Ухвала ККС ВС № 296/6896/22

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 січня 2025 року м. Київ справа № 296/6896/22 провадження № 51-4783 ск 24 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 20 березня 2024 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 26 вересня 2024 року щодо останнього, встановив: Вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 20 березня 2024 року, залишеним без змін ухвалою Житомирського апеляційного суду від 26 вересня 2024 року, ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років. Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 вирішено обчислювати з часу його фактичного затримання, тобто з 08 березня 2023 року. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України в строк відбування покарання ОСОБА_5 зараховано строк його попереднього ув`язнення з 01 червня 2020 року до 08 вересня 2021 року (включно) та з 08 березня 2023 року до дня набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі. Запобіжний захід щодо ОСОБА_5 залишено у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили, але не довше шістдесяти днів з дня проголошення вироку. Вирішено питання щодо речових доказів. За вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він 14 вересня 2019 року, близько 02 год, перебуваючи разом з ОСОБА_6 , який засуджений вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 02 лютого 2023 року, за адресою: майдан Привокзальний, 3, м. Житомир, на території залізничного вокзалу, зустріли раніше знайомого їм ОСОБА_7 . В подальшому між ним, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відбувся словесний конфлікт, в ході якого у ОСОБА_6 та ОСОБА_5 виник спільний злочинний умисел, направлений на заподіяння ОСОБА_7 тілесних ушкоджень. Реалізуючи спільний злочинний умисел, ОСОБА_6 наніс два удари кулаком в обличчя ОСОБА_7 , внаслідок чого останній не втримався на ногах та впав на землю, після чого ОСОБА_5 наніс один удар ногою в обличчя потерпілому. В подальшому ОСОБА_6 та ОСОБА_5 спільно почали наносити удари ногами по голові та тулубу ОСОБА_7 . В результаті вказаних дій ОСОБА_7 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення. У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати оскаржувані судові рішення та закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України. В обґрунтування зазначає, що в основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_5 покладено докази, які були зібрані з порушенням прав людини і основоположних свобод. Так, на думку захисника, в матеріалах кримінального провадження не існує жодного доказу, який би свідчив про причетність засудженого до інкримінованого кримінального правопорушення. Стверджує, що ні з показань свідків, ні з інших письмових доказів не вбачається, що ОСОБА_5 наносив тілесні ушкодження потерпілому, тоді як суд першої інстанції здійснив перекручування обставин справи та надав неправильну оцінку доказам, при цьому не перевіривши ці докази на допустимість. Крім того наголошує, що суд апеляційної інстанції на допущені місцевим судом помилки уваги не звернув та безпідставно залишив вирок місцевого суду без змін. Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 2 частини 2 статті 428 КПК України з огляду на таке. Згідно з ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При розгляді скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, при цьому переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. Статею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення. При цьому, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. Згідно з ч. 1 ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Вказаних вимог судом першої інстанції дотримано у повному обсязі. Висновок місцевого суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України зроблено з додержанням положень ст. 23 КПК України на підставі з`ясування всіх обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу. Так, згідно з вироком, суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, зокрема, на підставі: - показань свідка ОСОБА_8 , який вказав, що проїжджаючи вночі на велосипеді біля залізничного вокзалу, на відстані близько 15-20 метрів, побачив як двоє чоловіків, приблизно 30-35 років, наносять удари ногами в ділянку живота чоловіку, який лежав на землі, у зв`язку з чим викликав поліцію. Коли приїхав патрульний автомобіль, то повідомив працівників поліції про обставини вчинення правопорушення, після чого побачив, як одного з чоловіків затримали, а потерпілий продовжував лежати на землі. Хто з чоловіків та в які конкретно місця наносив удари потерпілому сказати не може; - показань свідка ОСОБА_9 , яка пояснила, що в 2019 році, точної дати не пам`ятає, була запрошена працівниками поліції в якості понятого під час проведення слідчого експерименту, у ході якого жодних погроз з боку поліцейських до обвинуваченого не спостерігала. Пам`ятає як ОСОБА_5 