Постанова 4824 № 760/22768/23

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 березня 2024 року м. Київ Справа №760/22768/23 Провадження: № 22-ц/824/8151/2024 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О., суддів Верланова С. М., Нежури В. А., секретар Сакалош Б. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Бабенко Світлани Шотівни в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 31 січня 2024 року, постановлену під головуванням судді Савлук Т. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, у с т а н о в и в: У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, в якому просила встановити факт, що вона, ОСОБА_1 , є рідною донькою померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 громадянина України ОСОБА_3 , та померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 громадянки України ОСОБА_4 , та є повнорідною сестрою ОСОБА_2 . Зазначила, що ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 07.09.2023 року їй було відмовлено у відкритті провадження з підстав, передбачених ч. 4 ст. 315 ЦПК України, оскільки з матеріалів справи вбачається спір про право на спадкування майна після смерті батьків ОСОБА_1 , роз`яснено право на звернення до належного суду в порядку позовного провадження. Враховуючи, що отримати в державній нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину за законом у встановленому законом порядку вона не може, та їй рекомендовано нотаріусом встановити факт родинних відносин, ці перешкоди на теперішній час не усунені, та на виконання ухвали суду від 07.03.2023 року вона, позивачка, звертається із зазначеним позовом до ОСОБА_2 , як спадкоємця за законом після смерті батьків. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 31 січня 2024 року у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, відмовлено. Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Бабенко С. Ш. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вважає, що суд безпідставно відмовив у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 , пославшись на те, що на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Окрім того, зазначила, що судом, в порушення вимог ч. 5 ст. 186 ЦПК України не було роз`яснено до юрисдикції якого суду віднесено розгляд даної справи. Ухвалами Київського апеляційного суду від 23 лютого 2024 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. В судовому засіданні адвокат Бабенко С. Ш. в інтересах ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу, ухвалу суду просила скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вислухавши пояснення адвоката Бабенко С. Ш., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з відсутності спору про право, що, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Обраний позивачем спосіб захисту прав сам по собі не сприятиме ефективному відновленню порушеного права. Колегія суддів не може погодитися із висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц. Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України позивач викладає свої вимоги щодо предмета позову та їх обґрунтування. Предмет позову - це конкретна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, заявлена через суд. Підстава позову - це юридичні факти (фактична підстава) і норми права (юридична підстава), якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідача. Підставами звернення ОСОБА_1 до суду з позовом є те, що після відкриття спадкової справи за заявами позивача та її рідного брата - ОСОБА_2 (відповідача) про прийняття спадщини, що відкрилися після смерті їх батьків, нотаріусами відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, з огляду на те, що позивачкою не підтверджено належними доказами факт родинних відносин з померлими батьками у зв`язку зі зміною її дошлюбного прізвища « ОСОБА_5 » на прізвище « ОСОБА_6 ». Поряд з цим, реєстрація шлюбу позивачки здійснювалася в Російській Федерації, що є об`єктивною перешкодою ОСОБА_1 у наданні нотаріусу повного пакету документів для підтвердження її родинних відносин з померлими батьками. Крім того, з матеріалів справи також убачається, що 01.09.2023 року ОСОБА_1 зверталася до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин між нею і її батьками, а також повнорідним братом ОСОБА_2 , який разом із ОСОБА_1 звертався до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті батьків. Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 07 вересня 2023 року у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин (яка була подана в порядку окремого провадження) відмовлено з підстав ч. 4, ст. 315 ЦПК України, тобто саме з тих обставин, що з матеріалів заяви убачається спір про право. Виходячи зі змісту позову, позивачка фактично намагається довести те, що вона є спадкоємцею першої черги за законом після смерті батьків. З огляду на викладене, посилання суду першої інстанції на відсутність спору про право є помилковим. Доводи суду про те, що в даному випадку немає спору про право, оскільки не заявлено інших позовних вимог до відповідача про розв`язання спору про право є передчасними, оскільки всі особи, які подали заяви про прийняття спадщини після смерті батьків, є спадкоємцями однієї черги, та за життя ОСОБА_4 (мати), яка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 (батько) але не оформила її у зв`язку із смертю, є також спадкодавцем першої черги після смерті її чоловіка, після смерті якої, наявність підстав для залучення до спадкування за законом позивачки ОСОБА_1 також не підтверджено документально. На підставі наведеного, колегія суддів зауважує, що встановлення факту родинних відносин позивачки із спадкодавцем ОСОБА_3 безпосередньо буде впливати на як на права ОСОБА_2 так і ОСОБА_4 , оскільки від встановлення відповідного факту залежить обсяг їх спадкових прав. Не заявлення в межах поданого позову інших вимог матеріального характеру тягне за собою інші процесуальні наслідки. Проте, судом першої інстанції зазначене враховано не було. Крім того, як зазначено вище, відсутність спору про право не є підставою для відмови у відкритті позовного провадження відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, з чого також помилково виходив суд першої інстанції. Так, застосування позивачем способу захисту, який не узгоджується із положеннями статті 16 ЦК України, може слугувати самостійною підставою для відмови в позові, а не підставою для відмови у відкритті провадження у справі, у зв`язку з відсутністю спору про право, яке підлягає судовому захисту. У пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто право звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства», заява № 4451/70, § 36). Європейський суд з людини (далі - ЄСПЛ) також вказує на те, що такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі «Станєв проти Болгарії», заява № 36760/06, § 230). Частиною першою статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина перша статті 64 Конституції України). Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп/1997 у справі за конституційним зверненням громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України визначено, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для відмови у відкритті провадження у справі. Пунктом 6 ч.1 ст. 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; Враховуючи наведене, ухвала Дніпровського районного суду м. Києва від 31 січня 2024 рокупідлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Бабенко Світлани Шотівни в інтересах ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 31 січня 2024 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, оскарженню у касаційному порядку не підлягає. Головуючий Т. О. Невідома Судді С. М. Верланов В. А. Нежура