Постанова Одеський апеляційний суд № 947/21863/24

Номер провадження: 22-ц/813/1973/25 Справа № 947/21863/24 Головуючий у першій інстанції Куриленко О. М. Доповідач Назарова М. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14.01.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Назарової М.В., суддів: Коновалової В.А., Лозко Ю.П., за участю секретаря Соболєвої Р.М., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Ріта Юріївна, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 17 липня 2024 року, постановлену Київським районним судом м. Одеси у складі: судді Куриленко О.М. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Ріта Юріївна про визнання недійсним договору, витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування реєстрації права власності, в с т а н о в и в: Предметом апеляційного перегляду є ухвала Київського районного суду м. Одеси від 17 липня 2024 року, якою заяву представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 про вжиття заходів забезпечення позову задоволено частково. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке належить на праві власності ОСОБА_3 , а саме - на частину квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею - 66,2 кв.м, житловою - 38,2 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2821239351100. В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_3 вважає оскаржувану ухвалу незаконною, необґрунтованою, такою, що не відповідає фактичним обставинам справи та дійсності, постановленою з порушеннями норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 17 липня 2024 року та постановити нову ухвалу, в задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 про вжиття заходів забезпечення позову відмовити повністю. Доводами апеляційної скарги є те, що справу розглянуто за відсутності власника квартири ОСОБА_3 , не викликавши її, не заслухавши її пояснення, не надавши їй можливість скористатися допомогою адвоката; суддя першої інстанції, не дочекавшись результату апеляційного розгляду цивільної справи № 947/26974/23 щодо розподілу майна подружжя ОСОБА_5 та визначення або спростування його правового статусу як спільного сумісного, передчасно задовольнила заяву позивача та наклала арешт на квартиру, яка належить та перебуває у власності іншої людини, що не має відношення до справи № 947/26974/23 та не є стороною в ній, чим грубо порушила закон, що призвело до істотних негативних наслідків для відповідача ОСОБА_3 внаслідок протиправного обмеження та порушення її права власності, крім того, за аналогічні дії суддя притягалася до дисциплінарної відповідальності. Посилання суду першої інстанції на те, що відповідач ОСОБА_3 виставила квартиру на продаж з поміткою «терміновий продаж», то вказані обставини не відповідають дійсності, не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами, оскільця власниця квартири є літньою людиною, вказаних оголошень в 2024 році про терміновий продаж квартири не подавала та не збирається подавати, оскільки купила квартиру саме для того, щоб проживати. Зазначає, що позивач ОСОБА_1 шахрайськими методами, підробивши вказані оголошення на якихось сайтах, намагається суд ввести в оману та незаконно заволодіти нерухомістю, яка йому не належить. Відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надходив. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_6 підтримали доводи апеляційної скарги. Позивач ОСОБА_1 про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином у відповідності до вимог ч. 5 ст. 130 ЦПК України, в установленому законом порядку, оскільки його представник повістку отримав 29.11.2024 19:15:55 в особистому кабінеті підсистеми (модуля) ЄСІТС Електронний суд, що підтверджується довідкою (а.с.51 ). Третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Ріта Юріївна, належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.50 ), до судового засідання не з`явилася. Вказане відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. За змістом частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 150 цього Кодексу заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. У статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, зокрема забороною вчиняти певні дії. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України). При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суди повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності. У заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів (пункти 3, 4 частини першої, частина п`ята статті 151 ЦПК України). Отже, від заявника вимагається вказати вид (захід) забезпечення позову, визначений статтею 150 ЦПК України, та обґрунтувати необхідність вжиття саме такого заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що "умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. […] Цей спір стосується, зокрема, майнових прав на ј частину будинку. Апеляційний суд встановив, що відповідачка під час розгляду справи зареєструвала право власності на будинок. Тому через ризик його відчуження на користь третіх осіб невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту ј частини будинку може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача у випадку задоволення його позову. Те, що відповідачка проживає у будинку впродовж десяти років і після державної реєстрації її права власності на нього ще не вчинила дії, що могли би підтвердити намір відчужити будинок, зокрема, не зверталася до ріелторів і не розміщувала оголошення про продаж, не спростовують висновки апеляційного суду про наявність у відповідачки як в одноособового власника можливості вільно розпорядитись будинком, якщо не вжити заходи забезпечення позову. Крім того, той вид забезпечення позову, який застосував апеляційний суд, є домірним заявленим позовним вимогам. Немає підстав вважати, що застосування такого заходу призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки будинок залишається в її володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини, якої стосується спір". У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що: "38. Велика Палата Верховного Суду підтверджує сформульовані нею у справах № 914/1570/20, № 381/4019/18 висновки та додатково зазначає таке.

40. Після набрання чинності Законом № 2147-VIII частини першу, другу статті 149 ЦПК України викладено в такій редакції: "Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом".

