Постанова Миколаївський апеляційний суд № 484/3280/24

20.01.25 22-ц/812/42/25 Єдиний унікальний номер судової справи:484/3280/24 Провадження № 22-ц/812/42/25 Доповідач в апеляційній інстанції Самчишина Н.В. Постанова Іменем України 20 січня 2025 року м. Миколаїв справа №484/3280/24 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Самчишиної Н.В., суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В., із секретарем судового засідання Лівшенком О.С., за участі: позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Сотської С.О., представника відповідачки Бєлоущенка А.Ж., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану її представником адвокатом Бєлоущенком Андрієм Жоржовичем, на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 30 вересня 2024 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду у складі головуючого судді Панькова Д.А., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна колишнього подружжя, установив: 17 червня 2024 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Сотську С.О., звернувся до суду із вищезазначеним позовом, який уточнював та обґрунтовував наступним. Сторони з 20 січня 2007 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано 22 квітня 2019 року рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області. Від даного шлюбу вони мають спільну дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У період шлюбу сторони придбали за спільні кошти нерухоме майно, яке 23 вересня 2019 року добровільно поділили на підставі договору про поділ майна, який посвідчено приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області та зареєстровано в реєстрі за № 4388. Однак, у розподіл не був включений автомобіль TOYOTA C-HR (2 WD) 2018 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , зареєстрований на ім`я ОСОБА_2 , який придбаний в період шлюбу за спільні кошти, що підтверджується договором купівлі-продажу укладеним між ОСОБА_2 та ТОВ «Виробничо-технічне підприємство «Інжпроект» від 11 травня 2018 року. Згідно бюлетеня автотоварознавця станом на 12 червня 2024 року ринкова вартість зазначеного автомобіля становить 910 030 грн. Добровільно вирішити питання щодо поділу автомобіля не вдається. З огляду на те, що автомобіль є неподільною річчю, позивач просив стягнути з відповідачки грошову компенсацію замість 1/2 частки у праві спільної власності на автомобіль марки TOYOTA C-HR (2 WD) 2018 року випуску, державний номер НОМЕР_1 в сумі 455 015 грн, а свою долю в майні припинити. Крім того, 27 серпня 2024 року позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, у якій зазначав, що 23 листопада 2018 року колишнім подружжям в період шлюбу було придбано за договором купівлі-продажу № 201811/027 апарат косметичного обладнання Д-LAS 55 plus вартістю 289800 грн та апарат NANO - Light MV 12 придбаний за договором купівлі-продажу № 201/8011/009 від 09 листопада 2018 року вартістю 105000 грн у компанії Medical Laser. Представник позивача зазначав, що ціни вказаного майна відповідають ринковим цінам на день подачі заяви про збільшення позовних вимог. Оскільки відповідачка використовує дане майно у своїй підприємницькій діяльності, то позивач просив залишити це майно у її власності, а на його користь стягнути грошову компенсацію, яка складає: 394800 грн : 2 = 197400 грн. Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 червня 2024 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Відзиву на позовну заяву відповідач ОСОБА_2 не подала. Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 30 вересня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено. Розділено спільне майно набуте під час шлюбу подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 частки автомобіля TOYOTA C-HR 1,2 Turbo 116 HP FW03dr 2018 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , в сумі 455 015 грн 00 коп. Припинено право власності ОСОБА_1 на 1/2 частку автомобіля TOYOTA C-HR 1,2 Turbo 116 HP FW03dr 2018 року випуску, державний номер НОМЕР_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 частки апарату косметичного обладнання Д-LAS 55 plus та апарату NANO - Light MV 12, в сумі 197 400 грн 00коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 6524 грн 50коп. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач в судове засідання не з`явилася, відзив на позов не подала, а тому фактично не заперечувала придбання вказаного у позові майна під час шлюбу. З огляду на викладене, оскільки добровільної згоди між позивачем та відповідачем щодо поділу спірного майна, набутого за час проживання у шлюбі, не досягнуто, суд вважав за доцільне здійснити поділ вище вказаного майна у порядку запропонованому позивачем. Не погодившись з таким рішення суду, ОСОБА_2 , діючи через свого представника адвоката Бєлоущенка А.