Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 644/5403/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 січня 2025 р.Справа № 644/5403/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Калиновського В.А., Суддів: Кононенко З.О. , Мінаєвої О.М. , за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 13.11.2024, головуючий суддя І інстанції: Бугера О.В., м. Харків, повний текст складено 13.11.24 року по справі № 644/5403/24 за позовом ОСОБА_1 до поліцейського капрала 2 взводу 2 роти 1 батальйону Управління Патрульної поліції в Полтавській області Колісника Дениса Віталійовича , Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, закриття провадження, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Харкова з позовом до поліцейського капрала 2 взводу 2 роти 1 батальйону Управління Патрульної поліції в Полтавській області Колісника Дениса Віталійовича, Департаменту патрульної поліції, в якому просив суд: - скасувати постанову поліцейського 2 взводу 2 роти 1 батальйону Управління Патрульної поліції в Полтавській області Колісника Дениса Віталійовича серії ЕНА № 2464000 від 24.06.2024 року про накладення на нього, ОСОБА_1 , адміністративного стягнення та закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення. В обґрунтування позову зазначив, що його було зупинено нібито за порушеня ним Правил дорожнього руху 24.06.2024 року о 10-41 годині в місті Решетилівка на автодорозі М-03 Київ Харків Довжанський, 306 кілометр, а саме: пункту 12.4 ПДР, за перевищення швидкості руху в населеному пункті. На його прохання надати відеодоказ порушення ним Правил дорожнього руху, а саме перевищення швидкості, поліцейський не надав так як прибор вимірювання швидкості знаходився в зовсім іншого поліцейського. Поліцейський надав йому лише постанову серії ЕНА № 2464000 від 24.06.2024 року, він попросив представитись хто з них складав постанову так як поліцейських було троє, один з них надав посвідчення і представився капралом поліції Колісником Денисом Віталійовичем. Але не один з них не надав йому прибор вимірювання швидкості TruCAM для ознайомлення, йому було надано лише постанову. Поліцейський порушив ст. 40 Закону № 580-VIII, відповідно до якого при проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу автоматична фото і відеотехніку повинна бути розміщена в порядку зазначеному вказаною нормою Закону (стаціонарно вмонтованим способом), натомість ручне розміщення засобів автоматичної фото - і відеотехніки для вимірювання та фіксації швидкості суперечить приписам ст. 40 Закону. Оскільки автоматичний режим передбачає роботу виключно з триноги або штативу, обирається за допомогою системних опцій і не допускає втручання людини в процес фіксації правопорушень, інакше результат виміру швидкості можна поставити під сумнів. Вказував, що працівники поліції які в руках тримають вимірювач швидкості TruCAM роблять рух цим приладом на зустріч автомобілю для того щоб даний прилад показав збільшення швидкості автомобіля, це можливо якщо потрапити в діапазон часу протягом якого відбувається вимірювання. Зазначив, що рухався зі швидкістю 67 кілометрів на годину, а не 77 кілометрів на годину. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 13.11.2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Так, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що оскільки автоматичний режим передбачає роботу виключно з триноги або штативу, обирається за допомогою системних опцій і не допускає втручання людини в процес фіксації правопорушень. Cвідоцтво про повірку видане ДП "Укрметртестстандарт" від 21.11.2023 року про використання лазерного вимірювача швидкості ТruСаm для фіксації правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху не є нормативно-правовим актом, який змінює чи припиняє порядок використання та розміщення засобів автоматичної фото- і відеотехніки для фіксації виявлених порушень правил дорожнього руху. Апелянт також зауважив, що в рішенні суду не мотивовано і не зазначено чому судом відхилені його доводи і докази надані ним суду, фотодоказ з реєстратора автомобіля, що швидкість його автомобіля в населеному пункті була 67 км а не 77 км/год як зазначив в постанові поліцейський. З запису боді камери поліцейського зафіксовано, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, Стеганцов С.