Постанова 4855 № 620/10507/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/10507/24 Суддя (судді) першої інстанції: Оксана ТИХОНЕНКО ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 січня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Ключковича В.Ю. Суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: 29.07.2024 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, апелянт), в якому просить суд: - визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовими званням, надбавка за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії) з 03.12.2020 по 19.05.2023, в тому числі грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги за 2020, 2021, 2022, 2023 рік, із застосуванням, як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" станом на 01.01.2018, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького .складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовими званням, надбавка за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії) з 03.12.2020 по 19.05.2023, в тому числі грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги за 2020, 2021, 2022, 2023 рік з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 1.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, у відповідні роки, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №

44. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що має право на нарахування та виплату грошового забезпечення за час проходження військової служби, з визначенням розміру посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 03.12.2020 по 19.05.2023 без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 03.12.2020 по 19.05.2023 із урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових платежів. В решті позову відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з неповним та невірним з`ясуванням фактичних обставин справи, порушенням норм матеріального права. Апелянт зазначає, що позивач звернувся з адміністративним позовом до суду 19 липня 2024 року, чим грубо порушив строк передбачений статтею 233 КЗпП України на звернення до адміністративного суду з даним позовом. Відповідач наголошує на тому, що позивач в період з 29.01.2020 по 20.05.2023 щомісячно отримував грошове забезпечення та знав його розмір; проходячи військову службу в період з 29.01.2020 по 20.05.2023 позивач жодного разу не звернувся до посадових осіб Військової частини НОМЕР_1 з приводу того, що йому начебто, не в повній мірі здійснюють нарахування та виплату грошового забезпечення; позивач мав об`єктивну можливість знати про розмір свого грошового забезпечення. Додатково вказує на те, що позивачем в позовній заяві не зазначено жодної, належним чином підтвердженої доказами поважної причини, яка б унеможливлювала або ускладнювала можливість вчинення останнім процесуальних дій у визначений законом строк для своєчасного звернення до суду. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року та від 09 грудня 2024 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження. Від позивача не надійшов відзив на апеляційну скаргу. Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків. Відповідно до фактичних обставин справи, ОСОБА_1 з 03.12.2020 по теперішній час проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . За період проходження служби, а саме з 03.12.2020 по 19.05.2023 позивачу нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018. Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та інтересів. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що під час проходження позивачем військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 з 03.12.2020 по 19.05.2023 включно відповідач при нарахуванні та виплаті йому грошового забезпечення зобов`язаний був застосовувати абзац перший пункту 4 Постанови № 704 в первинній редакції, що була чинна до 19.05.2023 включно. Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу за 2020, 2021, 2022, 2023 рік з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, у відповідні роки, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно ' до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, то останні задоволенню не підлягають, оскільки не знайшли свого підтвердження в ході розгляду даної справи. Колегія суддів зауважує, що рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог, залишених судом першої інстанції без задоволення, позивачем не оскаржується. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла наступних висновків. Відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому Кодексу адміністративного судочинства України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах. Проте, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав. Так, відповідно до статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними). Відповідно до статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Також пунктом 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Отже, наведеними вище правовими нормами передбачено, що адміністративний суд зобов`язаний в кожному випадку з`ясувати чи дотримано особою (позивачем) строк звернення до адміністративного суду з відповідним позовом, чи є поважними підстави пропуску цього строку. Якщо ж вказані позивачем підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду є не поважними, то суд зобов`язаний залишити позовну заяву без розгляду. Колегія суддів звертає увагу, що положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебували на публічній (військовій) службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці при визначенні її розміру. Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України. Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Таким чином до 19 липня 2022 року звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками позовної давності. Проте, 19 липня 2022 року набув чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким внесено ряд важливих змін до діючого законодавства про працю. Зокрема, змін зазнали норми законодавства щодо порядку звернення громадян до суду у разі виникнення трудових спорів в частині строків таких звернень. Так, вищезазначеним Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX частину першу та другу статті 233 Кодексу законів про працю України було викладено у наступній редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні». Таким чином, шляхом внесенням до статті 233 Кодексу законів про працю України вказаних змін, законодавець увів процесуальні строки для звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати. При цьому, частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України передбачає загальний строк для звернення до суду з позовом про вирішення трудового спору, а частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України загальний строк для звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. У рішенні від 06 квітня 2023 року у зразковій справі № 260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії частини першої статті 233 Кодекс законів про працю України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності. Аналогічний підхід щодо застосування приписів статті 233 Кодексу законів про працю України застосовано Верховним Судом у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22, від 28 вересня 2023 року у справі № 140/2168/23, від 20 листопада 2023 року у справі № 160/5468/23. На підставі вищенаведеного, колегія суддів зазначає, що до вимог позивача щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення з 03.12.2020 по 19.05.2023 із урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт застосовується частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Так, за матеріалами справи, ОСОБА_1 з 03.12.2020 по теперішній час проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Як зазначає позивач, грошове забезпечення з 03.12.2020 по 19.05.2023 відповідач неправомірно нараховував із застосуванням, як розрахункової величини, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" станом на 01.01.2018. Разом з тим, за захистом свого права на перерахунок грошового забезпечення позивач звернувся лише у липні 2024 року. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї. Порушення має місце як тоді, коли негативні наслідки вже настали, так і тоді, коли вони лише можуть настати з певною вірогідністю. День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Незвернення до суду з адміністративним позовом за захистом свої прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку. У постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 9901/425/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у випадку, коли особа вважає, що її права при прийнятті, проходженні або звільненні з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду у більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту у судовому порядку. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах. Частина перша статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин їх недотримання - вони повинні бути поважними, реальними або, непереборними і об`єктивно нездоланними на час перебігу строків звернення до суду. Водночас, згідно усталеної судової практики, поважними причинами пропуску строку звернення до суду із позовом визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами (аналогічний висновок висловлений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі №140/1770/19). Строк звернення до суду, як одна із складових гарантії «права на суд», може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин. Разом з тим, поважних причин пропуску строку, що перешкоджали зверненню до адміністративного суду, позивачем не наведено. Поряд з цим, колегією суддів враховано наступне. Так, під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині 2 статті 233 Кодексу законів про працю України належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Отже, грошове забезпечення є частиною оплати праці, у спірному випадку - служби, а тому дані позовні вимоги підпадають під дію частини 1 статті 233 КЗпП України. Крім того, колегія суддів зауважує, що грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка її отримує. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 02.05.2024 у справі № 420/26754/23. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права внаслідок чого, відповідно до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2024 року в оскаржуваній частині підлягає скасуванню та дані позовні вимоги слід залишити без розгляду. Відповідно до частини 1 статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Приписи пункту 8 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу, зміст яких зазначено вище. Частиною 3 статті 23 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Виходячи з наведеного, у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами та не наведенням поважних причин пропуску такого строку, колегія суддів приходить до висновку, що у даній справі наявні підстави для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та залишення позовних вимог без розгляду. Зважаючи на те, що відповідач в апеляційній скарзі просив скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2024 року та відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, то таку слід задовольнити частково. Отже, доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду даної справи. Керуючись пунктом 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. У відповідності до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, призвело до помилкового вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині слід скасувати та ухвалити нову постанову, якою дану частину позовних вимог залишити без розгляду. Водночас, з огляду на вимоги апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 про скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, у іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2024 року скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 в частині позовних вимог про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 03.12.2020 по 19.05.2023 без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт та здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення з 03.12.2020 по 19.05.2023 із урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше сплачених сум - залишити без розгляду. У іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович Судді: О.О. Беспалов І.О. Грибан