Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/17000/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 січня 2025 р. Справа № 520/17000/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Чалого І.С., Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Заічко О.В.) від 27.09.2024 по справі № 520/17000/24 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: Позивач, ФОП ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 19.02.2024 № 85984-2405-2030- НОМЕР_1 про нарахування земельного податку з фізичних осіб за 2024 рік, сума податкового зобов`язання складає 55516,16 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що винесене відповідачем податкове повідомлення-рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки прийняте з порушенням вимог податкового законодавства, оскільки не зазначені дані та інші індивідуальні ознаки об`єкту, а саме земельної ділянки, її адреса, її площа та інші ознаки, які надають підстави для фактичного нарахування земельного податку. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2024 по справі № 520/17000/24 позовні вимоги залишено без задоволення. Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що позивач надав суду не електронне відтворення податкового повідомлення рішення від 19.04.2024 р., а саме як копію письмового доказу за підписом уповноваженої особи ГУ ДПС у Харківській області - Євгенія Лелюк, з печаткою відповідного органу ГУ ДПС у Харківській області, яке прийшло на адресу позивача за поштовим відправленням через АТ «Укрпошта» трекінг відправлення № 06 009 0455 3686 від 14.04.2024 р., відправником визначене ГУ ДПС у Харківській області, отримувач позивача у справі ФОП ОСОБА_1 . Крім того, наявність вказаного ППР була відображена в особистому кабінеті платника податків ФОП ОСОБА_1 саме за реєстраційним номером № 85984-2405-2030-UA63120230000028556 від 19.02.2024 р. про нарахування позивачу земельного податку з фізичних осіб за 2024 рік, сума податкового зобов`язання складає 55516,16 грн. Вказує, що посилання відповідача на не прийняття вказаного податкового рішення не відповідає дійсності, так як воно оформлене не тільки в електронному вигляді, а й йому присвоєний відповідний реєстраційний номер, воно роздруковане у письмовому вигляді та направлене та отримане позивачем. Зазначає, що станом на час розгляду судом справи по суті 27.09.2024 р., а так само й станом на час подання апеляційної скарги про скасування ГУ ДПС у Харківській області та/або вище стоячим органом ДПС України, спірного повідомлення рішення № 85984-2405-2030-UA63120230000028556 від 19.02.2024 р. позивачу не відомо та таке рішення (про скасування) податковими органами не приймалося. За таких обставин вважає, що наявність вказаного податкового повідомлення рішення породжує для позивача відповідні обов`язки щодо сплати нарахованого податку на землю у сумі 55516,16 грн., та має бути предметом розгляду у вказаній адміністративній справі. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2024 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2024 по справі № 520/17000/24 та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження. Сторони про розгляд справи в порядку письмового провадження повідомлені належним чином. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що у травні 2024 року з особистого кабінету платника податків позивачу стало відомо про наявність відносно нього податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 19.02.2024 № 85984-2405-2030-UA63120230000028556 про нарахування земельного податку з фізичних осіб за 2024 рік, сума податкового зобов`язання складає 55516,16 грн. Вважаючи, що винесене відповідачем податкове повідомлення-рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки прийнято з порушенням вимог податкового законодавства, позивач звернувся до суду першої інстанції із вказаними вище позовними вимогами. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов до висновку, що податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 19.02.2024 № 85984-2405-2030-UA63120230000028556 про нарахування земельного податку з фізичних осіб за 2024 рік, сума податкового зобов`язання складає 55516,16 грн, не порушує права, свободи або інтереси позивача, а тому, відповідно, не може бути скасоване в судовому порядку за його позовом. Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст. 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. За визначенням підпункту 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності. Пунктом 42.1, 42.2, 42.4 статті 42 Податкового кодексу України визначено, що податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу. Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику). Платники податків, які подають звітність в електронній формі та/або пройшли електронну ідентифікацію онлайн в електронному кабінеті, можуть здійснювати листування з контролюючими органами засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги". Для осіб, які є фінансовими агентами, листування з контролюючим органом в електронній формі є обов`язковим у випадках, визначених цим Кодексом. Листування контролюючих органів з платниками податків, зазначеними в абзаці першому цього пункту, які подали заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, а також з фінансовими агентами у випадках, визначених цим Кодексом, здійснюється засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги" шляхом надіслання документа в електронний кабінет з одночасним надісланням платнику податків на його електронну адресу (адреси) інформації про вид документа, дату та час його надіслання в електронний кабінет. Документ, надісланий контролюючим органом в електронний кабінет, вважається врученим платнику податків або фінансовому агенту, якщо він сформований з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги" та є доступним в електронному кабінеті. Відповідно до пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг. Відповідно до пункту 56.1 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. За змістом пункту 56.17 статті 56 ПК України процедура адміністративного оскарження закінчується, зокрема, днем отримання платником податків рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов`язання платника податків. Відповідно до вимог пункту 56.18 статті 56 ПК України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили. Таким чином, якщо рішення контролюючого органу про нарахування грошових зобов`язань за результатами адміністративного та судового оскарження не було скасовано і є чинним, такі зобов`язання вважаються узгодженими. Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Приписами ч. 1 ст. 5 КАС України, зокрема визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. В межах спірних правовідносин відповідач посилається на те, що відповідно до даних інформаційно-комунікаційних систем та інших інформаційних ресурсів, які є у розпорядженні ГУ ДПС, ОСОБА_1 був зареєстрований платником земельного податку з 14.02.2013. Реєстрацію платника земельного податку припинено у зв`язку із рішенням Другого апеляційного адміністративного суду по справі № 520/22415/23 від 19.02.2024. Вказує, що позивачу нарахований земельний податок з фізичних осіб за 2024 рік у розмірі 55516,16 грн в автоматичному режимі, що відображено в електронному кабінеті платника податку, проте оскаржуване податкове повідомлення рішення позивачу не надсилалось. Також ГУ ДПС зазначило, що вищезазначене податкове повідомлення-рішення не складалось у письмовій формі, не підписувалось керівником чи іншою уповноважною особою контролюючого органу, печаткою не завірялось та засобами поштового зв`язку не надсилалось, а тому у позивача відсутні податкові зобов`язання з земельного податку з фізичних осіб за 2024 рік у розмірі 55516,16 гривень. Крім того, як встановлено судом першої інстанції, у рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року по справі № 520/22415/23 у власності та користуванні позивача не перебувають будь-які земельні ділянки, тому у нього є відсутнім об`єкт оподаткування. В свою чергу, позивач зазначив, що ним до суду наданий письмовий доказ, а саме копію спірного податкового повідомлення-рішення за підписом уповноваженої особи ГУ ДПС у Харківській області - Євгенія Лелюк, з печаткою відповідного органу ГУ ДПС у Харківській області, яке прийшло на адресу позивача за поштовим відправленням через АТ «Укрпошта» трекінг відправлення № 06 009 0455 3686 від 14.04.2024 р., відправником визначене ГУ ДПС у Харківській області, отримувач ФОП ОСОБА_1 . Крім того, зазначив, що наявність вказаного ППР була відображена в особистому кабінеті платника податків ФОП ОСОБА_1 саме за реєстраційним номером № 85984-2405-2030-UA63120230000028556 від 19.02.2024 р. про нарахування позивачу земельного податку з фізичних осіб за 2024 рік, сума податкового зобов`язання складає 55516,16 грн. Надаючи оцінку цим доводам позивача, колегія суддів зазначає, що предметом спору у цій справі є визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 19.02.2024 № 85984-2405-2030-UA63120230000028556 про нарахування земельного податку з фізичних осіб за 2024 рік, сума податкового зобов`язання складає 55516,16 грн. Дослідивши зміст наданого позивачем письмового доказу (податкового повідомлення-рішення), колегія суддів зазначає, що долучена позивачем копія податкового повідомлення-рішення містить іншу дату, а саме 09.02.2024 р. та інший - № 85984-2405-2030-UA63120270000028556 (а.с. 40), в той час як предметом спору визначено оскарження податкового повідомлення-рішення від 19.02.2024 № 85984-2405-2030-UA63120230000028556. Крім того, згідно наявного в матеріалах справи скрін-шоту з бази ДПС України вбачається, що датою формування ППР також зазначено 09.02.2024 р. Доказів того, що контролюючим органом складалося та надсилалося позивачу податкове повідомлення-рішення від 19.02.2024 № 85984-2405-2030-UA63120230000028556 матеріали справи не містять. За змістом Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004, поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". У цьому ж Рішенні зазначено, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Правова позиція щодо тлумачення поняття "законний інтерес" викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 по справі № 522/3665/17. У цій постанові Суд звернув увагу на те, що заінтересованість позивача повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача. Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. Тому для відкриття провадження у справі недостатньо лише твердження позивача, наведеного у позовній заяві, про порушення права, свободи або законного інтересу. Проаналізувавши правові норми, Верховний Суд у згаданій постанові визначив, що законний інтерес має такі ознаки: (а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; (б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; (в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; (г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово "її"); (д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень. Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист, передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Суд акцентує увагу на тому, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що у зв`язку з прийняттям рішення чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача. Саме по собі порушення вимог Закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведення позивачем наявності порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими рішенням чи діями. Право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах. Разом з цим, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Враховуючи те, що матеріали справи не містять доказів того, що контролюючим органом складалося та надсилалося позивачу податкове повідомлення-рішення від 19.02.2024 № 85984-2405-2030-UA63120230000028556, а долучене до матеріалів справи податкове повідомлення-рішення від 09.02.2024 р. № 85984-2405-2030-UA63120270000028556 не є предметом спору у цій справі, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України. Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2024 по справі № 520/17000/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко В.В. Катунов