Постанова Миколаївський апеляційний суд № 490/5820/22

21.01.25 22-ц/812/164/25 Провадження № 22-ц/812/164/25 Суддя першої інстанції Шолох Л.М. Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 21 січня 2025 року м. Миколаїв Справа № 490/5820/22 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Царюк Л.М., суддів Базовкіної Т.М., Яворська Ж.М., при секретарі судового засідання Ковальському Є.В., без участі учасників справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв її представник ОСОБА_2 , на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 жовтня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Шолох Л.М. в залі судового засідання в м. Миколаїв, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів та додаткових витрат на дитину, В С Т А Н О В И В: 15 грудня 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв її представник ОСОБА_2 , звернулась до суду з позовом, який уточнила в подальшому, до ОСОБА_3 про стягнення аліментів та додаткових витрат на дитину. Позов обґрунтовувала тим, що перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Донька є дитиною з інвалідністю та потребує постійного догляду та багато обмежену життєдіяльність. З квітня 2022 року через військову агресію російської федерації дитина та мати проживають в Німеччині окремо від відповідача, який матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, не піклується про забезпечення належного рівня її життя. Окрім цього відповідач отримує соціальні виплати на доньку, як дитину з інвалідністю, які дитині не пересилає. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_3 на її користь: - аліменти на неповнолітню доньку ОСОБА_4 у розмірі 1/3 частки з усіх видів його заробітку щомісяця, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку; - додаткові витрати необхідні для проходження лікування та реабілітації доньки (в розмірі 50% від понесених додаткових витрат, що становить 161,15 Євро); - аліменти, як на матір, з якою проживає дитина з інвалідністю в сумі 6 000 грн на місяць, починаючи з дати подання позовної заяви і на весь час проживання та опікування дитиною з інвалідністю; - суму отриманої соціальної допомоги призначену ОСОБА_4 з дня її призначення (жовтень 2021 року) до подання позовної заяви (грудень 2022 року) в сумі 28 835.42 грн. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 жовтня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 15 грудня 2022 року і до досягнення дитиною повноліття. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 3 037 грн 50 коп. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 1 211 грн 20 коп. за подання позовної заяви до суду про стягнення аліментів на утримання дитини. Рішення суду мотивовано тим, що з урахуванням встановлених обставин справи та надані на підтвердження докази сторін, суд дійшов висновку про необхідність стягнення аліментів на дитину, визначивши їх розмір частка від доходу відповідача. Щодо позовних вимог про стягнення додаткових витрат у розмірі 161,15 Євро, то позивачка не надала суду письмових доказів на підтвердження вартості лікування дитини. Враховуючи те, що в рішенні Баварського центру у справах сім`ї та соціальних справ від 03 серпня 2022 року вказано про право дитини на покриття витрат на амбулаторне лікування (позначка Н), відсутні підстави для задоволення цих позовних вимог. Також за час спільного проживання у шлюбі з позивачкою кошти отримані як соціальна допомога призначена дитині використовувалася на утримання дитини спільно за спільною згодою із позивачкою. Надалі кошти отримані відповідачем як соціальна допомога переховувалися на рахунок позивача, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача суми соціальної допомоги у розмірі 28 835.42 грн. Крім того, з наданих у справі доказів, суд першої інстанції дійшов висновку, що дитина сторін має інвалідність, однак не потребує постійного стороннього догляду, а тому у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача аліментів на матір дитини, яка здійснює догляд за дитиною інвалідом, слід відмовити. Не погодившись з рішенням суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів на ОСОБА_1 , з якою проживає дитина з інвалідністю, позивачка, в інтересах якої діяв ї представник ОСОБА_2 , подала апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду в оскаржуваній частині скасувати, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити вказану позовну вимогу в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідно до рішення Баварського центру у справах сім`ї та соціальних справ від 03 серпня 2022 року ОСОБА_4 має захворювання аутизм, ступінь інвалідності не досяг 100% (80%), що і було встановлено судом першої інстанції, однак судом першої інстанції невірно визначено, що обмеження, пов`язані з розладом здоров`я, пов`язані з непереносимістю лактози та не взято до уваги, що відповідно до зазначеного рішення встановлено, що дитині ОСОБА_4 надано посвідчення для осіб з важкою формою інвалідності з помаранчевим відбитком на поверхні та зазначене посвідчення