Постанова Дніпровський апеляційний суд № 204/9291/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 33/803/269/25 Справа № 204/9291/24 Суддя у 1-й інстанції - Василенко В.А. Суддя у 2-й інстанції - Руденко В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 січня 2025 року м. Дніпро Суддя Дніпровського апеляційного суду Руденко В.В., за участю особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника адвоката Оверченко О.А., представника потерпілої ОСОБА_2 адвоката Грицькевич Г.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу захисника Оверченко Оксани Анатоліївни, подану в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,- на постанову судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2024 року по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі-КУпАП), - В С Т А Н О В И В : Постановою судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2024 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 10 (десяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 170 (сто сімдесят) гривень 00 копійок. Від сплати судового збору ОСОБА_1 звільнений на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір». У постанові суду зазначено, що 22 вересня 2024 року о 09 год. 00 хв. за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 вчинив сварку із ОСОБА_2 , а саме: виражав словесні образи та погрози фізичною розправою, вчинивши психологічне домашнє насильство, чим було викликано занепокоєння за життя та здоров`я. Вказаними діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. В апеляційній скарзі захисник порушує питання про скасування постанови постановою у зв`язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції з обставинам справи, а також через порушення ним норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що всупереч вимогам ст.245,252,280 КУпАП, суд першої інстанції не встановив всі фактичні обставини справи та всі обов`язкові ознаки складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП, а тому дійшов помилкового висновку до доведеність вини ОСОБА_1 . Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення, пояснень та заяви потерпілої ОСОБА_3 , особа, яка притягається до адміністративної відповідальності « ...вчинив сварку на побутовому грунті...» Доказів, завдання чи можливого завдання шкоди психічному здоров`ю потерпілій ОСОБА_1 чи можливості завдання такої шкоди ним матеріали справи не містять. Окрім того протокол про адміністративне правопорушення, який є процесуальним документом, внаслідок якого проводиться подальше провадження у справі не містить посилання на наявність обов`язкових наслідків, зазначених у ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, що виключає відповідальність особи за даною статтею. Наведене указує на відсутність обов`язкової ознаки об`єктивної сторони складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, що в свою чергу указує на відсутність події адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Посилання на електронний рапорт чергового ВП № 6 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області від 22 вересня 2024 року, констатує лише факт виклику поліції. Захисник вказує, що в судовому засіданні, яке відбулося 17 грудня 2024 року прослуховувався диск з аудіозаписами, які надала потерпіла, але вона сама повідомила, що це записи за інший день і тому вони не можуть слугувати доказами домашнього насильства, яке нібито відбулося 22 вересня 2024 року. Вважає, що поясненням потерпілої ОСОБА_2 не слід безумовно довіряти, оскільки лише пояснення потерпілої не можна визнати достатніми для доведення обвинувачення, оскільки вони містять виключно її суб`єктивне бачення ситуації. Тим паче, з пояснень наданих у судовому засіданні потерпілої ОСОБА_2 , зі скаргами вона раніше нікуди не зверталася. Суд першої інстанції не надав оцінки документам, які були додані до клопотання про закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, а саме: характеристиці від 18.10.2024 року вих. 703/10-24, виданої Головою ОСББ «Робоча 65», копії свідоцтва про право власності на житло від 26 лютого 1998 року, копії довідки до акту огляду медико - соціальної експертної комісії №797223. Відповідно до свідоцтва про право власності на житло, ОСОБА_1 на праві приватної спільної власності на житло, належить 3-х кімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 не надала до суду підтверджуючого документа, що вона є дружиною брата ОСОБА_1 , або іншого документа, який надає їй право проживати в квартирі АДРЕСА_2 . Як. зазначено в оскаржуваній постанові, підставами для сварки було не прибирання ОСОБА_2 туалету. Приписами ч.1 ст. 173-2 КУпАП передбачена відповідальність за вчинення насильства в сім`ї, яке проявляється в умисному вчиненні будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру, внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого. З аналізу положень Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» вбачається, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією ч.1 ст. 173-2 КУпАП, має місце тоді, коли будь-які діяння фізичного, психологічного чи економічного характеру тягнуть за собою можливість настання чи настання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого. Таким чином, під домашнім насильством, зокрема психологічного характеру, яке утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП підпадають лише такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно