Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/21118/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 21 січня 2025 року м. Дніпросправа № 160/21118/24 Суддя І інстанції Ремез К.І. Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач), суддів: Сафронової С.В., Іванова С.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила: - визнати протиправними та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про відмову у призначенні пенсії № 046350016320 від 29.05.2024 року; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 згідно пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ періоди роботи згідно записів трудової книжки серія НОМЕР_1 з 15.08.1988 року по 03.02.2023 року; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років згідно п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ з 22.05.2024 року. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про відмову у призначенні пенсії № 046350016320 від 29.05.2024 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 згідно пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ періоди роботи згідно записів трудової книжки серія НОМЕР_1 з 15.08.1988 року по 03.02.2023 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років згідно п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ з 22.05.2024 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просило його скасувати та прийняти нове рішення по справі, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник посилається на правомірність рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за вислугою років, з огляду на відсутність у позивача необхідного стажу 26 років 6 місяців станом на 11.10.2017 року для призначення пенсії відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області також не погодилось із прийнятим у справі судовим рішенням та оскаржило його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі скаржник посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та винести нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своєї апеляційної скарги Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області також посилається на правомірність рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за вислугою років, з огляду на відсутність у позивача необхідного для призначення пенсії відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарги, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 в період з 15.08.1988 року по 03.02.2023 року працювала в закладах освіти згідно Довідки форма РС-право позивачка має стаж 27 років 03 місці та 28 днів. 22.05.2024 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою, в якій просила: призначити їй пенсію за вислугою років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», надавши підтверджуючий пакет документів. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №046350016320 від 29.05.2024 року позивачу повідомлено про наступне. Страховий стаж особи становить 27 років 03 місяці 28 днів. Стаж, що дає право на призначення пенсії за вислугу років становить 15 років 01 місяць 21 день (стаж враховано згідно довідки №217 від 20.05.2024). Результати розгляду документів, доданих до заяви: За доданими документами до страхового та спеціального стажу не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 , дата заповнення 15.08.1988, оскільки на першій сторінці трудової книжки дата народження зазначена не повністю, відсутнє число. Право на призначення пенсії за вислугу років на даний час відсутнє, у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу. Позивач, не погодившись з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №046350016320 від 29.05.2024 року про відмову в призначення пенсії за вислугу років, звернулась з адміністративним позовом до суду. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення. Відповідно до пункту 2-1 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення". Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України. Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 року № 2148-VIII набрав чинності 11.10.2017 року. Таким чином, аналіз змісту пункту 2-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" дозволяє прийти до висновку про те, що пенсія за вислугу років згідно статей 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення" може бути призначена лише особам, які мають стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений відповідними статтями Закону України "Про пенсійне забезпечення", станом на 11.10.2017 року. Статтею 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (Закон № 1788-XI) визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії. Відповідно до статті 7 Закону № 1788-XI звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. Відповідно до статті 52 Закону № 1788-XI право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті

55. Пунктом "е" статті 55 Закону № 1788-XI (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII (Закон № 213), зокрема, підвищено спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію (абзаци перший - одинадцятий пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XI), а Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII (Закон № 911) встановлено як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 55 років для осіб, зазначених у пункті "е" статті 55 Закону № 1788-XI. Відповідно до внесених змін пунктом "е" статті 55 Закону № 1788-XII було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними, зокрема, такого віку: 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року. Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII. Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист. Згідно з статтею 51 Закону № 1788-XI пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Тобто у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих. З наведеного випливає, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Конституційний Суд України вказав, що положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788-XI зі змінами, внесеними Законом № 911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті "а" статті 54 Закону № 1788-XI, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах "е", "ж" статті 55 Закону № 1788-XI, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України. Також Конституційний Суд України зазначив, що положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788-XI зі змінами, внесеними Законом № 213 щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави, з огляду на що, оспорювані положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788-XI зі змінами, внесеними Законом № 213, суперечать положенням статей 1, 3, 46 Основного Закону України. Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Таким чином, з 04.06.2019 року при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом № 213 та Законом №

911. Отже, на день звернення позивача із заявою 22.05.2024 року про призначення пенсії за вислугу років, пунктом "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. В свою чергу, положеннями ст. 62 Закону №1788 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. З наявної в матеріалах справи копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 15.08.1988 року, вбачаються наступні періоди роботи: Запис № 1 на сторінці 2-3: - 15.08.1988 року (наказ № 43ОТ від 15.08.1988 року) прийнята на роботу на посаду вчителя навчальних класів в Терновську СШ №