засвідчує, що вона має важку форму інвалідності. Висновки ж суду першої інстанції є не повними та не відповідають дійсному стану здоров`я дитини. Судом першої інстанції невірно визначено, що ОСОБА_4 здатна до самообслуговування, до орієнтації, до спілкування та до контролю за своєю поведінкою, так як програма реабілітації дитини інваліда свідчить про зворотне. Посилання у судовому рішенні на те, що суд був позбавлений можливості надати оцінку майновому стану позивачки, оскільки будь-яких доказів на підтвердження цих обставин нею не надано, не відповідає вимогам Сімейного кодексу України та непідлягає доказуванню матеріальне становище позивачки, для встановлення права на утримання, враховуючи, що позивачка проживає з дитиною з інвалідністю та не може бути підставою для відмови позовних вимог в зазначеній частині. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в оскаржуваній частині, суд першої інстанції частково дослідив матеріали справи, невірно встановив фактичні обставини справи та не правильно застосував норми процесуального та матеріального права. Від ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу. В своєму відзиві відповідач зазначав, що вважає себе неспроможним надавати матеріальну допомогу на утримання ОСОБА_1 . Думка скаржниці щодо осіб які перебувають на утриманні відповідача є хибною та підтверджується долученими до справи його письмовими поясненнями з копіями підтверджуючих документів. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення заявлених позивачем вимог, тому апеляційна скарга повинна бути залишена без задоволення, а судове рішення без змін. Учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи, повідомлені належним чином. 14 січня 2025 року ОСОБА_3 через канцелярію апеляційного суду надав заяву про розгляд справи без його участі. 20 січня 2025 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв її представник ОСОБА_2 , надала заяву про розгляд справи без її участі та без участі її представника. За таких обставин відповідно до приписів частини 2 статті 372 ЦПК України суд розглянув справу без участі учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що сторони мають доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 . ОСОБА_4 , 2014 року народження, є дитиною з інвалідністю. За посвідченням серії НОМЕР_2 про отримання державної соціальної допомоги дитині з інвалідністю ОСОБА_4 , виданого Управлінням соціальних виплат і компенсацій Центрального району м. Миколаєва, законним представником зазначено батька дитини ОСОБА_5 та призначено державну соціальну допомогу з 29 жовтня 2021 року по 01 серпня 2032 року. Відповідно до індивідуальної програми реабілітації дитини - інваліда ОСОБА_4 , складена Лікарською консультативною комісією Комунального некомерційного підприємства «Миколаївській обласний центр психічного здоров`я» Миколаївської обласної ради від 08 жовтня 2021 року № 138, а саме, пункту 13 «Обмеження життєдіяльності» зазначено, що дитина здатна до самообслуговування, до орієнтації, до спілкування, до контролю за своєю поведінкою. Рішення Баварського центру у справах сім`ї та соціальних справ від 03 серпня 2022 року ОСОБА_4 має захворювання аутизм, ступінь інвалідності не досяг 100% (80%). Обмеження, пов`язані з розладом здоров`я, пов`язані з непереносимість лактози. Термін дії рішення до кінця 2022 року. Як вбачається з матеріалів справи, сторони проживають окремо, неповнолітня ОСОБА_4 проживає разом з матір`ю, що в свою чергу не заперечує відповідач. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи в задоволенні позовним вимог щодо стягнення аліментів на матір, яка проживає з дитиною - інвалідом, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не доведено належними доказами тих обставин, що дитина інвалід не може обходитись без постійного стороннього догляду, що є обов`язковою умовою для стягнення аліментів на матір дитини. Такі висновки суду першої інстанції повністю відповідають матеріалам справи, є законними та обґрунтованими у зв`язку з чим слід зауважити таке. Сімейний кодекс України встановлює принцип рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. Згідно з частиною 1 статті 88 СК України якщо один із подружжя, в тому числі і працездатний, проживає з дитиною з інвалідністю, яка не може обходитися без постійного стороннього догляду, і опікується нею, він має право на утримання за умови, що другий з подружжя може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання триває протягом всього часу проживання з дитиною з інвалідністю та опікування нею і не залежить від матеріального становища того з батьків, з ким вона проживає. Відповідно до статті 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні», дитина з інвалідністю - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист. У цій же статті визначено поняття медико-соціальна експертиза дитини - встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, підгрупи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації дитини з інвалідністю в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності. З