Постанова 4857 № 460/26769/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/26769/23 пров. № А/857/15659/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Запотічного І.І., суддів: Глушка І.В., Довгої О.І., при секретарі судового засідання: Пославському Д.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 року (суддя Гресько О.Р., ухвалене в м. Рівне) у справі № 460/26769/23 за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) в Рівненській області про визнання протиправною та скасування постанови,- ВСТАНОВИВ: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області (далі відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови №024060 від 12.09.2023 про застосування адміністративного-господарського штрафу в розмірі 17000,00 грн. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 року в задоволенні позову відмовлено повністю. Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив позивач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 року визнати незаконним та скасувати. В обгрунтування вимог апеляційної скарги зокрема, зазначає, що судом першої інстанції при розгляді даної справи в порядку спрощеного провадження було порушено та обмежено ряд процесуальних прав ОСОБА_1 , наданих норами ст. 44 КАС України: право на особисту участь у судовому засіданні при розгляді справи; право на подання заяв та клопотань; право на надання особистих пояснень суду. Вважає, що оскільки, Рівненським окружний адміністративний суд при розгляді справи та постановленні у ній рішення від 25.01.2024р. порушив його процесуальні права та норми процесуального права то, відповідно, оскаржуване рішення не може вважатись законним. Зазначає, що 24.01.2024р. судом І інстанції постановлено ухвалу, якою йому у задоволенні клопотання про виклик свідка відмовлено. Вважає такі дії, порушенням його процесуального права на всебічний та об`єктивний розгляд справи, а також порушення вимог ч. 1 ст. 65 КАС, якою передбачено, що як свідок в адмінсправі може бути викликана будь - яка особа, якій відомо про обставини, які належить з`ясувати. Тому вважає, що ухвала суду від 24.01.2024р. про відмову у виклику свідка є незаконною та протиправною, оскільки порушує його законні процесуальні права. Також зазначає, що оскільки, ФОП ОСОБА_1 було подано заяву про переведення з загальне позовне провадження, то, відповідно, згідно поданої ним заяви від 03.01.2024р. розгляд даної справи суд першої інстанції був зобов`язаний провести в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу рішення суду першої інстанції вважає законним та просить залишити його без змін. Представник відповідача в судовому вимоги апеляційної скарги заперечив, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Позивач, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився та явки уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, що відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України не перешкоджає розгляду справи без його участі. Заслухавши суддю-доповідача,обговоривши доводи апеляційної скарги, відзив, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного. Як вірно встановлено судом прешої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 02.08.2023 посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області на підставі направлення на рейдову перевірку №015739 було проведено перевірку транспортного засобу марки Mersedes-Benz, номерний знак НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_2 (свідоцтво про реєстрацію № НОМЕР_2 ) та перебуває в користуванні у позивача відповідно до тимчасового реєстраційного талону НОМЕР_3 . Водієм транспортного засобу на момент проведення перевірки був ОСОБА_1 . За результатами такої перевірки складено акт № АР 021110 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 02.08.2023. Під час перевірки виявлено порушення статей 34, 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме нерегулярні пасажирські перевезення виконувалися без договору замовника транспортних послуг. У графі пояснення водія позивачем зазначено, що в зв`язку з заміною т/з всі документи на перевезення лишилися в іншому автобусі. Відтак, за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області прийнято постанову №024060 від 12.09.2023 про застосування адміністративного-господарського штрафу, якою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 було застосовано відповідальність, передбачену абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», у вигляді адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000,00 грн. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 вважаючи таке рішення відповідача протиправним, звернувся в суд з даним адміністративним позовом. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до частин 14, 17, 18 ст. 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 №2344-III, державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України. У разі проведення позапланових і рейдових перевірок автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується. Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року №1567 затверджено Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті (далі Порядок), який визначає процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт, п. 2 якого передбачено, що рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України. Як передбачено п. 15, 21 Порядку, під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється, в тому числі, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом. У разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3 (п. 21 Порядку). Як вірно встановлено судом першої інстанції, за результатами проведеної рейдової перевірки транспортного засобу марки Mersedes-Benz, номерний знак НОМЕР_1 , що перебуває у користуванні позивача відповідно до тимчасового реєстраційного талону ДХХ №112426, встановлено допущення останнім вимог ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме