Постанова 4855 № 620/516/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/516/24 Суддя (судді) першої інстанції: Падій В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 січня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого: Бєлової Л.В. суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В: У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 15.12.2023 №254150002404 про відмову в переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ «Про державну службу»; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перевести ОСОБА_1 з 13.12.2023 на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ «Про державну службу», зарахувавши до стажу державної служби періоди її роботи в митних органах в період з 17.11.1997 по 07.08.2020 та врахувавши складові заробітної плати, вказані у довідках Чернігівської митниці від 11.12.2023 №104 та №103. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №254150002404 від 15.12.2023 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ «Про державну службу». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 , з 13.12.2023, пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХП «Про державну службу», з врахуванням до стажу державної служби періодів служби в митних органах на посадах, в період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання та з врахуванням довідки від 11.12.2023 №103 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) та довідки від 11.12.2023 №104 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією), виданих Чернігівською митницею Державної митної служби України. Крім того, стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 073,60 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000 грн. Не погоджуючись з таким рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати його та винести нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги наголошує, що судом не було враховано, що ОСОБА_1 на час набрання чинності Законом України «Про державну службу» №889-VIII не займала посаду державної служби, не мала не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ, що свідчить про відсутність підстав для призначення позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» №889-VIII. Крім того, зазначає про необґрунтованість стягнення з ГУ ПФ в м. Києві на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4 000 грн, оскільки така сума є неспівмірною, її розмір не підтверджений належними і допустимими доказами, а позивачем також не надано доказів ведення представником книги обліку доходів та витрат. Після усунення визначених в ухвалі від 18 вересня 2024 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії. Разом з тим, рішенням Вищої ради правосуддя від 10.10.2024 № 2988/0/15-24 ОСОБА_2 було звільнено з посади судді Шостого апеляційного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку. Відповідно до ч. 9 ст. 31 КАС України невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ у разі, коли суддя-доповідач із складу колегії суддів у визначених законом випадках не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкоджати розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом. Рішенням зборів суддів Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2024 вирішено здійснити повторний автоматизований розподіл судових справ, які перебували у провадженні судді ОСОБА_2. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.10.2024 у цій справі визначено наступний склад колегії суддів: суддя-доповідач Бєлова Л.В., судді Голяшкін О.В., Заїка М.М. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року прийнято справу до провадження та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження. Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло. Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, згідно паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 . Із змісту копії трудової книжки серії НОМЕР_2 від 12.12.1977 вбачається, що ОСОБА_1 працювала з 17.11.1997 по 07.08.2020 на різних посадах у митних органах. Відповідно до запису у трудовій книжці №26 ОСОБА_1 17.11.1997 прийняла присягу державного службовця. 01.04.2004 позивачеві присвоєно спеціальне звання «інспектор митної служби ІІІ ранку», 25.06.2005 - «інспектор митної служби ІІ рангу», 27.11.2006 - «інспектор митної служби І рангу, 02.12.2008 - «радник митної служби ІІІ рангу», 01.01.2014 - «радник податкової та митної справи 3 рангу». Наказом від 10.07.2013 №110-к ОСОБА_1 присвоєно 12 ранг державного службовця. 07.08.2020 позивача звільнено із займаної посади відповідно до ст. 86 Закону України «Про державну службу» та ст. 38 Кодексу законів про працю України за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію. Учасниками справи не заперечується, що 13.12.2023 ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФ в Чернігівській області із заявою про переведення її на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснювався Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві. Рішенням ГУ ПФ в м. Києві від 13.12.2023 №254150002404 ОСОБА_1 відмовлено у перерахунку пенсії, оскільки на день набрання чинності Законом №889-VIII вона не займала посаду державної служби, не мала не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ. Вважаючи це рішення протиправним, позивач звернувся до суду із вказаним позовом. Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив та зазначив, що посадові особи митних органів, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом. Відтак, за висновками суду, період проходження ОСОБА_1 служби у митних органах має зараховуватися до стажу державної служби, а тому ГУ ПФ в м. Києві безпідставно відмовило позивачу у зарахуванні вказаного періоду роботи на посадах у Державній митній службі України до стажу державної служби та, відповідно, у переведенні на пенсію згідно ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ. Крім іншого, суд підкреслив, що оскільки форми та зміст наданих довідок відповідають вимогам чинного законодавства, то останні підлягають врахуванню при призначенні пенсії. Окремо суд зауважив, що розмір понесених та заявлених до присудження позивачем витрат на професійну правничу допомогу є підтвердженим, належним чином обґрунтованим та співмірним. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на таке. Згідно частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема, порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889-VIII). Відповідно до п. 2 розд. ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII з 01.05.2016 втратив чинність Закон України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу» (далі - Закон №3723-ХІІ) крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу. Пунктами п. 10, 12 розд. ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Тобто, за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Частиною 1 ст. 37 Закону № 3723-XIІ встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Отже, обов`язковою умовою для збереження в особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Закону № 3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону №899-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби. Як було встановлено раніше, єдиною підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії за нормами Закону № 3723-ХІІ відповідачем-1 визначено недостатній стаж державної служби, оскільки, на думку ГУ ПФ в м. Києві, посади в органах Державної митної служби України не відносяться до категорій посад, визначених статтею 25 Закону № 3723-ХІІ. Відповідно до п. 6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 № 229, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII. У свою чергу, пунктом 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством. Отже, у спірному випадку необхідно керуватися Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 № 283 (далі - Порядок №283). Указана позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 01.04.2020 у справі №607/9429/17. Відповідно до пункту 2 Порядку №283 до стажу державної служби зараховується, зокрема, робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів. Частиною 18 статті 37 Закону №3723-ХІІ було передбачено, що період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Крім того, спеціальним законом, що визначає статус посадових осіб митних органів в Україні, є Митний кодекс України. Нормами Митного кодексу України 1991 року було закріплено, що працівник митного органу України є представником державного органу (ст. 156). Службовим особам митних органів України присвоюються персональні звання відповідно до займаних посад і стажу роботи (ст. 154). Положеннями Митного кодексу України 2002 року було передбачено, що пенсійне забезпечення посадових осіб митної служби України здійснюється відповідно до умов і порядку, встановлених Законом України «Про державну службу» (ст. 430). Відповідно до ч. 1 ст. 569 Митного кодексу України, який є чинним на час виникнення спірних правовідносин, працівники митних органів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи митних органів є державними службовцями. Згідно ч. 1 ст. 588 Митного кодексу України пенсійне забезпечення посадових осіб митних органів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». При цьому період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в митних органах зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом. При цьому згідно п. 7 ч. 2 ст. 46 Закону № 889-VIII передбачено, що до стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання. Викладене, на переконання судової колегії, свідчить, що як Законом №889-VIII, так і нормами діючих до нього Закону №3723-XII і Митних кодексів України та Порядку №283 передбачалося зарахування до стажу державної служби роботи (служби) на посадах керівних працівників і спеціалістів в органах митного контролю. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 №306 «Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями» (далі - Постанова №306) затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10. Додатком 6 до Постанови №306 передбачено, що спеціальне звання «Радник податкової та митної справи 3 рангу», який присвоєно Позивачу 01.01.2014, прирівнюється до 6 рангу державного службовця. Отже, посадові особи державної митної служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями із спеціальним статусом, а тому період проходження служби в митних органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Таким чином, оскільки позивач від початку спірного періоду безперервно працював в органах державної митної служби, прийняв присягу державного службовця, обіймав відповідні посади для виконання завдань і функцій держави (у сфері митної політики), йому присвоєно відповідний ранг державного службовця та спеціальні звання, такий період роботи (служби) ОСОБА_1 підлягає зарахуванню до стажу державної служби. За таких обставин колегія суддів погоджується з позицією Чернігівського окружного адміністративного суду про необхідність скасування спірного рішення ГУ ПФ в м. Києві від 15.12.2023 №254150002404 про відмову у переведенні ОСОБА_1 на пенсію державного службовця. У площині наведеного колегією суддів враховується, у межах спірних правовідносин право позивача отримати пенсію за по інвалідності державного службовця за Законом №3723-ХІІ кореспондує обов`язок відповідача-1 прийняти рішення щодо її призначення. Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Частиною третьою статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. Як було встановлено раніше, оскільки на час звернення до відповідача-2 із заявою про переведення з пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV на пенсію держаного службовця відповідно до Закону №3723-ХІІ ОСОБА_1 досягнула пенсійного віку, на день набрання чинності Законом № 889-VІІІ мала понад 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців та на час досягнення пенсійного віку працювала на посадах державної служби, то вона має право на призначення пенсії відповідно до Закону №3723-ХІІ. Тому, відповідно, наявні правові підстави для покладення на ГУ ПФ в м. Києві обов`язку з призначення ОСОБА_1 з 13.12.2023 пенсії за віком державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII з урахуванням складових заробітної плати, вказаних у довідках Чернігівської митниці від 11.12.2023 №104 та №103. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 09.04.2024 у справі №560/9407/22. Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги ГУ ПФ в м. Києві щодо безпідставності стягнення за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4 000,00 грн, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке. Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження витрат на правничу допомогу представником позивача були подані: - копія договору про надання правової (правничої) допомоги від 26.12.2023, у п. 3.2 якого зазначено, що розмір гонорару адвоката за надання правової допомоги за цим договором при досудовому врегулюванні спору та в суді першої інстанції загалом складає 4 000 грн, які сплачуються клієнтом до набрання рішенням законної сили судом першої інстанції; - копія попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку з розглядом справи; - копія квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки від 28.12.2023 №28-1038898/1 на суму 4 000 грн. Як було зазначено вище, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість та співмірність заявленої до присудження суми витрат на професійну правничу допомогу. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на таке. Згідно ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. За правилами п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Приписи ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України визначають, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Положення ч. 3 ст. 134 КАС України закріплюють для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому в силу положень ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час. Верховний Суд у постанові від 10.11.2022 у справі № 2040/6997/18 підкреслив, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Cуд також має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо. Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц). Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Відтак, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. У постанові від 10.11.2022 у справі № 640/24023/21 Верховний Суд також звернув увагу на те, положення КАС України покладають обов`язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Судом апеляційної інстанції враховується, що будь-яких заперечень щодо неспівмірності заявлених до присудження на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу відповідачами не надано, у той час як надані на підтвердження їх понесення документи були отримані, зокрема, ГУ ПФ в м. Києві 19.01.2024 (а.с. 33). Відтак, доводи апелянта про те, що заявлена позивачем сума витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірною, колегією суддів відхиляються. За таких обставин, зважаючи на документальне підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, їх зв`язок із цією справою, обсяг наданих адвокатом послуг та категорію цієї справи (малозначна), а також відсутність клопотання відповідачів про неспівмірність таких витрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ в м. Києві на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн. Щодо посилання апелянта на відсутність детального опису робіт на виконання положень ч. 4 ст. 134 КАС України суд апеляційної інстанції з урахуванням позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 28.12.2020 у справі №640/18402/19, звертає увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним. Твердження апелянта щодо ненадання позивачем книги обліку доходів і витрат адвоката як самозайнятої особи щодо оприбуткування сплачених коштів в якості підстав для відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів відхиляє, оскільки облік отриманих доходів адвокатом та в подальшому його оподаткування не є предметом спору, предметом спірних правовідносин є фактичне понесення витрат на правову допомогу та їх відшкодування відповідною стороною у справі, а не обов`язковість ведення адвокатом книги обліку доходів та витрат, які ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність. Аналогічна за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.06.2022 у справі № 826/11302/18, від 02.12.2021 у справі №280/5176/20, від 02.10.2019 у справі № 815/1479/18. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог. Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно. Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд П О С Т АН О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2024 року - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2024 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст.328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді В.О. Аліменко, Н.В. Безименна