Постанова Київський апеляційний суд № 757/35632/23-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №757/35632/23 Головуючий у І інстанції - Пономаренко Н.В. апеляційне провадження №22-ц/824/2227/2025 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 січня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Приходька К.П., суддів Писаної Т.О., Журби С.О., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2024 року у справі за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва» до ОСОБА_1 по стягнення заборгованості,- установив: У серпні 2023 року Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» звернулось до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 по стягнення заборгованості. Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що розпорядженням Печерської районної у м. Києві державної адміністрації від 20 вересня 2013 року №509 «Про перезакріплення майна, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, переданого до сфери управління Печерської районної в м. Києві державної адміністрації» передбачено здійснення перезакріплення об?єктів житлового фонду разом з вбудованими нежилими приміщеннями з балансів комунальних підприємств по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва «Липкижитлосервіс», «Печерська брама», «Хрещатик» та «Печерськжитло» на баланс комунального підприємства «Дирекція з управління нежитловим фондом і Печерського району м. Києва», яке згідно до розпорядження Печерської районної у м. Києві державної адміністрації №48 від 28 січня 2015 року перейменовано в Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва». У будинках №6/2 по Крутому узвозі №6/2 по Крутому узвозі в м. Києві знаходиться не жиле приміщення НОМЕР_3 загальною площею 52,6 кв.м., яке згідно витягу з держреєстру належить на праві приватної власності відповідачу та АДРЕСА_1 нежитлове приміщення НОМЕР_4 загальною площею 33,2 кв.м. Нарахування за надані послуги здійснюються, враховуючи витрати Підприємства, на умовах чинного договору. Договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території був опублікований у випуску газети «Хрещатик» від 14 липня 2015 року №99 (4695), як договір приєднання відповідно до ст. 634 ЦК України. Вказувало, що відповідач не сплачує житлово-комунальні послуги, у зв`язку з чим станом на 01 серпня 2023 року у відповідача утворилась заборгованість за житлово-комунальні послуги за період із 01 вересня 2017 року по 01 серпня 2023 року та з 01 листопада 2017 року по 01 серпня 2023 року на загальну суму 26901, 35 грн., яка підлягає стягненню із відповідача, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом. Просило суд, стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованості по експлуатаційним витратам в сумі 26901, 35 грн. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2024 року зазначений вище позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» заборгованість за спожиті послуги в загальному розмірі 12751,56 грн. та судовий збір у розмірі 1272,21 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що воно є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального прав, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що копії розрахунку нарахувань та сплат за надані експлуатаційні послуги на підставі договору №356Х від 05 червня 2023 року та договору №526Х від 05 червня 2023 року, копії акту звірки взаємних розрахунків, до договору №356Х від 05 червня 2023 року та до договору №526Х від 05 червня 2023 року, копії рахунків-фактури до договору №356Х від 05 червня 2023 року та до договору №526Х від 05 червня 2023 року, є похідними від договорів №356Х від 05 червня 2023 року та №526Х від 05 червня 2023 року. Вказує, що дані договори ніколи не укладалися між нею та позивачем, а тому виставлені на підставі даних неукладених договорів розрахунки, рахунки-фактури та акти є нікчемними та недійсними, а вимоги, щодо сплати послуг за неіснуючими договорами є безпідставними. Позивач не надав в якості доказу до позовної заяви дані договори. Так, позивачем пропонується стягнути борг з неї на підставі неукладених договорів №356Х від 05 червня 2023 року та №526Х від 05 червня 2023 року, при цьому зазначається, що стягненню підлягають боргові зобов`язання, починаючи із середини 2017 року. Таким чином, позивач намагається переконати, що у неї виник обов`язок, щодо сплати боргу за неукладеними договорами від 05 червня 2023 року, при цьому, просить суд стягнути оплату за шість років, які передували даті початку цих договорів, що є абсурдним. Крім того, зазначає, що необхідним є доведення факту надання послуг позивачем та споживання таких послуг нею за адресою: АДРЕСА_1 у період з 01 листопада 2017 року по 31 липня 2023 січня, та за адресою: АДРЕСА_2 у період з 01 вересня 2017 року по 01 серпня 2023 року. Просила суд, скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2024 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. На вказану апеляційну скаргу КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» подало відзив, в обґрунтування якого зазначило, що воно здійснює обслуговування будинків АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , та відповідно надає послуги з утримання будинку та прибудинкової території. Відповідач є власником нежитлових приміщень НОМЕР_1, НОМЕР_2 в зазначених будинках. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Відповідач не надала суду належних та допустимих доказів порушень з його боку в частині неналежного надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території. Просило суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2024 року залишити без змін. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що розпорядженням Печерської районної у м. Києві державної адміністрації від 20 вересня 2013 року №509 «Про перезакріплення майна, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, переданого до сфери управління Печерської районної в м. Києві державної адміністрації» передбачено здійснення перезакріплення об?єктів житлового фонду разом з вбудованими нежилими приміщеннями з балансів комунальних підприємств по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва «Липкижитлосервіс», «Печерська брама», «Хрещатик» та «Печерськжитло» на баланс комунального підприємства «Дирекція з управління нежитловим фондом і Печерського району м. Києва», яке згідно до розпорядження Печерської районної у місті Києві державної адміністрації №48 від 28 січня 2015 року перейменовано в Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва». Судом встановлено та визнається відповідачем, що вона ОСОБА_1 є власником нежитлових приміщень у Печерському районі м. Києва, а саме: - нежитлового приміщення НОМЕР_3 за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 52,6 кв.м ; - нежитлового приміщення НОМЕР_4 за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 33,2 кв.м., що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №341275282 від 02 серпня 2023 року та №341275005 від 02 серпня 2023 року. Нарахування за надані послуги здійснюються, враховуючи витрати Підприємства, на умовах чинного договору. Договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території був опублікований у випуску газети «Хрещатик» від 14 липня 2015 року №99 (4695) як договір приєднання відповідно до ст. 634 ЦК України. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за надані відповідачу послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за період з липня 2017 року по вересень 2023 року є обґрунтованими та доведеними. Проте, суд першої інстанції дійшов висновку, що наявні підстави для відмови позивачу у позові в частині стягнення заборгованості за спожиті послуги по нежитловому приміщенні НОМЕР_5 за адресою: АДРЕСА_2 , за період з вересня 2017 року по серпень 2020 року у зв`язку із пропуском позовної давності, а тому стягненню підлягає заборгованість, станом на 01 серпня 2023 року, яка утворилась за період з серпня 2020 року по 31 липня 2023 року у загальному розмірі 7218,44 грн. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що наявні підстави для відмови позивачу у позові в частині стягнення заборгованості за спожиті послуги по нежитловому приміщенню № НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_1 , за період з листопада 2017 року по серпень 2020 року у зв`язку із пропуском позовної давності, а тому стягненню підлягає заборгованість, станом на 01 серпня 2023 року, яка утворилась за період з серпня 2020 року по 31 липня 2023 року у загальному розмірі 5533,12 грн. З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Пунктом 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги. За приписами п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів. Згідно п. 5 ч. 2 ст. 7 цього Закону, споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Отже, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Як вбачається з матеріалів справи, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» здійснює обслуговування будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 та надає послугу з утримання будинку та прибудинкової території. У будинках АДРЕСА_2 знаходиться нежитлове приміщення НОМЕР_3 загальною площею 52,6 кв.м. та нежитлове НОМЕР_2 загальною площею 33,2 кв.м. по АДРЕСА_1 , які належать на праві приватної власності відповідачу. Відповідно до ст. 322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія є спільною сумісною власністю співвласників багатоквартирного будинку (власників житлових та нежитлових приміщень) (статті Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», ч. 2 ст. 382 Цивільного кодексу України). Обов`язок, щодо належного утримання та забезпечення належного санітарного, протипожежного і технічного стану спільного майна багатоквартирного будинку покладено на співвласників багатоквартирного будинку (ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»). Згідно ст. 360 ЦК України, співвласник, відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності, зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном. Статтею 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», з 01 травня 2019 року визначено нову житлову послугу - послуга з управління багатоквартирним будинком, яка включає в себе: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньо будинкових систем (крім обслуговування внутрішньо будинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку. Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що позивач надавав, згідно зазначених вище розпоряджень, послуги з утримання будинку та прибудинкових територій, а відповідач належним чином свої зобов`язання щодо оплати житлово-комунальних послуг не виконувала, плату за спожиті послуги у повному обсязі не вносила. Доказів того, що такі послуги відповідачу не надавались, що вона не користувалась наданими послугами, належними та допустимими доказами не доведено та матеріалами справи не підтверджено. Доводи апеляційної скарги в тій частині, що будь-яких договорів про надання послуг з утримання будинку та прибудинкових територій вона ніколи не укладала з позивачем є необґрунтованими, з огляду на наступне. Нарахування за надані послуги здійснюються, враховуючи витрати Підприємства, на умовах чинного договору. Договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території був опублікований у випуску газети «Хрещатик» від 14 липня 2015 року №99 (4695) як договір приєднання відповідно до ст. 634 Цивільного кодексу України. Відповідно до огляду практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду у справах зі спорів, що виникають у сфері надання житлово-комунальних послуг визначено, що відповідно до Закону «Про житлово-комунальні послуги» (в попередній та в поточній редакції) передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений вказаним Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Співвласники вищевказаних будинків оплачують КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» надання послуг. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Відповідна правова позиція сформульована у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі №6-295 1це

15. Відповідач же в свою чергу, не надала суду належних та допустимих доказів порушень збоку позивача в частині неналежного або повністю не надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за спожиті послуги в загальному розмірі 12751,56 грн., оскільки вказана заборгованість є доведеною та обґрунтованою. Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Згідно частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України). Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Положеннями ст. 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 належним чином свої зобов`язання, щодо оплати житлово-комунальних послуг не виконувала, плату за спожиті послуги у повному обсязі не вносила. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані. Справа судом розглянута повно та об`єктивно. Норми матеріального і процесуального права застосовано вірно. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки дія оскаржуваного рішення була зупинена ухвалою Київського апеляційного суду від 11 вересня 2024 року та у зв`язку із залишенням рішення суду першої інстанції без змін, необхідно поновити його дію. Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2024 року залишити без змін. Поновити дію рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2024 року. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України. Суддя-доповідач К.П. Приходько Судді Т.О. Писана С.О. Журба