здійснення нерегулярних пасажирських перевезень за відсутності договору із замовником транспортних послуг Відповідно до ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення Слід зазначити, що норми чинного законодавства встановлюють вимоги до документів, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення, в залежності від виду перевезення. Статтею 35 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено наступні види послуг з перевезення пасажирів автобусами: регулярні, регулярні спеціальні, нерегулярні. Положенями ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що регулярні спеціальні пасажирські перевезення перевезення певних категорій пасажирів (працівників підприємств, школярів, студентів, туристів, екскурсантів та інших) на автобусному маршруті за умовами, визначеними паспортом маршруту, затвердженим в установленому порядку замовником транспортних послуг або уповноваженими органами Договірних Сторін у разі міжнародних перевезень. Разом з тим, нерегулярні пасажирські перевезення- перевезення пасажирів автобусом, замовленим юридичною або фізичною особою з укладанням письмового договору на кожну послугу, в якому визначають маршрут руху, дату та час перевезень, інші умови перевезень та форму оплати послуги, або перевезення за власний кошт. Наведені норми кореспондуються з положеннями Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 №176 (далі Правила), згідно з п. 45 яких нерегулярні перевезення пасажирів здійснюються на підставі замовлення юридичною або фізичною особою автобуса як разові перевезення організованої групи пасажирів за визначеним маршрутом згідно з договором про замовлення транспортного засобу. Відповідно до ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», документи для нерегулярних пасажирських перевезень: для автомобільного перевізника - ліцензія, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, договір із замовником транспортних послуг, документ, що засвідчує оплату транспортних послуг, інші документи, передбачені законодавством України. Нормами п. 145 Правил встановлений обов`язок автомобільного перевізник, в тому числі, видавати водіям та іншим працівникам передбачені законом документи. В свою чергу водій автобуса зобов`язаний, серед іншого, мати із собою і пред`являти для перевірки уповноваженим особам передбачені законодавством документи (п. 147 Правил). Як вірно вказав суд першої інстанції, відсутність у спірних правовідносинах у водія передбачених законодавством документів підтверджується особистим підписом такого в акті перевірки. Причиною відсутності таких водій вказав наступну: «В зв`язку з заміною т/з всі документи на перевезення лишилися в іншому автобусі». Згідно абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарський штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 01 липня 2020 року у справі №803/50/17, діюче законодавство чітко визначає підстави для відповідальності автомобільного перевізника, як то порушення законодавства про автомобільний транспорт. Отже, відсутність у водія під час перевезення вантажів передбачених документів становить склад господарського правопорушення, за яке до автомобільних перевізників застосовується адміністративно-господарський штраф. Щодо посилання апелянта на ту обставину, що розгляд даної справи суд першої інстанції був зобов`язаний провести в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторінто колегія суддів зазначає, що за правилами статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України сторона по справі може подати клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін. Частинами 5,6 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. Відтак, зважаючи на те, що категорія та складність справи, кількість сторін, обсяг та характер доказів у справі, характер спірних правовідносин не вимагає проведення судового засідання, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність необхідності призначати розгляд справи в судовому засіданні. Посилання апелянта на ту обставину, що ухвала суду першої інстанції від 24.01.2024р. про відмову у виклику свідка є незаконною та протиправною, оскільки порушує його законні процесуальні права колегія суддів відхиляє з огляду на наступне. Частина 1 ст. 91 КАС України визначає, що показаннями свідка є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Відповідно до частини 2 ст.74 КАС України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно ч. 1 ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Згідно з частин 1, 2 ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Як вірно зазначив суд першої інстанції в своїй ухвалі від 24 січня 2024 року, у даній справі належить з`ясувати обставини наявностіу водія на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", зокрема - договору із замовником транспортних послуг, яким, у даному випадку, є ОСОБА_3 . Разом з тим, сторонами спору не ставиться під сумнів укладення (існування) такого договору. При цьому, позивачем (водієм транспортного засобу) у акті проведення перевірки зазначено, що у зв`язку з заміною т/з всі документи на перевезення лишилися в іншому автобусі. А відтак, ОСОБА_3 безпосередньо не може володіти інформацією щодо наявності у водія на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 Закону України "Про автомобільний транспорт". Відтак, з огляду на вищенаведені законодавчі норми та встановлені обставини справи колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що відповідач при прийнятті оскарженого рішення діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, та підставно відмовив в задоволенні позовних вимог. Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції. За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 року у справі № 460/26769/23 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. І. Запотічний судді І. В. Глушко О. І. Довга Повне судове рішення складено 23.01.2025