спричиняється емоційна невпевненість, страх або іншим чином завдається шкода психічному здоров`ю іншого члена сім`ї. Сам лише факт наявності між учасниками справи конфліктної ситуації, не може свідчити про вчинення психологічного насильства в розумінні вимог ст. 173- 2 КУпАП та ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Зазначає, що складений стосовно ОСОБА_1 протокол не відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, оскільки не містить встановлених та підтверджених відомостей і фактів, які б свідчили про вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, у зв`язку з чим є недопустимим доказом. Крім того, протокол про адміністративне правопорушення не містить відомостей про те, які наслідки настали, а саме яка шкода заподіяна чи могла бути заподіяна фізичному чи психологічному здоров`ю потерпілої ОСОБА_2 , що прямо витікає з диспозиції ст. 173- 2 КУпАП та є обов`язковим елементом об`єктивної сторони правопорушення. Враховуючи викладене, захисник просить скасувати постанова Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17.12.2024 та закрити провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП. В судовому засіданні апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисник адвокат Оверченко О.А. підтримали доводи апеляційної скарги, наполягали на її задоволенні та просила постанову Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17.12.2024 скасувати та закрити провадження про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП. Додатково суду захисник зауважила, що під час розгляду справи у суді першої інстанції потерпіла ОСОБА_2 пояснювала про те, що 22 вересня 2024 року між нею та ОСОБА_1 виник саме побітовий конфлікт, а наданий нею суду аудіозапис їх спілкування стосувався іншого дня, при цьому свідків конфлікту не було. Захисник вказала, що конфлікт, що стався між потерпілою та ОСОБА_1 мав саме побутовий характер пов`язаний з небажанням ОСОБА_4 прибирати вбиральню. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 суду додатково пояснив, що квартира АДРЕСА_3 належить на праві приватної власності йому, матері та брату. Наразі мати проживає окремо, а брат проходить військову службу у лавах ЗСУ. Потерпіла ОСОБА_2 є дружиною його брата, яка приблизно 4 роки проживала у його квартирі, але не постійно, бо вона разом з його братом періодично знімали житло та проживали окремо. На теперішній час потерпіла проживає окремо, де саме, йому невідомо. Стверджує, що 22 вересня 2024 року між ним та потерпілою стався побутовий конфлікт на ґрунті небажання ОСОБА_2 прибирати вбиральню та вона викликала поліцію. Він був трохи випившим. До цього відносини між ними були напружені, але поліцію вона ніколи не викликала. Під час сумісного проживання, потерпіла разом з його братом палили цигарки у себе у кімнати, що викликало у нього обурення та він робив їм з цього приводу зауваження. Але він ніколи не погрожував потерпілій фізичною розправою та гроші у неї не вимагав. Сам він є інвалідом 2 групи пов`язаним з психічним захворюванням після травми голови. Представник потерпілої адвокат Грицькевич Г.С. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, вважала постанову суду про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП законною та обґрунтованою. Додатково суду пояснила, що під час судового розгляду потерпіла сторона надала суду фото, з якого вбачається, що брат ОСОБА_1 вимушений був повісити на вхідні двері кімнати металевий ланцюжок, щоб ОСОБА_1 не проникав до них в кімнату, коли його дружина- потерпіла ОСОБА_2 залишалася вдома сама. Не заперечує, що 22 вересня 2024 року між потерпілою та ОСОБА_1 стався конфлікт через неприбрану квартиру, але ОСОБА_1 погрожував потерпілій фізичною розправою. Наразі потерпіла разом зі своїм чоловіком, братом ОСОБА_1 , винаймають квартиру та проживають окремо. Потерпіла ОСОБА_2 у судове засідання апеляційної інстанції не з`явилася, хоча належним чином була повідомлена про дату та час судового розгляду, як зазначила її представник, потерпіла захворіла, але вважала за можливе розглядати справу без її участі, що, відповідно до приписів ч.6 ст.294 КУпАП, не перешкоджає апеляційному розгляду. Вислухавши пояснення сторін адміністративного провадження, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку. Відповідно до ч.7 ст.294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Згідно з положеннями ст.ст.245,252,280 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Орган (посадова особа) приймає рішення на підставі досліджених доказів, оцінюючи їх за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому положеннями статті 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Згідно вимог ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Відповідно до вимог ч.2 ст.251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Апеляційний суд вважає, що наведених вимог закону місцевим судом не дотримано у повному обсязі. Приймаючи рішення про доведеність вини ОСОБА_1 суд першої інстанції послався на досліджені матеріали справи, зокрема на: протокол про адміністративне правопорушення від 22.09.2024 року серії ВАВ №018486; заяву та письмові пояснення потерпілої ОСОБА_2 ; електронний рапорт чергового ВП №6 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області від 22.09.2024; пояснення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , наданими ними в судовому засіданні; аудіозаписами. Вказані докази були перевірені та досліджені під час апеляційного розгляду. Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ №018486 від 22.09.2024, складеного щодо ОСОБА_1 , о 09 годині 00 хвилин 22.09.2024 за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 вчинив сварку з ОСОБА_2 , а саме: виражав словесні образи та погрози фізичною розправою, вчинивши психологічне домашнє насильство, чим було викликано занепокоєння за життя та здоров`я. Тим самим, ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Вказано, що свідки відсутні. Потерпілою є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Правопорушенням матеріальної шкоди не заподіяно. У протоколі у графі пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності зазначено відмовився. Особі, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 роз`яснено його права та обов`язки, передбачені ст.63 Конституції України, ст.268 КУпАП, повідомлено місце та час розгляду справи, однак останній у підпису у протоколі про адміністративне правопорушення відмовився (а.с.1). Відповідно до заяви ОСОБА_1 від 22.09.2024, остання просить орган поліції вжити заходів щодо ОСОБА_1 , який 22.09.2024 близько 09.00 години за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив сварку на побутовому ґрунті, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, а саме: виражав словесні образи та погрози фізичною розправою, вчинивши психологічне домашнє насильство, чим було викликано занепокоєння за життя та здоров`я. Після цього вона викликала поліції (а.с.3). Згідно пояснень ОСОБА_2 , 22.09.2024 близько 09.00 годин за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 прийшов до квартири з явними ознаками алкогольного сп`яніння та почав сварку на побутовому ґрунті, а саме: виражав словесні образи та погрози фізичною розправою, вимагав гроші на випивки, вчинивши психологічне домашнє насильство, чим було викликано занепокоєння за життя та здоров`я. Після цього потерпіла викликала поліцію (а.с.4). Згідно електронного рапорту, ОСОБА_2 о 09:56:00 годин і 22.09.2024 звернулась до Дніпровського районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області із заявою про те, що брат чоловіка, з яким мешкають разом, погрожує заявниці. На фоні було чути сильні крики чоловіка. Відбувається постійно. Заявника від нього зачиняється в кімнаті, боїться його. Він інвалід другої групи, проломлений череп, хворіє на шизофренію (а.с.5). Відповідно до копії свідоцтва про право власності на житло, квартира АДРЕСА_4 , належить на праві приватної власності ОСОБА_5 та членам його сім`ї, а саме: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_1 (а.с.26). Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ № 797223 від27.07.2023, ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності за загальним захворюванням. Йому протипоказані всі види регулярної праці (а.с.27). З характеристики, виданої головою правління ОСББ Робоча 65 від 18.10.2024, убачається, що ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Скарг, зауважень та нарікань з боку сусідів та мешканців будинку не надходило. В громадських місцях поводиться культурно і стримано, громадський порядок не порушував (а.с.28). Відповідно до довідки за результатами психодіагностичної роботи з ОСОБА_8 від 09.10.2024 практичним психологом ОСОБА_9 виснувано, що на момент проведення опитування і тестування стан Клієнтки визначається як зовсім не ресурсний: пригнічена, тривожний вигляд та дуже різкі реакції на звуки, періодичні ридання, зацикленість на тривожних думках. З точки зору спостереження за зовнішньою поведінкою Клієнтки можна визначити такі прояви, як:тремтіння верхніх кінцівок, скутість поведінки, сльози на очах, розфокусований погляд, дещо плутана розповідь про стресові події, періодичне чередування активності і загальмованості. Повернення до мешкання під одним дахом з кривдником може значно негативно вплинути на її фізичний, емоційний, психологічний та економічний стани, швидке занепадання когнітивних, емоційних, психологічних, комунікативних здібностей Клієнтки та формувати в неї тривожну картину світу і психічних проблем. У разі виникнення нестандартної ситуації у комунікації з кривдником, вона може задіяти не завжди передбачувані ним засоби вирішення конфлікту/проблеми, але дані вказують на те, що базовий вектор її дій буде спрямований на пошук компромісу у конфлікті, а не нав`язування своєї волі будь-якими доступними засобами. Це, при достатньо небезпечних для неї обставинах, може викликати вихід з-під контролю її емоцій і викинути її у фрустрацію або депресивний стан із-за неможливості різкого фізичного або психологічного опору кривднику. Не зважаючи на середньо високі показники тривожності та фрустрації, Клієнтка на даний час може мати достатньо високу самооцінку, будучи захищена від кривдника, воліє скористатися будь-якою новою можливістю, щоб покращити своє життя і водночас уникнути надмірного ризику, здатна організовувати своє життя як у побуті, так і у соціальних стосунках. Однак фрустрація проявляється у негативних переживаннях: розчаруванні, роздратуванні, тривозі, розпачі тощо, що забирає сили і знижує здатність протистояння кривднику. Середній рівень ригідності дає їй змогу, знаходячись у більш-менш спокійних обставинах, змінювати програми своєї поведінки та непогано адаптуватися до навколишнього світу (а.