Ж., подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково, розподілити спільне майно подружжя, стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію частки апарата косметичного обладнання діодний лазер для епіляції Д-LAS 55 plus та апарату NANO - Light MV 12 в сумі 36 233 грн, припинивши право власності ОСОБА_1 на їх частку, в частині розподілу транспортного засобу марки TOYOTA C-HR (2 WD) 2018 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , відмовити за недоведеністю, а також стягнути сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга мотивована тим, що автомобіль марки TOYOTA C-HR (2 WD) було придбано відповідачкою за особисті кошти, які вона отримала за договором позики від 10 травня 2018 року. Тим більше ринкова вартість вказаного транспортного засобу станом на 23 жовтня 2024 року становить 618 805 грн, що підтвердила звітом про оцінку майна № 3293/24 проведеного на замовлення скаржниці, згідно договору №3293/24 на проведення оцінки від 23 жовтня 2024 року. Заявник також зазначала, що інше зазначене в позові майно, окрім транспортного засобу, підлягає поділу та є спільним сумісним майном колишнього подружжя. Проте, вона не погодилася з вищезазначеним рішення суду в частині ціни зазначеної у рішенні на спірне майно, тому уклала договір №3282/24 на проведення оцінки цього майна 17 жовтня 2024 року. Відповідно до звіту про оцінку майна №3282/24 від 17 жовтня 2024 року ринкова вартість діодного лазеру для епіляції Д-LAS 55 plus становить 47 082 грн, та неодимового лазера NANO - Light MV 12 25 384 грн, загальна вартість 72 466 грн. Відповідач підкреслювала, що судом першої інстанції було грубо порушено норми процесуального права, оскільки справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження, в той час, як дана справа з урахуванням складності та ціни позову повинна була розглядатись за правилами загального позовного провадження. Крім того, ОСОБА_2 не було повідомлено про час та місце розгляду справи, жодної повістки (виклику до суду) скаржниця не отримувала. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача адвокат Сотська С.О., посилаючись на безпідставність її доводів, просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, оскільки воно є законним та обґрунтованим. Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав. Вимоги до судового рішення викладені у статтях 263, 264 ЦПК України. Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону. Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення є розгляд судом справи (питання) за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Частина перша статті 8 ЦПК України передбачає, що ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи. Відповідно до пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. За правилами частини 1 статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд. Відповідно до положень пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України в редакції на день подання позову для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб на одну працездатну особу в розрахунку на місяць з 01 січня 2024 року становив 3028 грн. З урахуванням наведеного, малозначною є справа незначної складності, у якій ціна позову не перевищує 757 000 грн. Як вбачається з матеріалів справи ціна позову складає 652 415 грн, що не перевищує двухсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що справа є незначної складності, тому правильно визначена судом першої інстанції як малозначна справа. Крім того, з матеріалів справи убачається, що ОСОБА_2 16 липня 2024 року за адресою місця реєстрації та проживання АДРЕСА_1 , було вручено рекомендоване повідомлення з доданими судом: ухвалою суду про відкриття провадження у справі, копією позовної заяви з доданими до неї документами. У зв`язку з тим, що відповідачка 21 червня 2024 року зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно - телекомунікаційній системі «Електронний суд», то їй всі процесуальні документи доставлялись судом в електронній формі. Про інформованість відповідачки про розгляд справи судом також свідчить подання її представника адвоката Мендрик Д.О. заперечень на позов від 08 липня 2024 року. Отже, колегія суддів вважає, що про всі судові засідання відповідачку було належним чином повідомлено. За такого, колегія суддів відхиляє доводи ОСОБА_2 в апеляційній скарзі про не повідомлення її належним чином про дату, час і місце засідання суду, оскільки матеріали справи містять докази доставлення відповідачу повідомлень суду. Заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження відповідач не подавала. З огляду на викладене, відсутні обов`язкові підстави для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення передбаченні пунктами 3, 7 частини третьої статті 376 ЦПК України. Як вбачається з матеріалів справи і таке встановив суд першої інстанції, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 20 січня 2007 року. Від даного шлюбу вони мають спільну дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївській області від 22 квітня 2019 року, яке набрало законного сили 24 травня 2019 року, шлюб між сторонами розірваний, прізвище позивачки після розірвання шлюбу залишено ОСОБА_4 (а.с.13-14). 12 травня 2018 року ОСОБА_2 зареєструвала право власності на автомобіль марки TOYOTA C-HR (2 WD) 2018 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що придбаний на підставі договору купівлі-продажу № 11/7113 від 11 травня 2018 року, укладений між нею та ТОВ «Виробничо-технічне підприємство «Інжпроект» (а.с. 11-12). Згідно бюлетеня автотоварознавця станом на 12 червня 2024 року ринкова вартість аналогічного автомобіля становить 910 030 грн (а.