Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 343/801/24

Справа № 343/801/24 Провадження № 22-ц/4808/130/25 Головуючий у 1 інстанції Керніцький І. І. Суддя-доповідач Барков В. М. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 січня 2025 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючого судді Баркова В. М., суддів Девляшевського В. А., Мальцевої Є. Є., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника АТ КБ «ПриватБанк» адвоката Демарчук Наталі Олександрівни на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 07 листопада 2024 року в складі судді Керніцького І.І., ухвалене у м. Долина Івано-Франківської області, у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів, ВСТАНОВИВ: У квітні 2024 року позивач ОСОБА_1 пред`явив до відповідача АТ КБ «ПриватБанк» позов про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів. В обґрунтування позовних вимог вказував, що являється споживачем банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», у якому у нього були відкриті карткові рахунки НОМЕР_1 та НОМЕР_2 та відповідно видані платіжні картки НОМЕР_3 (кредитна) та НОМЕР_4 , персональні ідентифікаційні номери для авторизації. На його картковому рахунку НОМЕР_1 було встановлено кредитний ліміт 20 000 грн., а в подальшому без його відома і бажання в односторонньому порядку банком було збільшено кредитний ліміт до 40 000 грн. Зазначав, що 16 лютого 2023 року у період часу з 15-37 год. до 15-50 год. невідомі особи своїми шахрайськими діями заволоділи доступом до додатку «Приват24» та грошовими коштами, які були на його карткових рахунках в сумі 43 100 грн. Зокрема 16 лютого 2023 року з карткового рахунку НОМЕР_1 було знято 9 000 грн. о 15-37 год.; 9 000 грн. о 15-40 год.; 9 000 грн. о 15-44 год.; 9 000 грн. о 15-48 год.; 2 200 грн. о 15-52 год. та з карткового рахунку НОМЕР_2 4 900 грн. о 15-50 год. З метою з`ясування вищевказаних обставин, 17 лютого 2023 року він звернувся до відділення банку та до Відділення поліції №1 (м. Долина) Калуського районного відділу поліції ГУНП в Івано-Франківській області, повідомив про кримінальне правопорушення, однак банком на заяви було надано дві аналогічні відповіді про неможливість повернення коштів. 17 березня 2024 року на його картковий рахунок НОМЕР_1 о 13-36 год. надійшли кошти в сумі 9 000 грн. від громадянина ОСОБА_2 . Посилаючись на те, що відповідач відмовився повертати стягнуті кошти в добровільному порядку, просив стягнути з АТ КБ «Приват Банк» на його користь 34 100 грн. Рішенням Долинського районного суду від 07 листопада 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено. Постановлено стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 34 100 грн. У апеляційній скарзі представник АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неповне дослідження обставин справи та неналежну оцінку доказів, а також на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . Представник скаржника вказує, що суд першої інстанції формально підійшов до розгляду справи та не врахував, що зняття коштів з рахунків позивача стало можливим у зв`язку з розголошенням останнім персональних даних, які відомі лише клієнту. Зазначає, що всі спірні операції були здійсненні за допомогою додатку «Приват24» з телефону позивача ОСОБА_1 , при чому ні зміни логіну входу, ні паролю не було. Вказане свідчить про те, що позивач передав свій телефон іншій особі, розголосивши логін та пароль входу в додаток «Приват24». Також зазначає, що про необхідність блокування картки позивач ОСОБА_1 повідомив Банк лише наступного дня, а тому відповідальність за списання коштів, на думку представника відповідача, несе саме позивач ОСОБА_1 . Крім того, представник АТ КБ «ПриватБанк» звертає увагу апеляційного суду на те, що наявність кримінального провадження не може свідчити у силу презумпції невинуватості про вчинення злочину стосовно позичальника до винесення вироку, яким такі обставини можуть бути встановлені, а також не може бути підставою для звільнення його від обов`язку належного виконання зобов`язання та виконання Умов та Правил про надання банківських послуг у випадку настання певних обставин, передбачених ними. У надісланому на адресу суду відзиві представник позивача ОСОБА_1 адвокат Кос Т. В. доводи апеляційної скарги заперечує, рішення суду вважає законним та обґрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а в задоволенні апеляційної скарги відмовити. Додатково вказує, що відповідачем не було надано жодних належних та достовірних доказів того, що саме позивач, який як споживач банківських послуг є слабшою стороною, вчинив дії чи бездіяльність, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою. Крім того зауважує, що банк не виконав обов`язку щодо гарантування безпеки операцій, зокрема з протидії відомим сценаріям цифрового шахрайства. Вважає, що під час здійснення дистанційних операцій банк зобов`язаний застосовувати посилену автентифікацію, яка ґрунтується на використанні двох чи більше сукупностей даних, що належать до різних категорій та має бути побудована таким чином, щоб розголошення одного набору даних не потягло можливість здійснювати неправомірні платіжні операції. Також представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 неодноразово повідомляв відповідача про заволодіння невідомими особами його грошовими коштами, в тому числі і за цілодобовим телефоном підтримки клієнтів АТ КБ «ПриватБанк» 3700, проте відповідач не вжив належних заходів з цього приводу. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною 13 ст. 