Ухвала КАС ВС № 520/8001/24

УХВАЛА 15 січня 2025 року м. Київ справа №520/8001/24 адміністративне провадження № К/990/47073/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Блажівської Н.Є., суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л., розглянувши матеріали касаційної скарги Львівської митниці у справі №520/8001/24 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТІ" до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, УСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "АРТІ" звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів від 1 березня 2024 року №UА209000/2024/000101/2 та визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 1 березня 2024 року №UА209190/2024/000096. Ухвалою суду першої інстанції відкрито провадження в адміністративній справі, встановлено, що ця справа є незначної складності та підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 3 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2024 року, адміністративний позов задоволено. До Другого апеляційного адміністративного суду від позивача надійшла заява про ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення судових витрат, а саме витрат на правничу допомогу, понесених позивачем під час апеляційного розгляду справи у розмірі 8000,00 грн. Львівська митниця надала клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу. Додатковою постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТІ" про розподіл судових витрат у справі №520/8001/24 задоволено частково. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТІ" витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, у розмірі 3000,00 грн. Ухвалою Верховного Суду від 6 листопада 2024 року Львівській митниці відмовлено у відкритті касаційного провадження за її касаційною скаргою на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 3 червня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2024 року у цій справі. 6 грудня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Львівської митниці на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 3 червня 2024 року та додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року, у якій скаржник просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволених вимог та прийняти постанову суду, якою зменшити задоволену судом суму на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2024 року касаційну скаргу Львівської митниці залишено без руху для усунення недоліків касаційної скарги шляхом подання касаційної скарги у новій редакції, де зазначити вимоги до суду касаційної інстанції з врахуванням вимог КАС України. Суд роз`яснив скаржникові, що Харківський окружний адміністративний суд 3 червня 2024 року ухвалював не додаткове рішення про стягнення витрат на правничу допомогу, а рішення, яким було, зокрема, й вирішено заявлені у позовній заяві вимоги. До того ж питання щодо відкриття касаційного провадження щодо рішення Харківського окружного адміністративного суду від 3 червня 2024 року, залишеного без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2024 року вже вирішувалось, а саме: ухвалою Верховного Суду від 6 листопада 2024 року митному органу відмовлено у відкритті касаційного провадження. 20 грудня 2024 року через систему «Електронний суд» Львівською митницею направлено до Верховного Суду заяву про усунення недоліків, у якій скаржник повторно просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 3 червня 2024 року та додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року в частині задоволених вимог та прийняти постанову суду, якою зменшити задоволену судом суму на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Щодо строків вирішення питання про відкриття касаційного провадження у цій справі суд зазначає таке. Рішенням Зборів суддів у Касаційному адміністративному суді від 22 липня 2024 року №9 "Про окремі питання передачі судових справ у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду раніше визначеному складу суду (судді-доповідачу, колегії суддів) установлено, що передача судової справи раніше визначеному судді-доповідачу здійснюється щодо апеляційних і касаційних скарг (зокрема тих, які подані у межах однієї справи, але на різні судові рішення), що надійшли до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду після визначення судді-доповідача у цій судовій справі. Разом з тим, суддя-доповідач Блажівська Н.Є. відповідно до наказу Верховного Суду від 26 листопада 2024 року №933/0/52-24 у період з 20 грудня 2024 року по 9 січня 2025 року перебувала у відпустці. Тому скарги, що надійшли у зазначений період передані на розгляд судді-доповідачу 10 січня 2025 року. При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження щодо оскаржуваного Львівською митницею рішення Харківського окружного адміністративного суду від 3 червня 2024 року Суд виходить з такого. За правилами пункту 3 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо є постанова про залишення касаційної скарги цієї самої особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення. Ухвалою Верховного Суду від 6 листопада 2024 року постановленою відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Львівської митниці на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 3 червня 2024 року, залишене без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2024 року. Отже, враховуючи те, що у даному випадку касаційна скарга подана цією ж особою на це саме судове рішення, тому, з огляду на положення пункту 3 частини першої статті 333 КАС України, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Львівської митниці на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 3 червня 2024 року, слід відмовити. При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження щодо оскаржуваної Львівською митницею додаткової постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року Суд виходить з такого. Статтею 132 КАС України визначено види судових витрат. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Згідно з частинами першою і другою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Відповідно до статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Отже, за загальним правилом, питання розподілу судових витрат вирішується судом у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи. Разом з тим, КАС України передбачені випадки, коли суд може бути вирішити питання розподілу судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог, а саме: 1) якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат (частина третя статті 143); 2) у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат (частина шоста статті 143); 3) якщо це питання не було вирішено (пункт 3 частини першої статті 252). У таких випадках суд виносить додаткове рішення, постанову або ухвалу в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу. Отже, за нормами КАС України додаткове судове рішення у справі є невід`ємною частиною рішення по суті позовних вимог, відповідно, порядок його оскарження є таким, що і для рішення по суті. Частиною третьою статті 2 КАС України визначено основні засади (принципи) адміністративного судочинства, з-поміж яких забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом. Згідно з частиною першою статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Таким чином, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Велика Палата Європейського суду з прав людини у своєму рішенні від 5 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v.Croatia), №40160/12) вказала, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [ВП], №36760/06, п. 230, ЄСПЛ 2012) (п. 78). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (п. 82). Відповідно до п. 83 вказаного вище рішення застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості. Крім того, Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв`язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (рішення у справі «Добріч проти Сербії», п. 54) (п. 86). 9 жовтня 2018 року Європейський суд з прав людини постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви №26293/18 у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи (п. 20-22). Отже, за прецедентною практикою Європейського суду з прав людини обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості. Згідно з частиною п`ятою статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Згідно із пунктом 10 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Категорії справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження і які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, встановлені нормами частини четвертої статті 12 КАС України. Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин. Системний аналіз наведених вище положень дає підстави для висновку, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмету доказування, складу учасників та інших обставин, крім випадків, передбачених частиною четвертою статті 12 КАС України. Враховуючи характер правовідносин, з приводу прав і обов`язків сторін в яких виник спір, що є предметом судового розгляду у цій адміністративній справі, предмет доказування, обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також доводи касаційної скарги, ця адміністративна справа підпадає під критерії визначення справи незначної складності. Суд першої інстанції, врахувавши вимоги статей 12, 257, 261 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. З огляду на обставини, встановлені судовими рішеннями, характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників свідчать про те, що ця справа дійсно є незначної складності, а ознаки необхідності розгляду цієї справи виключно за правилами загального позовного провадження, визначені частиною четвертою статті 12 КАС України, відсутні. За таких обставин, колегія суддів вважає, що вищезгадану касаційну скаргу подано на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Враховуючи, що додаткова постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року у цій справі з моменту її ухвалення стала невід`ємною частиною основного судового рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити. Керуючись статтями 12, 248, частиною п`ятою статті 328, статтею 333 КАС України, Верховний Суд УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Львівської митниці у справі №520/8001/24 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТІ" до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення. Копію цієї ухвали суду надіслати особі, яка подала касаційну скаргу, у порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач: Н.Є. Блажівська Судді: О.В. Білоус І.Л. Желтобрюх