с.10). Сторонами не заперечувалось, що на час звернення до суду із позовом спірний автомобіль перебував у користуванні відповідачки, а 28 червня 2024 року автомобіль зареєстровано за батьком відповідачки ОСОБА_5 . Крім того, 23 листопада 2018 року колишнім подружжям було придбано за договором купівлі-продажу № 201811/027 апарат косметичного обладнання Д-LAS 55 plus вартістю 289800 грн та апарат NANO - Light MV 12 придбаний за договором купівлі-продажу № 201/8011/009 від 09 листопада 2018 року вартістю 105000 грн у компанії Medical Laser. Позивач вказував, що ціни вказаного майна відповідають ринковим цінам на день подачі заяви про збільшення позовних вимог. Звернувшись із позовом, ОСОБА_1 просив суд провести поділ вказаного автомобілю та обладнання як спільного сумісного майна сторін, припинивши фактично його право на це майно з виплатою вартості його 1/2 частки. Вищенаведене свідчить про те, що позивач не претендує на те, щоб автомобіль і обладнання, якими по факту користувалася відповідачка, були залишені йому. Він навпаки дав згоду на те, щоб отримати грошову компенсацію за їх частку у праві спільної сумісної власності на автомобіль і обладнання від іншого з подружжя. Зважаючи на те, що метою позивача за позовом є поділ спільного сумісного майна подружжя, а саме майна, яке є неподільною річчю автомобілі, обладнання, а відтак вимоги про стягнення на користь позивача відповідної грошової компенсації за частку у власності на спірне майно слід розглядати як вимогу про поділ цих неподільних речей шляхом виділення їх у власність відповідача (залишення у власності в цілому) та стягнення компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на автомобіль та обладнання. У випадку неможливості встановлення дійсної (ринкової) вартості майна (транспортного засобу), визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15. Відповідачка, заперечуючи проти позову в апеляційній скарзі, посилається на те, що спірний автомобіль є її особистою власністю, оскільки придбаний нею за кошти, отримані за договором позики від 10 травня 2018 року, та визначена позивачем грошова компенсація всього спірного майна є завищеною. За змістом частин 1 та 7 статті 41 Конституції України, частин 1 та 5 статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства. Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 3 статті 368 ЦК України). Таким чином, в силу статті 60 СК України презумується, що все майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності (крім майна, зазначеного в статті 57 СК України). Аналіз наведених положень законів дає підстави для висновку про те, що конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу (крім майна, зазначеного в статті 57 СК України). Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 червня 2020 року у справі №490/10838/16-ц (провадження № 61-43824 св 18). Згідно частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (частина четверта статті 61 СК України). Частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Як роз`яснено в пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (далі Постанова Пленуму), до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховується також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина 4 статті 65 СК). Відповідно до пункту 23 Постанови Пленуму, вирішуючи спір про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Як передбачено вимогами статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до статей 76, 80, 229 ЦПК України, предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення, або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 77 ЦПК України). З огляду на характер спірних правовідносин, які виникли у зв`язку із поділом майна подружжя, зміст заявлених позовних вимог і заперечень відповідачки щодо презумпції спірності майна та наведені положення закону, позивач у даній справі мав довести, чи входить до складу спільного майна сторін як колишнього подружжя зазначене ним у позовній заяві майно, дійсну ринкову вартість цього майна, час та джерело його придбання, відповідачка, в свою чергу, чи це майно є її особистою власністю, а суд перевірити ці твердження. В силу положень статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, : 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов`язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю. Автомобіль марки TOYOTA C-HR (2 WD) 2018 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , придбаний 11 травня 2018 року, тобто в період перебування сторін у шлюбі, а отже презумується, що це майно є спільною власністю сторін. І спростувати таку презумпцію має відповідачка, яка її заперечує. Суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту придбання спірного автомобіля саме за кошти відповідачки, які є її особистою власністю відповідно до зазначених положень закону. Колегія суддів погоджується з таким висновком і відхиляє аргументи апеляційної скарги на його спростування. Переконливих доказів того, що спірний автомобіль відповідачка придбала за власні особисті кошти з огляду на вищевикладену позицію щодо презумпції спільного майна подружжя (яку відповідачка не спростувала) суду не надала. Тому відсутні підстави для віднесення цього майна до особистого майна ОСОБА_2 . Представник відповідачки в апеляційній скарзі зазначає, що спірний автомобіль є особистою власністю ОСОБА_2 , оскільки придбаний нею на кошти, отримані за договором позики від 10 травня 2018 року. На підтвердження позиції відповідачки апеляційному суду було надано копію договору позики від 10 травня 2018 року про отримання нею грошових коштів в сумі 646 653 грн до 10 травня 2019 року (а.