Ухвала ККС ВС № 233/3161/16

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2025 року м. Київ справа № 233/3161/16-к провадження № 51-2468 ск 23 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув касаційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_4 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 26 грудня 2024 року про продовження строку тримання під вартою. Суть питання та встановлені судом обставини Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 26 грудня 2024 року клопотання захисника ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_4 залишено без задоволення. Клопотання прокурора задоволено, продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 на строк 60 днів, тобто до 23 лютого 2025 року. До Верховного Суду надійшла касаційна скарга обвинуваченого ОСОБА_4 , у якій він не погоджується з вказаним судовим рішенням апеляційного суду та порушує питання про його перегляд у касаційному порядку. Мотиви Суду Перевіривши доводи касаційної скарги, долучену до неї копію оскарженого судового рішення, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити на таких підставах. Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак ці обмеження не повинні впливати на користування правом у такий спосіб і до такої міри, що саму його суть буде порушено. Вони повинні відповідати законній меті, і тут має бути розумний ступінь пропорційності між засобами, що застосовуються, та метою, якої намагаються досягнути. Наявність визначених у законі вимог щодо звернення до суду вищого рівня в разі незгоди із судовим рішенням не є тотожним обмеженню в доступі до правосуддя, а отже, не означає обмеження у праві на справедливий судовий розгляд. Частиною 2 ст. 424 КПК України передбачено, що ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому кримінальному провадженню, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Ухвала апеляційного суду, якою обвинуваченому продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню, а тому не підлягає оскарженню у касаційному порядку. Аналогічний висновок відображено, зокрема, в ухвалах Верховного Суду від 20 червня 2024 року (справа № 285/33/23, провадження № 51-1708ск24), від 02 вересня 2024 року (справа № 524/538/18, провадження № 51-2338ск24). До того ж обвинувачений вже звертався до касаційного суду зі скаргою на рішення суду апеляційної інстанції про продовження строку тримання під вартою. Ухвалою від 14 листопада 2024 року ОСОБА_4 було відмовлено у відкритті провадження за його касаційною скаргою на підставі п. 1 ч. 2 ст. 428 КПК України. Вказаними положеннями процесуального закону закріплено, що суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження в разі, якщо касаційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в касаційному порядку. Ураховуючи те, що ухвала Дніпровського апеляційного суду від 26 грудня 2024 року не може бути предметом розгляду суду касаційної інстанції з огляду на положення ч. 2 ст. 424 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне, керуючись п. 1 ч. 2 ст. 428 цього Кодексу, відмовити у відкритті касаційного провадження. З цих підстав Суд постановив: Відмовити обвинуваченому ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 26 грудня 2024 року про продовження строку тримання під вартою. Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3