показував механізм нанесення ним тілесних ушкоджень потерпілому, а також розповідав про нанесення ударів іншим співучасником; - протоколу проведення слідчого експерименту за участю підозрюваного ОСОБА_6 від 14 вересня 2019 року, відповідно до якого, останній в присутності захисника вказав про обставини заподіяння ним тілесних ушкоджень потерпілому, а також про те, як ОСОБА_5 наніс один удар правою ногою ОСОБА_7 , внаслідок чого останній упав на лівій бік, після чого ОСОБА_5 наніс ще не менше шести ударів обома ногами по спині потерпілого; - протоколу проведення слідчого експерименту за участю підозрюваного ОСОБА_5 від 23 жовтня 2019 року, з якого слідує, що останній добровільно розповів про обставини заподіяння ним тілесних ушкоджень невідомому чоловіку на ім`я ОСОБА_10 та в присутності понятих відтворив нанесення тілесних ушкоджень потерпілому, а також відтворив механізм нанесення першого удару ОСОБА_7 в обличчя ОСОБА_6 ; - висновку судово - медичної експертизи за № 3216 від 17 жовтня 2019 року, згідно якого на підставі даних медичних документів у ОСОБА_7 виявлено тяжкі тілесні ушкодження, які утворились від дії тупих твердих предметів, травмуючим механізмом їх утворення була ударна дія вказаних предметів та які могли виникнути від ударів ногою у взутті по обличчю та тілу, в термін та за обставин, вказаних в медичних документах. Доводи захисника про те, що досліджені докази не підтверджують винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України є необґрунтованими, оскільки, як вказав місцевий, суд показання надані свідками ОСОБА_6 та ОСОБА_8 щодо часу, місця і обставин події узгоджуються між собою та підтверджуються дослідженими письмовими доказами. Крім того, відповідно до протоколу проведення слідчого експерименту від 14 вересня 2019 року підозрюваний ОСОБА_6 добровільно показав, як вони з ОСОБА_5 наносили удари, та зокрема, як останній завдав потерпілому один удар правою ногою, внаслідок чого він впав на лівій бік, а після цього наніс ще не менше шести ударів обома ногами по спині ОСОБА_7 . Спричинення потерпілому вказаних численних ударів так само відтворив й сам обвинувачений ОСОБА_5 під час проведення слідчого експерименту 23 жовтня 2019 року, а саме підтвердив механізм та місця нанесення ним ударів потерпілому. Твердження ОСОБА_5 про те, що під час слідчого експерименту він показував те, що йому казав слідчий, якому довіряв, адже вони разом вчилися в школі, оцінені судом критично, як спосіб уникнути справедливого покарання за вчинене кримінальне правопорушення. Також, суд першої інстанції прийшов до висновку, що доводи захисника ОСОБА_4 про визнання недопустимим доказом протоколу проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_5 від 23 жовтня 2019 року, оскільки, на його думку, залучена в якості понятого ОСОБА_9 на момент проведення слідчої дії перебувала у дружніх стосунках зі слідчим ОСОБА_11 та не була безсторонньою, є безпідставними та ґрунтуються на припущеннях. Так, місцевий суд вказав, що допитані в якості свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_9 пояснили обставини щодо створення спільних фото, на яких акцентувала увагу сторона захисту, та заперечили існування між ними будь-яких стосунків на час проведення цієї слідчої дії. Не виявлено також в матеріалах провадження й доказів, які б беззаперечно спростували показання свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_9 в цій частині. Таким чином, доводи касаційної скарги щодо покладення судом в основу оскаржуваного судового рішення неналежних та недопустимих доказів є безпідставними. Не погодившись із вироком суду захисник ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу. За приписами статей 370, 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені належні й достатні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався. Судове рішення повинно бути ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Переглядаючи вирок суду першої інстанції в порядку апеляційної процедури, в межах доводів апеляційної скарги захисника, апеляційний суд дійшов належного висновку, що всі зібрані докази, які суд сприймав безпосередньо під час судового засідання і оцінив з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, свідчать про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 121 КК України. Верховний Суд вважає, що вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК України. Переконливих аргументів, які б свідчили про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не наведено та Судом не встановлено. З урахуванням викладеного, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а із касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. Керуючись ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 20 березня 2024 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 26 вересня 2024 року щодо останнього. Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3