с. 137). Позивач в судовому засіданні апеляційного суду пояснив, що про договір позики дізнався лише з апеляційної скарги відповідача. Відповідно до приписів частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Колегія суддів не приймає договір позики від 10 травня 2018 року, оскільки відповідач не надала доказів неможливості його подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї, з огляду на належне її повідомлення судом про розгляд справи. Оскільки переконливих доказів того, що кошти за які був придбаний спірний автомобіль були особистою власністю відповідача та витрачені саме на придбання спірного автомобілю марки TOYOTA C-HR (2 WD) 2018 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , відповідачка не надала, тому суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що відсутні підстави для віднесення спірного автомобіля до особистого майна ОСОБА_2 . На підтвердження вартості спірного автомобілю позивач надав витяги з бюлетеня автотоварознавця станом на 12 червня 2024 року, згідно якого ринкова вартість аналогічного автомобіля становить 910 030 грн. Крім того, на підтвердження вартості спірного обладнання позивач надав витяги з сайту компанії Medical Laser, згідно якого вартість апарата косметичного обладнання Д-LAS 55 plus становить 289800 грн, апарату NANO - Light MV 12 - 105000 грн. Позивач вказував, що ціни вказаного майна відповідають ринковим цінам на день подачі позовної заяви та заяви про збільшення позовних вимог. Вирішуючи спір, суд першої інстанції прийняв такі оцінки автомобілю та обладнання. Жодних доказів на спростування вказаної вартості спірного автомобіля відповідачка суду першої інстанції не надала і на такі не посилалася (звіту про оцінку ТЗ, висновку експерта тощо), тоді як автомобіль перебував у її користуванні і вона була зареєстрованим власником, а тому жодних перешкод щодо надання оцінки вказаного автомобіля до суду першої інстанції у відповідачки не було. Також не було надано суду першої інстанції жодних доказів на спростування вартості спірного обладнання, тоді як обладнання також перебувало у її користуванні, а тому жодних перешкод щодо надання оцінки вказаного майна до суду у відповідачки не було. За такого колегія суддів не приймає заперечення, викладені в апеляційній скарзі, щодо оцінки автомобілю та обладнання. Зважаючи на встановлений процесуальним законодавством України принцип диспозитивності цивільного судочинства та ненадання відповідачем інших, альтернативних доказів з приводу вартості вищевказаного майна, у суду були відсутні правові підстави для відхилення представлених позивачем ОСОБА_1 доказів з цього приводу. Доказів на спростування указаного позивачем розміру дійсної вартості спірних автомобіля та обладнання відповідач ОСОБА_2 на час розгляду справи судом першої інстанції не надала. Судова автотоварознавча експертиза щодо визначення дійсної вартості спірного майна не проводилася. Проте не проведення такої експертизи не позбавляло можливості відповідачку ОСОБА_2 , якщо вона не була згода з визначеною позивачем ОСОБА_1 вартістю автомобіля та обладнання, які знаходилися у її користуванні, надати такі докази. Враховуючи вищенаведені обставини, принцип розподілу майна подружжя в натурі та фактичний порядок користування цим майном, а також межі заявлених позовних вимог, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 вказаної ним компенсації вартості його частки у праві спільної власності на спірне майно. Отже, судом першої інстанції не допущено порушень норм матеріального та процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. За такого рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення. Надані ОСОБА_2 до апеляційної скарги звіт №3293/24 про оцінку транспортного засобу від 25 жовтня 2024 року TOYOTA C-HR (2 WD) 2018 року випуску та звіт про оцінку обладнана №3282/24 у кількості 2 одиниці від 17 жовтня 2024 року є новими доказами у справі, проте належних обґрунтувань щодо неможливості надання таких звітів щодо цих автомобіля та обладнання, під час розгляду справи в суді першої інстанції не зазначено. Зважаючи на те, що вказані звіти добуті відповідачем ОСОБА_2 після ухвалення рішення суду першої інстанції та не були предметом розгляду на час ухвалення оскаржуваного рішення, апеляційний суд відмовив у прийнятті долучених до апеляційної скарги звітів. При цьому колегія суддів зауважує, що тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої - третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні. Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № №346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18). Відповідач ні в апеляційній скарзі, представник відповідачки ні в судовому засіданні не обґрунтовували поважність обставин неподання відповідних звітів до суду першої інстанції. Крім того, надані звіти не є належними та допустимими доказами, оскільки в них не зазначено, що оцінювач обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок і що він підготовлений для подання до суду. Отже, апеляційний суд не прийняв вказані звіти, оскільки підстав прийняття доказів на стадії апеляційного перегляду справи відповідачем не викладено, що свідчить про відсутність виняткових випадків, внаслідок яких відповідач був позбавлений можливості надати ці докази до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без зміни, то нового розподілу судових витрат апеляційний суд не здійснює. Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану її представником адвокатом Бєлоущенком Андрієм Жоржовичем, залишити без задоволення. Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 30 вересня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Н.В. Самчишина Судді: В.В. Коломієць Т.В. Серебрякова Повний текст постанови суду виготовлений 21 січня 2025 року.