с. 39-43). Судом апеляційної інстанції було відтворено відеозапис, який міститься на одному СD-R диску, долучених до матеріалів справи потерпілою ОСОБА_2 , на якому наявні аудіозаписи, де зафіксовано, що чоловік, за поясненням потерпілої ОСОБА_1 , підвищуючи голос, вживаючи нецензурну лексику, звинувачує ОСОБА_2 у тому, що вона належним чином не прибирає у туалеті (а.с.50). Як вбачається з матеріалів справи та судового рішення, суддя місцевого суду дослідивши наявні докази, дійшов висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП. Апеляційний суд за такими висновками не можу погодитись, з огляду на таке. Відповідно до диспозиції ч.1 ст. 173-2 КУпАП, вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення такого припису тягне за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин, або адміністративний арешт на строк до десяти діб. Об`єктивна сторона вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі виражається в умисному вчиненні будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого. Тобто, виходячи з граматичного тлумачення диспозиції даної норми КУпАП, орган поліції зобов`язаний був при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, зазначати конкретно в чому саме полягало психологічне насильство, а також вказати яка шкода заподіяна або могла бути заподіяна фізичному чи психологічному здоров`ю, що прямо витікає з диспозиції статті (погрози, образи, чи переслідування, позбавлення житла, їжі, тощо) і це є обов`язковим. Відповідно до положень Закону України «Про попередження насильства в сім`ї» насильство в сім`ї - це будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім`ї стосовно іншого члена сім`ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім`ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров`ю. Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначає, що предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають у процесі запобігання та протидії домашньому насильству. Згідно зі статті 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: подружжя; колишнє подружжя; мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); особи, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; особи, які мають спільну дитину (дітей); батьки (мати, батько) і дитина (діти); та ін. Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється також на інших родичів, інших осіб, які пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, за умови спільного проживання, а також на суб`єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству. Відповідно до п.3 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи (п.14 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Таким чином, під домашнє насильство, зокрема психологічного характеру, яке утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, підпадають лише такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно спричиняється емоційна невпевненість, страх або іншим чином завдається шкода психічному здоров`ю іншого члена сім`ї. Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин і доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами. Системний аналіз існуючого національного та міжнародного законодавства свідчить про те, що домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних відносин, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод. У той час, як під конфліктом необхідно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони. Виникнення конфлікту залежить не лише від об`єктивних причин, але й від суб`єктивних факторів, до яких необхідно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту. Так, згідно заяви потерпілої ОСОБА_2 до правоохоронних органів та її письмових пояснень від 22.09.2024, ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння почав сварку на побутовому ґрунті виражав словесні образи на погрози фізичною розправою, вимогам гроші на спиртне, вчинивши психологічне домашнє насильство, чим було викликано занепокоєння за життя та здоров`я (а.с.3,4). Суду першої інстанції потерпіла пояснила, що 22.09.2024 ОСОБА_1 почав на неї кричати, висловлюватися на її адресу нецензурною лайкою, кричав, щоб вона купила Доместос і помила унітаз, погрожував. Вона зачинилась у кімнаті та боялась вийти. ОСОБА_1 намагався потрапити до кімнати через балкон, після цього вона викликала працівників поліції. Вказала, що ОСОБА_1 систематично перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, поводить себе агресивно, виражається нецензурною лайкою та погрожує. Через постійний психологічний тиск вона зверталась до психолога за психологічною допомогою. Під час допиту судом першої інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 вказав, що потерпіла ОСОБА_2 - дружина його брата, вони проживають в одній квартирі протягом двох років. 