Ухвала ККС ВС № 642/5138/24

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 січня 2025 року м. Київ справа № 642/5138/24 провадження № 51-280ск25 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_4 на ухвалу Ленінського районного суду м. Харкова від 10 вересня 2024 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року у кримінальному провадженні № 12020225510000113 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК). Зміст оскаржених судових рішень Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 10 вересня 2024 року ОСОБА_5 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності; кримінальне провадження щодо ОСОБА_5 закрито. Цивільний позов ОСОБА_4 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, залишено без розгляду. Харківський апеляційний суд ухвалою від 13 листопада 2024 року вказане рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 10 вересня 2024 року залишив без змін. Роз`яснив потерпілому ОСОБА_4 процесуальну можливість звернутися з цивільним позовом до ОСОБА_5 про відшкодування шкоди до суду першої інстанції в порядку цивільного судочинства. Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала Потерпілий у касаційній скарзі, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржені судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що суд першої інстанції передчасно постановив рішення про звільнення ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності, оскільки до розгляду поданого клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності повинен був переконатись, чи дійсно сплинув строк давності, чи особа не ухилялась від слідства та суду, чи не зупинявся перебіг строку давності, чи не переривався через вчинення нового злочину, чи правильно обчислені строки давності, чи дійсно наявні всі підстави, які дають можливість застосувати положення ст. 49 КК, однак не зробив цього. Стверджує, що після внесення відомостей до ЄРДР про вчинене кримінальне правопорушення кримінальне провадження двічі закривалось органами досудового розслідування, після чого ухвалами слідчих суддів за результатами розгляду його скарг на постанови про закриття кримінального провадження такі постанови було скасовано, а кримінальне провадження направлено для продовження розслідування, однак розслідування відновлювалось не в день постановлення судом ухвал, а значно пізніше, з огляду на що вважає, що вказані періоди не входять до строків давності, а перебіг строку давності переривався та зупинявся на ці періоди. Мотиви суду Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Як убачається з оскаржених судових рішень, ОСОБА_5 обвинувачувався у заподіянні 09 серпня 2020 року умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, який є кримінальним проступком. Відповідно до ст. 12 КК кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини. Кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов`язане з позбавленням волі. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 КК особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки давності, зокрема: три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років. Крім того, відповідно до вимог частин 1, 4 ст. 286 КПК звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення здійснюється судом. Якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. Тобто суд, встановивши наявність передбачених законом, зокрема ст. 49 КК, підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності, зобов`язаний прийняти таке рішення, незалежно від того, на якій стадії перебуває кримінальне провадження. Передбачений ст. 49 КК вид звільнення від кримінальної відповідальності застосовується за наявності трьох умов: закінчення зазначених у законі строків; не вчинення протягом цих строків нового злочину; не ухилення особи від слідства або суду. Як убачається з оскарженої ухвали, суд першої інстанції, розглядаючи заявлене стороною захисту клопотання, зазначив, що ОСОБА_5 , будучи повідомленим про наслідки звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК та закриття кримінального провадження за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК (у зв`язку з закінченням строків давності), тобто з нереабілітуючих підстав, підтримав заявлене його захисником клопотання та наполягав на його задоволенні. Крім того, як зазначив суд, станом на день розгляду цього клопотання, з дня вчинення інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, пройшло більше чотирьох років, з урахуванням, що протягом цього строку ОСОБА_5 не вчинив нового кримінального правопорушення, враховуючи вимоги про зупинення та переривання строків, підстав, які б перешкоджали суду прийняти рішення за заявленим клопотанням в судовому засіданні встановлено не було. Беручи до уваги вищенаведене, а також те, що з дня вчинення інкримінованого ОСОБА_5 кримінального правопорушення минув трирічний строк давності, суд першої інстанції дійшов висновку щодо можливості звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності та необхідності закриття кримінального провадження щодо нього на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК. Апеляційний суд, переглянувши ухвалу місцевого суду щодо ОСОБА_5 за апеляційною скаргою потерпілого ОСОБА_4 , ствердив про правильність прийнятого рішення в частині звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК та закриття кримінального провадження щодо нього відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК і обґрунтовано залишив оскаржену ухвалу без змін, зазначивши підстави ухваленого такого судового рішення. Зокрема, як убачається з ухвали апеляційного суду, колегія суддів дійшла висновку, що при вирішенні клопотання сторони захисту про звільнення ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності суд першої інстанції належним чином дослідив всі обставини, які мають значення для його правильного вирішення, та перевіривши наявність обставин, передбачених ст. 49 КК, встановивши умови і підстави визначені законом України про кримінальну відповідальність та отримавши згоду обвинуваченого ОСОБА_5 на звільнення його від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, обґрунтовано звільнив останнього від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності та закрив кримінальне провадження стосовно нього на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КК. Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення. Наведені потерпілим доводи щодо безпідставності застосування до ОСОБА_5 положень ст. 49 КК не ґрунтуються на вимогах закону і є неспроможними, оскільки для застосування положень вказаної статті обов`язковим є наявність трьох умов: закінчення зазначених у законі строків; не вчинення протягом цих строків нового злочину; не ухилення особи від слідства або суду, які, як убачається з оскаржених судових рішень, були перевірені судом. Таким чином, Суд не вбачає підстав для скасування оскаржених ухвал через допущені, на думку потерпілого, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування судових рішень, у касаційній скарзі потерпілого не наведено. Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою потерпілого слід відмовити. Керуючись ч. 2 ст. 428 КПК, Суд, постановив: Відмовити потерпілому ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на ухвалу Ленінського районного суду м. Харкова від 10 вересня 2024 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року щодо ОСОБА_5 . Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3