М. виявив бажання скористатись правовою допомогою, про що заявив усне клопотання і просив надати лист для написання письмового клопотання. Однак, йому у задоволенні такого клопотання було відмовлено. Отже, апелянт вважає, що поліцейський Колісник Денис Віталійович інспектор УПП Полтавської області, порушив права особи, яка притягалася до адміністративної відповідальності і порушив порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, що є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення. Відповідачами подано відзиви на апеляційну скаргу, в яких вони, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судовим розглядом встановлено, що поліцейським 2 взводу 2 роти Управління патрульної поліції в Полтавській області капралом поліції Колісником Денисом Віталійовичем 24.06.2024 було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення без пеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 2464000, якою на ОСОБА_1 було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. Зі змісту вказаної постанови вбачається, що 24.06.2024 о 10:41 в м. Решетилівка 306 км а/д М-03 Київ-Харків-Довжанський Стеганцов Сергій Михайлович, керуючи транспортним засобом TOYOTA LAND CRUISER PRADO 150 державний номерний знак НОМЕР_1 , в межах м. Решетилівка рухався зі швидкстю 77 км/год, перевищивши встановлене обмеження швидкості руху в населеному пункті на 27 км/год, чим порушив п. 12.4 ПДР - порушення швидкісного режиму в населених пунктах та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП. Швидкість руху вимірювалась лазерним вимірювачем швидкості руху TruCam LTI 20720 ТC 008425. Непогодившись із вказаною постановою, позивач звернувся з даним позовом до суду. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у спірних правовідносинах відсутні ознаки порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод та законних інтересів позивача, оскаржувана постанова відповідає критеріям правомірності, визначеним у ч. 2 ст. 2 КАС України, тому вимоги позивача необґрунтовані та не підлягають задоволенню. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з наступних підстав. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров`я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища визначенні положеннями Закону України Про дорожній рух. Відповідно до частини 5 статті 14 Закону України Про дорожній рух учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Положеннями статті 16 Закону України Про дорожній рух визначено основні права та обов`язки водія транспортного засобу. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють ПДР України. Згідно з пунктом 1.1. ПДР ці Правила відповідно до Закону України Про дорожній рух встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні гуртуватися на вимогах цих Правил. На виконання пункту 1.3. ПДР учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (п. 1.9 ПДР). Відповідно до пункту 12.4 ПДР України у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год. За приписами пункту 8.1 ПДР України, регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками. Згідно із пунктом 8.4 ПДР України, дорожні знаки поділяються на групи: а) попереджувальні знаки. Інформують водіїв про наближення до небезпечної ділянки дороги і характер небезпеки. Під час руху по цій ділянці необхідно вжити заходів для безпечного проїзду; б) знаки пріоритету. Встановлюють черговість проїзду перехресть, перехрещень проїзних частин або вузьких ділянок дороги; в) заборонні знаки. Запроваджують або скасовують певні обмеження в русі; г) наказові знаки. Показують обов`язкові напрямки руху або дозволяють деяким категоріям учасників рух по проїзній частині чи окремих її ділянках, а також запроваджують або скасовують деякі обмеження; ґ) інформаційно-вказівні знаки. Запроваджують або скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об`єктів, територій, де діють спеціальні правила; д) знаки сервісу. Інформують учасників дорожнього руху про розташування об`єктів обслуговування; е) таблички до дорожніх знаків. Уточнюють або обмежують дію знаків, разом з якими вони встановлені. Пунктом 5 Інформаційно-вказівні знаки розділу 33 ПДР України передбачено знак 5.45 Початок населеного пункту. Найменування і початок забудови населеного пункту, в якому діють вимоги цих Правил, що визначають порядок руху в населених пунктах. Знак 5.50 Кінець населеного пункту. Місце, з якого на даній дорозі втрачають чинність вимоги цих Правил, що визначають порядок руху в населених пунктах. Знаки 5.49 і 5.50 установлюються на фактичній межі забудови, яка прилягає до дороги. Відповідно до ПДР знак 5.70 "Фото-, відеофіксування порушень Правил дорожнього руху" інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями ПДР за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів. Як вбачається з матеріалів справи, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 