Ухвала КЦС ВС № 350/1562/22

Ухвала 17 січня 2025 року м. Київ справа № 350/1562/22 провадження № 61-17637ск25 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Крата В. І. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 16 жовтня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Перегінської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання незаконними та скасування рішень Перегінської селищної ради, визнання права власності на земельні ділянки, ВСТАНОВИВ: У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Перегінської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання незаконними та скасування рішень Перегінської селищної ради, визнання права власності на земельні ділянки. Позовна заява мотивована тим, що рішенням Ясенської сільської ради від 24 грудня 1993 року «Про приватизацію землі на території Ясенської сільської ради народних депутатів» №210-9/2021 її матері, ОСОБА_6 , надано дозвіл на приватизацію земельної ділянки розміром до 0,85 га (до 0,60 га для ведення особистого селянського господарства, до 0,25 га землі для обслуговування житлового будинку). Вказане рішення не оспорювалось та не скасоване. Вказаними земельними ділянками вона добросовісно, відкрито і безперервно користується більше 15 років, сплачувала за них земельний податок, обробляла їх. Рішенням Перегінської селищної ради від 14 червня 2021 року № 210-9/2021 надано третім особам дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки. Вважає, що селищна рада таким чином намагається передати у власність ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 земельні ділянки, якими вона користується більше 15 років. Позивачка неодноразово зверталася із заявами до Перегінської селищної ради про передачу вказаних вище земельних ділянок їй у власність, однак відповіді на ці заяви не отримала. При прийнятті рішення селищною радою порушено норми земельного законодавства щодо розгляду земельних спорів за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору, оскільки її ніхто не запрошував на засідання сесії селищної ради, яке відбувалося 14 червня 2021 року та на якому було прийнято оскаржуване рішення, що вплинуло на її права та обов`язки. Позивачка просила визнати незаконними і скасувати: пункт 71 рішення Перегінської селищної ради від 14 червня 2021 року № 210-9/2021 про надання дозволу ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 ) на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,3361 га для ведення особистого сільського господарства в АДРЕСА_2 ; пункт 73 рішення Перегінської селищної ради від 14 червня 2021 року № 210-9/2021 про надання дозволу ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ) на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,3325 га для ведення особистого сільського господарства в АДРЕСА_2 ; пункт 74 рішення Перегінської селищної ради від 14 червня 2021 року № 210-9/2021 про надання дозволу ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,2282 га для ведення особистого сільського господарства в АДРЕСА_2 ; пункт 2 рішення Перегінської селищної ради від 14 червня 2021 року № 210-9/2021 про надання дозволу ОСОБА_5 ( АДРЕСА_1 ) на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,00164 га для ведення особистого сільського господарства в АДРЕСА_2 , визнати за нею право власності на земельні ділянки площею 0,3361 га, 0,3325 га, 0,2282 га, 0,00164 га, які розташовані у АДРЕСА_2 з цільовими призначеннями для ведення особистого селянського господарства. Рішенням Рожнятівського районного суду від 16 жовтня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що: оскаржене рішення відповідача про надання третім особам дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ухвалено відповідачем в межах своїх дискреційних повноважень, а вимога позивачки визнати за нею право власності на земельні ділянки, шляхом ухвалення судом рішення про це, є встручанням у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 27 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Рожнятівського районного суду від 16 жовтня 2023 року залишено без змін. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що: у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16 (провадження № 14-301цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку; отримання особою дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного вирішення питання про її передання у власність чи у користування викладені й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 206/4712/17 (провадження № 14-96цс19); апеляційний суд виснував, що встановивши, що Перегінська селищна ради в межах своїх повноважень ухвалила рішення від 14 червня 2021 року № 210-9/2021, яким надала ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач не довела наявність порушення її права користування спірною земельною ділянкою, оскільки формування земельної ділянки полягає лише у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав; апеляційний суд виходив з того, що оскільки надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок лише засвідчує згоду власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування) із вибором предмета земельної ділянки, конкретизованої у проекті землеустрою, суд першої інстанції правильно виходив із відсутності підстав для задоволення вимоги щодо скасування рішення на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та визнання за позивачкою права власності на спірні земельні ділянки; апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що рішенням Ясенської сільської ради народних депутатів «Про приватизацію землі на території Ясенської сільської ради народних депутатів», дозволено приватизувати земельні ділянки розміром до 0,85 га (до 0,60 га для ведення особистого селянського господарства, до 0,25 га землі для обслуговування житлового будинку) жителям села Ясень, зокрема ОСОБА_6 , яка перебуває з нею в родинних відносинах, оскільки позивачкою не доведено виникненням у неї права на спірну земельну ділянку. Крім того, рішення сільської ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку. Не погоджуючись із оскарженими судовими рішеннями, ОСОБА_1 декілька разів подавало касаційні скарги. Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 16 жовтня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 червня 2024 року залишено без руху та надано строк на усунення недоліків, зокрема вказати конкретні обов`язкові підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України. Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 16 жовтня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 червня 2024 року повернуто, зокрема у зв`язку з невиконанням вимог ухвали в частині зазначення конкретних підстав касаційного оскарження, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України. 27 грудня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 16 жовтня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 червня 2024 року, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і направити справу на новий розгляд. У касаційній скарзі ОСОБА_1 щодо підстав касаційного оскарження судових рішень зазначає, що підставами для скасування оскаржених судових рішень є пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України та частини перша та третя стаття 411 ЦПК України. У касаційній скарзі позивачкою вказано, що додані до позовної заяви ксерокопії документів неналежно засвідчені, а тому позов підлягав залишенню без руху, так як ґрунтувався на неналежних та недопустимих доказах, а також об`єднано позовні вимоги, які повинні розглядатися в порядку різного судочинства (адміністративного). Також вказано, що було порушено вимоги пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України. Касаційна скарга підлягає поверненню з таких мотивів. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Тлумачення вказаних норм ЦПК України дозволяє зробити висновок, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково вказуватися у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. У частині першій статті 411 ЦПК України, передбачено, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; 4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; 5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; 6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; 8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (частина третя статті 411 ЦПК України). Тлумачення вказаних норм ЦПК України дозволяє зробити висновок, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, посилання у касаційній скарзі як на підставу, на якій подається касаційна скарга на пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України (суд не дослідив зібрані у справі докази) має обов`язково вказуватися у взаємозв`язку із посиланням на пункт 1, 2 або 3 частини другої статті 389 цього Кодексу як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року). Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала (частина шоста статті 393 ЦПК України). Аналіз касаційної скарги ОСОБА_1 свідчить, що її

мотивувальна частина складається із викладення обставин справи та містить формальне посилання на неправильність та незаконність судового рішення і у ній відсутнє обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Особа, яка подала касаційну скаргу, не обґрунтовує передбачених частиною першою чи третьою статті 411 ЦПК України підстав касаційного оскарження судових рішень, зокрема, відсутнє відповідне обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 6 частини першої та пунктами 1 та 4 частини третьої статті 411 ЦПК України. Посилання в уточненій касаційній скарзі на пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України (суд не дослідив зібрані у справі докази) за відсутності обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України. Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права без обґрунтування випадків (випадку), передбачених у пунктах 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження. Посилання у касаційній скарзі на те, що додані до позовної заяви ксерокопії документів неналежно засвідчені, а тому позов підлягав залишенню без руху не є обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України. Сама по собі вказівка на те, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстав касаційного оскарження та не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України). Окрім цього, касаційна скарга не містить жодного обґрунтування того, що судове рішення ухвалено судом з порушенням юрисдикції. Тому ОСОБА_1 не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, і згідно пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга підлягає поверненню. Керуючись статтями 260, 389, 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 16 жовтня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 червня 2024 року повернути. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя В. І. Крат