Постанова Черкаський апеляційний суд № 711/5354/24

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 33/821/22/25 Справа № 711/5354/24 Категорія: ч. 1 ст. 130 КУпАП Головуючий у І інстанції Комплєктова Т. О. Доповідач в апеляційній інстанції Белах А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 січня 2025 року м. Черкаси Суддя Черкаського апеляційного суду Белах А.В. за участю захисниці Демиденко В.М., та правопорушника ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу захисниці Демиденко М.В. на постанову Придніпровського райсуду м. Черкаси від 14.10.2024 р., якою ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Черкаси, громадянина України, який має вищу освіту, не працює, є особою з інва- лідністю II групи, одружений, проживає АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адмінправопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та нього накладено адмінстягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, стягнуто судовий збір в розмірі 605,60 грн., - В С Т А Н О В И В: Відповідно до постанови суду, 29.06.2024 р. о 13:03 год. по вул. Героїв Дніпра, 43А у м. Черкаси ОСОБА_2 керував автомобілем Volkswagen Passat, р/номер НОМЕР_1 ,з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя, від проходження огляду на стан сп`яніння в установленому законом порядку відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України та вчинив адмінправопору-шення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП. Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, захисниця Демиденко М.В. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду та закрити провадження по справі в зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адмінправопорушення. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що процедура розгляду справ про адмінправопорушення не передбачає участі при судовому розгляді сторони обвинувачення, що може призвести до змішування ролі обвинувачення і судді та тим самим дати підстави для законних сумнівів неупередженості суду, порушити принцип змагальності. Вважає що в даному випадку суд зайняв упереджену позицію на користь обвинувача, фактично виправдовуючи допущені поліцейськими істотні порушення під час оформлення матеріалів про адмінправопорушення, необґрунтовано відхилив доречні аргументи сторони захисту, а тому висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Суд не звернув уваги на твердження сторони захисту про те, що ОСОБА_2 не керував транспортним засобом, а тому і проходити огляд на стан сп`яніння не повинен. Суд необґрунтовано не прийняв до уваги пояснення ОСОБА_2 , який вказував, що відпочивав з друзями на пляжу «Живчик», йому зателефонувала дружина, яка повідомила, що не відчиняються водійські двері. Коли вона приїхала до «Живчика», то підійшли працівники поліції та почали чіплятися до чоловіка нібито він був за кермом. На відеозаписі не зафіксоване керування ОСОБА_2 автомобілем, а за відсутності доказів керування, він не є суб`єктом адмінправопору-шення, навіть якщо він відмовився від проходження медичного огляду, а тому не може нести відповідальність. Працівниками поліції взагалі не надано належних і допустимих доказів керування транспортним засобом ОСОБА_2 , його зупинки в процесі руху, а тому всі наступні вимоги поліцейських він не зобов`язаний був виконувати. Просить повторно дослідити відеозапис, який міститься в матеріалах справи та письмові пояснення свідків, які містяться в матеріалах справи. Заслухавши доповідь судді, захисницю Демиденко М.В. та правопорушника, які підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити та скасувати постанову суду, ухвалити нову постанову, якою провадження відносно ОСОБА_2 закрити за відсутністю в його діях складу адмінправопорушення, вивчивши матеріали справи про адмінправопорушення, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, дослідивши мотиви і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків. Відповідно до вимог ч. 7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги, при цьому, він не обмежений її доводами, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, також апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або не-обґрунтованим відхилення їх місцевим судом. Згідно ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін; 2) скасувати постанову та закрити провадження у справі; 3) скасувати постанову та прийняти нову постанову; 4) змінити постанову. За змістом закону, протокол про адмінправопорушення, пояснення особи, свідків, висновок експерта тощо, є документами, що офіційно засвідчує подію адмінправопорушення і, відповідно до ст. 251 КУпАП, є джерелами доказів, на основі яких ґрунтується повне, всебічне і об`єктивне з`ясування обставин справи та правильне її вирішення. Протокол про адмінправопорушення складається відповідно до ст. ст. 2564-256 КУпАП. Згідно вимог ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адмінправопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин справи, вирішення її в точній відповідності з законом. При цьому суд повинен дати оцінку не тільки даним, що додані до протоколу про адмінправопорушення, але й доказам, які представлені особою в порядку захисту. Досліджуючи всі наявні докази суддя дає їм об`єктивну оцінку з точки зору їх достовірності та ступеню підтвердження чи спростування обставин, що характеризують діяння особи як правопорушення. Суд, який розглядав справу, ці вимоги закону виконав в повному обсязі. Суд першої інстанції правильно встановив, що 29.06.2024 р. о 13:03 год. по вул. Героїв Дніпра, 43А у м. Черкаси ОСОБА_2 керував автомобілем Volkswagen Passat, р/номер НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя, від проходження огляду на стан сп`яніння в установленому законом порядку відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України та скоїв адмінправопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП. Відповідно до ст. 9 КУпАП адмінправопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адмінвідповідальність. Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП адмінвідповідальність настає у випадку керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Вина ОСОБА_2 у вчиненні адмінправопорушення підтверджується даними протоколу про адмінправопорушення серії ААД № 627786 від 29.06.2024 р. ( а. пр. 1), який складено уповноваженою посадовою особою, містить всі необхідні відомості та обставини вчинення правопорушення, сумніви чи зауваження до його змісту відсутні; актом огляду на стан сп`яніння, відповідно до якого ОСОБА_2 відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння на підставі виявлених в нього ознак сп`яніння запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя (а. пр. 2), направленням на огляд (а. пр. 3) та відеозаписами долученими до матеріалів справи (а. пр. 6). На переконання апеляційного суду вказані документи складені у відповідності до діючих нормативно-правових актів, які регулюють правові відносини та які є предметом судового розгляду. Дослідивши відеозапис з нагрудних камер працівників поліції, який був досліджений і судом першої інстанції, апеляційний суд, використавши уповільнену швидкість відтворення та збільшивши розмір зображення, встановив, що на відеозапису (відеофайл clip-0, час 00:22 хв.) зафіксовано, як 29.06.2024 р. після зупинки автомобіля з переднього пасажирського місця вийшла жінка, з водійського місця вийшов ОСОБА_2 . Працівники поліції підійшли до автомобіля Volkswagen Passat, р/номер НОМЕР_1 , водій якого порушив п. 34 ПДР України при паркуванні, а саме при здійсненні повороту ліворуч перетнув суцільну лінію розмітки. Під час спілкування з водієм ОСОБА_2 працівники поліції запідозрили його у перебуванні в стані алкогольного сп`яніння та запропонували пройти огляд на стан сп`яніння на місці за допомогою технічного приладу або у медичному закладі, але ОСОБА_2 відмовився від огляду та стверджував, що він не керував автомобілем. Таким чином, доводи апеляції про те, що в матеріалах справи відсутні докази керування ОСОБА_2 автомобілем є безпідставними та задоволенню не підлягають. Суд дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_2 відмовився виконати законну вимогу працівника поліції та пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці або у медичному закладі, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України. З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд. На переконання апеляційного суду вказані документи складені у відповідності до діючих нормативно-правових актів, які регулюють такі правові відносини та які є предметом судового розгляду. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що постанову суду необхідно скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, тобто за відсутністю події і складу адмінправопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, тому що оскаржувана постанова є незаконною, необґрунтованою, винесеною з порушенням норм матеріального і процесуального права, без всебічного дослідження усіх доказів і без надання їм належної оцінки, то суд апеляційної інстанції вважає такі доводи безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення, оскільки з матеріалів провадження, зокрема з відеозапису з бодікамер поліцейських вбачається зафіксований факт відмови водія ОСОБА_2 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, що становить склад адмінправопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Відповідно до вимог ст. ст. 130 та 266 КУпАП, працівникам поліції цілком достатньо встановити (побачити, почути) наявність у водія ознак алкогольного чи наркотичного сп`яніння (а вони вказані у протоколі про адмінправопорушення та відповідають тим, які перелічені в Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» (затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України 9.11.2015 р. № 1452/735) та на цій підставі провести огляд водія на стан сп`яніння. Водій за наявності таких обставин зобов`язаний пройти огляд, цей обов`язок покладений на нього п. 2.5 ПДР України. Ніякі обставини чи причини не звільняють водія від проходження такого огляду, відмова від проходження огляду має наслідком адмінвідповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП. За таких обставин докази перебування в стані сп`яніння для правильного розгляду справи не потрібні. У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р. Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. Суд правильно кваліфікував дії ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме керування автомобілем з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя, від проходження огляду на стан сп`яніння, у встановленому законом порядку на місці або в медичному закладі відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України чим скоїв адмінправопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП. Європейський суд з прав людини зазначав, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» від 9.07.1997 р.). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії» від 20.05.2010 р.). Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції виніс незаконну постанову щодо нього у зв`язку з порушеннями норм матеріального права є необґрунтованими та спростовуються дослідженими та наведеними в постанові суду першої інстанції доказами. Стосовно доводів апеляційної скарги про відсутність при судовому розгляді справи про адмінправопорушення в суді сторони державного обвинувачення, а саме прокурора, зайняття судом упередженої позиції на користь обвинувача, то апеляційний суд зауважує наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Верховний Суд у своєму рішенні від 11.03.2021 р. № 826/7176/17 (п. п. 93- 95) зазначив, що: - «на підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень: повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним; - «у межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх; - «у спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби. На сьогодні ні Конституція України, ні КУпАП, ні інші законодавчі акти не наділяють прокуратуру повноваженнями (не визначають процедури та форми вчинення дій) щодо підтримання обвинувачення у справах про адмінправопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП, про що йдеться в апеляційній скарзі захисниці. Рішення ЄСПЛ виконуються за правилами, встановленими Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Серед іншого, вказаний Закон у ст. 13 визначає правила вжиття заходів загального характеру з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене рішенням. Такими заходами, зокрема, є внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування. Суб`єктом вжиття вказаних заходів (подання пропозицій щодо внесення змін до законодавства) є орган, відповідальний за забезпечення представництва України в ЄСПЛ - Міністерство юстиції України (ст. 14 Закону). Саме по собі Рішення ЄСПЛ не є підставою для підтримання прокурором обвинувачення у справах про адмінправопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП, до моменту законодавчого врегулювання питання підтримання обвинувачення прокуратурою у відповідних справах (визначення повноважень, способу та форми їх реалізації) підтримання такого обвинувачення порушуватиме вимоги ст. 19 Конституції України. На даний час участь прокурора у справах про адмінправопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП, не передбачена нормами діючого законодавства, а тому доводи апеляційної скарги про відсутність прокурора в судовому засіданні суду першої інстанції є необґрунтованими, при апеляційному перегляді справи КУпАП обов`язкова участь прокурора також не передбачена. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду з приводу того, що вина ОСОБА_2 у вчиненні адмінправопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП доведена сукупністю доказів, вони є логічними, послідовними та узгоджуються з іншими матеріалами провадження. Згідно ст. 23 КУпАП, адмінстягнення є мірою відповідальності та застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адмінправопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Згідно ст. 33 КУпАП, суд при накладенні адмінстягнення враховує характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність. Адміністративне стягнення судом накладено з дотриманням правил, передбачених ст. ст. 33, 34 та 35 КУпАП з урахуванням всіх обставин адміністративного провадження та особи правопорушника, є спів розмірним до вчиненого і справедливим. ОСОБА_2 мав усвідомлювати та передбачати наслідки його дій під час керування транспортним засобом, можливість втратити право керування транспортним засобом в разі істотного порушення вимог ПДР України. Само по собі твердження ОСОБА_2 про те, що автомобілем керувала інша особа не є безумовною підставою для скасування постанови суду, тому що ці твердження повністю спростовуються матеріалами справи. Суд першої інстанції обґрунтовано критично оцінив письмові пояснення свідка ОСОБА_3 , оскільки вони суперечать зафіксованим на відеозаписі подіям. Відеозапис є найбільш достовірною формою документування, становить стандартну процедуру документування правопорушення. Саме на відеозаписі з нагрудних камер поліцейських чітко зафіксовано, як автомобіль Volkswagen Passat, р/номер НОМЕР_1 , заїжджає на паркувальний майданчик і з водійського місця виходить чоловік, а не жінка. Доводи апеляційної скарги мають ознаки надмірного формалізму, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини, зводячись до власного тлумачення положень закону, переоцінки доказів і незгоди апелянта з висновками суду щодо їх оцінки, а отже й не є підставами для скасування вірного по суті судового рішення. Невизнання ОСОБА_2 своєї вини суд першої інстанції обґрунтовано визнав, як бажання уникнути відповідальності за вчинення даного правопорушення, оскільки доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують факт керування ним автомобілем з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а в подальшому і його відмову від проходження огляду на стан сп`яніння та не звільняють його від відповідальності за скоєне. Всі інші доводи викладені в апеляційній скарзі, сприймаються судом як спроба уникнути відповідальності, оскільки безспірних та переконливих доказів, які б могли об`єктивно спростувати вчинення ОСОБА_2 вказаного правопорушення, суду не надано. Під час апеляційного розгляду встановлено, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю 2 групи, а такі громадяни звільняються від сплати судового збору, проте суд першої інстанції стягнув з ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 605,60 грн. За таких обставин апеляційний суд пропонує суду першої інстанції вирішити питання про повернення судового збору ОСОБА_2 . Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції виніс незаконну постанову щодо нього у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, а також через порушення норм матеріального і процесуального права, є необґрунтованим та спростовуються даними відеозапису. Суд першої інстанції обґрунтовано притягнув ОСОБА_2 до адмінвідповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, зокрема його вина підтверджується зібраними доказами, які містяться в матеріалах справи та які були предметом дослідження суду першої інстанції. Таким чином, з урахуванням наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що підстав для задоволення апеляційної скарги по суті немає, а постанова суду першої інстанції є законною, обґрунтованою і скасуванню або зміні не підлягає. Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Постанову Придніпровського райсуду м. Черкаси від 14.10.2024 р., якою ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП залишити без змін, апеляційну скаргу захисниці Демиденко М.В. залишити без задоволення. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя Белах А.В.