LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд126/1886/24

від 23.01.2025НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 126/1886/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Хмель Р.В. Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю. 23 січня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сторчака В. Ю. суддів: Граб Л.С. Матохнюка Д.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської Міської Ради на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 30 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської Міської Ради про притягнення до адміністративної відповідальності, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Бершадського районного суду Вінницької області з адміністративним позовом до Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської Міської Ради про притягнення до адміністративної відповідальності. Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 30 жовтня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Зокрема апелянт, посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення. Відповідач направив на адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити скаргу позивача без задоволення, оскільки вважає, що судом вірно встановлені обставини справи та надано їх належну правову оцінку. Сторони в судове засідання не з"явились. Згідно з частиною 2 статті 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Як вірно встановлено судом першої інстанції, 15.07.2024 Департаментом транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради було винесено постанову серії ОДП №7084855, згідно якої в цей же день, в м.Одеса, на вул. Французький бульвар, 89, водій транспортного засобу Toyota Corolla VERSO, д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_1 здійснив зупинку, стоянку безпосередньо в місці виїзду з прилеглої території, чим порушив п. 15.9 и ПДР. Згідно даної постанови, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП за здійснення зупинки, стоянки безпосередньо в місці виїзду з прилеглої території та призначено покарання у виді штрафу у розмірі 680 грн. Позивач оскаржувану постанову вважає незаконною та безпідставною, оскільки на його думку, обставини зазначені в ній, не відповідають дійсності. За захистом свого порушеного права позивач звернувся з даним позовом до суду. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не надано належних доказів на підтвердження того, що позивач порушив вимоги ПДР України. Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірно висновку про обгрунтованість позовних вимог позивача. Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційних скаргах, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів дійшла наступних висновків. Положеннями ст. 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно зі ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Положеннями пунктів 1.3 та 1.9 ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Пунктом п. 15.9 «и» ПДР України визначено, що зупинка забороняється ближче 10 м від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду. Частиною 3 ст. 122 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за, зокрема, порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху. Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Як вірно вказав суд першої інстанції, ч. 3 ст. 122 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення правил зупинки та стоянки. При цьому, у випадках, які підпадають під ознаки вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП, кваліфікуючою ознакою такого діяння є саме наслідок у вигляді, зокрема, створення перешкоди дорожньому руху. Створення перешкоди дорожньому руху повинно бути зафіксоване саме в момент події, яка покладена в основу оскаржуваної постанови. Однак, відповідачем в ході розгляду справи не було надано належних та достатніх доказів того, що ОСОБА_1 здійснив зупинку, стоянку безпосередньо в місці виїзду з прилеглої території, чим порушив п. 15.9 и ПДР, і такі дії змусили інших учасників дорожнього руху маневрувати або зменшувати швидкість, аж до зупинки транспортного засобу. З наявних фотографій, які є в матеріалах справи, чітко видно, що автомобіль Toyota Corolla VERSO ном. знак НОМЕР_1 був припаркований на достатній відстані від воріт (брами) підприємства, що забезпечувало можливість в`їзду (виїзду) на територію підприємства. Автомобіль знаходився не на в`їзді чи виїзді на територію підприємства, а на проїзді - на значній відстані як від краю проїзної частини вулиці Французький бульвар так і від воріт підприємства (більше 10 м). Іншим транспортним засобам була забезпечена можливість об`їхати припаркований автомобіль. У цій справі в`їзд/виїзд безпосередньо перед воротами підприємства та перед краєм проїзної частини вулиці («перешийок») був вільним. Будь-яких замірів відстані від припаркованого автомобіля до проїзної частини чи воріт підприємства інспектором з паркування проведено не було. Як вказує позивач у відзиві на апеляційну скаргу, зупинка на прилеглій території (проїзді) в будь-якому місці, що дозволяє об`їзд припаркованого транспортного засобу є цілком законною. Небезпечним є проїзна частина дороги (де відзначається значний потік транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку), а не прилегла територія, тому й законодавець, на нашу думку, встановив жорсткіші обмеження саме на цій ділянці. На схемах, що подавалися позивачем разом з відповіддю на відзив (три схеми із навчальних тестів ПДР) досить наглядно роз`яснено порушення підпункту и) пункту 15.9 ПДР. Тому, кваліфікація правопорушення згідно підпункту и) пункту 15.9 ПДР можлива за умови зупинки автомобіля (паркування) саме на проїзній частині вулиці (безпосередньо або ближче 10 м), а не на прилеглій території. Правила дорожнього руху не забороняють зупинку чи стоянку (паркування) на прилеглій території, а лише встановлюють обмеження на виїзді (в`їзді) з неї. Прилегла територія може займати площу в декілька соток, а то й гектарів і мати довжину більше 10 м. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у відповідача не було будь-яких правових підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності саме за ч. 3 ст. 122 КУпАП. Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено факт вчинення позивачем інкремінованого йому правопорушення та не надано суду достатньо доказів в підтвердження правомірності свого рішення. Таким чином, оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що судом першої інстанції було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві. Жодних нових доводів, які б вказували на порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного судового рішення, у апеляційній скарзі не зазначено. Щодо інших доводів скаржника, зазначений у апеляційній скарзі, колегія суддів, згідно ч. 2 ст. 6 КАС України застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Зокрема, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської Міської Ради залишити без задоволення, а рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 30 жовтня 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Граб Л.С. Матохнюк Д.Б.

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»