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи категорію справи та ціну позову, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції прийшов до висновків, що Банком не надані докази, які безспірно доводять, що позивач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду, його розголошенню або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Також суд першої інстанції зазначив, що звернення позивача до банку про скасування спірних транзакцій та до правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно нього шахрайських дій свідчить про те, що у позивача була відсутня воля на вчинення грошових переказів. За таких обставин, Банк не мав права приймати до виконання будь-які дистанційні розпорядження про перерахування коштів, зроблені через додаток «Приват24», без ідентифікації клієнта згідно Умов та Правил надання банківських послуг (через фінансовий номер телефону клієнта, одноразові динамічні паролі, QR-код, тощо). З цими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 є споживачем банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», у якому у нього були відкриті карткові рахунки НОМЕР_1 та НОМЕР_2 та відповідно видані платіжні картки НОМЕР_3 (кредитна) та НОМЕР_4 , персональні ідентифікаційні номери для авторизації. Згідно інформації, наданої відповідачем у відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 вбачається, що 16 лютого 2023 року з платіжної картки позивача НОМЕР_3 через додаток «Приват24» були переведені кошти в загальній сумі 38 391 грн. та з карти НОМЕР_4 кошти в сумі 4 924,50 грн. Банком деталізовано час, суми переведень, а також номери карток, на які ці переведення були здійсненні (а.с. 62 зворот). З матеріалів справи вбачається, що про факт незаконного списання з карткового рахунку коштів 16 лютого 2023 року позивач ОСОБА_1 повідомив на гарячу лінію АТ КБ «ПриватБанк» за номером 3700 (а.с. 24). Також встановлено, що 17 лютого 2023 року, тобто наступного дня після списання коштів, позивач ОСОБА_1 звернувся до відділення поліції № 1 (м. Долина) Калуського районного відділу поліції ГУНП в Івано-Франківській області із заявою про неправомірне списання без його відома коштів у загальній сумі 43 000 грн. з його карткових рахунків, відкритих в АТ КБ «ПриватБанк». За даним фактом 18 лютого 2023 року розпочато досудове розслідування, про що внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023091160000080 (а.с. 28, 41). Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі №567/3/22). У постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 зазначено, що: «відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення № 223 банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, касаційний суд дійшов помилкового висновку про вину ОСОБА_1 як підставу цивільно-правової відповідальності. Висновки судів про те, що операції щодо зняття з платіжної картки ОСОБА_1 спірної суми супроводжувались правильним вводом ПІН-коду вказаної картки, а умовами договору від 5 лютого 2010 року передбачено обов`язок позивача щодо нерозголошення даного ПІН-коду, що виключає можливість задоволення позову про стягнення з банку на користь позивача спірної суми, є помилковими, оскільки такі висновки судів не свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2018 року в справі № 552/2819/16-ц (провадження № 61-1396св18) вказано, що: «користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такий правовий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Посилання ПАТ КБ «ПриватБанк» на ту обставину, що відповідач порушив Умови та Правила надання банківських послуг, оскільки своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи зводяться виключно до припущень, що не мають доказового підтвердження. Позивач не довів того, що ОСОБА_3 втрачала та/або сприяла незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Про результати службового розслідування за вказаним фактом ПАТ КБ «ПриватБанк» не надано відповіді Суд касаційної інстанції враховує, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено факт звернення відповідача до банку про скасування спірної транзакції, а так само її звернення до правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно неї шахрайських дій. Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у відповідача була дійсно відсутня воля на вчинення такого перерахування, а банком не заперечено факту її звернення з вимогою про скасування цієї транзакції. Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховним Судом взято до уваги нерівний стан сторін у зазначених договірних відносинах, які є споживчими за своєю правовою природою. При цьому правові та фактичні можливості з доведення обставин справи належать переважно позивачу, доводи та підстави позову якого не були належним обґрунтуванні під час судового розгляду справи. Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, Верховний Суд виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі № 127/23496/15-ц (провадження № 61-3239св18) зазначено, що: «встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, в межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та від 11 березня 2015 року № 6-16цс15». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі № 691/699/16-ц (провадження № 61-16504св18) вказано, що: «встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк». При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 127/23496/15-ц (касаційне провадження № 61-3239св18) вказану правову позицію підтримав». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16-ц (провадження № 61-17629св18) зазначено, що: «сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, урахувавши застосовані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, правильно виходив з того, ПАТ КБ «ПриватБанк» не підтвердив належними і допустимими доказами обставин, які б безспірно доводили, що ОСОБА_1 , як користувач кредитної картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяв у доступі до відомостей по кредитній картці, його особового рахунку, акаунту чи мобільного додатку «Приват-24», незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції 27 липня 2015 року та 30 липня 2015 року щодо перерахування з його карткового рахунку грошових коштів на загальну суму 9 792,00 грн. Доводи заявника про те, що суди попередніх інстанцій не урахували порушення відповідачем Умов та правила надання банківських послуг, що призвело до несанкціонованого коштів з його карткового рахунку, оскільки він своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки вони ґрунтуються виключно на припущеннях, що не мають доказового підтвердження». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 серпня 2020 року в справі 766/19614/18 (провадження № 61-19350св19) вказано, що: «суди попередніх інстанцій вважали недоведеним те, що ОСОБА_1 ініціював збільшення кредитного ліміту за своїм картковим рахунком, здійснював спірні грошові перекази, а також що про ці операції його було повідомлено у момент їх вчинення. Встановивши такі обставини та врахувавши відсутність доказів того, що ОСОБА_1 своїми діями або бездіяльністю сприяв втраті чи незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера та іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про зупинення нарахування процентів та штрафних санкцій ОСОБА_1 по кредитній картці № НОМЕР_1 на розмір заборгованості 31 712 грн, яка виникла у зв`язку із неправомірним списанням без його волевиявлення кредитних коштів та подальшим нарахуванням на цю суму процентів і штрафних санкцій. Аналогічна правова позиція викладена у зокрема постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц (провадження № 61-1856св17), від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц (провадження № 61-10469св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 182/3171/16 (провадження № 61-24548св18), від 23 січня 2020 року у справі № 179/1688/17 (провадження № 61-12707св19). Колегія суддів також погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність транзакцій, які були здійснені в період із 02 год 32 хв по 04 год 14 хв 16 квітня 2018 року з використанням платіжної картки ОСОБА_1 № НОМЕР_2 , у зв`язку із чим залишок коштів по цій картці підлягає відновленню. Сама по собі відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням карткових рахунків, відкритих на ім`я ОСОБА_1, не є підставою для відмови у задоволенні позову». Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню пін-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. [...] Ураховуючи те, що списання коштів відбувалося з рахунку платника за електронною ідентифікацією електронного платіжного засобу і його користувача - ОСОБА_1 , яка підключила на власному телефоні переадресацію на телефон невстановленої особи і тим самим надала можливість володіти інформацією про надіслані паролі, суди зробили обґрунтовані висновки про відмову у задоволенні позову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2019 року у справі № 712/4463/16-ц (провадження № 61-22267св18)). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 755/19068/15-ц (провадження № 61-34341св18) вказано: «судами попередніх інстанцій з поданих сторонами доказів встановлено, що ОСОБА_1 платіжну карту не втрачала, ПІН та іншу інформацію, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, не розголошувала і про несанкіоновані операції невідкладно проінформувала банк. Натомість АТ КБ «Приватбанк», незважаючи на встановлений за картою ліміт на розрахунки в мережі Інтернет у сумі 0 гривень, провів списання коштів з рахунку ОСОБА_1 і після її повідомлення про неправомірність цих операцій не відновив залишок коштів на рахунку. Встановивши такі обставини та врахувавши відсутність доказів того, що позивач своїми діями або бездіяльністю сприяла втраті чи незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера та іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно застосував до спірних правовідносин статті 1066, 1073 ЦК України, норми Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» і Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням та дійшов обґрунтованого висновку про обов`язок банка відновити залишок коштів на рахунку ОСОБА_1 з моменту повідомлення нею про здійснення несанкціонованих операцій». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19 (провадження № 61-1035св21) зазначено: «емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності. Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин. Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції». Вищезазначена практика Верховного Суду при розгляді аналогічних справ наведена та застосована Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2024 року у справі 190/2037/23. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). У справі, що переглядається, суд першої інстанції, враховуючи факт невідкладного звернення позивача до Банку про скасування спірних транзакцій та до правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно нього шахрайських дій, прийшов до правильного висновку про те, що Банк не мав права приймати до виконання будь-які дистанційні розпорядження про перерахування коштів, зроблені через вказаний сервіс, без ідентифікації клієнта згідно Умов та Правил надання банківських послуг (через фінансовий номер телефону клієнта, одноразові динамічні паролі, QR-код, тощо). Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що всі спірні операції були здійсненні за допомогою додатку «Приват24» з телефону позивача ОСОБА_1 без зміни логіну та паролю входу, що свідчить про розголошення позивачем зазначених даних стороннім особам, оскільки сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Більш того, жодних винних дій позивача чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою відповідачем не доведено. Тому зазначені доводи зводяться виключно до припущень, що не мають доказового підтвердження. Твердження представника скаржника про те, що наявність кримінального провадження не може свідчити у силу презумпції невинуватості про вчинення злочину стосовно позичальника до винесення вироку, яким такі обставини можуть бути встановлені, не заслуговують уваги, оскільки сама по собі відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням карткових рахунків особи, не є підставою для відмови у задоволенні позову. Наведене узгоджується з висновками, висловленими у постанові Верховного Суду від 26 серпня 2020 року в справі 766/19614/18. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. Згідно з частиною 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника АТ КБ «ПриватБанк» адвоката Демарчук Наталі Олександрівни залишити без задоволення. Рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 07 листопада 2024 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 38 9 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 16 січня 2025 року. Судді В. М. Барков В. А. Девляшевський Є. Є. Мальцева