є особою з інвалідністю ІІІ групи. Разом з тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів погіршення майнового стану позивача, зокрема, останнім не надано суду доказів на підтвердження того, який матеріальний стан був у нього на час винесення судового наказу Малинського районного суду Житомирської області від 25 липня 2024 року та яким він є на час звернення до суду. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_1 припинив свою діяльність як фізична особа-підприємець - 03 липня 2024 року, натомість судовий наказ Малинського районного суду Житомирської області про стягнення з ОСОБА_1 аліментів прийнятий - 25 липня 2024 року, що не може свідчити про зміну його матеріального стану. Матеріали справи не містять доказів того, що позивач є непрацездатною особою. Те, що позивач на час розгляду справи в суді не був офіційно працевлаштований не може слугувати підставою для зменшення розміру аліментів, оскільки факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не передбачений в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку утримувати дітей. Посилання позивача на те, що він здійснює догляд за своєю матір`ю ОСОБА_7 , яка є особою з інвалідністю не є підставою для зменшення розміру аліментів на дитину, оскільки ОСОБА_7 , як особі з інвалідністю відповідно до законодавства України передбачено соціальну допомогу. Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що мати позивача - ОСОБА_7 має незадовільний стан здоров`я та у зв`язку з цим потребує допомоги. Таким чином, позивачем не доведено, що він не має можливості сплачувати аліменти визначені судовим наказом від 25.07.2024 у цивільній справі №283/1819/24. При цьому колегія суддів виходить з того, що ст. 192 СК України дійсно передбачена можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що аналіз цієї норми права дає підстави для висновку що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійні підстави для зменшення або збільшення розміру аліментів. При цьому такі положення закону не виключають одночасного настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного, і зміни матеріального стану. Проте, згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Крім того, відповідно до положень ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ч.7 ст. 81 ЦПК України). Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом (ч.1 ст. 84 ЦПК України). Відповідно до ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є доказами, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Отже, саме позивач повинен був довести обставини, які мають значення для вирішення спору за ст. 192 СК України, зокрема, і те, що зміна його матеріального становища вплинула на можливість виплачувати ним аліменти на утримання сина ОСОБА_3 в раніше визначеному судовим рішенням розмірі та надати відповідні докази, що позивачем зроблено не було. При цьому колегія суддів враховує, що згідно із частиною другою статті 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. На думку колегії суддів визначений розмір аліментів на сина ОСОБА_3 відповідає вимогам сімейного законодавства, не є надмірним, відповідає вимогам виваженості, розумності, справедливості та інтересам дитини, яка має право на достойний рівень матеріального забезпечення. Враховуючи вищевикладене, зазначені обставини свідчить про те, що в межах заявлених позовних вимог та наданих суду доказів відсутні правові підстави для зменшення розміру аліментів на утримання сина ОСОБА_3 через суттєву на думку позивача зміну матеріального стану платника аліментів в порівнянні з його матеріальним становищем на момент ухвалення рішення суду. Щодо звільнення від сплати заборгованості по аліментах. Відповідно до частини другої статті 197 СК України, з підстав якої заявлено позов, за позовом платника аліментів суд може звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Вказана правова норма не встановлює конкретного, вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом. За наявності встановлених судом обставин, що мають істотне значення, платник аліментів може бути повністю або частково звільнений від сплати заборгованості за ними на підставі судового рішення. Відповідно до пункту 22 постанови пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» №3 від 15 травня 2006 року суд, у випадках передбачених статтею 197 СК України, може частково або повністю звільнити платника аліментів від сплати заборгованості по аліментам. З аналізу зазначеної правової норми вбачається, що повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом і лише тоді, коли заборгованість виникла у зв`язку із його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. При цьому, слід звернути увагу на те, що у такий спосіб законодавцем визначено право, а не обов`язок, суду звільнити платника аліментів від сплати заборгованості. При вирішенні таких спорів необхідно виходити з інтересів дитини, оскільки аліменти за рішенням суду присуджені на утримання дитини з метою забезпечення достатнього матеріального рівня її життя. Такі висновки суду повністю узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №343/860/17, у постанові від 01 серпня 2018 року у справі №344/12158/16-ц та у постанові від 20 вересня 2018 року у справі №№ 592/2683/17. Колегія суддів зауважує, що заборгованість за аліментами виникла не через настання у ОСОБА_1 складних життєвих обставин, таких обставин позивачем не зазначено ні в позовній заяві ні в апеляційній скарзі, а через його ухиляння від сплати аліментів у розмірі, визначеному судом першої інстанції при їх стягненні. За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованими та такими, що максимально відповідають інтересам дитини, висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про звільнення від сплати заборгованості за аліментами. Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду (рішення у справі «Шмалько проти України», заява №60750/00, від 20 липня 2004 року) Відсутність гарантії виконання судового рішення у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачені гарантії надані сторонам є справедливий, відкритий і швидкий розгляд. Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Позаяк судовий наказ Малинського районного суду Житомирської області від 25.07.2024 є чинним то воно підлягає обов`язковому виконанню. А звідси, відсутні законні підстав для звільнення позивача як від обов`язку утримувати свого сина, так і від сплати виниклої заборгованості за аліментами, оскільки ним таких не зазначено та відповідних доказів не надано. За цієї обставини, ОСОБА_1 зобов`язаний сплачувати аліменти як один з батьків, який несе обов`язок надавати дитині допомогу (аліменти) не лише на підставі рішення суду, а й з самого факту народження дитини згідно з вимогами СК України. Беручи до уваги всі встановлені факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність рішення суду в частині вирішення вимоги про звільнення ОСОБА_1 від сплати заборгованості по аліментам. На підставі викладеного, колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції повно з`ясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи в межах наданих сторонами доказів, правильно визначені правовідносини, що склалися між сторонами, їх об`єктивний склад, права та обов`язки сторін, вірно застосовані норми матеріального права та не порушені норми процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають достатніх підстав для скасування рішення суду. Таким чином, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оскаржуваним рішенням та посилання які містяться в ній є власним трактуванням норм законодавства, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується колегія суддів. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Малинського районного суду Житомирської області від 06 грудня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з часу її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий Судді