Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/13984/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 січня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/13984/24 Перша інстанція: суддя Іванов Е.А., повний текст судового рішення складено 25.09.2024, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Джабурія О.В. суддів - Вербицької Н.В. - Кравченка К.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,- ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ 07 травня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просив суд: - визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови позивачу у зарахуванні до трудового стажу періодів роботи згідно трудової книжки від 08.07.1981 року № НОМЕР_1 з 09.07.1981 року по 29.01.1982 рік учнем тесляра підіймальної дільниці Камустяк об`єднання «Лензолото» Іркутської області з 04.02.1982 року по 20.04.1982 року слюсарем 4 розряду в Бодайбинському управлінні «Лензолотодортранс», служби у відділі протипожежної аварійно-рятувальної служби УМВС РФ адміністрації Іркутської області з 01.01.1992 року по 01.07.1996 року та призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» протиправними та скасувати рішення № 154950005225 від 22.03.2024 року; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати позивачу до трудового стажу періоди роботи згідно трудової книжки від 08.07.1981 року № НОМЕР_1 з 09.07.1981 року по 2901.1982 рік учнем тесляра підіймальної дільниці Камустяк об`єднання «Лензолото» Іркутської області, з 04.02.1982 року по 20.04.1982 року слюсарем 4 розряду в Бодайбинському управлінні «Лензолотодортранс», служби у відділі протипожежної аварійно-рятувальної служби УМВС РФ адміністрації Іркутської області з 01.01.1992 року по 01.07.1996 року та призначити пенсію на за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 14.03.2024 року. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 14.03.2024 року звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області з заявою про призначення пенсії у зв`язку з досягненням 60 років, проте оскаржуваним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у цьому було відмовлено, так як до страхового стажу не зараховано згідно трудової книжки від 08.07.1981 року № НОМЕР_1 періоди роботи з 09.07.1981 року по 29.01.1982 рік та з 04.02.1982 року по 20.04.1982 рік, оскільки в записах відсутні дати наказу на прийом, що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України №58 від 27.07.1993 року ( зі змінами) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України №110 від 17.08.1993, а також не зарахований період служби в органах МВС РФ з 01.01.1992 року по 01.07.1996 рік, оскільки підприємство знаходиться на території російської федерації та Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» розірвано дипломатичні відносини. Оскаржуване рішення порушує його конституційне право на соціальний захист. Представник відповідача, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначає, що періоди роботи позивача з 09.07.1981 року по 29.01.1982 року та з 04.02.1982 року по 20.04.1982 року не було зараховано до страхового стажу у зв`язку з тим, що запис № 8 у трудовій книжці не відповідає вимогам Інструкції №

162. Зокрема, відповідно до п. 2.13 Інструкції № 162 (надалі мовою оригіналу) в графе 3 раздела «Сведения о работе» в виде заголовка пишется полное наименование предприятия. Под этим заголовком в графе 1 ставится порядковый номер вносимой записи, в графе 2 указывается дата приема на работу. В порушення зазначених вимог, записи у трудовій книжці позивача за періоди з 09.07.1981 року по 29.01.1982 року та з 04.02.1982 року по 20.04.1982 року у трудовій книжці позивача про прийняття на роботу не містять відомостей у графі 2 про дату прийняття на роботу. Отже, такі записи є недійсними, тобто такими, що не підтверджують трудову діяльність Позивача з а періоди з 09.07.1981 року по 29.01.1982 року та з 04.02.1982 року по 20.04.1982 року. Однак, неналежне оформлення трудової книжки не позбавляє особу права на зарахування періодів трудової діяльності до страхового стажу. При цьому посилається на Постанову Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року якою було затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок № 637). Отже, чинним законодавством України передбачено можливість підтвердження трудового стажу у разі відсутності відповідних записів у трудовій книжці. Проте, жодних допустимих доказів, передбачених п. 3 Порядку № 637 позивачем до Головного управління не було надано. Також, до страхового стажу позивача не було зараховано період роботи з 01.01.1992 року по 01.07.1996 року в органах МВС РФ, у зв`язку з військовою агресією РФ та введенням в країні воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 Укрпоштою повністю припинено поштове співробітництво та обмін поштою з країною - агресором. Поштові відправлення у цю країну не приймаються і не відправляються. Враховуючи цю обставину, у органів Пенсійного фонду України відсутня об`єктивна можливість здійснити перевірку первинних документів та підтвердити факт сплати страхових внесків за період з 01.01.1992 року по 01.07.1996 року до пенсійного органу РФ. Враховуючи вищевикладене, не має правових підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів з 09.07.1981 року по 29.01.1982 року, з 04.02.1982 року по 20.04.1982 року та з 01.01.1992 року по 01.07.1996 року, оскільки жодних передбачених законодавством документів на підтвердження трудової діяльності у зазначений період позивачем до Головного управління не було надано, а записи у трудовій книжці не відповідають вимогам чинного на той момент законодавства. Представник відповідача, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав аналогічних вказаних Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області та також зазначає про вихід України 19.06.2023 року з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - задоволений частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №154950005225 від 22.03.2024 року щодо відмови в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 14.03.2024 року, з зарахуванням до його страхового стажу періоди роботи з 09.07.1981 року по 29.01.1982 рік, з 04.02.1982 року по 20.04.1982 року з 01.01.1992 року по 01.07.1996 року з урахуванням висновків суду. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розміру 1211,20 грн. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 14.03.2024 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком до якої додав трудові книжки. Заява за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області та його рішенням №154950005225 від 22.03.2024 року відмовлено позивачу у призначенні пенсії з підстав того, що його страховий стаж становить менш ніж 31 рік, а саме 22 роки 01міс. 21день при віці 60 років. Тоді як необхідний стаж для виходу на пенсію становить 31 років. Та до страхового стажу не зараховано період зазначений у трудовій книжці позивача з 09.07.1981 року по 29.01.1982 року та з 04.02.1982 року по 20.04.1982 року, так як у трудовій книжці про прийняття на роботу не містять у графі 4 відомості про дату наказу про прийняття на роботу; та період з 01.01.1992 року по 01.07.1996 року в органах МВС РФ, так як підприємство знаходиться на території російської федерації та Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 розірвано дипломатичні відносини. Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням позивач звернувся до суду з позовом. Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків. ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень. За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (надалі - Закон № 1058-IV). Статтею 8 Закону №1058-IV закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Так, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Частиною 1 статті 44 Закону №1058-IV визначено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально (тут і надалі посилання на норми Закону № 1058-IV наводяться в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Згідно з частиною 5 статті 45 Закону №1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону (частини 2, 5 статті 45 Закону № 1058). Постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846, затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Підпунктом 2 пункту 2.1 розділу II «Документи, необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший» Порядку №22-1 встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01.01.2004, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 за №785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення. Як було встановлено судом першої інстанції, відповідачем до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 09.07.1981 р. по 29.01.1982 р. та з 04.02.1982 р. по 20.04.1982 р. згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 08.07.1981р., оскільки у графі 4 відсутній запис дати наказу про прийом. При дослідженні копії трудової книжки НОМЕР_2 від 08.07.1981р. вбачається під номером 1 запис від 09.07.1981 року про прийняття позивача учнем тесляру підземної ділянки та у графі 4 на підставі чого внесений запис вказано: «наказ зап.210» без дати (а.с.5). Під записом №3 міститься запис про прийняття позивача 04.02.1982р автослюсарем по 4 розряду та у графі 4 на підставі чого внесений запис вказано: «зап.24-82» без дати. Колегією суддів зазначається, що до положень статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. У спірний період роботи позивача діяла Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162, якою було визначено порядок ведення трудових книжок. Згідно з п.2.3. Інструкції №162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Пунктом 2.11 Інструкції №162 встановлено, що після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. Аналогічні за змістом вимоги встановлені пунктом 2.12 Інструкції №

58. Відповідно до пункту 2.12 Інструкції №162 зміна записів в трудових книжках про прізвище, ім`я, по-батькові та дату народження здійснюються адміністрацією за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я, по-батькові, тощо) з посиланням на дату та номер цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, попереднє прізвище чи ім`я, по-батькові, дата народження та записуються нові дані. Посилання на відповідні документи записуються на внутрішній стороні обкладинки та засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. В такому ж порядку за необхідності вносяться зміни у відомостях щодо освіти, професії, спеціальності. Пунктом 2.13 Інструкції №162 визначено, що у графі 3 розділу «Відомості про роботу» у вигляді заголовка, пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 пишеться: «Прийнятий або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво» із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Згідно з 4.1 Інструкції №162, при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи в даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Відтак, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця. У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Враховуючи вищезазначене, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Крім того, нормативно-правовими актами не передбачено визнання трудової книжки недійсною в разі виявлених помилок. Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що обов`язок щодо внесення достовірних відомостей про працівника під час заповнення трудової книжки покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки вперше, а не на працівника, а тому наявність таких недоліків в трудовій книжці позивача не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу останнього періодів роботи згідно з записами в трудовій книжці, виконаними у відповідності до вимог Інструкцій №

162. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що пенсійний орган в межах наданих йому повноважень має можливість звертитись до організацій та установ будь-якої форми власності для уточнення необхідної інформації, зокрема щодо уточнення даних про записи в трудовій книжці, що викликають сумніви. Зазначених звернень відповідачем -2 не надано. Щодо періоду роботи з 01.01.1992 по 01.07.1996 в органах МВС рф, то як вбачається з трудової книжки НОМЕР_2 запис №22 від 06.07.1990 та №23 від 01.01.1996р містить відповідний запис. Як передбачено ст. 4 Закону № 1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. Статтею 19 Закону України «Про міжнародні договори України» передбачено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, яка підписана в тому числі Україною та рф, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Статтею 5 вказаної Угоди встановлено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди. Статтею 6 Угоди між Урядом України і Урядом рф про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, яка підписана та набрала чинності 14 січня 1993 року, передбачено, що працівники Сторони виїзду, які працюють на території Сторони працевлаштування, користуються правами та виконують обов`язки, що встановлені трудовим законодавством Сторони працевлаштування (включаючи питання трудових відносин, колективних договорів, оплати праці, режиму робочого часу та часу відпочинку, охорони та умов праці та інші). Трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво та інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації. Статтею 7 даної Угоди встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі. Отже, при призначенні пенсії за законодавством України враховується набутий стаж та заробіток (дохід), з якого сплачено відповідну суму страхового внеску. Частиною 2 статті 4 Угоди Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; стаж, набутий на території однієї з цих держав, визнається іншою державою. Разом з тим, як вже зазначалось колегією суддів відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05 листопада 1991 року (далі - Закон № 1788-XII), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637). Згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Отже, страховий стаж підтверджується записами в трудовій книжці, і лише у випадку їх відсутності - встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи та архівними установами, зокрема довідками, які містять відомості про періоди роботи. Крім того, законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах Як встановлено судом першої інстанції та не спростовано відповідачем, в трудовій книжці у хронологічному порядку містяться записи про трудову діяльність позивача за спірний період. Судом також враховано, що згідно ст.101 Закону №1788-XII, органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її. Відповідно до частини 3 статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Отже, реалізація права особи на отримання пенсії здійснюється шляхом подання заяви до компетентного органу із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. В свою чергу, працівник пенсійного органу під час приймання документів від заявника перевіряє повноту поданих заявником документів та відповідність оформлення таких вимогам законодавства, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у зарахуванні відповідних періодів до страхового стажу. Разом з тим, на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 за №64/2022, яким введено на території України воєнний стан, у зв`язку військовою агресією російської федерації проти України, починаючи з 24.02.2022 листування із російською федерацією зупинено, що підтверджується офіційним повідомленням АТ «Укрпошта» на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет. Оскільки за фактичних обставин, враховуючи розірвання дипломатичних відносин з російською федерацією, звернення органів ПФ України до компетентних органів російської федерації для отримання (витребування) інформації про підтвердження спірного періоду навчання позивача, як і самостійне звернення позивача є неможливими, що, в свою чергу, позбавляє останнього можливості отримувати пенсію у належному розмірі та порушує гарантоване Конституцією України право власності та право на соціальний захист, тому зазначений спірний період має бути зарахований на підставі наданих позивачем документів. Щодо відсутності доказів сплати позивачем страхових внесків за спірні періоди роботи колегія суддів зазначає, що чинними міжнародними угодами визначено взаємне зарахування стажу роботи набутого у країні учасниці угоди відповідно до законодавства країни-роботодавця. Сам факт офіційного працевлаштування позивача підтверджується записами в трудовій книжці. Будь-яких доказів, які б підтверджували не відрахування страхових внесків до пенсійних органів рф з вини позивача в суду немає. За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо протиправності Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у не зарахуванні спірних періодів роботи, набутих на території російської федерації. Щодо позовних вимог зобов`язати відповідачів призначити пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 14.03.2024 року, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції щодо врахування аналогічних позицій викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а, від 29 березня 2018 року у справі № 816/303/16, від 06 березня 2019 року у справі № 200/11311/18-а, від 16 травня 2019 року у справі № 818/600/17, від 21 листопада 2019 року у справі № 344/8720/16-а, від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18. Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст.2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що рішення підлягає скасуванню. Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись ст. ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України. Суддя-доповідач О.В. Джабурія Судді К.В. Кравченко Н.В. Вербицька