6. Запис № 3 на сторінці 4-5: - 15.08.1994 року (наказ № 44 від 15.08.1994 року) переведена в СШ №

2. Запис № 4 на сторінці 4-5: - 15.08.1994 року (наказ № 84 від 15.08.1994 року) прийнята на роботу учителем початкових класів в СШ №2 по переводу із СШ №6 м. Тернівки. Запис №5 на сторінці 4-5: - 14.08.2002 року (наказ №198 від 14.08.2002 року) звільнена з посади вчителя початкових класів за переводом в СШ№7. Запис №6 на сторінці 6-7: - 15.08.2002 року (наказ №139 від 19.08.2002 року) прийнята на роботу в СШ№7 учителем навчальних класів переводом з СШ№2 м. Тернівка. Запис №7 на сторінці 6-7: - 01.09.2008 року (наказ № 125-к від 29.08.2008 року) призначена на посаду заступника директора по учбово-виховній роботі і залишені години викладання в початкових класах; Запис №9 на сторінці 8-9: - 26.08.2014 року (наказ № 118-к від 19.08.2014 року) переведена з посади заступника по учбово-виховній роботі на посаду учителя навчальних класів; Запис №11 на сторінці 10-11: - 03.02.2023 року (наказ № 18-к/тр від 02.02.2023 року) звільнена за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України). В свою чергу, перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 (Перелік №909). Відповідно до Переліку №909 посада учителя та заступника директора по учбово-виховній роботі в загальноосвітньому навчальному закладі дає право на пенсію за вислугу років. Тобто, записами трудової книжки повністю підтверджуються періоди роботи позивача на посадах, визначених Переліком №909, які дають право на призначення пенсії за вислугу років. При цьому, доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо періоду роботи відповідачами суду не надано. Разом з тим, при вирішенні цієї справи суд враховує те, що позивач жодним чином не впливає на дотримання порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі недоліки у внесених в ній записах. Натомість, відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань. Такі повноваження Пенсійного фонду повинні бути використані з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких вони спрямовані. Відтак, враховуючи вищенаведене, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності. Наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу. При цьому, колегія суддів наголошує на тому, що підставою для призначення пенсії є наявність необхідного страхового стажу, а не дотримання формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а. Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Вказана позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 року у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 року у справі №638/18467/15-а. За таких обставин, відмова пенсійного органу у зарахуванні до страхового та спеціального стажу періодів роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 , дата заповнення 15.08.1988 року, у зв`язку із неповним зазначенням дати народження позивача на першій сторінці трудової книжки носить формальний характер і не відповідає вимогам пенсійного законодавства, що свідчить про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №046350016320 від 29.05.2024 року та наявність правових підстав для його скасування. У зв`язку з викладеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 згідно пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ періоди роботи згідно записів трудової книжки серія НОМЕР_1 з 15.08.1988 року по 03.02.2023 року. В свою чергу, за наявними в матеріалах справи документами станом на момент звернення із заявою про призначення пенсії за вислугу років, спеціальний стаж роботи ОСОБА_1 Спеціальний для призначення пенсії за вислугу років на підставі п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» становить 34 років 05 місяці 19 днів. Враховуючи те, що право позивача на призначення пенсії за вислугу років, за наслідками судового розгляду є підтвердженим, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність призначення позивачу пенсії за вислугу років з 22 травня 2024 року. Разом з тим, суд першої інстанції, зобов`язуючи Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років згідно п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ з 22.05.2024 року, не врахував того, що рішення про відмову у призначенні пенсії за вислугу років відносно позивача приймало Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області за принципом екстериторіальності, і саме воно досліджувало документи позивача і вирішувало питання щодо призначення пенсії. Відтак, за наслідками судового розгляду, обов`язок щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років згідно п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ з 22.05.2024 року має бути покладений на Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області. З урахуванням наведеного, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 317, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області задовольнити частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року змінити в частині визначення органу, на який покладено обов`язок призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років згідно п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ з 22.05.2024 року, виклавши абзац четвертий його резолютивної частини в наступній редакції. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років згідно п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ з 22.05.2024 року. В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено 21 січня 2025 року. Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов суддя С.В. Сафронова суддя С.М. Іванов