122 КУпАП, з посиланням на перевищення транспортним засобом TOYOTA LAND CRUISER PRADO 150 державний номерний знак НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 максимально допустимої швидкості руху транспортного засобу на 27 км/год в населеному пункті, чим порушено вимоги пункту 12.4 ПДР України. Населений пункт м. Решетилівка, яке протягується на км 304+950, км 307+200 (ліворуч, праворуч), позначений дорожнім знаком 5.50, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, у тому числі й листом ТОВ "ОНУР КОНСТУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ", яким надано роз`яснення щодо розміщення знаків 5.49, 5.50, 5.76, 7.2.1 на відповідній ділянці дороги. Як встановлено частиною 1 статті 122 КУпАП України, перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів (частина 1 статті 247 КУпАП). Статтею 69 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Положеннями статті 31 Закону України № 580-VIII надано право поліції застосовувати такі превентивні заходи, окрім іншого, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису. Статтею 40 Закону України № 580-VIII визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото - і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото - і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. На виконання вимог частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. За визначенням, наведеним у статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. За змістом норм частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. На підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення відповідачем було надано до матеріалів справи відеозапис та фотокартку, які зроблені за допомогою приладу лазерного вимірювача швидкості Trucam ТС 008425, якими зафіксовано рух транспортного засобу TOYOTA LAND CRUISER PRADO 150 державний номерний знак НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 , швидкість 77 км/год., дистанція з якої здійснено вимірювання 363,3 м, максимально допустима швидкість 50 км/год, зазначено дату і час фіксації 24/06/2024 о 10:41:54 год. З наданого відеозапису з приладу TruCam вбачається, що оптичний приціл був наведений на транспортний засіб TOYOTA LAND CRUISER PRADO 150, номерний знак НОМЕР_1 та не втрачав ціль. Колегія суддів зауважує, що дослідивши вищевказані відеозапис та фотокартку вочевидь можливо ідентифікувати марку, модель та державний номерний знак вказаного транспортного засобу в момент вчинення вищевказаних дій. З копії оскаржуваної постанови вбачається, що остання містить посилання на відповідний технічних засіб, а саме вказано, що вимір проводився приладом TruCAM LTI 20/20 ТС008425, що відповідає вимогам пункту 4 частини 2 статті 283 КУпАП. Позивач не заперечує, що в момент фіксації швидкості саме він здійснював керування вказаним у постанові транспортним засобом. Отже, керування позивачем транспортним засобом зі швидкістю 77 км/год. підтверджено належними та допустимими доказами. Колегія суддів не приймає до уваги наданий позивачем фотодоказ з реєстратора його автомобіля, на якому, як він зазначає, зафіксовано, що швидкість його автомобіля в населеному пункті була 67 км/год., а не 77 км/год, як зазначено у постанові відповідача, з огляду на те, що на вказаному фото швидкість 67 км/год зафіксована о 10:33:18 год, проте швидкість автомобіля позивача 77 км/год була зафіксована відповідачем о 10:41:54. Таким чином, наданий позивачем доказ не спростовує факт порушення позивачем швидкісного режиму саме у час, зазначений відповідачем у спірній постанові. Щодо доводів позивача, про неправомірність використання приладу фіксації швидкості, оскільки заміри швидкості робились тримаючи прилад в руках, колегія суддів зазначає наступне. Лазерний вимірювач швидкості LTI 20/20 ІІ TruCam здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак та особу водія. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів. Для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобів на приладі встановлюється поріг допустимої швидкості руху. При цьому враховується похибка приладу ±2 км/год. Прилад дозволяє вимірювати швидкість на дистанціях від 15 м до 1200 м. З відстані у 350-450 м поліцейським виконується наведення позначки оптичного прицілу на цільовий автомобіль і натискається спусковий гачок приладу. Прилад починає вимірювання швидкості і включає запис відео, при цьому чути характерний звук низького тону. Після стабільного утримання позначки на цільовому транспортному засобі, прилад здійснює вимірювання швидкості. Про фіксацію перевищення швидкості руху