22.09.2024 до нього повинна була приїхати матір, він зробив ОСОБА_2 зауваження з приводу того, що у квартирі брудно, після чого виник конфлікт та потерпіла викликала поліцію. Факт підвищення голосу з приводу того, що потерпіла неналежним чином прибирає у туалеті - не заперечував. Вказав, що не працює через інвалідність, конфлікти виникають саме через це. Вважає, що це щодо нього триває психологічне насильство з боку ОСОБА_2 . На переконання апеляційного суду матеріали справи не містять доказів наявності в діях ОСОБА_1 ознак домашнього насильства психологічного характеру. З матеріалів справи вбачається, що у даному випадку мав місце побутовий конфлікт щодо прибирання квартири, який виник під час проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_10 на одній житловій території, що вбачається з пояснень як самої потерпілої ОСОБА_2 так і особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 . Доказів завдання чи можливого завдання шкоди психічному здоров`ю потерпілої ОСОБА_2 чи можливості завдання такої шкоди матеріали справи не містять. Судом першої інстанції не встановлено і при апеляційному перегляді не виявлено, які конкретно образи висловлювались і чи призвели вони до психологічного розладу, побоювань, а також чи завдали вони шкоди психічному стану потерпілої особи, або що могли завдати таку шкоду. Довідка за результатами психологічної роботи з ОСОБА_2 , долучено до матеріалів справи останньою, не спростовує наведених висновків, оскільки психологом вказано, що повернення до мешкання під одним дахом з кривдником може негативно впливати на її фізичний, емоційний, психологічний та економічний стани та формувати у неї тривожну картину світу та психічних проблем; ОСОБА_2 на даний час може мати достатньо високу самооцінку, будучи захищена від кривдника, здатна організовувати своє життя як у побуті, так і у соціальних стосунках. Фрустарція проявляється у негативних переживаннях, розчаруванні, тривозі, розпачі, що забирає сили і знижує здатність протистояти кривднику. Знаходячись у більш-менш спокійних обставинах, середній рівень ригідності дає змогу ОСОБА_2 змінювати програми своєї поведінки та непогано адаптуватися до навколишнього світу (а.с.39-43). Враховуючи викладене, за результатами судового розгляду суд апеляційної інстанції дійшов до переконання про відсутність належних і достатніх доказів наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП. Відповідно до положень ст.1 та ч.1 ст.2 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. Законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України. Презумпція невинуватості - є конституційною гарантією, яка закріплена статтею 62 Основного закону України та передбачає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Положеннями ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зобов`язано суди застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права, а ЄСПЛ притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа "Коробов проти України" N 39598/03 від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. the UnitedKingdom), п. 161, Series A заява N 25). У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріпленні положення, які зводяться до того, що кожен вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. У той же час, у справі «Barbera, MesseguandJabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи. Протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v.theUnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть "випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту". Таким чином слід дійти висновків про те, що судом першої інстанції, у порушення вимог ст.280 КУпАП, не було з`ясовано усіх обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення та суд дійшов передчасного висновку про наявність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП. Наведене у своїй сукупності дає підстави стверджувати про те, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, не доведена беззаперечними доказами, а сумніви, які виникли у ході розгляду цієї справи апеляційним судом мають бути витлумачені на користь останнього. Апеляційний суд констатує, що у даній справі судом першої інстанції не доведено «поза будь-яким розумним сумнівом», що ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство психологічного характеру, внаслідок чого потерпілій ОСОБА_2 могла бути чи була завдана шкода фізичному чи психічному здоров`ю. Тому апеляційний суд вважає обґрунтованими доводи сторони захисту про відсутність доказів наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП. Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. За таких обставин, постанову судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.1732 КУпАП слід скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП. За наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції, відповідно до ч.8 ст.294 КУпАП, має право: 1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін; 2) скасувати постанову та закрити провадження у справі; 3) скасувати постанову та прийняти нову постанову; 4) змінити постанову. Підсумовуючи вищенаведене суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга захисника Оверченко О.А. підлягає задоволенню, а постанова судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2024 року підлягає скасуванню, із закриттям провадження на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку відсутністю у діях ОСОБА_1 події і складу адміністративного правопорушення. На підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, керуючись ст.294 КУпАП,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу захисника Оверченко Оксани Анатоліївни, подану в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 задовольнити. Постанову судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2024 року про визнання винним та притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст.173-2 КУпАП скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутністю в діях ОСОБА_1 події і складу адміністративного правопорушення. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає. СУДДЯ ДНІПРОВСЬКОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ В.В. РУДЕНКО