41. Тобто з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду…

46. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

47. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

48. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії. По справі вбачається, що позивач ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р.Ю., в якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 66,2 кв.м, житловою 38,2 кв.м, укладений 15.03.2024 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Рітою Юріївною, та витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 вказану квартиру, а також скасувати реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на спірну квартиру. Вимоги обґрунтовував тим, що вказана квартира є спільною сумісною власністю подружжя та була продана одноособово ОСОБА_2 без згоди іншого співвласника квартири - позивача. Договір купівлі-продажу був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 15 березня 2024 року через 15 днів після прийняття Київським районним судом м. Одеси рішення по цивільній справі № 947/26974/23, яким за ОСОБА_1 визнано право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . Ухвалою суду від 15 липня 2024 року відкрито загальне позовне провадження у справі. 16 липня 2024 року позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в обґрунтування якої посилався на те, що існують ризики невиконання майбутнього рішення суду в разі задоволення позову, оскільки після отримання інформації про незаконний продаж квартири та звернення позивача до суду з даним позовом, позивач дізнався, що новий незаконний власник - ОСОБА_3 виставила дану квартиру на продаж з поміткою «терміновий продаж». Всі ці обставини, на думку заявника, свідчать, що відповідачі по справі здійснюють дії з продажу квартири з метою зробити неможливим виконання рішення суду у випадку його прийняття на користь позивача. Суд першої інстанції частково погодився з доводами ОСОБА_1 про наявність обставин, які свідчать, що невжиття заходів забезпечення позову може в подальшому зробити не можливим виконання рішення суду та враховуючи співмірність заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами та права позивача, які порушені, вважав за необхідне вжити такі заходи шляхом накладення арешту на частину спірної квартири. Переглядаючи вказане процесуальне судове рішення за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке. Вказаних правильних висновків суду не спростовують помилкові доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції під час вирішення вказаного питання не було враховано інтереси усіх інших осіб, права яких можуть бути порушені, оскільки вказаний захід забезпечення позову є адекватним, відповідає змісту порушеного права та є співмірним із заявленими вимогами ОСОБА_1 , оскільки між сторонами дійсно виник спір з приводу нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 . В апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилається, що 16 липня 2024 року представником позивача подана заява про забезпечення позову, а вже 17 липня 2024 року справу розглянуто за відсутності власника квартири ОСОБА_3 , не викликавши її, не заслухавши її пояснення, не надавши їй можливість скористатися допомогою адвоката. Перевіряючи вказані доводи, суд апеляційної інстанції зазначає таке. Згідно ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті. Крім того ч. 3 ст. 153 ЦПК України визначено, що суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з`ясування питань, пов`язаних із зустрічним забезпеченням. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін (ч. 4 ст. 153 ЦПК України). Отже, процесуальне законодавство не містить норм, які б зобов`язували суд здійснювати розгляд заяви про забезпечення позову у судовому засіданні з викликом сторін у справі, а лише надають право суду проводити її розгляд в такому порядку в разі наявності для цього, на думку суду, обґрунтованих підстав. Суд першої інстанції, розглянувши 17 липня 2024 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, яка подана до суду 16 липня 2024 року, у визначені ч. 1 ст. 153 ЦПК України строки, дотримався вказаних вимог закону. Отже доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про порушення місцевим судом норм процесуального права не заслуговують на увагу. Апеляційний суд, відповідаючи на довід скарги про відсутність доказів намагання заявниці продати спірну квартиру, приймає до уваги, що без вжиття заходів забезпечення позову відповідачка має можливість безперешкодно відчужити спірне нерухоме майно. Водночас відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки квартира залишається в її володінні та користуванні. Для правильного вирішення теперішнього процесуального питання не має значення добросовісність останнього набувача спірного майна, що у розумінні положень частини другої статті 388 ЦК України має значення для можливості витребування такого майна, оскільки на цій стадії судового розгляду справи вирішується лише питання вжиття заходів забезпечення позову. Крім того, Верховний Суд сформулював та підтримує правову позицію про те, що у разі подання позову про стягнення коштів відповідач, якщо немає відповідних обмежень, може у будь-який момент розпорядитися коштами та відчужити майно. І це у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача (постановавід 11.12.2023 у справі № 904/1934/23). Отже, хоча і посилання позивача на те, що відповідачка ОСОБА_3 має намір відчужити спірне майно не підкріплене відповідними доказами, проте апеляційний суд з огляду на наведену практику ВС вважає, що вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування у разі вимоги надання відповідних доказів завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Крім того, якщо власник майна не має наміру його відчужувати до ухвалення рішення суду, то фактично саме по собі накладення арешту на таке майно будь яким чином не порушує його прав та інтересів, оскільки він не обмежений у праві володіння та користування цим майном. Порушення таких прав настає лише тоді, коли власник бажає відчужити майно, але ухвала про арешт такого майна є перешкодою у вчиненні цих дій. Застосований захід забезпечення позову спрямований на збереження існуючого становища у спірних правовідносинах до завершення розгляду справи. Колегія суддів наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14 лютого 2022 року у справах № 644/3734/21, № 367/3628/21. Не впливає на правильність прийнятого судом процесуального рішення і те, що станом на час його прийняття судове рішення по справі № 947/26974/23, яким спірну квартиру було визнано спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_5 , не набрало законної сили, оскільки таке не є визначальним для можливості вирішення питання щодо обмежувальних заходів по розпорядженню спірним майном з боку власника. Посилання ОСОБА_3 в апеляційній скарзі щодо притягнення судді Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_7 до дисциплінарної відповідальності раніше у подібній та схожій справі, не свідчить про неможливість вказаного судді брати участь у розгляді теперішньої справи та не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали. Доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до незгоди з судовим рішенням і не спростовують висновків суду першої інстанції. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для забезпечення позову ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, місцевим судом під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення питання щодо забезпечення позову. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 17 липня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Дата складення повного тексту постанови 17 січня 2025 року. Головуючий М.В. Назарова Судді: В.А. Коновалова Ю.П. Лозко