свідчить характерний звук високого тону і в самому оптичному прицілі та на екрані монітору приладу фіксується числовий показник швидкості. При фіксації перевищення встановленої швидкості руху прилад здійснює фотографування транспортного засобу порушника, про що свідчить повторний звук високого тону. Після цього поліцейський відпускає спусковий гачок та вживає заходи до зупинки порушника. Виробник приладу TruCam (LTI, США) застосував алгоритм шифрування AES з метою посилення достовірності доказової бази дорожньої поліції в суді в разі оскарження факту порушення. Правильність реалізації у приладі LTI 20/20 ІІ TruCam зазначеного алгоритму підтверджено за результатами державної експертизи у сфері криптографічного захисту інформації. Застосування алгоритму шифрування AES забезпечує контроль цілісності інформації не тільки в самому приладі TruCam, але, також в зашифрованих файлах, що скопійовані на будь-які інші електронні носії. Тому, достовірність інформації про порушення правил дорожнього руху може бути перевірена в будь-який момент після її фіксації приладом TruCam, у тому числі під час її пред`явлення в якості речового доказу в адміністративному судовому процесі. Лазерний вимірювач швидкості LTI 20/20 ІІ TruCam отримав сертифікат перевірки типу засобів вимірювальної техніки № UA.TR.001 241-18, виданого державним підприємством Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів (ДП УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ), чинного до 26.12.2028 року. Всі прилади, що використовуються працівниками Департаменту патрульної поліції, пройшли повірку. Міжповірочний інтервал для LTI 20/20 TruCam визначено Переліком засобів вимірювальної техніки, типи яких затверджені на підставі результатів державних приймальних та контрольних випробувань і міжнародних договорів України затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України 05.04.2012 № 437 і становить 1 рік. Проведення повірки передбачено Порядком проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації та оформлення її результатів затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України 08.02.2016 №

193. Відповідно до Свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/29490 від 21.11.2023 року вимірювач швидкості транспортних засобів лазерний LTI 20/20 TruCam II № TC008425 відповідає вимогам технічної документації на вимірювач, а свідоцтво чинне до 21.11.2024 року. Колегією суддів встановлено, що вимірювач LTI 20/20 TruCam відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань. Крім основного, ручного режиму, вимірювач LTI 20/20 TruCam також може бути встановлений на триногу для проведення вимірювань швидкості руху транспортного засобу в автоматичному режимі. Алгоритм обробки вимірювальної інформації забезпечують отримання результатів вимірювання швидкості руху ТЗ в межах максимально допустимої похибки, як в ручному та автоматичному режимах: + 2 км/год в діапазоні від 2 км/год до 200 км/год; + 1 % в діапазоні від 201 км/год до 320 км/год. Враховуючи викладене, лазерний вимірювач швидкості LTI 20/20 TruCam зареєстрований в державному реєстрі транспортних засобів вимірювальної техніки та дозволений для використання на території України, а прилад LTI 20/20 TruCam з серійним номером ТС008425 пройшов випробування відповідності, сертифікат якого був чинний станом на дату винесення оскаржуваної постанови у справі про адміністративне правопорушення та даний прилад може використовуватися в ручному режимі. Отже, за технічними характеристиками, лазерний вимірювач швидкості LTI 20/20 TruCam здійснює вимірювання швидкості руху транспортних засобів в ручному режимі, а тому його дані можливо розцінювати як беззаперечний доказ по справі. Таким чином щодо доводів позивача про те, що дії поліцейських були незаконними, оскільки вимірювання швидкості руху було здійснено приладом із функцією фото- та відеофіксації TruCam, який знаходився в руках працівника поліції і переміщався у просторі, а не був встановлений стаціонарно, - колегія суддів зазначає, що як зазначено в вище наведених нормах, лазерний вимірювач LTI 20/20 TruCam відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань, а крім основного, ручного режиму, вимірювач LTI 20/20 TruCam також може бути встановлений на триногу для проведення вимірювань швидкості руху транспортного засобу в автоматичному режимі. В свою чергу, позивачем не доведено, що тримання відповідачем в руках лазерного вимірювача LTI 20/20 TruCam призвело до не правильного встановлення швидкості руху транспортного засобу позивача. Таким чином, колегія суддів вважає, що матеріалами справи доведено факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а саме перевищення швидкості руху в населеному пункті на 27 км/год. Щодо доводів позивача про порушення його права на правову допомогу, колегія суддів зазначає наступне. На місці розгляду справи ОСОБА_1 було ознайомлено із правами, передбаченими ст. 63 Конституції України, ст. 268 КУпАП, що підтверджується матеріалами відеофіксації. ОСОБА_1 забажав, щоб інспектор викликав адвоката. Інспектор повідомив, що водій самостійно може викликати адвоката. Також інспектор наголошував на тому, що користування правовою допомогою під час розгляду справи є виключно правом особи, обов`язку забезпечити водія такою допомогою на працівників поліції законодавством не покладено. Колегія суддів зазначає, що статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах, повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. За приписами Кодексу України про адміністративні правопорушення забезпечення права на отримання правової допомоги означає надання можливості особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, залучити адвоката або іншого фахівця у галузі права, за власним вибором. В контексті Рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 р. №13-рп/2000 право на захист передбачає право кожного захищати себе особисто або через вільно вибраного ним на власний розсуд захисника з-поміж юристів, які можуть надати ефективний правовий захист. Варто зазначити, що при трактуванні положень ст. 268 КУпАП, позивач помилково ототожнює своє право на отримання правової допомоги з обов`язком відповідача забезпечити йому участь адвоката під час розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності. Європейський суд з прав людини в пункті 32 справи "Максименко проти України" обґрунтував необхідність забезпечення юридичної допомоги у випадку, коли інтереси правосуддя вимагають, щоб цій особі була надана така допомога. Інтереси правосуддя вимагають забезпечення обов`язкового представництва у випадку, коли йдеться про позбавлення особи свободи. Cлід наголосити, що санкція ч. 1 ст. 122 КУпАП не передбачає застосування адміністративного затримання. Отже, відсутність захисника при складанні оскаржуваної постанови не суперечить інтересам правосуддя, оскільки позивач реалізував право на оскарження постанови про адміністративне правопорушення, а тому подальший захист прав і свобод особи може бути забезпечено в суді при оскарженні дій та рішень суб`єкта владних повноважень. Водночас, судова колегія зазначає, що законом не визнана обов`язкова участь адвоката у випадку розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, безпосередньо на місці його вчинення. Окрім того, суд звертає увагу на те, що позивач мав право перенести розгляд справи для залучення захисника, заявивши відповідне клопотання. Однак, ОСОБА_1 не виявив бажання перенести розгляд справи для залучення захисника та не вчиняв жодних дій спрямованих на прибуття адвоката на місце зупинки транспортного засобу. Відтак, судовим розглядом встановлено, що інспектором під час розгляду справи було забезпечено позивачу можливість реалізації прав, визначених ст. 268 КУпАП, зокрема, інспектор патрульної поліції не перешкоджав реалізації права на отримання правової допомоги на місці розгляду справи чи в телефонному режимі, про що повідомляв позивачу. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірна постанова винесена інспектором Колісником Д.В., як уповноваженим працівником Департаменту патрульної поліції, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені КУпАП, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо та своєчасно, тому підстав для її скасування немає. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно частин 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Колегія суддів зазначає, що відповідачем належними та допустимими доказами доведено правомірність своїх дій, щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності. В той час, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про обґрунтованість заявлених позовних вимог, оскільки сама незгода із встановленим правопорушенням не є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та звільнення від адміністративної відповідальності. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову. Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 13.11.2024 року по справі № 644/5403/24 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 13.11.2024 по справі № 644/5403/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді З.О. Кононенко О.М. Мінаєва