аналізу статті 88 СК України вбачається, що право на утримання матеріальної допомоги на дитину-інваліда виникає на підставі певних фактів, а саме: проживання одного з подружжя з дитиною-інвалідом та опікування нею, нездатність дитини обходитися без постійного стороннього догляду, походження дитини від одного з подружжя та спроможність другого з подружжя надавати таку допомогу. Вказана норма встановлює підстави, за яких виникає зазначене вище право: 1) один із подружжя, в тому числі і працездатний, проживає з дитиною з інвалідністю; 2) дитина не може обходитися без постійного стороннього догляду; 3) цей з подружжя опікується нею; 4) другий з подружжя може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання триває протягом всього часу проживання з дитиною з інвалідністю та опікування нею і не залежить від матеріального становища того з батьків, з ким вона проживає. Розмір аліментів тому з подружжя, з ким проживає дитина з інвалідністю, визначається за рішенням суду відповідно до частини першої статті 80 Сімейного кодексу України, без урахування можливості одержання аліментів від своїх батьків, повнолітніх дочки або сина. Згідно зі статті 80 СК України, аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 СК України. За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України). За змістом частин 1-3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20). Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 проживає разом із неповнолітньою донькою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Мати з дитиною з 11 квітня 2022 року в`їхали до держави Федеративна Республіка Німеччина та з 10 травня 2022 року по теперішній час зареєстровані у м. Вюрцбург Московське кільце,

6. За місцем проживання позивачка звернулася до Баварського центру у справах сім`ї та соціальних справ, рішенням якого «Встановлено інвалідність відповідно до параграфу 2 Соціального Кодексу ІХ. Обсяг інвалідності залежить від ступеню інвалідності. Встановлено з 19 травня 2019 року ступень інвалідності 80 позначка G B і H». Обмеження, пов`язані з розладом здоров`я, пов`язані з непереносимістю лактози. Термін дії рішення до кінця 2022 року. Відповідно до індивідуальної програми реабілітації дитини - інваліда ОСОБА_4 , складеної Лікарською консультативною комісією Комунального некомерційного підприємства «Миколаївській обласний центр психічного здоров`я» Миколаївської обласної ради від 08 жовтня 2021 року № 138, а саме, пункту 13, що визначає «Обмеження життєдіяльності» зазначено, що до виконання програми реабілітації, дитина здатна до самообслуговування, до орієнтації, до спілкування, до контролю за своєю поведінкою. З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про не доведеність позивачкою обставин, що дочка сторін, яка має статус дитини з інвалідністю, не здатна до самообслуговування та не може обходитися без постійного стороннього догляду. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачка на підтвердження цих обставин надала рішення Баварського центру у справах сім`ї та соціальних справ, є неприйнятними, оскільки зазначений документ підтверджує інвалідність дитини, яка вже була раніше встановлена на території України, та не визначає, що дитинане може обходитися без постійного стороннього догляду, а тому не є належним доказом у частині позовних вимог про право на утримання того з подружжя, з ким проживає дитина з інвалідністю. Аргументи апеляційної скарги про те, що в судовому рішенні зазначені безпідставні послання на відсутність у суду можливості надати оцінку майновому стану позивачки, оскільки будь-яких доказів на підтвердження цих обставин нею не надано, не заслуговують на увагу. Судом першої інстанції у цій справі вирішувались інші позовні вимоги, що потребували з`ясування цих обставин, зокрема, стягнення аліментів на малолітню дитину, а матеріали справи дійсно не містять доказів про доходи матері дитини. За такого відсутні дані, що суд першої інстанції пов`язував таку констатацію фактів саме з позовними вимогами, відмову у яких оскаржує позивачка. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині слід залишити без змін. Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржувалося тільки в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів на ОСОБА_1 , з якою проживає дитина з інвалідністю, апеляційний суд не перевіряв законність і обґрунтованість судового рішення в іншій не оскаржуваній частині. Згідно із підпунктом "в" пунктом 4 частини 1 статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а позивачка звільнена від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», то судовий збір слід віднести за рахунок держави. Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв її представник ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 жовтня 2024 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів на ОСОБА_1 , залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Л.М. Царюк Судді: Т.М. Базовкіна Ж.М. Яворська Повний текст постанови складено 21 січня 2025 року.