Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/1907/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/1907/24 пров. № А/857/16872/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Глушка І.В. суддів Довгої О.І., Запотічного І.І., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 червня 2024 року (ухвалене суддею Морська Г.М., в м. Львові, за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін) у справі № 380/1907/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: В січні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування «щомісячної додаткової грошової винагороди» та «індексації грошового забезпечення» при обрахунку «грошової допомоги на оздоровлення» передбаченої статтею 10-1 та частиною 3 статті 15 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за 2015, 2016, 2017 рік; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування «індексації грошового забезпечення» при обрахунку «грошової допомоги на оздоровлення» передбаченої статтею 10-1 та частиною 3 статті 15 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за 2018 рік; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування «індексації грошового забезпечення» при обрахунку грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату «грошової допомоги на оздоровлення» передбаченої статтею 10-1 та частиною 3 статті 15 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за 2015, 2016, 2017 рік з урахуванням «щомісячної додаткової грошової винагороди» та «індексації грошового забезпечення» в тому числі виплаченої на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року у справі № 380/2403/21; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату «грошової допомоги на оздоровлення» передбаченої статтею 10-1 та частиною 3 статті 15 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за 2018 рік з урахуванням «індексації грошового забезпечення» в тому числі виплаченої на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року у справі № 380/2403/21; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з урахуванням «індексації грошового забезпечення» в тому числі виплаченої на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року у справі № 380/2403/21. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06 червня 2024 року позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповного з`ясування обставин справи та підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Зазначає, що Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової винагороди військовослужбовцям ЗСУ, затвердженої наказом Міністра оборони України від 24.10.2016 №550 встановлено військовослужбовцям виплату щомісячної додаткової грошової винагороди, яка згідно п.8 не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Виплати позивача є разовими та не підлягають індексації грошового забезпечення та не враховують додаткову винагороду. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи по суті. Відповідно до п.3 ч.1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази. Судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.09.2018 №183 сержанта ОСОБА_1 , старшину мінометної батареї 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 03.09.2018 №93-РС, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22.04.2021 у справі №380/2403/21 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), а в період з 01.03.2018 року по 04.09.2018 року із застосуванням березня 2018 року, як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078. На виконання зазначеного рішення військовою частиною НОМЕР_1 було нараховано індексацію грошового забезпечення. Також, військова частина НОМЕР_1 повідомила суд, що при нарахуванні грошової допомоги на оздоровлення за 2015, 2016, 2017, 2018 роки для обрахунків розміру належних сум враховувались наступні складові: посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби та премія. Так, позивачу нараховувалася та виплачувалася щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 № 161), по травень 2017 року щомісячно, тобто мала постійний (систематичний) характер. Натомість зазначену щомісячну додаткову грошову винагороду не включено до складу грошового забезпечення, з якого позивачу обчислювалась грошова допомога на оздоровлення у 2015, 2016, 2017 роках, що відповідач не заперечив. Згідно розрахунку компенсації за додаткову відпустку за 2015-208 роки, до складу грошового забезпечення з якого розраховувалась така компенсація входить: посадовий оклад 32600, 00 грн, оклад за військовим званням 740, 00 грн, надбавка за вислугу років 1200,00 грн, надбавка за особливості проходження служби 520,00 грн. Вважаючи, що відповідачем протиправно не проведено перерахунок грошової допомоги на оздоровлення та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки з урахуванням індексації грошового забезпечення та щомісячної додаткової грошової винагороди, позивач звернувся до суду. Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач протиправно здійснив нарахування та виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення у 2015, 2016, 2017 роках без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889. Індексація повинна враховуватися при розрахунку грошової допомоги на оздоровлення за 2014, 2015, 2016, 2017, 2018 роки та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Адже індексація є складовою місячного грошового забезпечення військовослужбовця та повинна включатися до розрахунку грошової допомоги на оздоровлення та компенсації додаткових відпусток, як учаснику бойових дій, що безпідставно не було здійснено відповідачем. Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції зазначає таке. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та члені їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) у статті першій якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі-Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Згідно з пунктом 12 частини першої статті 12 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-XII; в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Статтею 4 Закону України «Про відпустки» (далі - Закон №504/96-ВР; в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) установлюються такі види щорічних відпусток: 1) основна відпустка (стаття 6 цього Закону); 2) додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); 3) додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); 4) інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Статтею 16-2 Закону №504/96-ВР передбачено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Відповідно до пункту 12 частини 1 статті 12 Закон №3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги, зокрема використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Пунктами 8, 14, 17, 18, 19 статті 10-1 Закону №2011-XII вказано, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-XII) та Законі України «Про оборону України» (далі - Закон №1932-XII). За статтею 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби. Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі. Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР. Чинним законодавством лише припинено надання зазначеного виду відпустки, проте не припинено відповідних виплат грошової компенсації за її не використання. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18 (Пз/9901/4/19). Що стосується вимог щодо нарахування компенсації за невикористані дні відпустки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення, які належали станом на день звільнення зі військової служби та вимоги щодо зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та доплату позивачу грошової допомоги на оздоровлення передбаченої ст. 10-1 та ч. 3 ст. 15 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та члені їх сімей» з урахуванням «щомісячної додаткової грошової допомоги» та «індексації грошового забезпечення» за 2014, 2015, 2016, 2017 роки, колегія суддів зазначає наступне. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Відповідно до статті 9 Закону № 2011-XII, постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260). Згідно з частиною 3 статті 15 Закону №2011-XII військовослужбовцям виплачуються, зокрема, грошова допомога на оздоровлення в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України. Відповідно до частини першої статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Пунктами 1 та 6 розділу XXIII Порядку №260 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги. Нормативно-правовим актом, яким визначається розмір грошового забезпечення, його складові, умови та порядок його виплати, є Порядок № 260, якими не передбачено такого додаткового виду грошового забезпечення як індексація грошового забезпечення. Разом з цим, грошове забезпечення індексується відповідно до закону. Статтею 1 Закону України від 03.07.1991 №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Відповідно до законодавчого визначення індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, яка спрямована на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Враховуючи те, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, суд першої інстанції дійшов висновку, що механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації. Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 у справі №240/10130/19 сформував правовий висновок про те, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку пенсії за вислугу років, що забезпечує дотримання пенсійних прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист. В іншому випадку, не врахування індексації при обрахунку пенсії за вислугу років призвело б до застосування для визначення розміру пенсії знеціненого грошового забезпечення. Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Індексація має спеціальний статус виплати у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, зокрема, пенсії, стипендії; оплати праці (грошового забезпечення), які мають систематичний характер, а тому, індексація є невід`ємною складовою частиною грошового забезпечення. Колегія суддів суду апеляційної інстанції констатує, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку виплат військовослужбовців. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21 грудня 2021 року у справі №820/3423/18, постанові від 29 квітня 2020 року у справі №240/10130/19, постанові від 19 березня 2020 року у справі №820/5286/17, постанові від 26 лютого 2021 року у справі №620/3346/19, предметом розгляду яких було включення індексації до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обрахунок та визначення розміру «грошової допомоги на оздоровлення». З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що нарахування грошової допомоги на оздоровлення та компенсації за невикористані дні відпустки має проводитись з урахуванням індексації грошового забезпечення у складі грошового забезпечення. Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 №1294 (набрала чинності 01.01.2008) (далі - Постанова №1294), грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Підпунктом 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 №889 (далі - Постанова №889) уряд установив, з-поміж іншого, щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 % місячного грошового забезпечення, з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 % місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення. За пунктом 5 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 24.10.2016 №550 (далі - Інструкція №550, яка була чинною до 20.07.2018), така винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації), а командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників). Винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення (пункт 8 Інструкції №550). Згідно пункту 9 Інструкції №550 розміри винагороди встановлюються наказами Міністра оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади на особливостей умов проходження служби в межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони (Головною управління розвідки Міністерства оборони) в Державному бюджеті України на відповідний рік. Наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.07.2008 за № 638/15329, затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Інструкція № 260, яка була чинною до 20.07.2018), пунктом 38.6 якої передбачено, що військовослужбовцям, які звільняються з підстав, зазначених у пунктах 38.1 та 38.2 цієї Інструкції, до їх місячного грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога, включаються: звільненим з посад, на які вони були призначені - оклад за штатною посадою, оклад за військовим званням і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.11.2021 у справі №825/997/17 зазначила, що відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 522/2738/17, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення. Кабінет Міністрів України 22.09.2010 як вищий орган у системі органів виконавчої влади прийняв Постанову № 889, якою з 01.01.2010 установив щомісячну додаткову грошову винагороду. Як слідує зі змісту подальших змін до цієї постанови, перелік військовослужбовців та інших осіб, яким відповідно до пункту 1 цієї постанови встановлювалася винагорода, розширено. Як слідує з Постанови №889, щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер. Аналогічна правова позиція відображена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №522/2738/17. Згідно Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №671 (у редакції, чинній на час затвердження Інструкції №550), одним з основних завдань Міністерства оборони України як центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, було встановлення порядку грошового забезпечення. Зазначене повноваження Міністерства оборони України корелює із пунктами 1 Інструкцій №550 та

595. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що встановлення підзаконним нормативно правовим актом порядку та умов виплати щомісячної додаткової грошової винагороди не може звужувати чи заперечувати права на отримання такої винагороди, встановленого актом вищої юридичної сили. Відтак, застосуванню підлягають норми Закону №2011-ХІІ та Постанови №889, а не Інструкцій №595 та №550. Нормами Закону №2011-ХІІ також встановлено право військовослужбовців на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби. Згідно з вказаною позицією Великої Палати Верховного Суду, щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби. Відтак, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон № 2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону. Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі №400/3224/19. Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги слід задовольнити у спосіб: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період за 2015 по 2018, та зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за не невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір таких допомог, та індексації грошового забезпечення; визнати протиправними дії відповідача щодо не врахування щомісячної додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22.10.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій», та індексації грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті позивачу грошової допомоги на оздоровлення, передбаченої статтею 10-1 та ч. 3 ст. 15 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за 2015, 2016, 2017 року та зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та доплату позивачу грошової допомоги на оздоровлення, передбаченої ст. 10-1 та ч. 3 ст. 15 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням щомісячної додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22.10.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій», та індексації грошового забезпечення, за 2015, 2016, 2017 роки. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції. Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється. Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 червня 2024 року у справі №380/1907/24 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний